Філософія екології про глобальні перспективи людства

Для нашого часу є характерним невміння чи небажання поєднати духовність, саме життя людства й існування природи у визначенні майбутньої долі цивілізації, а також низька екологічна культура й екологічна свідомість людей.

Але ми повинні навчитися відповідати за свої вчинки. К.-О.Апель, оцінюючи екологічну кризу як наслідок технічної цивілізації, констатує, що результати науки постають сьогодні для людства “моральним викликом”. Оскільки екологічна криза впливає на людство глобальним чином, то “люди опинилися перед завданням прийняття солідарної відповідальності за наслідки їхніх дій у планетарному масштабі” [3]. Дійсно, відповідальність має бути солідарною, тобто спільною, взаємною. Але вона також має бути структурованою. І не лише відповідно до інтелектуально-пізнавальних можливостей (наука), але й до владних можливостей щодо практичного впливу на суспільство і його зміни.

Сучасна наука глибоко втручається  в природу речей, в людську  природу, що потребує відповідей про  міру такого впливу, про формулювання тих етичних орієнтирів, які дозволяють або забороняють людині, вченому ХХІ ст. конструювати світ у відповідності “зі своїм бажанням”, спираючись на науку.

Як зазначає американський  філософ, поет, публіцист Р. Емерсон, у присутності природи людиною  оволодіває одвічна насолода, хоч  би які прикрощі випадали їй у повсякденному  житті. Нова екологічна філософія, на відміну від старої — антиекологічної, має навчити нас поважати Природу, Землю, все живе.

Відповідно до старої антиекологічної філософії, людина — особливий вид у царстві біорізноманітності на Землі, вона відокремилася від Природи, вона піднеслася над Природою, вона може панувати над Природою й управляти її процесами. Природу треба перемогти. Природа багата, її ресурси безмежні, тому, вичерпавши потрібне нам в одному місці, можемо переміститися в інше й продовжувати брати стільки, скільки хочеш (чи можеш), при цьому зі 100 % природної речовини, що видобувається, споживаючи близько 2 %, а викидаючи — 98%.

Життя людей можна поліпшити, постійно накопичуючи матеріальні  блага й нарощуючи прибутки завдяки  технічному прогресові [28].

Відповідно до нової екологічної філософії, природа була й завжди буде сильнішою за людину, бо вона її породила. Людина — невід'ємна частина, «деталь» Природи, Всесвіту, й у своєму житті вона повинна керуватись їхніми Законами, зважати на всі елементи довкілля. Всі живі істоти біосфери — рівноправні мешканці нашої спільної домівки — Землі. Ми маємо розумно співпрацювати з Природою, поважати її Закони. Природні ресурси обмежені й вичерпні. Ми живемо на Землі, маленькому космічному тілі, й ніщо в ньому не може бути нескінченним [28].

Для змін сучасної несприятливої  екологічної ситуації потрібно змінити  традиційну систему цінностей, коли етичні засади розумного ставлення  до природи мають враховувати  екологічну складову. Е.Агацці вважає необхідним для вчених усвідомити важливість універсальних людських цінностей. Водночас, “філософи моралі” мають  бути компетентними в реальних питаннях, що виникають в практиці наукового дослідження [1: 9]. Однією з центральних етичних проблем сучасної науки є проблема відповідальності за наслідки втілення результатів науки. Е.Агацці переконаний, що якби наукове співтовариство відмовилось від шкідливих застосувань результатів науки, то таке використання стало б неможливим [1: 46]. Але на жаль “долю людства” вирішують зовсім не вчені, які розуміються в даних питаннях, а політики і бізнесмени . І тому зрозуміло, що потрібно взяти до уваги соціотехнологічні і політичні фактори, що зумовлюють використання наукових надбань в певному руслі. Крім того, світоглядні та етичні засади певної системи культури спрацьовують як суттєві орієнтири самоусвідомлення наукою результатів досліджень як добра чи зла.

Багато вчених та філософів  намагаються дати відповідь на питання  про нову систему моральних цінностей  сучасного людства. Узагальнюючи їх погляди можна сказати, що для  виходу з екологічної кризи не потрібно шукати абсолютно мової  моралі, нових цінностей, а доцільно відродити такі вічні цінності як благорозумність, справедливість, стійкість  і помірність. В поєднанні з  раціональним страхом як біологічною  функцією, необхідною для виживання, людина проявляє свою цілісність як єдність  усвідомленого і безсвідомого [9: 35-36].

Б.Каллікот вважає, що екологічна етика  має відповести на 3 питання: якою є  природа природи, якою є природа  людини і яким чином людина повинна  ставитися до природи? Вона є науковим пошуком реальних альтернатив і  навіть метафізичних принипів, що відповідають сучасній екологічній ситуації. Філософська  проблематика екологічної етики  полягає в конструюванні системи  нормативних настанов, що визначають ставлення, поведінку, дії людини, націлені на довкілля [9: 309-310].

Отже, недивлячись на конкретні  розбіжності в поглядах на шлях побудови екологічної етики, всі дослідники єдині у впевненості, що потрібно екологічно переосмислити самі метафізичні  засади нашого мислення і віднести принципи етичної теорії на всі живі істоти, загалом на природу.

Прямою відповіддю на питання - як людина повиння ставитися до природи, є концепція благоговіння перед  життям, запропонована А.Швейцером. Таке ставлення до життя включає 3 сутнісні елементи: покору, світо- і  життєутвердження і етику – як взаємопов”язані результати мислення. Етична концепція А.Швейцера може бути яскравим прикладом того, як питання  екологічної етики органічно  переростають в більш широкі –  філософсько-світоглядні. Принцип самоцінності життя ( життя взагалі і життя  окремої людини) розглядається як засада нового світогляду - оптимістичного, який розвивається в умовах гуманної культури [25: 82-83].

Таким чином, проблема екологічної  кризи не вичерпується етичним аспектом, а є більш широкою – філософсько-світоглядною.

Не протиборство, а взаємодопомога — основа існування життя на Землі. Тільки спільними зусиллями можна  досягти благополуччя. Голодний світ — небезпечний і нестійкий. Лише задоволення основних потреб кожної людини може бути гарантією благополуччя всіх людей на планеті. Норма життя  кожної людини — дотримання десяти біблійних заповідей у сучасній інтерпретації; норма поведінки  — доброзичливість, співчутливість, співпереживання; достойності до яких слід прагнути, — душевна краса, гармонія, чесність, честь, висока моральність. Соціальний розвиток має базуватися на свободі й гуманізмі.

Тільки розумно поєднуючи  нові технології із зусиллями кожної людини у вирішенні природоохоронних проблем можна вийти з кризи. Застосовувані нині основні способи  екологізації техніки (спорудження  очисних об'єктів, які нейтралізують  забруднення, тощо) — екологічно неефективні  й економічно недоцільні. Виробництва  мають будуватися згідно із законами саморегульованих систем та із законами системної цілісності за аналогією  з природними біогеоценозами й біосферою (різноманітність видів — важлива  передумова забезпечення замкненості  технологічних процесів використання речовини; суспільне виробництво  має підпорядковуватися принципові кругообігу речовини). Виробничі процеси мають розвиватися за біологічними принципами; слід переходити до промислового фотосинтезу.

Створення практично орієнтованої філософії екологічної кризи  не є “останнім завданням” філософії  по відношенню до екології, взагалі  до сучасної науки в ракурсі глобальної екологічної кризи. Відповідно до ситуації, виникає потреба поставити питання  більш широким чином – про  створення нової філософії науки, що здійснює синтез як сучасних розділів природознавства і гуманітарних наук, так і соціоекономічних наук, етики і філософії. Ця інтенція реалізується не лише через рух від конкретних наук до метанаукових досліджень, а  й в зворотньому напрямку –  від глибинного суто філософського  обгрунтування до власно наукового - екологічного пізнання. Якщо, слідом за В.Хьослє погодитися з подібністю екології як науки про дім і  “ідеальної домівки людства” –  сукупності буття як предметом філософії, зрозуміло, що загроза руйнування нашого планетарного дому призведе і до руйнування дому ідеального. Отже, тільки відновлення  “ідеальної будівлі”, яка б поєднувала автономію розуму із самодовліючою  гідністю природи, допоможе людині зберегти планетний дім і довго жити в ньому [24: 8-9]. Таким чином, значущість створення філософії сучасної екології виявляється не лише в теоретико-філософському, а й практико-соціальному смислі.

Треба зауважити, що філософія екології залишається “відкритою системою”, елементи якої потребують означення  і осмислення. Сучасна інтеграція України в систему європейських держав потребує не лише економічної  стабільності, а й гарантування екологічної  безпеки, питання якої складають  важливий пласт філософії екології. За межами обговореного залишаються  такі важливі для існування природи  і людини питання, як можливість еволюції штучного біологічного світу, як необхідність нового осмислення розвитку генної інженерії, зокрема – генної терапії і  дуже багато інших. Іх дослідження прояснить  ставлення сучасної людини до свого  майбутнього – як до реальності чи як до утопії.

ВИСНОВКИ

Сучасна екологічна криза  багато в чому зв’язана з падінням моральності і духовності людини, тому основним завданням екологічної  філософії є глобальні зміни  свідомості людства, відведення людства  від примату матеріальних цінностей  до екологічних пріоритетів.

На наших очах руйнуються системи цінностей, які раніше цементували  суспільство та її членів, з’являється  нове суспільство із блоків старих, часто архаїчних і декадентських  соціумів, причому їм властива невизначеність і складність.  Саме в умовах глобальної революції, на зламі цивілізацій, відбувається «висвітлення» феномена людини та його взаємовідносин з природою, розкриття  єдності людини з природою. Подолання  глобальних проблем людства повинно  привести до переосмислення стилю і  способів, технології й загальної  практики свого ставлення до природи, оточуючого середовища загалом, до пошуку нової філософії життєдіяльності  людства, гармонізації взаємостосунків  і взаємодії суспільства і  природи, людини і культури, народу і довкілля. Проблема пошуку нової  філософії екології людини вийшла за межі людського соціуму й актуалізувалась  як планетарна, вселюдська проблема ХХІ  століття.

Вирішити ці проблеми може тільки багатовимірна людина, творча, креативна людина, яка здатна виробити адекватні методи, щоб протистояти різноманітним загрозам людської екзистенції та формування нового екологічного світогляду, що потребує зміни парадигм.

Спостереження вказують, що ми живемо в перехідний час, коли завершує існування і розвиток один тип  людини і складаються умови для  утворення іншого типу, більш розумного  та розвиненого. У цих умовах потрібно готувати умови для формування людини, яка б стала другом для природи  і навчилася б жити з нею  у гармонії. Така робота передбачає, з одного боку, практичну реалізацію нових форм життя, нових дослідів спілкування, з іншого - інтелектуальне забезпечення, формування світогляду. У цій роботі не остання роль належить філософії та соціальної екології.

Екофілософія – це новий науковий напрямок, особливим об’єктом якого стає дослідження впливу антропогенного фактору не тільки на біосферу, але й на саме людство.

Щоб забезпечити виживання  в нинішньому світі, потрібна єдність  сучасного світорозуміння, єдність  дій всього людства по збереженню природи. І в цьому велика роль науки, зокрема філософії

«Якщо людський рід має  вижити і скористатися тими великими досягненнями, які є в його распорядженні, то він може це зробити тільки при  повному усвідомленні нашого еволюціного  минулого і співвіднести свої дії  з ним – але не шляхом бездумного або фаталістичного сприймання . Шлях до майбутнього лежить в розумінні  нашої біологічної природи, в  визнанні її обмеженості, її потенціальних  можливостей і в використанні цієї природи для повернення до неї  – для створення кращого світу  – морально кращого для всіх нас» [19].

Треба зауважити, що філософія екології залишається “відкритою системою”, елементи якої потребують означення  і осмислення. Сучасна інтеграція України в систему європейських держав потребує не лише економічної  стабільності, а й гарантування екологічної  безпеки, питання якої складають  важливий пласт філософії екології. За межами обговореного залишаються  такі важливі для існування природи  і людини питання, як можливість еволюції штучного біологічного світу, як необхідність нового осмислення розвитку генної інженерії, зокрема – генної терапії і  дуже багато інших. Іх дослідження прояснить  ставлення сучасної людини до свого  майбутнього – як до реальності чи як до утопії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Агацци Э. Моральное измерение науки и техники. М., 1998. – 358.
2. Андрущенко В.П., Волович В.І., Горлач М.І., Головченко Г.Т., Губерський М.В., Єфімець О.П., Кремень В.Г., Підберезський М.К., Рибалко В.К. Філософія. – Харків: "Консум", 2000. – 671 с.;
3. Апель К.-О. Апріорі спільноти комунікації та основи етики. До проблеми раціонального обгрунтування етики за доби науки// Сучасна зарубіжна філософія. К 1996. – с.362
4. Барашков А.І. Чи буде Кінець Світу? - М.: Знание, 1991г.
5. Бедрій Я., Геник Я., Єнкало В., Назарук М. Основи екології та соціоекології. – Львів: "За вільну Україну", 1997. – 210 с.; 
6. Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста. – М., 1999. – 432 с.
7. Взаємодія суспільства і природи/Отв. ред. Фадєєв Є.Т. - М.: Наука, 1986.
8. Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста. – М., 1999. – 432 с.;
9. Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. М., 1990. - 435 с.
10. Гуманітарний вісник ЗДІА. Випуск 43. Теоретико-методологічний аналіз екофілософії як нового наукового напряму – стр. 144-151
11. Гумилевский Л. Вернадський. – М.: "Молодая гвардия", 1967. – 255 с.;
12. Зинченко В. П. Наука – неотъемлемая часть культуры? – Круглый стол “Вопросов философии” // Вопр. филос.,1990, №1. – с.35
13. Заїченко Г.А., Сагатовський В.М., Кальний І.І. та інші Філософія. – К.: "Вища школа", 1995. – 455 с.
14. Коробкин В.И., Передельский Л.В. Экология. – Ростов-на-Дону: "Феникс", 2001. – 575 с.;
15. Коротка філософська енциклопедія. - М., Видавнича група „Прогресс“ - „Энциклопедия“, 1994. – 576 стор..
16. Кузнецов Г.А. Экология и будущее: Анализ философских оснований глобальных прогнозов. - М.: Мысль, 1988. - 158 с..
17. Моисеев Н. Екология человечества глазами математика. – М.: "Молодая гвардия", 1988. – 252 с.
18. Наука и культура. “КС” Вопросов философии// Вопр. филос., 1998, №10. – С. 3 – 38.
19. Рьюз М., Уилсон Э.О. Дарвинизм и этика.Вопр.филос., 1987,№1. – с.108
20. Р.Хиггинс. Седьмой враг.Человеческий фактор в глобальном кризисе(главы из книги) //Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности.М.,1990. – С.26 – 75.
21. Спиркин А.Г. Основы философии: Учеб. Пособие для вузов. – М.: Политиздат, 1988. – 592 с.
22. Толстоухов А.В., Хилько М.І. Екобезпечний розвиток. – К.: "Знання України", 2001. – 332 с.
23. Топчиев А.Г. Геоэкология: географические основы природопользования. – Одесса: "Астропринт", 1996. – 391 с.;
24. Хесле В. Философия и экология. М.,1994. – 192 с
25. Швейцер А.Культура и этика. М.,1973. – с.82-83