Філософія екології про глобальні перспективи людства

Ноосфера - це етап розвитку біосфери, на якому людина, свідомо використовуючи свої знання, буде підтримувати існування біосфери та сприяти її розвитку [30].

Центральною темою вчення про ноосферу є єдність біосфери й людства. В.І.Вернадський в своїх  працях розкриває корені цієї єдності, значення організованості біосфери в розвитку людства. Це дозволяє зрозуміти  місце й роль історичного розвитку людства в еволюції біосфери, закономірності її переходу в ноосферу.

Однією з ключових ідей, які лежать в основі теорії В.І. Вернадського про ноосферу, є те, що людина не є  самодостатньою живою істотою, яка  живе окремо за своїми законами, а співіснує  в природі і є частиною її. Ця єдність обумовлена, перш за все, функціональною нерозривністю оточуючого середовища й людини, яку намагався показати В.І. Вернадський як біогеохімік. Людство саме по собі є природним явищем, і природно, що вплив біосфери відбивається не тільки на середовищі життя, а й на способі мислення.

Згідно Вернадському, людство, опановуючи закони природи і розвиваючи техніку, все більше перетворює природу  відповідно до своїх потреб, і тому ноосфера має тенденцію до безперервного  розширення, чому сприяє вихід людини в космос і проникнення в глибини  планети. Вернадський - один з творців  антропокосмізма - системи, в якій природна (космічна) і людська тенденції  розвитку науки зливаються в єдине ціле [15].

В. І. Вернадський зазначав, що можливості людини з її розумом і технікою такі значні, що вона може втручатись в хід геолого-хімічних процесів Землі і навіть змінювати їх природний напрямок. Людство має усвідомити свою силу і роль у біосфері і тоді настане новий етап її розвитку.

 

 

6. Екофілософія як сфера філософського знання

Екофілософія – порівняно нова сфера філософського знання, викликана до життя рядом об’єктивних умов. У витоках екофілософії знаходять роботи таких мислителів, як Леруа, В.Вернадський. А.Чижевський, та інші, а сам термін був запропонований ще у середині ХІХ століття відомим німецьким біологом Е.Геккелем.

Існує три групи причин виникнення екофілософії:

1. Перша група причин виникнення екофілософії – розвиток природничо-наукового знання на планеті Земля.
2. Друга група причин що прискорила становлення екофілософії, – загострення кризових явищ у середовищі проживання – у природних процесах у зв’язку із обурюваним впливом господарської діяльності людей на всі природні процеси, що відбуваються в атмосфері, гідросфері і на землі.
3. До третьої групи причин відносяться проблеми майбутнього землі, - це теоретичні розробки, незалежних експертів, які зібралися під егідою Римського клубу, як і розробки вчених, які працюють по глобальному моделюванню [10].

Центральною категорією екофілософії є категорія життя, яка розуміється досить широко, як космічне явище, куди входять біологічні, психологічні, духовні і душевні характеристик, інтуїція, завдяки чому знімається різниця між світом людини і світом природи.

Екорфілософія як сфера філософського  знання досліджує філософські проблеми взаємодії живих організмів і систем між собою і середовищем свого проживання. Екофілсоофія представляє собою напрямок філософської думки щодо осмислення екологічної ситуації і специфічності її переростання в екологічну катастрофу з самими трагічними для неї наслідками. Тим більше, що філософія набуває нової місії і практичної значущості, вона стає сферою знання, направленого на врятування людства від його загибелі шляхом критичного перегляду всіх напрямків людської активності і тих сфер знання і духовної культури, які її обслуговують, а також вимог, що предявляютьчся біосферою. Цими вимогами являються:

• біосферосумісність на основі знання і використання законів збереження біосфери;
• поміркованість у споживанні природних ресурсів, подолання марнотратності споживацької свідомості, феномена споживацької людини, що культивує культ речей;
• взаємна терпимість і миролюбність народів планети у відношенні один до одного, що направлене на подолання воєн, етнонаціональних конфліктів, різного роду суперечностей;
• дотримання загальнозначущих, екологічно продуманих і свідомо поставлених глобальним цілям суспільного розвитку, що висувають екофілософію у ранг провідних дисциплін гуманітарного і природничого циклу. Всі ці вимоги передбачають рух людства до єдиної глобальної цілісності на основі сумісного формування і підтримання нової планетарної оболонки, які В.І.Вернадський назвивав ноосферою.

[10].

Отже екофілософія – це новий науковий напрямок, особливим об’єктом якого стає дослідження впливу антропогенного фактору не тільки на біосферу, але й на саме людство.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ГЛОБАЛЬНІ  ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ  ЛЮДСТА У ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ФІЛОСОФІЇ  ЕКОЛОГІЇ

 

1. Згубний вплив суспільства на природу

Взаємозв’язок суспільства  з природою безперервний і відбувається на кожному етапі існування людства. Люди уже вступають у взаємозв'язок з природою, коли вони живуть, діють, забезпечують собі умови існування, перетворюють і вдосконалюють своє життя. Як природа безперервно і постійно впливає на суспільство, так і суспільство безперервно і постійно впливає на природу. Ця взаємна спрямованість носить об'єктивний характер, без безперервного і живого взаємозв'язку з природою людство просто не може існувати. Природа виступає джерелом засобів життя. Вона постачає людині їжу, забезпечує його водою, постачає матеріалами для будівництва жител, забезпечує відповідний тепловий режим і т.д. Природа виступає і як джерело засобів праці. Вона постачає людини металом, вугіллям, електроенергією тощо. Природа впливає на розвиток суспільства у плані його місця існування. Кліматичні умови людського життя, рослинний і тваринний світ, географічний ландшафт, температурний режим і його цикли - все це суттєво впливає на життя суспільства. Тож одним із найважливіших завдань суспільства є постійна турбота про цей зв'язок, його постійне підтримання в рамках визначеного оптимуму.

Природа в усьому розмаїтті  своїх форм, як за наявності величезних і сприятливих ресурсів, так і  при відносній бідності деяких з  них, завжди впливає на суспільство, на його розвиток та вдосконалення.

Треба відмітити те, що вплив  природи на суспільство завжди носив  глобальний характер. Адже Земля –  це спільний дім всього людства. І  тому такі явища як сонячне тепло, місячне світло, атмосферна оболонка Землі, її кисневий шар, її функція щита проти шкідливих космічних випромінювань  тощо, є явищами універсальними, і не знають кордонів держав. Вони однаково впливають на всіх.

Але не тільки природа впливає  на людину, існує і зворотній зв’язок. Причому він не поверхневий, що відбиває фізичний вплив людини на оточуюче середовище, він значно глибший. На противагу природі, що намагається допомагати людству, суспільство ж впливає на природу, в першу чергу на сьогоднішній день, відходами своєї виробничої та іншої діяльності. Зі зростанням масштабів виробничої діяльності людини, зростає і руйнівний вплив на природу цих відходів людської цивілізації.

Приблизно 10 тисяч років  тому людина перестала бути збирачем "дарів" природи й почала добувати ці "дари" за допомогою праці, створивши  сільське господарство (спочатку землеробство, а потім тваринництво). Поступово  людина дійшла й до промислового виробництва. На сучасному етапі для задоволення  своїх всезростаючих потреб вона змушена змінювати створені природою екосистеми.

Ще до початку XVIII ст. людина використовувала лише 26 елементів  із мінеральної сировини, на початку XXст. – 59, а на сьогодні – понад 80. Тільки за 1 рік на підприємствах  гірничодобувної промисловості  світу видобувається і переробляється понад 150 млрд. т гірських порід. На одержання  корисного компоненту використовується лише 10 % видобутої гірської маси, а 90 % йде у відвали, забруднюючи  біосферу  [2; 5; 13; 14].

Не краще становище  і з атмосферою. За один трансатлантичний рейс реактивний літак спалює 35 т  кисню. Легковий автомобіль за 1,5 тис. км пробігу споживає річну норму  кисню однієї людини [6; 14].

У наш час у середньому за рік у світі спалюється 10 млрд. т палива. За останні кілька років  в атмосферу потрапило 22 млрд. т  вуглекислого газу, 150 млн. т двоокису сірки, близько 300 млн. т окису вуглецю, 50 млн. т окису азоту, 200-700 млн. т  пилу та багато інших речовин, з якими  в атмосферу надходять канцерогенні та мутагенні речовини. Під упливом  цих викидів руйнується озоновий шар атмосфери, який захищає все живе на Землі від пагубного впливу ультрафіолетового випромінювання.

Постійне спалювання органічного  палива призводить до підвищення концентрації CO₂ в атмосферному повітрі, веде до створення на Землі парникового ефекту, до зонального потепління клімату. Потепління в Арктиці і в Антарктиці призведе до швидкого танення льодовиків. Якщо їх об’єм зменшиться на 50 %, то рівень Світового океану підніметься на 25-35 м. Як результат – багато прибережних земель із населеними пунктами буде затоплено водою [5; 14; 22; 23].

Негативного впливу від діяльності людини зазнає гідросфера планети. Щороку в Світовий океан із різних джерел потрапляє понад 4 млн. т летких органічних сполук (дихлоретан, фреон та інші), близько 120 тис. т хлорованих вуглеводнів (ДДТ, альдрин, бензилгексахлорид та інші), понад 300 тис. т свинцю, понад 5 тис. т ртуті, понад 10 тис. т кадмію. Велика кількість забруднених речовин  потрапляє з річкового стоку. Їх загальна кількість сягає 600 млрд. т [5; 14; 22; 23].

Наведені дані про екологічний  стан літосфери, атмосфери, гідросфери показують, що екологічний стан планети  близький до критичного. Антропогенний  вплив на довкілля за своєю потужністю вже почав вносити суттєві  порушення у відрегульований  протягом тисячоліть механізм планетарної  рівноваги природного середовища.

Отже ми бачимо, що в нас  є над чим замислитися в  даному аспекті.  Світ наближається до своєї критичної точки. Тож  людству  потрібно подумати, як забезпечити  екологічну безпеку. Зараз людина повинна  перейти зі статусу "царя природи" в статус "громадянина природи". Вона має усвідомити, що не може безоглядно та безвідплатно брати від природи  все, що заманеться, що людина є частиною природи Всесвіту і, руйнуючи довкілля, вона руйнує, губить саму себе. Природа  є царством, де панують доцільність  і розумні закони, і про це потрібно пам’ятати. Багато вчених сучасності усвідомлюють всю повноту важливості даного питання. Вони наполегливо працюють над створенням моделей приведення планети до екологічної рівноваги [2].

 

 

2. Значення філософії у вирішенні екологічних проблем та визначення глобальних перспектив людства

Сьогодні філософія посідає  особливе місце не тільки в системі  наук, а й у суспільстві загалом. Саме вона прокладає радикально нові шляхи історичного прогресу. Питання  єдності природи і людини відноситься  до так названих «вічних питань», які піднімаються в кожному поколінні  та в кожному суспільстві. І саме філософію потребує сучасний світ для  вирішення даної проблеми. Адже в  наш час, це питання стало досить гостро, знайшло небувалу актуальність і напруженість.  Причому воно вже постає як питання про розрив єдності в ситуації загрози глобальної екологічної кризи.

"Екологічний питання"  для людини - це питання його  способу буття в природі, його  місця в світі. Людина завжди  відчувала свою залежність від  природи, співвідносили себе з  нею, пізнавала себе через природу,  а природу через себе. Філософія  екології досліджує саме людські  екологічні потреби та питання.  Предметом її розгляду є своєрідность  людського ставлення до природи,  його основу, його творчі можливості.

Філософія аналізує всю  міру історичної єдності людини і  природи на протязі усіх років  існування людства. Тому філософський погляд на сучасну екологічну ситуацію може виявитися дуже плідним для  правильної постановки самої екологічної  проблеми, більш глибокого і всебічного її осмислення й вироблення оптимальної  глобально-екологічної стратегії. Більше того, потреба у філософському  підході завжди зростає у важкі  й переломні періоди розвитку суспільства, коли певні положення  вирішення проблеми вимагають ефективних рішень, які важко знайти саме тому, що необхідне вироблення нових принципів, на яких ґрунтувалася б людська діяльність. Така ситуація склалася зараз у взаєминах людини з природою [7].

Філософія може допомогти вирішенню екологічних проблем в різних напрямках, бо вона "стимулює формування нової суспільної свідомості, орієнтованого потребою подолання екологічних суперечностей ... сприяє подоланню обмеженості приватних наукових позицій, однобічності духовно-практичних орієнтацій людини в її відносинах з природою".

Можна виділити три кола проблем, які філософія пов'язує із сучасною критичною екологічною  ситуацією.

Перше коло проблем пов'язаний з усвідомленням фундаментальності  діалектичного протиріччя між людиною  і природою і розглядом філософських принципів на основі яких це протиріччя могло б долатися.

Друге коло проблем торкається питання пізнання взаємодії людини і природи в плані суб'єкт-об'єктного  відношення.

Третій коло проблем - етико-естетичний. Він стосується певної моральної  та естетичної переоцінки ставлення  до природного середовища в плані  формування екологічної етики, екологічної  свідомості, естетики природи, розгляду діалектики свободи і відповідальності людини по відношенню до природного середовища. Звичайно виділення цих трьох груп умовно [7].

"У сучасному пізнанні ... філософія покликана з'єднати  всі безліч різнопланових підходів  до екологічної проблеми, всю  сукупність її аспектів і підстав.  Філософія здійснює цей теоретичний  синтез, вирішуючи в той же  час традиційну завдання методологічного  пошуку ".