Філософія екології про глобальні перспективи людства

Філософське осмислення екологічної  ситуації могло б допомогти формуванню загально методологічних принципів  аналізу та вирішення проблем.

Сьогодні все більше людей  приходять до усвідомлення свого  екологічного неблагополуччя і шукають  виходу з положення, що склалося. Рухи "зелених", екологічні рухи, пошуки нової моральності, педагогічні  експерименти та утворення, рух за нову тілесність (музичний рух, йога, карате, різні форми медитації і т.д.) - все це паростки і вогнища нової  альтернативної світової культури.

Спостереження вказують, що ми живемо в перехідний час, коли завершує існування і розвиток один тип  людини і складаються умови для  утворення іншого типу, більш розумного  та розвиненого. У цих умовах потрібно готувати умови для формування людини, яка б стала другом для природи  і навчилася б жити з нею  у гармонії. Така робота передбачає, з одного боку, практичну реалізацію нових форм життя, нових дослідів спілкування, з іншого - інтелектуальне забезпечення, формування світогляду. У цій роботі не остання роль належить філософії та соціальної екології.

3. Перебудова оточуючого середовища науковою людською думкою

На думку багатьох вчених, в основі глобальної екологічної  кризи лежить викривлене уявлення про  навколишнє середовище, оточуючий світ і положення в ньому людини. Тому рішення екологічних проблем  неможливе без уваги до екології свідомості людини.

Кожна людина повинна задаватися питанням "Що ж робити? ". Адже кожен  задумується над своїм майбутнім  і бажає добра своїм нащадкам. Подальший розвиток суспільства  неможливий без узгодження з розвитком  природи.

На підставі наукового  аналізу екологія дає відповідь  на питання "Що робити? ".

По-перше, це розумне, раціональне  використання природних ресурсів.

По-друге, це розробка й запровадження  у виробництво прогресивних екобезпечних технологій.

По-третє, це рекультивація, оздоровлення порушених, відпрацьованих земель, територій.

По-четверте, це вдосконалення  й піднесення дієвості екологічного права.

По-п’яте, це піднесення екологічної  культури людей.

Екологічне забезпечення – це комплекс заходів організаційно-технічного, соціально-економічного характеру, правового  регулювання, спрямованих на збереження та відновлення якості природного середовища у процесі функціонування господарських, культурно-побутових та інших об’єктів і структур [22].

Зіштовхнувшись із науково-технічною  революцією та її процесами на практиці багато причетних до цих подій  розгубилися в розумінні її наслідків, заявили про некерованість нових  процесів. Під впливом цього, всупереч філософській концепції розвитку, деякі  вчені почали висловлювати думку  про припинення пошуків нових  наукових відкриттів, про зупинення  науково-технічного прогресу, про повернення до первинного способу життя [2; 13].

Однак життя показало, що процес подальшого розвитку науки, суспільства  припинити неможливо. Яких би розмірів не набув науково-технічний прогрес, людина здатна ним керувати, беручи до уваги закони природи, науки та суспільства.

Глобальні екологічні проблеми, з якими людство зіткнулося на порозі XXI ст. глибоко впливають на всі сторони життя сучасної людини. Ці проблеми настільки взаємопов’язані, що практично не можна добитися успіху у вирішенні однієї з них, ігноруючи  або приділяючи недостатню увагу  іншим. Однобічний підхід до вирішення  глобальних проблем може привести до тяжких наслідків.

На сьогоднішній день ми є спостерігачами й виконавцями  глибокої зміни біосфери. Причому  перебудова оточуючого середовища науковою людською думкою шляхом організованої  праці навряд чи є стихійним процесом. Коріння цього лежить у самій  природі й було закладене ще мільйони років назад у ході природного процесу, який закономірно триває впродовж щонайменше двох мільйонів років [17: 28].

Людина, заселяючи кожен  куточок нашої планети і перетворюючи його під свої потреби, спираючись на наукову думку й на її породження – техніку,  створила в біосфері нову біогенну силу, яка підтримує  розмноження й подальше значення різних частин біосфери. Разом із розширенням області проживання, людство починає представляти із себе все більше й більше згуртовану масу, бо створені нею засоби зв’язку та засоби передачі думок з'являються  по всій планеті. "Цей процес повного заселення біосфери людиною обумовлений ходом історії наукової думки, нерозривно зв’язаний із швидкістю відносин, з успіхами техніки пересування, з можливістю раптової передачі думки, її одночасного обговорення всюди на планеті" [17: 34].

Люди ХХІ століття зв’язують  будь-які події, які відбуваються на планеті, в єдине ціле і з  кожним днем соціальна, наукова й  культурна зв’язаність людства  посилюється й поглиблюється. "Посилення  глобалізації, взаємозалежності усього людського суспільства безперервно  зростає і стає помітним впродовж небагатьох років майже щорічно" [17: 88].

Щоб забезпечити виживання  в нинішньому світі, потрібна єдність  сучасного світорозуміння, єдність  дій всього людства по збереженню природи. І в цьому велика роль науки, зокрема філософії [11; 17].

4. Принцип моралі та етики у новій екологічній філософії

Щоб зберегти біосферу, а  отже і наше життя в цілому, потрібно змінити стиль сучасного людського  буття. Нам потрібно установити нові моральні принципи і критерії, оскільки саме мораль і визначає стиль життя. 

Люди повинні насамперед почати із себе, змінити себе, розробити  й поступово реалізовувати цілий  ланцюжок самообмежень. Такі важливі  обмеження мають вплинути на формування нового характеру майбутньої цивілізації, на структуру відносин між окремими людьми, цілими народами й країнами. Даний курс розвитку має осісти в  суспільстві XXІ ст.

Очевидність зв’язку глобальної екологічної кризи зі зростаючим техногенним тиском людини на природу, по-новому висвітлило проблему місця  людини в природному світі. Ідеї розширення сфери людської моральності до включення  в неї природи і потреба  формування нового – екологічноорієнтованого- світогляду зараз оцінюються дослідниками як умови руху людства до нової цивілізаційної парадигми.

Отже, в процесі розв’язання спектру питань, пов'язаних з сучасною екологічною кризою, окреслилося коло проблем, осмислення яких вийшло за межі екології як конкретної природничої науки і може бути визначено як філософія екології.

Підвалинами нової моралі, нової екологічної філософії  мають бути:

• ідея розумного співіснування біосфери й техносфери;
• планетарний, загальнолюдський підхід до вирішення земних соціально-економічних (передусім енергетичних) та екологічних проблем;
• ідея універсалізму — глобальної і космічної взаємозалежності всіх процесів;
• ідея необхідності самообмежень, підказаних екологічними законами й досвідом попереднього розвитку;
• ідея оптимального використання всіх ресурсів Землі на основі впровадження нових ресурсозберігаючих і маловідходних технологій та міжнародної глобальної експертної оцінки цих ресурсів;
• ідея збереження й примноження біорізноманітності;
• консолідація людства під прапором об'єктивного знання, перетворення науки, особливо екології, на керівний інструмент;
• тотальна екологізація життя людей, перехід від сервотехнології (небезпечної для довкілля) до екотехнології

[28].

Важливими факторами для  суспільства майбутнього мають стати:

• зміцнення демократичних основ, самоуправління;
• залучення широких мас населення для прийняття рішень;
• загальна глибока екологічна освіта суспільства.

Завданням нової екологічної  філософії є згуртування, об'єднання не лише «зелених» у різних куточках планети, а й усіх людей Землі для подолання нашого спільного лиха — глобальної екологічної кризи. Ця філософія має допомогти формуванню нового планетарного братства, здатного до самообмежень, самодисципліни, співробітництва, взаєморозуміння та взаємодопомоги.

Ми живемо в епоху , коли перед людством постала ціла низка  складних і масштабних проблем, які  вона ж сама і створила. І якщо дані питання вирішувати недостатньо  оперативно й ефективно , то вони можуть поставити людство на межу загибелі.

Після міжнародного екологічного форуму в Ріо-де-Жанейро 1992р. широкого розголосу набув термін «стійкий розвиток суспільства», або точніше  «екостійкий розвиток». Це еволюція якої-небудь екосистеми (або системи  взагалі), коли вона може розвиватися  й функціонувати тривалий час  за рахунок внутрішніх ресурсів, не деградуючи (самоочищуватися, саморозвиватися, самовідновлюватися). Екостійкий розвиток суспільства — розвиток на основі раціонального природокористування  та однакових можливостей для  кожного мешканця планети (нації, держави), коли зберігаються відновлювальні .можливості біосфери та нормальні екологічні умови  для життя й діяльності багатьох поколінь людей.

Однак людство, навіть при  усвідомленні глибина даної проблеми, все одно продовжує нещадно експлуатувати  природу і її ресурси, водночас дедалі сильніше забруднюючи й руйнуючи довкілля. Країни, що розвиваються, в  гонитві за економічними прибутками повторюють той самий шлях, який свого часу пройшли розвинені  держави — шлях руйнування природи, дисбалансу й дисгармонії.

Техногенна цивілізація визначила  таку форму раціональності, яка і  спричинила кризовий екологічний стан. Як підкреслює В.Стьопін, в техногенній  цивілізації формується специфічна система цінностей, відповідно до якої виникає особливе розуміння влади  і сили. Влада розуміється не лише як влада людини над людиною, але й як влада над об”єктами природи і соціальними. Саме таку владу забезпечує людині наука [18: 5]. Таким чином, відповідно до засад техногенної цивілізації формується ставлення до світу як існуючого для людини, а до природи як до того, чим людина має оволодіти, підкорити.

Не дивно, що останніми роками досить чутно лунають голоси дослідників, вважаючих, що в ХХ ст. виявилися  межі техногенної цивілізації і  що наука є джерелом багатьох глобальних проблем, в тому числі і екологічної. В.Хьослє глибинною причиною екологічної  кризи вважає дисбаланс між різними  формами людської раціональності. На його погляд, деякі форми раціональності, особливо технічна раціональність, розвиваються досить швидко, тоді як інші, які традиційно називають мудрістю, регресують. Невідповідність  між цільовою і ціннісною формою раціональності, між владою і мудрістю і є, на думку дослідника, причиною екологічної кризи [24: 7].

Хоча наука розглядається як причина сучасних проблем людства, вихід з екологічної кризи  не можна знайти, не спираючись на сучасну  науку і новітні технології (зокрема, біотехнологію). Отже, проблема полягає  в тому, на яких світоглядних засадах  використовувати науку. І крім того, шукаючи продуктивні науково-технологічні ідеї щодо розв”язання екологічної  проблеми,треба оцінити яким є  тип раціональності, що відповідає сучасному етапу . На думку В.Зінченка, розв”язуючи глобальні проблеми, людству потрібно звертатися до “іншої, гуманної, культурної науки” відповідно до міркувань І.Пригожина, що потрібно зробити всі науки гуманітарними  [12: 35].

Пошук такої науки в  сучасній філософії науки відбивається в дослідженнях нового типу наукової раціональності , орієнтація на який не спричиняє кризового стану культури. Природи і людини. В.Стьопін впевнений, що наука збереже свій пріоритетний статус.Але тип наукової раціональності зміниться. Збережеться основна  орієнтація науки – на пошук істини і ріст наукового знання. Але характер об”єктів, що їх ствоює наука, приведе  до зміни її картини світу, методологічних настанов, філософсько-світогядних  засад – їх поле розшириться. Новий тип раціональності зараз стверджується в науці і технологічній діяльності зі складними системами, що розвиваються і є людиновимірними. Він проявляє себе через такі суттєві риси. По-перше, на відміну від новоєвропейської науки, сучасна наука розглядає природу як цілісний організм, в який включено і людину, а біосферу – як глобальну екосистему. По-друге, вивчення системних об”єктів, що розвиваються і є людиновимірними, потребує нових стратегій діяльності. Так, синергетичні підходи доводять, що суттєву роль в таких системах відіграють несилові впливи, а теорія біфуркації передбачає можливість декількох сценаріїв поведінки системи. По-третє, суттєву роль починають відігравати моральні засади. В діяльності зі складними системами орієнтирами є не лише знання, а й моральні принципи, що є заборонами на небезпечні для людини і природи дії [18: 6-7].