Правовий статус громадян в Україні

5. Обов'язок поважати честь і  гідність інших людей, не посягати  на їхні права і свободи. Цей  конституційний обов'язок є найважливішою умовою дотримання законності і правопорядку в суспільстві та державі. Він закріплений у ст. 68 Конституції України і передбачає обов'язок кожного не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Дотримання цього обов'язку значною мірою унеможливлює конфлікти між окремими особами або мінімізує їх.

6. Обов'язок набуття повної загальної  середньої освіти. Нарівні з визначенням  права кожної особи в Україні  на освіту, ст. 53 Конституції України  передбачає обов'язок кожного  мати повну загальну середню освіту. Цей обов'язок забезпечується насамперед державою та батьками неповнолітніх дітей[22].

7. Обов'язок піклування про дітей  та про непрацездатних батьків  передбачений у ст. 51 Конституції  України. Батьки зобов'язані утримувати  дітей до їх повноліття. Кодексом законів про шлюб та сім'ю передбачається обов'язок батьків у вихованні дітей (ст. 61), обов'язок утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги[26].

Водночас, конституційним обов'язком є піклування повнолітніх дітей про своїх непрацездатних батьків.

8. Обов'язок сплати податків  і зборів вперше передбачений  у ст.67 Конституції України. Конституція  зобов'язує кожного сплачувати  податки і збори в порядку  і розмірах, встановлених законом. Крім того, усі громадяни зобов'язані щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за кожен минулий рік у порядку,визначеному законодавством.

 

Розділ 3. Гарантії правового статусу громадянина

 

В реаліях побудови демократичного суспільства принцип верховенства права передбачає гарантії забезпечення прав і свобод громадян України. На підтвердження цього принципу існують гарантії організаційно-правового характеру, які спеціально спрямовані на охорону Конституції, законів нашої держави та забезпечення реальності використання громадянами своїх прав, свобод і виконання ними обов’язків[27].

Гарантії прав і свобод громадян – суттєвий елемент конституційно-правового статусу особи. Зміст гарантій базується на основних конституційних принципах: верховенстві права, законності, гуманізмі, справедливості, рівноправності та інших. Система юридичних гарантій прав і свобод громадянина характеризується сукупністю взаємопов’язаних і взаємодіючих нормативно-правових та інституційно-організаційних засобів їх забезпечення. До гарантій також відносять розвиток суспільно-політичної активності громадян, формування в останніх свідомого ставлення до використання прав і свобод, виконання обов’язків; підвищення рівня їхньої правової культури; активізацію діяльності об’єднань громадян, які сприяють захисту прав, свобод та законних інтересів[28].

Нормативно-правові гарантії забезпечення прав і свобод громадянина – це передбачені нормами матеріального і процесуального права юридичні засоби забезпечення реалізації, охорони й захисту прав та свобод. За характером правових норм вони поділяються на матеріальні й процесуальні; за сферою дії – на міжнародні і внутрішні; за джерелом закріплення – на конституційні й галузеві. Окремим нормативно-правовим засобом забезпечення прав, свобод та законних інтересів особи виступає юридична відповідальність.

Інституційно-організаційні гарантії забезпечення прав і свобод громадян – це передбачені в нормативно-правових актах суспільно-політичні інституції, на які покладаються відповідні функції та повноваження щодо організації й здійснення юридичного забезпечення реалізації, охорони і захисту прав та свобод громадянина. За суб’єктами здійснення забезпечувальної діяльності вони можуть поділятися на державні й громадські. Гарантії можна розглядати і як своєрідну групу прав громадян, які сприяють реалізації та охороні й захисту їхніх прав, свобод і виконанню ними обов’язків.

У сучасному світі проблема захисту прав людини вийшла за межі кожної окремої держави, набула міжнародного значення. Це викликало гостру потребу в створенні універсальних міжнародно-правових стандартів, які б визначали ту верхню планку, нижче якої держава в реалізації прав та свобод громадян не повинна опускатися. Це є яскравим свідченням того, що права людини перестали бути об’єктом внутрішньої компетенції кожної окремої держави, а стали справою міжнародного співтовариства[29].

Не можна не звернути уваги на той факт, що в сучасних демократичних країнах посилання на переважну частину норм конституційного і адміністративного права містяться в загальнообов’язкових судових рішеннях із питань застосування законів та конституції. Правовою основою для визначення неконституційності змісту державних правових актів є доктрина належної правової процедури, під якою розуміється застосування судами права відповідно до встановлених і санкціонованих державою юридичних принципів та процедур для гарантування й захисту прав, свобод та обов’язків громадян. В основі європейського стандарту належної правової процедури лежить право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Конституція України закріпила принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який проявляється передусім у конституційному визначенні обов’язків держави (ст. З,16,22). Така відповідальність не зводиться лише до політичної чи моральної відповідальності публічної влади перед суспільством, а має певні ознаки застосування заходів публічно-правового характеру до держави та її органів за невиконання чи неналежне виконання своїх обов’язків.

Центральною ланкою забезпечення прав, свобод та обов’язків громадян є діяльність існуючих у країні спеціалізованих правових інституцій. Вони функціонують як зі своєї ініціативи, так і в зв’язку з надходженням до них звернень (заяв, скарг, позовів) громадян.

Крім того, проблематичність здійснення багатьох прав і свобод зумовлена нездатністю економіки забезпечити всім належні умови для їх здійснення. Тому одним з найважливіших завдань є подальше поглиблення економічних перетворень з метою переорієнтування нашої економіки на загально соціальні потреби, збалансування свободи ринкових відносин із забезпеченням соціальної справедливості та захищеності громадян.

 

 

 

Висновки

Отже, правове становище громадянина в повному обсязі - це сукупність прав, свобод і обов’язків, якими він наділяється як суб’єкт правовідносин. Кожна із галузей права закріплює деяку частину прав і свобод у певній сфері суспільних відносин: трудових, сімейних, фінансових тощо. Конституційне право закріплює основи правового статусу особи; в цілому ж права і свободи людини не є вичерпними.

Конституційно-правовий статус громадянина - поняття, яке відображає тільки те, що властиве усім і кожному члену суспільства, і “залишає” за своїми рамками все приватне, індивідуальне, яке стосується конкретних осіб або груп осіб. Тому в конституційний статус громадянина входять лише загальні для всіх суб’єктивні права та обов’язки, які постійно у суб’єктів виникають і припиняються залежно від виконання ними тих чи інших професійних функцій, громадського становища, характеру правовідносин, в які вони вступають, інших обставин.

Конституційний статус громадянина - єдиний, неподільний і однаковий для всіх.

Основними принципами конституційно-правового інституту прав і свобод людини є закріплення в національному законодавстві прав і свобод, встановлених нормами міжнародного права. Україна як повноправний член світової співдружності, визнає і гарантує права і свободи особи, притаманні цивілізованому суспільству.

Отже, під правовими принципами, що визначають конституційно-правовий статус особи розуміють загальні, основоположні начала, за допомогою яких у Конституції визначаються основні права, свободи і обов’язки людини й громадянина, а також гарантії їх здійснення, тобто можливість мати, володіти, користуватися і розпоряджатися економічними, політичними, культурними та іншими соціальними цінностями, благами, користуватися свободою дій і поведінки в межах конституції та інших законів. Зокрема це: принцип невідчужуваності та непорушності основних природних прав і свобод людини та належність їх їй від народження; принцип рівноправності прав і свобод осіб; права і свободи людини і громадянина визнаються за всіма однаково, незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, місця проживання, ставлення до релігії, ці права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає за свою діяльність; принцип єдності прав та обов’язків людини і громадянина тощо.

Теоретичний аналіз конституційно - правового статусу громадян в Україні дозволить, більш чітко передбачити у законодавстві механізми їх реалізації. Адже визнання і закріплення в законах кожного права людини (або групи однойменних прав) повинно одночасно супроводжуватись встановленням усіх елементів юридичного механізму їх забезпечення: юридичних процедур реалізації, юридичних засобів охорони і захисту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних літератури

 

1. Основи конституційного права України / За ред. В. В. Копєйчикова. — К.: Юрінком, 2000.

2.Сравнительное конституционное  право.-М.,1966 – с.237-240

3. Конституція України.-К.,1996.- с

4. Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. — 2-е вид. — К.: Наукова думка, 2000.

5. Костюченко О. А. Основи конституційного  права України. — К.: МАУП, 1999.

6. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох  томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В.Б. Авер'янов (голова). — К,: Видавництво “Юридична думка”, 2004. — 584 с.

7. Коментар законодавства України  про права і свободи людини  і громадянина. — К.: Парламентське  вид-во, 1999

8. Права людини в україні.-2005р.Доповідь  правозахисних організацій./за ред. Є.Захарова, І.Раппа, В. Яворськогo

9. Рабинович П. Право людини на життя / Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст. - К.: ВІПОЛ, 2004. - С. 35-37.

10. Міжнародний пакт про громадянські  і політичні права // Міжнародні  договори України. - К., 1992.

11. “Загальна декларація прав людини”1948р.

12. Закон України “Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 р

13. Погорілкo В.Ф. Конституційне право  України. К.,-1999

14. Науково-практичний коментар  Конституції України, Харків, 2003

15. Закон України “Про звернення громадян” від 2 жовтня 1996 р.

16. Трудове право України: Курс  лекцій , за ред. П. Д. Пилипенка –  Львів 1996 р.

17. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права  від 16.12.1966 р.

18. Гуляк Я. В. Право на житло і на житлові відносини / Держава і право, 2005

19. Болотіна Н. Право людей на  соціальне забезпечення в Україні //Право України – 2000 р. № 4 с.35 – 39.

20. Закон України „ Основи законодавства України про охорону здоров'я ” від 19 листопада 1992 р.

21. Соколенко Ю. Поняття культурних прав і свобод людини і громадянина / Право України, 2005

22. Закон України “Про освіту” №1060-XII, із змінами вiд 01 січня 2013 року.

23. Закон України „ Про наукову  і науково – технічну діяльність”  від 13.12.1991 № 1977-XII.

24. Закон України “Про оборону України” від 06.12.1991 № 1932-XII

25. Закон  України „ Про культуру” від 14.12.2010 № 2778-VI

26. Конвенція про права дитини. УПФ. - К., 1995.

27. Черней В., Строков І. Конституційне  забезпечення прав людини в Україні Право України – 1999р.- №10 с 93- 95

28. Князєв В. Конституційні гарантії  прав, свобод та обов’язків людини  та громадянина в Україні // Право  України. 1998. № 11. – С. 28.

29. Заворотченко Т. М. Конституційно-правові  гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні: Дис. канд. юрид. наук: 12.00.02 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. - К., 2002. - 222 с.