Правовий статус громадян в Україні

Національна академія Служби безпеки України

Навчально-науковий інститут інформаційної безпеки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота з правознавства

На тему : Правовий статус громадян в Україні

 

 

Виконала студентка 1 курсу групи п/з 131 напряму підготовки “Організація захисту інформації з обмеженим доступом”

Замкова А.Ю.

 

Перевірив старший викладач кафедри інформаційних систем і технологій к.ю.н

Тихомиров О.О..

 

 

 

 

м. Київ – 2013 рік

Зміст

Вступ

Розділ 1. Основи правового статусу громадянина України

1.1 Поняття  правового статусу громадянина  України

1.2 Конституційний статус громадянина України

1.3 Адміністративно-правовий статус  громадян та інших фізичних  осіб

1.4 Громадяни як суб'єкти трудового  права України

Розділ 2. Права, свободи, обов'язки, законні інтереси громадянина України

2.1 Громадянські  і політичні права і свободи  громадянина України

2.2 Економічні,соціальні  та культурні права і свободи  громадянина України

2.3 Конституційні  обов’язки громадянина України

Розділ 3. Гарантії правового статусу громадянина

Висновки

Список використаних літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Правовий статус громадянина - це правове положення в суспільстві людини, що володіє громадянством даної держави.

У структурі правового статусу громадянина центральним елементом є суб'єктивні юридичні права, волі й обов'язки, які передбачені Конституцією, іншими нормативно-правовими актами даної держави. Передумовою цих прав, воль і обов'язків є громадянство, тобто стійкий правовий зв'язок особистості й держави, що виражається в їхніх взаємних правах і обов'язках.

Гарантії (організаційні, соціально-економічні, політичні й ін.) реалізації суб'єктивних юридичних прав, воль і обов'язків громадянина доповнюють його правовий статус, роблять його реальним, а не фіктивним. Наступним додатковим елементом правового статусу громадянина є юридична відповідальність, що наступає у випадку невиконання громадянином своїх суб'єктивних юридичних обов'язків.

Правовий статус громадянина у відомій мірі відрізняється від правового статусу іноземця (громадянина іншої держави), особи без громадянства. Останні, наприклад, в Україні не беруть участь у референдумах, не обираються в органи державної влади й т.д.

Види правового статусу громадянина :

- загальний статус, тобто однаковий  для всіх громадян України (закріплений  Конституцією України);

- спеціальний статус, тобто закріпляючої  особливості правового положення  деяких категорій громадян (державні  що служать, підприємці, учні й  т.д.);

- індивідуальний статус, що виражає  всю повноту суб'єктивних юридичних  прав і обов'язків даного громадянина( визначається, наприклад, його статтю, віком, родинним станом, наявністю  утворення, займаною посадою й  т.д.)

Права, свободи й обов’язки людини і громадянина є основоположною частиною Конституції України. Вирішення проблем прав людини в ній характеризується принципово новими для України підходами. Поняття прав людини відображає той факт, що за кожною особою визнається певний комплекс природних, невід’ємних прав та властивостей, які зумовлюються самим фактом існування людини і мають розглядатися як гарантії її гідності. Ідея природного права, загального для всього людства, так само як і існування того, що називається правами людини, визнано достатньо давно, як і те, що людина не може бути вільною в суспільстві, яке само не є вільним.

Самовизначення народу, що є передумовою його вільності, самого по собі недостатньо для того, щоб права і свободи людини стали реальністю. Вкрай важливою підвалиною можливості їх реалізації є формування громадянського суспільства і побудова правової держави, яка забезпечує виконання прав і свобод людини в законодавчо встановлених, достатньо гнучких межах, що обумовлені як природою самого права, так суспільними обставинами. Мова йде про особисті права, свободи і обов’язки людини і громадянина, що є соціальними за своєю суттю. Комплекс прав і свобод людини в цілому відповідає положенням

Метою даної роботи є розкриття поняття правового статусу громадянина України, поглиблення, узагальнення і закріплення теоретичних знань про правове положення людини в Україні, та його конституційне закріплення. Для досягнення поставленої мети на мою думку, слід розкрити наступні питання, що розкривають зміст правового статусу громадян: систему основних прав, свобод та обов’язків громадян, та конституційні гарантії цих прав.

Об’єктом дослідження є правовий статус громадянина України.

При написанні курсової роботи автором використано нормативну базу, наукову літературу та міжнародні документи з даної проблеми.

 

 

 

 

 

Розділ 1. основи правового статусу громадянина в Україні

 

1.1 Поняття правового  статусу громадянина України

У системі цінностей демократичного суспільства на першому місці стоїть людина. В сучасних умовах у зв’язку із здійсненням кардинальних демократичних перетворень, утвердження соціальної, правової держави проблема особи набуває особливо важливого значення.

Ускладнюються взаємозв’язки суспільства й особи, громадянина і держави, індивіда і колективу, більш взаємозалежними стають їхні інтереси й проблеми, підвищується їхня взаємна відповідальність. Усі ці явища та процеси потребують глибокого осмислення, узагальнення і відображення в законодавстві. При цьому особливо важливе місце посідає проблема конституційних прав та свобод людини і громадянина.

У звичаєвому праві різних країн проблема правового статусу людини і громадянина вирішується не однаково. Можна виділити такі чотири підходи, що визначають вирішення цієї проблеми.

Зокрема ліберальна концепція виходить з того, що кожна людина від моменту народження природою наділена невід’ємними правами. Обмеження прав людини і громадянина, можливе лише у випадках пов’язаних із забезпеченням суспільного ладу, правопорядку, прав і свобод громадян, запобіганням насильства та ін. У дусі цієї моделі конституційні обов’язки громадян визначаються в обмеженому вигляді, а то і взагалі не згадуються в конституції.

Колективістський підхід до вирішення проблеми прав людини надає пріоритет не особистості, суспільству (колективу, класу, певним об’єднанням). При цьому підході головними є соціально-економічні права громадян (людини) і права трудящих, у таких конституціях приводиться широкий перелік обов’язків. Прикладом такого підходу є Конституція УРСР 1978 року[1].

Третій підхід до правового статусу особи пов’язаний з класичним мусульманським правом. Тут статус особи визначається нормами середньовічного шаріату. Так вселенський суверенітет належить лише Аллаху: людина не має права розпоряджатися собою на свій розсуд, її дії мають бути підпорядковані вказівкам Аллаха. Акцент переноситься не на права, а на обов’язки перед Аллахом, перед спільнотою правомірних мусульман.

Особливий підхід до правового статусу особи склався у звичаєвому праві деяких країн Тропічної Африки, Океанії, Латинської Америки. В цих країнах людина розглядається як невід’ємна клітина племені, її права не можуть реалізовуватися окремо від племені.

Таким чином, природно-правові теорії розглядають людину як істоту, яка має певні права невід’ємні від її буття, що випливають з розуму, або божественної волі, або з природи людини[2].

Конституція України, при висвітленні конституційно-правового статусу особи й громадянина спирається на ліберальну концепцію прав людини. Так у Конституції України із 48 статей ІІ Розділу, що присвячені правам людини і громадянина, 37 стосуються особистих прав та свобод. І тільки 4 статті закріплюють обов’язки громадян.

Розробники Основного Закону нашої країни виходили з того, що особа не може існувати як повноправний член суспільства без належних їй прав та свобод. Людину не можна позбавити її природних прав - це принижує її природу. Невід’ємні права людини - відправний пункт в обґрунтуванні свободи та рівноправності, непорушності власності, поділу влади та інших цінностей цивілізації[3].

Таким чином, правове становище громадянина в повному обсязі - це сукупність прав, свобод і обов’язків, якими він наділяється як суб’єкт правовідносин. Кожна із галузей права закріплює деяку частину прав і свобод у певній сфері суспільних відносин: трудових, сімейних, фінансових тощо. Конституційне право закріплює основи правового статусу особи; в цілому ж права і свободи людини не є вичерпними.

Конституційно-правовий статус громадянина - поняття, яке відображає тільки те, що властиве усім і кожному члену суспільства, і “залишає” за своїми рамками все приватне, індивідуальне, яке стосується конкретних осіб або груп осіб. Тому в конституційний статус громадянина входять лише загальні для всіх суб’єктивні права та обов’язки, які постійно у суб’єктів виникають і припиняються залежно від виконання ними тих чи інших професійних функцій, громадського становища, характеру правовідносин, в які вони вступають, інших обставин.

Конституційний статус громадянина - єдиний, неподільний і однаковий для всіх. До поняття правового статусу входять такі основні елементи (вони складають його зміст і структуру): громадянство; загальна правоздатність; принципи правового статусу; конституційні права, свободи й обов’язки громадян; гарантії прав і свобод; відповідні правові норми.

Зазначені елементи об’єднує те, що утворюючі їх норми регулюють зв’язки та відносини між державою в цілому і її громадянами. Однак кожний елемент виконує власну роль в оформленні статусу громадян в суспільстві та державі. Головним елементом правового статусу є основні права та обов’язки людини, які безпосередньо визначають її становище в суспільстві, міру юридичної свободи і відповідальності. Вони створюють необхідні умови для всебічного розвитку особи, задоволенню її інтересів та потреб. Усі інші елементи правового статусу громадян мають допоміжний характер, - працюють на цю мету.

 

1.2 Конституційний статус  громадянина України

Стаття 4. В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначається законом.

Визнання Конституцією України єдиного громадянства в Україні є одним із нових суттєвих принципів громадянського суспільства, умовою існування міцної суверенної Української держави, яка будується на демократичних і правових засадах. Конституційне положення покликане забезпечити єдиний правовий статус для всіх громадян, які мешкають на території України та обрали українське громадянство. Усувається можливість юридичних утисків громадян, які прийняли громадянство інших держав, але мають помешкання на території України. З моменту прийняття Конституції України, яка набула чинності, встановлення принципу єдиного громадянства в Україні зумовлює однакове розуміння кожною людиною своєї причетності до долі незалежної держави - України. Важливо, що зникло підґрунтя політичних і юридичних колізій, які існують у тих державах, де конституціями і законами визначається інститут подвійного громадянства. Такий інститут породжує дуже велику кількість суперечностей, законодавчих неузгоджень внаслідок неоднакового обсягу прав і свобод, якими біпатрид (тобто особа з подвійним громадянством) можуть реально користуватися за місцем мешкання, і тими, за яким вони мають право отримувати захист відповідно до правопорядку, що діє на їхній етнічній батьківщині, громадянами якої вони також визнаються. Виходячи з таких принципів, у практиці міждержавних відносин склалась тенденція уникати застосування інституту подвійного громадянства, а користуватися ними тільки на основі двосторонніх угод.

Єдине громадянство проголошено в Конституції України як існуюче, що дає можливість застосовувати юридичні внутрішньодержавні механізми захисту прав і свобод громадянина за їх тісної взаємодії з міжнародно - правовими процедурами захисту прав і законних інтересів усіх громадян, виробленими та застосовуваними в міжнародному співтоваристві.

Єдине громадянство в Україні є умовою стабільності політичної і соціальної ситуації в країні, усуває моральну напругу, національну конфронтацію людей, які на засадах спільної патріотичної мети і солідарності будують незалежну державу Україну. Встановивши принцип єдиного громадянства, Конституція України вносити цим упорядкованість і урегульованість у суспільні процеси. Своєю чергою це дає, можливість координувати й узгоджувати інтереси різних соціальних груп і політичних сил, підводити правову основу під складну систему зв'язків і відносин людей у суспільстві. Отже, єдине громадянство в Україні - це міцний правовий зв'язок людини з державою, що зумовлено сукупністю їх взаємних прав, обов'язків і відповідальності. Такий зв'язок ґрунтується на визначеній державою наявності в людини, яка проживає в Україні, основних прав і свобод, гарантує повагу до гідності громадянина, що регулюється законом відповідно до міжнародно-правових актів. Громадянство спричиняє суттєві наслідки для людини: суб'єктивні права, їх обсяг, свободи, обов'язки, відповідальність[4].

Стаття 25. Громадянин України не може бути позбавлений

громадянства і права змінити громадянство.

Громадянин України не може бути вигнаний за межі України  або виданий іншій державі. Україна гарантує піклування та захист своїм  громадянам, які перебувають за її межами.

Україна дотримується міжнародних принципів поваги до пав людини та її особистих свобод, закріплених у прийнятій 10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю ООН Загальній Декларації прав людини, де в статті 15 встановлено, що кожна людина має право на громадянство і ніхто не може довільно позбавити громадянства або його змінити. Конституція України визначає порядок , за яким тільки закон дає підстави набуття чи припинення громадянства в Україні. Цим законом за сучасного періоду є Закон про громадянство України.

У ньому зафіксовано, що громадянство в Україні, незалежно від його набуття, є рівним і єдиним. Незалежно від того, чи мають громадяни свій статус громадянства від народження, чи вони набули його на інших підставах, усі громадяни України користуються рівними правами і є рівними перед законом.

У законі про громадянство в Україні не дозволяється розподіл на будь-які групи або прошарки, що породжувало б різні права і обов'язки. В Україні названий закон встановлює підстави набуття громадянства: за народженням, за походженням шляхом обрання громадянства протягом п'яти років при зміні державної належності території; як результат прийняття до громадянства шляхом поновлення в громадянстві та за іншим обставинами зазначеними в законі.