Правовий статус громадян в Україні

Конституційний статус громадянства дозволяє людині користуватися стосовно держави всіма правами і свободами. Це має суттєве значення, оскільки держава повинна піклуватися і захищати свого громадянина, в тому числі у соціальній сфері за будь-якої ситуації і де б він не перебував, гарантуючи йому в будь-який час повернення в Україну.

Водночас Конституція України в багатьох статтях, регулюючи статус громадянства, покладає на всіх громадян обов'язки щодо захисту суверенітету, територіальної цілісності України, а також інші обов'язки, які регулюються законами України.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються:

1) права  і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина;

2) громадянство, правосуб'єктність громадян, статус  іноземців та осіб без громадянства;

3) права  корінних народів і національних  меншин;

4) порядок  застосування мов;

5) засади  використання природних ресурсів, виключної(морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку;

6) основи  соціального захисту, форми і  види пенсійного забезпечення; засади  регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства,  материнства,  батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки;

7) правовий  режим власності;

8) правові  засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми  антимонопольного регулювання;

9) засади  зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної  діяльності, митної справи;

10) засади  регулювання демографічних та  міграційних процесів;

11) засади  утворення і діяльності політичних  партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації;

12) організація  і діяльність органів виконавчої  влади, основи державної служби, організації державної статистики  та інформатики;

13) територіальний  устрій України;

14) судоустрій, судочинство, статус суддів, засади  судової

експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання

і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань;

основи організації та діяльності адвокатури;

15) засади  місцевого самоврядування;

16) статус  столиці України; спеціальний статус  інших міст;

17) основи  національної безпеки, організації Збройних Сил

України і забезпечення громадського порядку;

18) правовий  режим державного кордону;

19) правовий  режим воєнного і надзвичайного  стану, зон надзвичайної екологічної  ситуації;

20) організація  і порядок проведення виборів і референдумів;

21) організація  і порядок діяльності Верховної  Ради  України, статус народних  депутатів України;

22) засади  цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними  або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Серед можливостей реалізації громадянства в Україні Конституція України передбачає такі важливі права, як участь у політичному житті суспільства, в управлінні державними справами, право обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни України користуються рівним правом доступу до державної служби, а також служби в органах місцевого самоврядування.

Однією з важливих гарантій використання громадянами України своїх прав і свобод є закріплення у статті Конституції України гаранті повної державної юрисдикції щодо статусу громадянина, який не може бути вигнаний за межи України, або виданий іншій державі. Таким чином усувається можливість створення політичних біженців або дисидентів, які, використовуючи конституційні права, можуть складати політичну опозицію державі, своєю громадянською діяльністю і викликати її негативну реакцію. Україна гарантує своїм громадянам піклування і захист практично у всіх сферах їхнього життя, а також коли така необхідність виникла, - ї за кордоном.

Закон про громадянство дає можливість добровільно припинити стан громадянства особливо внаслідок добровільного виходу з громадянства, або обрання громадянства іншої країни. Припинення українського громадянства дозволяється законом в одному випадку без волевиявлення громадянина: це рішення держави про відміну прийому до громадянства, що має право визначати тільки Президент України, коли стають достовірно-відомі факти подання особою неправильних відомостей і документів. У системі правової держави особливе значення має гарантованість прав кожного громадянина України, обов'язок органів державної влади та місцевого самоврядування - захищати їх та забезпечити умови їх реалізації. З цією метою вперше в історії України основний закон закріпив принцип "обмовки в законі". Це є застереження стосовно прав і свобод громадянина, коли обмеження допускаються тільки за умови воєнного або надзвичайного стану і мають бути виключно окремими із зазначенням строку дій таких обмежень.

Обмовки, встановлені у статті 64 Конституції України, передбачають ці випадки при загальному принципі заборони будь-яким органам державної влади і місцевого самоврядування, їх посадовим особам обмежувати конституційні права і свободи громадянина України.

Стаття 64. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених  Конституцією України.

В умовах воєнного  або  надзвичайного  стану  можуть встановлюватися окремі обмеження  прав  і  свобод  із  зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і  свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52,  55,  56,57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції

Принципи обмовки в Конституції України  належать до найбільш важливих і загальновизнаних у конституційному праві. Вони вимагають регулювання відносин держави і громадян тільки на рівні Основного Закону. Це означає також, що законодавчій орган - Верховна Рада України - питання, які стосуються прав громадян, не може делегувати або передавати для вирішення будь-яким органам виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Конституційне встановлення має усунути ще досі наявну в нашій країні практику обмеження прав і свобод громадянина, яка трапляється в законах, а більшою мірою - у правових актах, що видаються органами виконавчої влади різного рівня. Воно також унеможливлює колізії щодо регулювання громадських прав і свобод у різних законодавчих актах. У цьому підході міститься суттєва загальна конституційна гарантія прав і свобод громадянина, які визначаються державою як безпосередньо-діючі і становлять суть застосування законів, діяльності законодавчої та виконавчої влади, місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя, що закріплюються в нормах Конституції  України[5].

Місце особи в суспільстві, а громадянина у державі визначається реальністю наданих їм прав та обов'язків. Характеристика співвідношення правового статусу особи та правового статусу громадянина визначає особливості становища людини у державно-організованому середовищі. Зазначимо, що категорії «правовий статус особи» та «правовий статус громадянина» мають самостійний характер, а їх взаємодія засновується, по-перше, на нерозривності суспільства і держави і, по-друге, на наявності спільних та особливих ознак наведених юридичних понять.

Спільні риси підкреслюють похідний характер цих категорій та їх залежність від рівня організованості систем, що їх гарантують. Як правовий статус особи, так і правовий статус громадянина:

1. характеризують правове положення єдиного суб'єкта — людини;
2. вони мають єдиний зміст;
3. певним чином встановлюються та закріплюються;
4. засновуються на гуманістичних принципах та загальнолюдських цінностях;
5. відображають рівень розвитку суспільства та держави і визначають його;
6. гарантуються системою засобів;
7. мають спільну мету — упорядкування відносин між людьми та взаємодії індивіда і соціальної системи (нації, народу, суспільства, держави);
8. мають визначену структуру, що характеризується певною взаємодією компонентів.

Отже,правовий статус особи та правовий статус громадянина можуть існувати окремо (наприклад, у випадку, коли особа є іноземцем чи не має громадянства),а також можуть збігатися. Це має місце у разі наявності громадянства у особи або коли держава гарантує реалізацію проголошених суспільством цінностей.

 

1.3 Адміністративно-правовий статус  громадян та інших фізичних  осіб

Людину в системі суспільних зв'язків прийнято називати фізичною особою. Термін “фізична особа” зустрічається не лише в цивільному, а й адміністративному законодавстві. Наприклад, правила реєстрації, затверджені Кабінетом Міністрів України 16.01.2003 p., навіть у своїй назві передбачили цей термін: “Тимчасовий порядок реєстрації фізичних осіб за місцем проживання”.

Термін “фізична особа” має узагальнююче значення. Під фізичною особою в Україні розуміють громадян України, іноземців та осіб без громадянства.

Зміст адміністративно-правового статусу фізичної особи, в тому числі громадянина України, становить комплекс її прав і обов'язків, закріплених нормами адміністративного права, реалізація яких забезпечуються певними гарантіями.

Адміністративно-правовий статус громадян частиною їх загального правового статусу, визначеного Конституцією і законами України, зокрема Законом України “Про громадянство”, міжнародними договорами, а також іншими актами законодавства України [6].

Основою адміністративно-правового статусу громадян України є їхня адміністративна правоздатність. Це здатність мати права і виконувати обов'язки адміністративно-правового характеру. Вона виникає в момент народження громадянина і припиняється з його смертю.

Адміністративна правоздатність не може бути відчужена. Громадянин не може навіть добровільно відмовитися від своєї правоздатності, така відмова не має законної сили. І лише на основі вироку або постанови суду адміністративна правоздатність може бути обмежена при вчиненні злочину або адміністративного проступку.

Наприклад, в особливій частині другого розділу Кодексу України про адміністративні правопорушення (КпАП) встановлені норми, що передбачають відповідальність за окремі проступки у вигляді позбавлення прав на управління транспортним засобом або права полювання (ст. 130,85).

Сукупність конкретних прав, які особа може мати відповідно до закону, слід класифікувати на три групи: особисті, політичні та соціально-економічні.

Особисті права і свободи громадянина — це можливості задоволення їх особистих потреб. До особистих прав належать: право на повагу до гідності, право на свободу та особисту недоторканність, свободу пересування, право вільного вибору місця проживання, право вільно залишати територію України; право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; право на спростування недостовірної інформації про себе і членів своєї сім'ї тощо.

Політичні права і свободи громадян виражаються в їх можливостях реалізувати свої волевиявлення щодо об'єднання в політичні партії, проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій, про що завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування, та інші права і свободи.

Соціально-економічні права громадян також стають можливими у зв'язку з використанням норм адміністративного права. Це забезпечення можливості заняття підприємницькою діяльністю, реалізації права на працю, відпочинок, соціальний захист, достатній життєвий рівень, освіту і здоров'я (ст. 42-49, 53 Конституції України).

До змісту адміністративно-правового статусу входять також обов'язки. Це обов'язки захисту незалежності й територіальної цілісності України, несення військової служби, шанування державних символів України, не шкодити природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки, подавати щорічно до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про особистий майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом, та сплачувати податки і збори. Кожен зобов'язаний неухильно додержувати Конституції та законів України, не посягати на права й свободи, честь і гідність інших людей (ст. 64—68 Конституції України).

Реалізація суб'єктивних прав і обов'язків громадян здійснюється в межах їх адміністративної дієздатності. Зокрема, своїми неправомірними діями громадяни створюють для себе відповідні, часто небажані обов'язки, наприклад, обов'язки нести адміністративну відповідальність за вчинене правопорушення. Так, відповідно до вимог частини першої ст. 8 КпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі законодавства, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.

 

1.4 Громадяни як суб'єкти трудового  права України

Громадянином визнається фізична особа, яка володіє певним цивільним статусом, тобто сукупністю обставин фактичного порядку, що характеризують цю особу як учасника юридичного спілкування. “Громадянський статус” як термін досить широко застосовується в цивільному праві. Але він необхідний також для визначення положення особи як суб'єкта кримінального, житлового, сімейного, трудового права.

Складовими елементами, що створюють “громадянський статус”, є громадянство, стать, вік, стан здоров'я, сімейне положення, освіта, місце проживання, спеціальність, кваліфікація, зайнятість та інші дані, що характеризують особу.

Громадянський статус визначає лише вихідні позиції громадянина в правовому спілкуванні. При цьому такі риси та юридичні характеристики включаються до статусу, які притаманні саме цьому громадянину до вступу його в сферу конкретних правовідносин.