Застосування економіко-математичних методів прогнозування безробіття

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3. Прогнозна модель  рівня безробіття

      На кожний економічний показник впливає безліч факторів і безробіття не є виключенням. При побудові регресійного рівняння виникає питання, які саме з них слід уводити в модель. Причому при використанні моделі для прогнозу бажано використовувати якомога більше факторів. З іншого боку, збирання та обробка великої кількості інформації  потребують значних витрат, тобто кількість факторів доцільно зменшити. Для вибору компромісної рішення не існує єдиної моделі, тому у нашому випадку ми будемо використовувати багатофакторну регресійну модель.

       Найважливішими  умовами побудови багатофакторної моделі зв'язку є достатня кількість одиниць у сукупності ( як мінімум у 8 разів більше, ніж число факторів) та відсутність мультиколінеарності факторів (близького до функціонального зв'язку між ними). В тому випадку, якщо два факторних показники мультиколінеарні, один з них повинен бути виключений з моделі.

       Узагальнена багатофакторна лінійна регресійна модель може бути записана у такому вигляді 

y = a₀ + a₁x₁ + a₂x₂ + … + a_nx_n + E,

де у –  досліджувана зміна або регресанд;

х₁, х₂, …, х_n – незалежні змінні (фактори) або регресори;

a_о, a₁, a₂, … , a_n – параметри моделі (константи), які потрібно оцінити;

E – випадково складова регресійного рівняння.

         Оцінка параметрів рівняння множинної регресії здійснюється методом найменших квадратів. Параметри а1, а2 , . . . , аn  називаються коефіцієнтами регресії та показують, на скільки одиниць змінюється у при збільшенні х на одиницю, при умові, що інші фактори є сталими.

Для однозначного визначення параметрів моделі (8.1) необхідно, щоб виконувалась нерівність

 

де n – число спостережень;

     m – число регресорів в моделі.

 

       

 

Тісноту взаємозв'язку між  результативною ознакою та сукупністю всіх факторних ознак визначають на основі коефіцієнта множинної кореляції R. Величина D = R2 називається коефіцієнтом детермінації, що показує, на скільки процентів варіація Y обумовлюється варіацією всіх факторних ознак, включених у модель.

 

 

 

         Отримані багатофакторні моделі значущі, забезпечують достатню достовірність і надійність та містять великі інформаційні можливості.

        Адекватність розрахованих економетричних моделей (статичної і динамічної) визначалася за такими критеріями математичної статистики:

1) коефіцієнтом  множинної детермінації, яким оцінюють  дисперсію результуючого показника;

Зрозуміло, що для  адекватності даної моделі коефіціент детермінації має прямувати до одиниці, тобто

2) критерієм  Дарбіна—Уотсона, який визначає наявність автокореляційних залежностей, що існують між самими аналізованими чинниками;

3)  критерієм  Ст'юдента, що оцінює значущість (відмінність від нуля) коефіцієнтів регресії ( його значення наводяться в дужках під відповідними параметрами).

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІІ   ПРОГНОЗУВАННЯ  РІВНЯ БЕЗРОБІТТЯ

3.1. Оцінка та прогноз  рівня безробіття в Україні

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.2. Шляхи подолання  високого рівня безробіття в  Україні

        Виходячи з вищевикладеного, проблема  безробіття є ключовим питанням  у ринковій економіці, і не вирішивши його неможливо налагодити ефективну діяльність економіки і правового регулювання. Особливо гостро проблема безробіття стає зараз перед Україною, що не дивно, тому що економіка України зараз знаходиться в глибокій кризі. Величезний економічний спад, що звичайно вплинуло і на ринок праці.

         Для України позитивним буде розглянути досвід інших країн у сфері роботи із безробітними і взяти з них позитивні аспекти для себе. Існує два принципово різних підходи до скорочення безробіття або упередження його розвитку — американський («жорсткий») і шведський («протекціоністський»).  
             Американський підхід відображає сутність ліберального ринку праці. Він будується на субсидарному ставленні до людини, тобто спрямований зберігати намагання людини на самовідповідальність і самореалізацію з мінімальною відповідальністю суспільства за особу. Тому допомога по безробіттю при «жорсткому» підході сплачується не більше півроку, що спонукає особу шукати роботу. Ті, хто не знаходять роботи за цей період, переходять до групи бідних громадян, які проживають на державну допомогу.  
           Шведський підхід до державного регулювання зайнятості віддає перевагу активним заходам. Безробітних перенавчають новим професіям, створюють нові робочі місця, підтримують самозайнятість, мале підприємництво, здійснюють інші заходи щодо розширення сфери докладання праці. Такий підхід називається «протекціоністським» і є основою соціал-демократичного ринку праці [10, с. 225]. Саме він найбільш прийнятний для України.

      Отже, можна виділити такі шляхи подолання високого рівня безробіття в Україні:                                                                                                                                       1) створення умов для скорочення пропозиції праці. Очевидно, що чим менше людей претендують на робочі місця, тим легше знайти роботу навіть при тому ж числі вільних робочих місць;                                                                                                                 2) потрібне введення нової форми сприяння самозайнятості безробітних — надання їм безпроцентної допомоги на поворотній основі. Найдоцільніший її розмір —100 і 200 мінімальних зарплат, у залежності від використання найманої робочої сили. Такий вид діяльності, як свідчить і світова практика, та й наш досвід, досить ефективний. Адже нині головний резерв створення робочих місць і подолання безробіття перебуває саме у сфері малого і середнього бізнесу;                                                                                                              3) реалізація програм підтримки молодих працівників, а саме:                                                                               – економічне стимулювання молодіжної зайнятості;                                                                                                        – створення спеціальних фірм, що пропонують роботу саме молоді;                                                                – створення центрів навчання молодих людей тим професіям, шанси на зайнятість у який найбільш високі.

4) привести у відповідність з вимогами світового співтовариства чинне законодавство про соціальне страхування на випадок безробіття. Насамперед щодо впровадження нових форм роботи, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності робочої сили, розвиток підприємницької ініціативи безробітних;

5) потрібно визначити  для кожної галузі економіки  перспективи розвитку і потреби  у фахівцях, узгодити основні  моменти їх підготовки з роботодавцями. Це насамперед збільшення обсягів навчання за індивідуальним замовленням роботодавців, стажування на підприємствах, навчання за модульними програмами;

6) прияти створенню та діяльності бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів та інтернет-центрів з метою надання допомоги підприємцям-початківцям.

Державне регулювання  ринку робочої сили здійснюється за такими основними принципами:                                                                                                                                                         1. Працевлаштування незайнятого населення та надання допомоги щодо підготовки та перепідготовки кадрів (біржі праці).                                                                                              2. Соціальний захист від потерпілих від безробіття людей (система допомог).                           3. Стимулювання формування гнучкого ринку праці. Правове забезпечення трудових відносин.

       Окрім  того держава застосовує такі  методи забезпечення зайнятості  безробітних:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.   Методи державного забезпечення зайнятості

      Що стосується  соціального захисту безробітного  населення, то воно має застосовуватись у таких напрямках:                                                                                    – забезпечення системи ефективної зайнятості, підготовки та перекваліфікації кадрів, яка дозволяла б кожній людині знаходити застосування своїм особистим здібностям у відповідній сфері діяльності;                                                                                                                                       – організація ефективної системи формування доходів, за якої рівень отримуваної винагороди безпосередньо визначається якістю і результатом роботи людини незалежно від галузі економіки, в якій вона працює.                                                                                                                                         – макроекономічне регулювання процесу диференціації в доходах і особистому споживанні, в тому числі через реформу податкової системи.                                                         – створення сприятливих умов для професійної і соціальної мобільності населення. Система соціальної підтримки безробітних.                                                                                               – офіційне встановлення реального рівня прожиткового мінімуму в натуральній формі та регулярна його індексація у грошовій.       Враховуючи реалії нашої економіки, одним з основних напрямів боротьби з безробіттям мають стати заходи щодо підвищення продуктивності праці. Це, по-перше, знизить собівартість, а відповідно і ціни товарів та послуг, зробивши їх доступними більшості громадян і конкурентоспроможними на зовнішньому ринку; по-друге, дасть можливість підвищити заробітну плату, пенсії, стипендії, збільшити інші трансферти. Підвищена таким чином купівельна спроможність вимагає збільшення товарів і послуг, а це сприятиме підвищенню виробництва, що, в свою чергу, потребує залучення додаткової робочої сили і збільшення зайнятості. В умовах нинішньої вкрай низької купівельної спроможності населення повинно спрацювати теоретичне посилання Дж. М.Кейнса — втручання держави в регулювання зайнятості шляхом підвищення купівельної спроможності населення. Такої ж думки стосовно розвитку зайнятості в Росії, яка має певну схожість із зайнятістю в Україні, дотримується відомий російський учений-економіст                     Б.Д. Бреєв .            Виходячи з вищевикладеного, проблема безробіття є ключовим питанням у ринковій економіці, і не вирішивши його неможливо налагодити ефективну діяльність економіки і правового регулювання.

 

ВИСНОВОК

         Безробіттям називається соціально-економічна ситуація у суспільстві, за якої частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлено переважанням пропозиції над попитом. Хоча й існує думка, що безробіття є стимулятором трудової дисциплінованості і активності населення, яке працює однак соціально-економічні втрати від безробіття настільки значні, що в усьому світі докладається багато зусиль для його мінімізації, і все ж жодній країні не вдається ліквідувати його повністю.

            Такими причинами виступають техніко-технологічні, організаційно-виробничі, соціально-економічні та інші фактори розвитку економіки. Аналіз факторів безробіття дозволив удосконалити та поглибити класифікацію видів безробіття та його форм. В основу класифікації видів безробіття покладено соціально-економічні причини, які його викликають. В зв’язку з цим слід розрізняти такі види безробіття: економічне, інституційне, фрикційне та структурне. Кожен із перелічених видів безробіття може приймати різні форми, які можна класифікувати за рівнем безробіття, тривалістю, відкритістю, віком, статтю. 

 Правове забезпечення прав громадян на праці зазначенні в Законі України «Про зайнятість населення», Законі «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та  у Конституції України у якій чітко зазначено право на працю та трудову діяльність.          В сучасних умовах питання безробіття набуває однієї з найгостріших проблем суспільства. В період кризової ситуації, яка призупинила економічну діяльність країни та призвела її до стану розбалансованості, безробіття тягне за собою такі наслідки, як: знецінення національної грошової одиниці, падіння виробництва, збільшення собівартості продукції, скорочення робочих місць тощо. Саме тому заробітна плата залишається основним доходом, що допомагає забезпечити мінімальний рівень життя. Питання безробіття є надзвичайно актуальним сьогодні, оскільки при неповному використанні наявних ресурсів робочої сили економічна система працює, не досягаючи межі своїх виробничих можливостей. Тому держава застосовує певні заходи, щодо регулювання рівня безробіття на допустимому рівні.

           Проблематикою безробіття займаються як зарубіжні вчені: А.Пігу, А.Фрідман, Д.Філіпс, О.Хеффе, Г.Теренс; так і вітчизняні науковці: О.Баранова, Л.Польовий, Л.Білик, К.Ходзінський.

           Але найбільш відомими є   дослідження економіста О.У. Філіпса, який у 1958р. показав зв'язок між рівнем безробіття і темпами росту середньої заробітної плати та відомого дослідника Артура Оукена, який у 1960р. математично виразив зв’язок між рівнем безробіття та відставанням в обсязі виробленого ВВП.