Застосування економіко-математичних методів прогнозування безробіття

-         приховане безробіття (наявність формально зайнятого населення);

-         зайнятість на приватних підприємствах;

  · за поширеністю:

-         загальне (охоплює всю країну);

-         галузеве (стосується певного виду діяльності);

-         регіональне (стосується окремого регіону);  

  Безробіття поділяється також на такі дві основні групи:

• абсолютне – таке, що виникає, коли робочих місць менше, ніж працездатного населення;
• відносне – виникає, коли в одному місці спостерігається надлишок робочої сили, а в іншому — її дефіцит.

Рис. 1.2. Класифiкацiя форм та видів безробiття         До абсолютного безробіття належить:  
    —  фрикцiйне безробiття, яке пов’язане з перемiщенням осiб з однiєї роботи на iншу, з однiєї мiсцевостi — до iншої. Отже, це своєрiдна соцiальна, суперечнiсть, яку розумiють як проблему пошуку відповідної роботи;  
  — структурне безробiття, яке виникає в результатi структурних зрушень в економiцi, що впливають на структуру сукупного политу на робочу силу: на однi професії попит пiдвищується, на інші — падає;   
  — циклічне безробіття, яке виявляється в умовах спаду як фази економічного циклу. 
      До відносного безробіття  належить:   
 —  добровільне безробіття виникає тоді, коли працівник звільняється за власним бажанням, оскільки він не задоволений рівнем оплати праці, умовами роботи, психологічним кліматом в колективі;  
  — вимушене безробіття виникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація проводить скорочення персоналу;  
  — конверсійне безробіття спричиняється скороченням чисельності армії i перепрофілюванням підприємств військово-промислового комплексу на випуск цивільної продукції; 
  — технологічне — пов’язане з переходом до нової техніки і технології, механізацією та автоматизацією виробництва, що супроводжується вивільненням робочої сили і наймом працівників принципово нових спеціальностей та кваліфікацій; 
  — сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різні коливання попиту на працю (сільське господарство, будівництво); 
—  інституційне – це безробіття, яке зумовлене правовими нормами, що впливають на попит і пропозицію праці. Воно може бути, наприклад, спричинене введенням гарантованої мінімальної заробітної плати, недосконалою податковою системою (надмірні соціальні виплати знижують пропозицію праці. Високі ставки оподаткування, скорочуючи доходи, роблять їх порівнянними із сумами виплат за соціальними програмами. Це також знижує пропозицію робочої сили); 
 —  застійне безробіття є особливо небезпечним, якщо триває достатньо довгий час.      

          В залежності від величини часового інтервалу безробіття може бути тривалим (4 – 8 місяців), довготривалим (8 – 18 місяців) і застійним (більше 18-ти місяців); може бути прихованим і легалізованим.           Крім того, всі області України по гостроті зареєстрованого безробіття можна розділити на кілька груп:                                          1)перша група - регіони з дуже високим безробіттям. Ці регіони відрізняються високим рівнем безробіття, високими темпами його росту (у 2 рази вище середньоукраїнських), великою напруженістю на ринку праці;       2)друга група - регіони з високим рівнем безробіття і великою напруженістю на ринку праці (показники перевищують середньоукраїнські). Але темпи росту безробіття тут середні або нижче середніх. В основному це регіони північної половини європейської частини країни. Багато хто з цих регіонів відрізняються підвищеною змушеною неповною зайнятістю;                                       3)третя група - рівень безробіття і напруженість на ринку праці нижче середньоукраїнських, але темпи росту рівня безробіття вище середньоукраїнських. Фактично по гостроті безробіття ця група середня;                                    4)четверта група - регіони з найменш гострим безробіттям у країні. У них рівень безробіття нижче середнього, низка напруженість на ринку праці, темпи росту безробіття нижче середньоукраїнських. У даній групі багато північних регіонів з видобувною промисловістю.

          Правове забезпечення прав громадян на праці зазначенні в Законі України «Про зайнятість населення», Законі «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та  у Конституції України у якій чітко зазначено право на працю та трудову діяльність(Розділ Ι Ι):

  - Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується(ст.43).

- Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів, відповідно до суспільних потреб(ст.43).

- Кожен має право на належні,  безпечні і здорові умови праці,  на заробітну плату, не нижчу  від визначеної законом(ст.43).

- Громадянам гарантується захист  від незаконного звільнення(ст.43).

- Кожен має право на підприємницьку  діяльність, яка не заборонена законом(ст.42).

- Громадяни мають право на  соціальний захист, що включає  право на забезпечення їх у  разі повної, часткової або тимчасової  втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з належних від  них обставин, у старості та  інших випадках, передбачених законом(ст.46).

- Це право гарантується  загальнообов’язковим державним  соціальним страхуванням за рахунок  страхових внесків громадян, підприємств,  установ, організацій, а також  бюджетних та інших джерел  соціального забезпечення(ст.46).

        Отже, кожен громадянин країни має право на роботу, а держава в свою чергу має робити усе можливе за для забезпечення виконання гарантій зазначених в Конституції та законах України.

 

1.3.Система заходів  щодо регулювання безробіття  в Україні

           В сучасних умовах питання безробіття набуває однієї з найгостріших проблем суспільства. В період кризової ситуації, яка призупинила економічну діяльність країни та призвела її до стану розбалансованості, безробіття тягне за собою такі наслідки, як: знецінення національної грошової одиниці, падіння виробництва, збільшення собівартості продукції, скорочення робочих місць тощо. Саме тому заробітна плата залишається основним доходом, що допомагає забезпечити мінімальний рівень життя. Питання безробіття є надзвичайно актуальним сьогодні, оскільки при неповному використанні наявних ресурсів робочої сили економічна система працює, не досягаючи межі своїх виробничих можливостей. Тому держава повинна застосовувати певні заходи, щодо регулювання рівня безробіття на допустимому рівні.

        Отже, система заходів щодо регулювання безробіття в Україні включає:

• розвиток розгалуженої системи державної служби зайнятості, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів;
• надання підприємцям субсидій, премій та податкових пільг для найму додаткової робочої сили або переведення частини працівників на скорочений робочий день;
• державну підтримку нетрадиційним сферам зайнятості;
• стимулювання підприємців до навчання, перекваліфікації й подальшого працевлаштування додаткової робочої сили;
• залучення приватного (як вітчизняного, так й іноземного) капіталу в райони зі стійким рівнем безробіття;
• регулювання можливості працевлаштування за кордоном, приєднання України до міжнародного ринку праці;
• стимулювання осіб, що отримують державну допомогу, до пошуку робочих місць;
• збільшення кількості стажистів у системі професійної освіти; введення в дію запасів невстановленого устаткування та підвищення коефіцієнта змінності його в цілому;
• заходи щодо квотування робочих місць для представників найуразливіших груп на ринку праці, безвідсоткові кредити, що надаються безробітним, які започатковують власний бізнес;
• організацію регіональними або місцевими органами влади у кооперації з окремими підприємствами або закладами соціальних (громадських) робіт тощо.

          Механізм соціальної допомоги безробітним становлять різні види компенсацій при втраті роботи; особливі гарантії працівникам, які втратили роботу в зв'язку зі змінами в структурі виробництва й організації праці стипендії на час професійної підготовки та перепідготовки, виплати допомоги по безробіттю. Розмір допомоги гарантується не менш як 50 відсотків середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, проте не нижче встановленої законодавством мінімальної заробітної плати. Громадяни, які шукають роботу вперше або після перерви більше одного року, одержують допомогу в розмірі не нижче ніж 75 відсотків мінімальної заробітної плати. Система соціального захисту населення у сфері зайнятості повинна охоплювати три взаємопов'язаних рівні -макрорівень, регіонально-галузевий і первинний - з властивими для них функціями і механізмами реалізації їх. У моделі управління системою зайнятості повинні дістати відображення всі фактори, що впливають на поповнення ринку робочої сили, і мотиви, які формують поведінку населення допрацездатного віку, працюючого, працездатного непрацюючого і непрацездатного. Суспільне виробництво України в умовах переходу до ринкових відносин перенасичене робочою силою.

         Група відомих економістів України Б. Гаврилишин, С. Мочерний, М, Павловський, Ю. Геєць, І. Лукінов та інші вважають дієвим заходом щодо боротьби з безробіттям активну регіональну політику, передусім державні асигнування на розвиток відсталих регіонів.

        З метою реалізації державної політики зайнятості Кабінет Міністрів України розробляє, а Верховна Рада України затверджує державну програму зайнятості населення. Державна програма зайнятості населення розробляється на підставі основних прогнозних параметрів соціально-економічного розвитку України, державних, галузевих та регіональних програм у частині їх впливу на сферу зайнятості. У державній програмі зайнятості населення визначаються пріоритети у сфері зайнятості, механізми їх реалізації, джерела фінансового забезпечення її виконання, прогнозні загальнодержавні й територіальні показники зайнятості та безробіття. Реалізація державної програми зайнятості населення здійснюється шляхом виконання планів дій та заходів щодо сприяння зайнятості населення, які розробляються з урахуванням основних показників ринку праці Міністерством праці та соціальної політики за участю інших центральних і місцевих органів виконавчої влади.

       Програми  пасивної політики зайнятості (надання допомоги по безробіттю) фінансуються зі спеціальних страхових фондів В Україні пасивних програм сприяння зайнятості значно більше, ніж активних. Необхідно раціоналізувати структуру видатків на пасивні заходи, збільшити фінансування активних заходів. При цьому слід дотримуватися принципу — краще фінансувати роботу, а ніж безробіття, що можна зробити шляхом інтенсифікації всебічної підтримки економічно активного населення, створенням вигідних умов для його самореалізації.

       Отже, головне завдання системи захисту від безробіття в цих умовах боротьба із соціальним утриманством, стимулювання людини до пошуків роботи і перенавчання, а також надання їй необхідної при цьому допомоги.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ

ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНІ МЕТОДИ ТА МОДЕЛІ  ОЦІНКИ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ БЕЗРОБІТТЯ В УКРАЇНІ

 

2.1. Аналіз існуючих  підходів щодо оцінки рівня  безробіття

          Безробіття – це складне, багатопланове явище, цікавить економістів вже досить довгий час. Ця проблема притаманна будь-якій країні. Тому цією проблемою займаються як зарубіжні вчені: А.Пігу, А.Фрідман, Д.Філіпс, О.Хеффе, Г.Теренс; так і вітчизняні науковці: О.Баранова, Л.Польовий, Л.Білик, К.Ходзінський.

            Тому більш детально розглянемо існуючі підходи щодо оцінки рівня безробіття. В минулому, в своїх дослідженнях проблем безробіття вже використовували економіко-математичну модель. Зокрема, Твердохліб І.П. оцінював тенденції залежності кількості новостворених робочих місць у СЕЗ України від розподілу обсягів інвестицій та їх очікувану зміну в короткостроковому періоді [4]. О.Євсєєнко та Л.Волохова аналізували вплив макроекономічних індикаторів (ВВП на одну особу, прямі іноземні інвестиції в Україну, інвестиції в основний капітал, середньомісячна заробітна плата) на рівень безробіття і попит на робочу силу.               Зокрема, Твердохліб І.П. оцінював тенденції залежності кількості новостворених робочих місць у СЕЗ України від розподілу обсягів інвестицій та їх очікувану зміну в короткостроковому періоді [4]. О.Євсєєнко та Л.Волохова аналізували вплив макроекономічних індикаторів (ВВП на одну особу, прямі іноземні інвестиції в Україну, інвестиції в основний капітал, середньомісячна заробітна плата) на рівень безробіття і попит на робочу силу.     У 1958р. економіст О.У. Філіпс опублікував роботу «Зв'язок між безробіттям і темпом змін грошової заробітної плати у Сполученому Королівстві в переіод 1861-1957 рр.». Він показав зв'язок між рівнем безробіття і темпами росту середньої заробітної плати. Цей взаємозв’язок виявився зворотнім: якщо  заробітна плати швидко зростала, безробіття було невеликим і навпаки. Крива О.Філіпса виявилась ввігнутою відносно осі ординат : одному і тому ж  приросту  заробітної плати відповідало  порівняно невелике скорочення безробіття при низькому його рівні і значне – при високому.

 

Рис.2.1. Крива Філіпса

          У довгостроковому періоді крива є вертикальною прямою, інакше кажучи, показує відсутність залежності між рівнем інфляції і природним рівнем безробіття.