Удосконалення організації оплати праці на підприємствах

Для робітників тарифні угоди — це соціальна гарантія їх заробітку і участь у виробничому процесі відповідно до своєї кваліфікації. Підприємці зобов'язані забезпечити найнятих робітників роботою для виконання норм і тарифу. Для держави тарифна угода є формою проведення державної політики регулювання доходів.

Тарифна система оплати праці за своєю структурою містить два елементи: постійну, чи основну частину (тариф), обумовлену нормами виробітку, розцінок і розрядів та перемінну, чи надтарифну частину, що містить підрядний приробіток, надбавки і доплати до тарифної ставки і премії. Підрядний приробіток при цьому визначається обсягом випуску продукції, премії ж виплачуються за якість і економію.

На багатьох виробництвах із тривалим виробничим циклом досить ефективною є так звана авансово-контрактна система оплати праці. При цій системі стимулювання в залежності від очікуваного обсягу виробництва кожному працівнику в контракті (трудовому договорі) встановлюється аванс-тариф з урахуванням кваліфікації і потенційних можливостей працівника. Розмір авансу повинен бути достатнім для того, щоб залучити й утримати на підприємстві кваліфікованих працівників. Аванс у розмірі встановлених тарифних ставок і окладів працівники одержують до остаточного розрахунку за кінцеві результати. В повному ж обсязі зароблені кошти розподіляються між працівниками після випуску і реалізації готового продукту.

Тарифна система безпосередньо заснована на нормуванні праці. Як елемент підрядної оплати праці тарифи прямо пов'язані з нормами виробітку і розцінками. Норми праці виконують у процесі виробництва чотири взаємозалежні функції: по-перше, зарплато - утворюючу функцію — норма є регулятором рівня заробітної плати; по-друге, функцію інструменту удосконалення організації праці і виробництва, регламентації технологічних процесів, забезпечуючи їх ритмічність, в т.ч. розміщення працівників на виробничих ділянках; по-третє, облікову функцію — за допомогою норм праці здійснюється облік трудомісткості виробництва; по-четверте, стимулюючу функцію — на основі зіставлення фактичних витрат праці із суспільно-необхідними норма зацікавлює працівників знижувати трудомісткість продукції, тобто є засобом зростання ефективності праці. Дійсно дуже складно знайти якісь інші економічні форми, які б виконували так багато різних функцій, як норми праці.

Нормування праці — необхідний метод удосконалення виробництва, елемент організації і стимулювання праці, тому він широко застосовується на великих підприємствах розвинутих країн. Робочі місця на фірмі мають подібні описи із зазначенням норм праці — тривалості часу на виконання робіт і розцінок, оцінки їх у грошовому вираженні. Випуску продукції передує ретельний розрахунок трудовитрат на одиницю виробу, хоча на проведення цієї роботи і необхідно витрачати значні кошти.

В ринкових умовах господарювання зарплатоутворююча функція норм праці проявляється на основі тісного зв'язку з тарифами, узаконеними в колективних угодах.

Новою діючою формою матеріального стимулювання є безтарифна система індивідуальної оплати праці. Індивідуальний безтарифний заробіток — артільні принципи пайової системи, застосування трудоднів, чекової форми оплати та ін. — особливо ефективний на невеликих підприємствах. Безтарифна система оплати праці передбачає участь працівників у ризику зазнати збитків. Особливо наочно це проявляється при пайовій системі оплати праці, що одержала широкий розвиток у риболовецькому флоті.

Системи індивідуального розподілу мають постійно удосконалюватися у відповідності до вимог, що змінюються, та умов господарювання.

 

1.3. Документальне оформлення обліку  виробітку і заробітної плати

Порядок документального оформлення обліку розрахунків з працівниками оплати праці регламентується Типовими формами первинного обліку розрахунків з працівниками і службовцями по заробітній платі, затвердженими наказом Мінстату України № 144 від 22.05.96 р. (див. табл.1.1).

Таблиця 1.1 Типові форми первинного обліку особового складу

№ з/п	Номер типової форми	Назва типової форми
1	П-1	Наказ (розпорядження) про прийняття на роботу
2	П-2	Особова картка
3	П-3	Алфавітна картка
4	П-4	Особова картка фахівця з вищою освітою, який виконує науково-дослідні, проектно-конструкторські і технологічні роботи
5	П-5	Наказ (розпорядження) про переведення на іншу роботу
6	П-6	Наказ (розпорядження) про надання відпустки
7	П-7	Список про надання відпустки
8	П-8	Наказ (розпорядження) про припинення дії трудового договору (контракту)
9	П-12	Табель обліку використання робочого часу і розрахунку заробітної плати
10	П-13	Табель обліку використання робочого часу
11	П-14	Табель обліку використання робочого часу
12	П-15	Список осіб, які працювали у понаднормовий час
13	П-16	Листок обліку простоїв

Облік особового складу працівників підприємства ведеться відділом кадрів. На кожного працівника у відділі кадрів відкривається особова картка, де зазначаються необхідні анкетні дані про працівника і всі зміни, що відбуваються у його роботі.

На всіх працівників, які працюють на підприємстві, ведуться трудові книжки, які зберігаються на основному місці роботи.

На кожному підприємстві (організації) незалежно від режиму роботи має бути організований табельний облік робочого часу.

Табель — це первинний документ з обліку відпрацьованого часу.

Оперативний облік робочого часу ведеться в табелі обліку використання робочого часу і розрахунку заробітної плати (ф. № П-12, № П-13). Дані табельного обліку використовуються бухгалтерією при нарахуванні заробітної плати працівникам. Табель складається в одному примірнику табельником, майстром або іншими особами, яким доручено вести табельний облік, і подається до бухгалтерії у встановлені на підприємстві терміни.

Форми первинних документів і порядок їх використання для обліку виробітку залежать від особливостей організації та технології виробництва.

Для обліку виробітку широко використовується система нарядів.

Наряд — це комбінований документ, в якому вказується завдання на виконання певних робіт та підтвердження фактичного обсягу виконаних робіт. Залежно від виду наряди підрозділяються на індивідуальні (для одного робітника) та бригадні, а за терміном дії — на зміну або на більш тривалий період.

Оплата часу простоїв, що склалися не з вини працівника, оформляється листком обліку простоїв (ф. № П-16). В них зазначаються прізвища та табельні номери робочих, причина, винні та тривалість простою. Час простою оплачується в заниженому розмірі. Простої з вини працівника не оплачуються.

Робота, що виконується понад норми, оформляється нарядом на понаднормову роботу.

На оплату робіт з виправлення браку продукції виписується окремий наряд з відміткою «Виправлення браку».

1.4. Нарахування заробітної плати

Порядок нарахування заробітної плати працівникам підприємства залежить від форм і систем оплати праці, а також від організації робіт, що виконувались.

При погодинній оплаті праці основним документом, що служить для нарахування заробітної плати, є табель. Для розрахунку погодинного заробітку працівника необхідно знати його розряд, погодинну тарифну ставку даного розряду та кількість відпрацьованих годин за табелем. При розрахунку заробітної плати за посадовим окладом останній зберігається при відпрацюванні всіх робочих днів місяця, якщо відпрацьовано не повну кількість робочих днів, середньоденний заробіток перемножується на кількість відпрацьованих днів.

Приклад 1.1

Посадовий оклад працівника 400 грн. Робочих днів у звітному місяці 25, з них відпрацьовано 22.

Середньоденний заробіток — 16 грн. (400 грн. : 25)

Нарахована зарплата за місяць становить - 352 грн. (16 грн. х 22).

При підрядній оплаті праці зарплата працівника визначається шляхом множення кількості виготовлених виробів, зазначених у відповідних первинних документах, на встановлену розцінку за одиницю роботи.

В умовах бригадної форми організації праці заробітна плата і премії нараховуються всій бригаді, а потім нарахована сума розподіляється між членами бригади пропорційно кількості відпрацьованого кожним працівником часу з урахуванням його кваліфікації (розряду).

Норма тривалості робочого часу. Норма тривалості робочого часу розраховується за календарем п'ятиденного робочого тижня з двома вихідними днями в суботу і неділю та залежно від тривалості робочого тижня становить відповідну кількість годин при 40, 38,5, 36, 33, 30, 24, 18-годинному робочому тижні.

Згідно з Кодексом законів про працю України:

• нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин на тиждень;
• працівникам, яким встановлено 40-годинний робочий тиждень, тривалість роботи напередодні святкових і неробочих днів скорочується на одну годину;
• для деяких категорій працівників встановлено скорочену тривалість робочого часу;
• робота не проводиться на підприємствах, в установах, організаціях також у наступні святкові і неробочі дні:
• 1 січня — Новий рік;
• 7 січня — Різдво Христове;
• 8 березня — Міжнародний жіночий день;
• 1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих;
• Пасха (Великдень);
• 9 травня — День Перемоги;
• Трійця;
• 28 червня — День Конституції України;
• 24 серпня — День незалежності України.

Якщо святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

 

1.4.1. Нарахування  оплати праці за середнім заробітком

 

Оплата праці за середнім заробітком встановлена Порядком нарахування середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.95 р. (зі змінами і доповненнями, внесеними постановами КМУ).

Зазначений Порядок застосовується при нарахуванні середньої заробітної плати на час чергових щорічних і додаткових відпусток (або компенсації за невикористані відпустки); оплаті часу простоїв; оплаті перерви в роботі матерів, які годують грудних дітей; при переведенні працівників на іншу, нижче оплачувану роботу за станом здоров'я або за виробничою необхідністю; при виплаті вихідної допомоги при звільненні; виплаті допомоги з тимчасової непрацездатності; оплаті відпусток по вагітності і пологах та в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться, виходячи із середнього заробітку.

Середня заробітна плата може розраховуватись, виходячи із виплат за останні 12 календарних місяців роботи, 6 календарних місяців роботи.

Прикладом цього є нарахування відпускних, декретних та допомоги з тимчасової непрацездатності.

 

1.4.2. Нарахування відпускних

Тривалість відпустки згідно із Законом про відпустки розраховується в календарних днях. Згідно зі КЗпП святкові і неробочі дні при цьому не враховуються.

Щорічна основна відпустка надається працівнику після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. Тривалість відпустки становить не менше 24 календарних днів і не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 69 календарних днів.

Для оплати щорічної відпустки обчислюється середня заробітна плата, виходячи з виплат працівникові за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки.

Якщо працівник працював менше року, то середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за фактично відпрацьований час, тобто з 1 -го числа місяця після оформлення на роботу до 1 -го числа місяця, в якому надається відпустка.

Якщо згідно із чинним законодавством або з інших причин працівник не працював якийсь час і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, цей проміжок часу виключається з розрахункового періоду.

Нарахування відпускних здійснюється виходячи з розміру середньоденної заробітної плати.

Нарахування виплати за час щорічної відпустки можна подати такою формулою:

 

Sвідп = ((Σрічн.з/пл.)/Крічн.дн.)*Квідп.дн.

де — Sвідп. — сума нарахованих відпускних;

• Σрічн.з/пл. — сумарна зарплата за 12 місяців перед місяцем надання відпустки або за менший фактично відпрацьований період;
• Крічн.дн— кількість календарних днів у році або кількість фактично відпрацьованих календарних днів (за вирахуванням святкових і неробочих днів, встановлених законодавством);
• Квідп.дн  —   кількість календарних днів відпустки.

Святкові і неробочі дні, що припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не входять і не оплачуються.

Нарахування відпускних при визначенні середньої заробітної плати складається з таких виплат:

• основна заробітна плата;
• доплати і надбавки (за понаднормову роботу і роботу в нічний час; за суміщення посад; розширення зон обслуговування; за умови праці; інтенсивність праці; вислугу років);
• виробничі премії;
• винагорода за підсумками року.