Товарне виробництво як форма суспільного виробництва

Ще зазначимо, що специфічно історичний характер споживної вартості виявляється не лише в тому, що вона є матеріальною основою обміну, а й у тому, що вона відбиває ступінь суспільного поділу праці. Крім того, споживна вартість товарів, їхня корисність для людей тісно пов’язані з прогресом науки і техніки, розвитком виробництва. Сучасний світ споживчих вартостей надзвичайно різноманітний – це безліч товарів виробничого і особистого споживання, а також виробів ручної праці, що мають культурну і естетичну цінність.

Важливою властивістю товару є його здатність обмінюватися на інші товари. Аристотель образно говорив,що сандалі можна використати двояко: їх можна взути і користуватись ними, а можна їх обміняти на інші вироби. Отже, товар є носієм мінової вартості.

Мінова вартість – це здатність товару обмінюватися на інші товари в певних кількісних співвідношеннях,пропорціях. Цю пропорцію можна подати як алгебраїчний вираз xA = yB = zC.

Такий обмін щодня повторюється на ринку, коли, припустимо, х тонн нафти обмінюється на у тонн бавовни або z тонн фруктів.

На перший погляд, цей обмін у відповідних пропорціях здається простим актом, але виникає запитання: чому різні товари, кількість яких виражена в тоннах, метрах, літрах, можуть обмінюватися у відповідних співвідношеннях? Що між ними спорідненого? Подібне запитання ставив ще
А. Сміт у своїй відомій праці «Про природу і причини багатства народів»:
«Чому вода, яка настільки необхідна, що без неї неможливе життя, має таку
низьку ціну, тоді як у алмазів, така
висока ціна?» Вперше відповідь на це запитання дала теорія трудової вартості, розроблена англійськими класиками політичної економії. Сутність її полягає
в тому, що в основі наведеної рівності у міновій пропорції лежить однакова вартість товарів, яка втілює суспільну працю товаровиробників.

2.2. Двоїстий характер праці втіленої у товар. Вартість товару.

Проблема вартості є дискусійною та багатогранною. Про це свідчить той факт, що її розробка, розпочата за часів Аристотеля, триває і нині. Згідно з теорією трудової вартості, розробленою Д. Рікардо (представником класичної школи політекономії) і розвинутою К. Марксом, вартість товару визначається кількістю праці, втіленої в ньому, тобто має трудову природу.

Кожен товар
є продуктом людської праці, на його створення витрачена енергія мозку,
м’язів, нервів, іншими словами, розумові та фізичні сили людини. Праця,
яка втілена або матеріалізована в товарі, створює його вартість.Отже, товару властива вартість - те спільне, що знаходить вираження у
міновому співвідношенні товарів. Саме вартість робить їх порівнянними. Вартість товару має якісну й кількісну сторони. У першому випадку
вона виражає виробничі відносини між товаровиробниками, в другому -
величину втіленої в товарі суспільно необхідної праці. Оскільки кожний
товар поєднує споживну вартість і вартість, праця, витрачена на його виготовлення, також має двоїстий характер. З одного боку, вона виступає як
конкретна праця, що створює певну споживну вартість, з другого - як
абстрактна праця, що створює вартість товару.

Конкретною називають корисну працю, яка створює речі, що задовольняють ті чи інші потреби людей. Вона якісно різнорідна, тобто скільки існує
споживних вартостей — стільки існує й конкретних видів праці. Конкретні
види праці відрізняються метою, засобами праці, характером трудових прийомів, кінцевими результатами. Адже праця хлібороба, столяра, токаря, шевця, будівельника не є однаковою. Відтак, залежно від специфіки праці вони
виробляють різні споживні вартості.

Отже, конкретних видів праці стільки, скільки є створених споживних
вартостей. Абстрактна ж праця, навпаки, єдина — вона виступає у вигляді
суспільної форми витрати фізичних і розумових сил людини. Між конкретною та абстрактною працею існує відмінність: у першому випадку йдеться
про те, як здійснюється праця і що вона виготовляє, у другому — скільки
праці витрачається і скільки часу вона триває. У цій своїй якості працю
товаровиробників, яка виступає як витрати робочої сили, тобто м’язової,
нервової та розумової енергії, незалежно від її конкретної форми, називають абстрактною.

 Не тільки продукт праці, а й сама праця є двоїстим процесом — процесом конкретної і абстрактної праці. Конкретна праця створює споживну вартість товару, абстрактна праця створює вартість (рис. 2.2).

Рис. 2.2 Двоїстий характер праці, втіленої в товарі.

Важливо зазначити, що абстрактна праця як економічна категорія виникає за певних суспільних умов виробництва, а саме тоді, коли вироблені
продукти призначені не для особистого споживання, а на продаж, для інших
людей. І з цього боку праця виробників набуває суспільного характеру.

Іншими словами, коли товаровиробник виготовляє певний продукт для себе,
то його праця має особистий характер, а коли він його продає, тоді його
праця крім конкретного вираження набуває ще й абстрактного і стає суспільною. Саме за умов обміну, купівлі-продажу товару, виникає його вартість,
яку створює абстрактна праця. Через це вона виражає виробничі відносини.
До речі, коли людина дарує виготовлену нею річ іншій особі, а не продає її, то
праця, що втілена у цій речі, не є абстрактною і не створює вартості.

На практиці, в житті, кожна людина, яка купує або продає будь-який
товар, має справу з його вартістю. Вважається, що ціна товару, його вартість вимірюються залежно від попиту і пропозиції. І дійсно, ми самі є
свідками того, що коли якогось продукту на ринку багато, то ціна на нього
знижується, і навпаки, коли кількість продукту обмежена, ціна на нього зростає. Однак коливання ціни залежно від попиту і пропозиції ще не розкриває першооснову самої вартості товару. Отже, вартість товару визначається кількістю праці, витраченої на його виготовлення. Розрізняють індивідуальні та суспільно необхідні витрати праці. Саму ж працю можна виміряти робочим часом, витраченим на виготовлення товару. Робочий час, який витрачається окремим виробником на виготовлення
будь-якого товару, називають індивідуальним робочим часом, а вартість,
створену ним, - індивідуальною вартістю. Однак величина вартості товару визначається не індивідуальними, а суспільно необхідними витратами праці.Суспільно необхідні витрати праці визначаються суспільно необхідним робочим часом.

Суспільно необхідний робочий час - це робочий час, потрібний для
виготовлення товару за наявності суспільно середніх умов виробництва -
умов з середнім для цього суспільства рівнем техніки, організації виробництва, умілості та інтенсивності праці. Вартість, створену суспільно необхідною працею, називають суспільною вартістю товару.

Виходячи з цього, можна кількісно визначити таку залежність: вартість
одного товару відноситься до вартості іншого як робочий час, необхідний для його виробництва, до робочого часу, необхідного для виробництва іншого товару: Вт1/Вт2 = Рч1/Рч2.

Проте робочий час змінюється зі зміною продуктивної сили праці. Тому
величина вартості товару змінюється залежно від продуктивності праці. Продуктивність праці визначається кількістю продуктів, виготовлених
за одиницю часу, або часом, витраченим на виробництво одиниці продукту. Отже, величина вартості товару змінюється прямо пропорційно кількості
витраченої на нього праці й обернено пропорційно - його продуктивній
силі.

Праця може бути більш або менш інтенсивною. Інтенсивність праці - це її напруженість, яка визначається витратами
робочої сили за одиницю часу. Інтенсивніша праця створює за той самий
час більшу вартість порівняно з менш інтенсивною працею.

Величина вартості товару залежить також від того, яка праця застосовується - проста чи складна. Проста праця - це праця некваліфікованого працівника, яка не потребує спеціальної підготовки. Складна праця - це
кваліфікована праця, що вимагає спеціального навчання, підготовки. Звичайно, що більше часу відводиться для набуття кваліфікації, то складнішою
слід вважати працю. Товар, що виробляється складною працею, за однакових витрат часу має вищу вартість, ніж створений простою працею. При
визначенні складної праці враховується як праця кваліфікованого праців
ника, так і праця, витрачена на його навчання.

Слід зазначити, що впродовж минулого століття відбулася певна еволюція товарного виробництва. Істотні зміни у характері праці, споживної
вартості та вартості викликані розвитком й ускладненням суспільних потреб, еволюцією форм власності, зрушеннями у науково-технічному прогресі. Цей складний процес можна стисло подати так:

1. у межах сучасного товарного виробництва відбувається процес подальшого поглиблення поділу праці, відгалуження окремих виробництв,
збільшення кількості економічно відокремлених виробників;
2. значний вплив на товарне виробництво мають процеси спеціаліза
ції та централізації, а останнім часом — диверсифікації виробництва;
3. під впливом інтенсивного розвитку науки і техніки результати досліджень у вигляді патентів, ліцензій, ноу-хау, надання інформаційних послуг
перетворюються на товар, що значно розширює сферу товарного обміну;
4. новими рисами наповнюється зміст товару, конкретної та абстрактної праці завдяки посиленню процесів міжнародного поділу праці. Товари, що виробляються багатонаціональними фірмами, стають носіями інтернаціональної вартості.

Перелічені чинники визначають одну з важливих тенденцій розвитку
сучасного товарного виробництва — значного розширення його сфери.
Проте водночас діє і протилежна тенденція, пов’язана зі звуженням сфери
товарного виробництва й товарного обміну. Вона зумовлена укладанням
державних контрактів на національному та міжнародному рівнях, централізованим регулюванням економіки з боку держави, встановленням великими банками контролю за виробництвом і розподілом продукції. [12].

РОЗДІЛ 3 ЕКОНОМІЧНІ ЗАКОНИ  ТА ОСНОВНІ РУШІЙНІ СИЛИ ТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВА

3.1. Суперечності - джерело і рушійна сила розвитку товарного виробництва.

Сучасне ринкове господарство є практичною реалізацією рушійних сил та економічних законів товарного виробництва. Що це за сили? В чому їх сутність? За якими законами управляють товарним виробництвом? За яких умов воно розвиватиметься? Відповіді на ці запитання сприятимуть ґрунтовному розгляду проблем сучасного ринкового господарства, якому нині немає альтернативи при всіх його економічних і особливо соціальних суперечностях.

Товарному виробництву властиві особливі сили розвитку, які виявилися в зародковій формі вже на початкових етапах виникнення елементів товарної системи, що протягом тисячоліть перетворилася на загальну форму виробництва. До них належать сили руху та постійного розвитку і вдосконалення виробництва, сили саморозвитку, саморегулювання. Якщо економіка тієї чи іншої країни пов'язана з товарним виробництвом, то держава (центр) не може зупинити розвиток виробництва, продуктивних сил, а може стати лише гальмом чи, навпаки, сприяти цьому розвиткові. Вклинившись до економічної системи, якій не властивий такий тип виробництва, товарне виробництво поступово розламує цю систему. Спроби зупинити його руйнівну силу супроводжуються соціальними катаклізмами і, врешті-решт, є безрезультатними.

Для визначення механізму функціонування рушійних сил, що втілені в товарному виробництві, необхідно враховувати закон діалектики про суперечності як джерело і рушійну силу розвитку, який є ядром діалектики. В товарному виробництві такою суперечністю є суперечність, втілена в товарі, що становить основу суспільного багатства в елементарній формі. Це суперечність між конкретною та абстрактною працею. Двоїста, суперечлива природа праці, яка створює товар, є основою всіх інших, похідних супереч-ностей товару і виявляється передусім у суперечності між споживною вартістю та вартістю, а також між індивідуальним і суспільне необхідним часом, витраченим на виробництво товару.

Суперечності, втілені в товарі, - це єдність протилежностей, тобто їх взаємодія. Постійне розв'язання і відтворення суперечностей товару є внутрішнім змістом розвитку виробництва.

Незалежно від суспільної форми виробництво є визначальною умовою існування людства. Його метою є задоволення потреб людини - споживання. В різних суспільних системах зв'язок між виробництвом і споживанням здійснюється по-різному. Розв'язан-ня суперечностей товарної форми пов'язано з пошуками найефективніших способів зв'язку між виробництвом і споживанням. Цей зв'язок опосередкований формами обміну та розподілу, які також мають товарний характер.

Суперечності, втілені в товарі, розв'язуються тоді, коли товаро-виробник його реалізує. Отже, споживна вартість перетворюється в свою протилежність - грошову форму. Цим самим праця, витрачена товаровиробником, одержує суспільне визнання. Корисність блага "товару" визначає споживач. Товаровиробник ставиться в певні умови: виробництвом певного виду товару зайнято багато товаро-

виробників, оскільки суспільні потреби щодо будь-якого товару до-сить великі. Тому взаємовідносини між товаровиробниками мають характер конкурентної боротьби, тобто боротьби виробника за споживача, за вигідні умови реалізації своєї продукції.

Перетворення споживної вартості в свою протилежність - вартість здійснюється в процесі реалізації товарів на ринку через по-середництво ціни - грошового вираження вартості, втіленої в товарі "праця". Власне через грошову форму розв'язуються супереч-ності товару. Ціна, за якою реалізується товар на даний момент, виражає рівень суспільне необхідних витрат на його виробництво, зіставленими з суспільною корисністю цього товару. Проте праця товаровиробника відособлена: кожний виробляє товар за власний рахунок, тобто витрати, що мають індивідуальний характер, різні за своєю величиною. Ринок через ціну визначає лише рівень суспільне необхідних витрат праці на виробництво товару, тобто витрат, які вважаються суспільне нормальними (типовими, пересічними) умовами виробництва, за яких створюється основна маса даного виду товару. Це є законом товарного виробництва, відомим як закон вартості.

Виробники товарів, у яких індивідуальні витрати збігаються із суспільне необхідними, при реалізації їх за ринковими цінами від-шкодовують витрати на їх виробництво та одержують надлишок - прибуток. В особливо сприятливих умовах працюють ті товарови-робники, індивідуальні витрати яких нижчі за суспільне необхідні. Їх прибуток зростає на величину різниці між суспільне необхідни-ми та індивідуальними витратами. В гіршому становищі знаходять-ся ті товаровиробники, які виробляють товари при індивідуальних витратах, вищих, ніж суспільне необхідні. При досягненні певної межі цього розриву виробництво товару стає економічно невигід-ним, товаровиробники розорюються.