Товарне виробництво як форма суспільного виробництва

 

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

 

Кафедра економічної теорії і фінансів

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Політична економія»

на тему:

«Товарне виробництво як форма суспільного виробництва»

 

 

 

 

 

Студентка 2-го курсу,

групи УД-2-12 ФСЕУ        Ю.В. Бородай

 

Керівник,

ст. викл.         Т. С. Мілєва

 

 

 

 

 

Харків – 2013 
ЗМІСТ

 

 

 

 

ВСТУП

Перехід від індустріальної до пізньоіндустріальної економіки, формування інформаційного суспільства сприяють зростанню загальності товарного виробництва й у межах національної держави, й у всесвітньому масштабі. Зберігаючи всезагальний зміст, товарне виробництво у процесі взаємодії з панівними соціально-економічними відносинами, формами власності модифікується, набуває суспільного характеру, забезпечує реалізацію запланованих кроків. Ефективні способи взаємодії з ринком, ринковим регулюванням економіки закладають активізацію потенціалу товарного виробництва, властивого йому економічного механізму стимулювання та регулювання випуску продукції. Висока конкурентоспроможність товарів забезпечує стійкі темпи зростання товарного виробництва. Досягаються такі важливі соціальні стандарти життя людей, як добробут, якість трудового потенціалу.

Загальною умовою виникнення, розвитку i функціонування товарного виробництва є суспільний поділ праці. На його основі виникають виробничі відносини між людьми у формі обміну продуктами праці.

Безпосередньою причиною виникнення товарного виробництва є економічна відособленість товаровиробників. Вона нероздільно пов'язана з розвитком приватної власності на засоби виробництва та економічною i юридичною свободою виробника.

Метою роботи є вивчення й висвітлення теми для кращого розуміння даного виду виробництва, так як все що є навколо нас – товари.

На сучасному етапі розвитку країни дуже важливо розуміти всю значущість товарів бо без товарів не було б і ринку, а отже встановлення ринкових відносин, що є для України першочерговою ціллю, було б неможливим.

 

 

РОЗДІЛ 1 ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА ТА ЇХНЯ ЕВОЛЮЦІЯ.

 

1.1.Сутність і структура суспільного виробництва

 

Кожен окремий процес праці, по суті, є процесом виробництва, бо його наслідком є створення матеріальних благ, необхідних людині для існування. Але процес обміну речовин між собою і природою людина здійснює не сама, а в співпраці з іншими членами суспільства. Відтак, і процес виробництва набуває суспільного характеру.

Суспільне виробництво можна визначити як сукупність тісно взаємопов'язаних між собою виробництв, які разом і створюють увесь комплекс необхідних для суспільства матеріальних благ і послуг. [16.41]

Суспільне виробництво є вихідною і вирішальною сферою життєдіяльності людини. Це основа життя і джерело прогресивного руху людського суспільства, розвитку всієї людської цивілізації.

Суспільне виробництво — це сукупна організована діяльність людей із перетворювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку.

Будь-якому виробництву, незалежно від його соціальної форми, притаманні певні загальні ознаки (рис. 1.1).

 

Рис. 1.1. Основні риси виробництва

 

По-перше, виробництво завжди виступає як суспільне виробництво. Воно, починаючи з первіснообщинного суспільства, здійснюється як сумісний суспільно-кооперативний процес з участю великої кількості людей. Існування виробництва, в якому бере участь лише відокремлена особа так само безглуздо, як існування і розвиток мови без спілкування людей, що спільно живуть і спілкуються між собою.

В будь-якому суспільстві індивідуальні виробники тільки ззовні виступають незалежними та ізольованими один від одного. Реально ж суб'єкти господарювання об'єднані взаємними зв'язками як виробники і споживачі щодо отримання знарядь праці, сировини, матеріалів та реалізації готової продукції. Вся ця система господарських зв'язків, що базується на суспільному поділі праці, відображає єдиний економічний організм під назвою суспільне виробництво. Окремий виробник, вирваний із цієї системи взаємозв'язку, не може бути "справжнім" виробником, що відповідає його економічній природі.

По-друге, в процесі виробництва між людьми виникають виробничі відносини, соціально-економічний зміст яких визначається формою власності на засоби виробництва.

По-третє, суспільне виробництво має безперервний характер, тобто воно постійно повторюється, відновлюється. Суспільство не може припинити виробляти, оскільки не може перестати споживати. А будь-який процес виробництва, що розглядається в неперервному потоці його відновлення, є в той же час процесом відтворення. Відтворювальний аспект суспільного виробництва включає чотири стадії (фази) щодо створеного суспільного продукту: власне виробництво, розподіл, обмін і споживання.

По-четверте, суспільне виробництво є важливою складовою тієї чи іншої соціально-економічної системи, яка функціонує і розвивається на основі властивих їй об'єктивних економічних законів.

Найважливішими елементами процесу виробництва у будь- якому суспільстві є праця, предмети праці, засоби праці (рис. 1.2).

Праця — свідома доцільна діяльність людини, яка спрямована на створення тих чи інших благ з метою задоволення потреб.

 

 

Рис. 1.2. Основні елементи процесу виробництва

Праця виступає як процес функціонування робочої сили.

Робоча сила — це сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини, які вона використовує у процесі праці. Іншими словами, робоча сила — це здатність до праці, а праця є процесом функціонування робочої сили.

Предмети праці — всі речовини природи, на які спрямована праця людини і які становлять матеріальну основу майбутнього продукту.

Засоби праці — це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.

Сукупність предметів і засобів праці складають засоби виробництва, які є одним з елементів продуктивних сил.

У практичній площині суспільне виробництво структурно поділяють на дві великі сфери: сферу матеріального виробництва і сферу нематеріального виробництва (рис. 1.3).

 

 

Рис. 1.3. Сфери суспільного виробництва

 

У першій створюються матеріальні блага, які мають уречевлений характер. До цієї сфери належать такі галузі народного господарства, як промисловість, будівництво, сільське господарство, вантажний транспорт і т.ін. У сфері нематеріального виробництва результати праці людини, як правило, не набувають уречевленого характеру і виступають у вигляді послуг. До цієї сфери належать такі галузі, як освіта, охорона здоров'я, культура і мистецтво, пасажирський транспорт тощо. У тих галузях, в яких виробництво представлено як продукцією у вигляді уречевлених матеріальних благ, так і послугами, віднесення до тієї чи іншої сфери здійснюється на основі того виду продукції, який переважає в структурі продукції галузі. У процесі функціонування всього суспільного виробництва створюється певний обсяг продукції, яка включає величезний перелік матеріальних благ і послуг, необхідних для забезпечення життєдіяльності всього суспільства. Увесь цей обсяг продукції й утворює сукупний суспільний продукт.

Між сферами матеріального та нематеріального виробництва існує тісний взаємозв'язок та взаємодія Сфера матеріального виробництва створює матеріально-технічну базу для функціонування як самої себе, так і сфери нематеріального виробництва. У свою чергу сфера нематеріального виробництва задовольняє потреби людей в освіті, лікуванні, спорті, туризмі, культурному, естетичному, моральному розвитку, тим самим створює умови для нормального відтворення всіх працівників, у тому числі і сфери матеріального виробництва. Підвищення загальноосвітнього, кваліфікаційного і культурного рівнів працівників сфери матеріального виробництва, розвиток охорони здоров'я, спорту, туризму, поліпшення житлових умов, повноцінний відпочинок значною мірою впливають на якість і продуктивність їх праці. [4]

1.2. Натуральне виробництво як перша форма суспільного виробництва

 

Суспільству відомі дві основні форми організації суспільного виробництва – натуральне господарство і товарне виробництво Історично першим типом економічної організації суспільного виробництва було натуральне господарство. Його суть полягає в тому, що продукти, вироблені в цьому господарстві, повністю призначаються для використання в межах господарської одиниці. Такою одиницею спочатку виступало плем'я, община, а згодом патріархальна родина. Уся економіка таких господарюючих одиниць базувалася на основі внутрішньогосподарських потреб відповідної економічної ланки.

Натуральне господарство – це тип господарства, в якому виробництво спрямоване безпосередньо на задоволення особистих потреб. [12]

У межах натурального господарства існує певний рівень суспільного поділу праці. Іноді, як, наприклад, в староіндійській общині, він може бути достатньо глибоким. Але безпосередні виробники не відокремлені один від одного економічно, а тому обмін продуктами праці є, бо він є наслідком поділу праці. Але цей обмін не набуває форми товарного обміну. Весь вироблений продукт безпосередньо розподіляється на потреби особистого і виробничого споживання.

Натуральне виробництво, з погляду забезпечення стабільності існування безпосередніх виробників, має велику перевагу перед будь- якою іншою формою організації суспільного виробництва. Ця перевага полягає в його надзвичайній стійкості до впливу зовнішніх чинників. Самодостатність і самозабезпеченість дають можливість здійснювати процес відтворення майже безвідносно до загальних змін у суспільному виробництві. Цю перевагу натурального господарства використовує навіть сучасна людина, коли загальні умови суспільного виробництва ставлять безпосереднього виробника у скрутне становище. Прикладом може бути його поведінка в умовах глибокої економічної кризи, що мала місце на теренах нашої Батьківщини в 1991— 1999 рр. В умовах цієї кризи значна частина виробників була змушена вирішувати питання про власне фізичне виживання, бо суспільне виробництво не могло забезпечити їм умови для нормального існування. Це змусило велику частину нашого населення вдаватись до організації натурального господарства на своїй присадибній ділянці, дачі чи просто городі. Саме це дозволяло вижити нашим громадянам у скрутні часи перебудови економіки. Отже, стійкість натурального господарства є дійсно його позитивною рисою.

Але поряд з цим ця форма організації суспільного виробництва має і суттєві недоліки. До них, перш за все, належить таке:

• натуральне господарство характеризується замкнутістю. Самодостатність, яка, з одного боку, забезпечує стійкість цього господарства, з іншого боку, обумовлює його замкнутість. Натуральне господарство не пов'язане з іншими господарствами, а це, у свою чергу, призводить до відокремленості господарських одиниць;
• замкнутість і відокремленість, в свою чергу, призводять до гальмування технічного прогресу. Примітивна техніка і технологія стають важливою ознакою натурального господарства;
• низький рівень техніки не може забезпечити значних рівнів задоволення потреб виробників, і тому натуральному господарству притаманне задоволення найпростіших потреб людини;
• як засоби виробництва, так і робоча сила в натуральному виробництві територіально закріплені, що призводить до їх нульової мобільності і тим самим суттєво зменшує продуктивні можливості суспільного виробництва;
• відсутність економічної уособленості виробників призводить до дуже слабких внутрішніх стимулів щодо розвитку виробництва, а це гальмує прогрес у розвитку продуктивних сил;
• виробничі відносини в умовах натурального господарства прозорі, не набувають перетворених форм, але водночас вони мають натуральний характер і відрізняються певним консерватизмом. Це стає суттєвою перепоною на шляху суспільного прогресу.

Наявність цих негативних рис натурального виробництва, урешті- решт, і визначила його історичну долю. Зростання продуктивності праці робить обмін більш поширеним, він поступово руйнує замкнутість, відокремленість і патріархальний характер натурального виробництва. Проте цей процес складний і довготривалий. Так, у межах первіснообщинного, рабовласницького і феодального ладу ця форма організації суспільного виробництва була панівною. І тільки в епоху пізнього середньовіччя натуральне господарство поступається товарному. Проте натуральне господарство не зникає з історичної арени, а існує і в сучасних умовах, хоча і в дещо модифікованій формі. Остання виявляється в тому, що сучасне натуральне господарство досить тісно пов'язано з товарним і за певних умов частково, а іноді й цілком, трансформується в товарне.

1.3. Товарне виробництво: умови виникнення та форми.

 

Товарне виробництво являє собою таке виробництво, продукти якого призначені для продажу. Отже, на відміну від натурального виробництва, у товарному безпосередній виробник виготовляє продукцію не для задоволення власних потреб, а для задоволення потреб інших громадян суспільства. При цьому останнім продукт його праці надходить для споживання тільки через акт купівлі-продажу.

На відміну від натурального господарства товарне виробництво не характеризується стійкістю і не забезпечує такої стабільності становища безпосереднього виробника, як натуральне господарство. Це пов'язано з тим, що товаровиробник цілком залежить від ринку. Від того, придбають його товар і за якою ціною, залежить не тільки рівень задоволення потреб товаровиробника, а й взагалі можливість або неможливість його існування. Ця нестабільність становища товаровиробника в житті виявляється в мільйонах людських трагедій, у злетах і падіннях людського духу, в усій багатоманітності життя сучасної людини.

Проте цей недолік компенсується тими значними перевагами товарного господарства порівняно з натуральним, які роблять його більш перспективним з погляду розвитку всієї людської спільноти. Товарне виробництво базується на глибокому розподілу праці, що у свою чергу, викликає підвищення ефективності праці, веде до прогресу техніки, сприяє встановленню тісних взаємозв'язків між господарюючими суб'єктами, галузями та регіонами, приводить до формування єдиного національного ринку. Виробництво товарів здійснюється товаровиробниками з метою отримання вигоди, а це стає могутнім стимулом розвитку всього суспільного виробництва і врешті-решт веде до підвищення добробуту нації. Отже, товарна форма організації суспільного виробництва має значні переваги порівняно з натуральною формою і поступово витісняє останню.