Теоретичні положення вивчення діяльності посередників міжнародного бізнесу

4. Брокерські фірми – це посередницькі фірми, в обов'язки яких входить функція зведення контрагентів. За законодавством ряду країн брокери не можуть виступати самі покупцями чи продавцями товарів, які їм доручено продати чи купити.

1.3 Правові та економічні засади  діяльності посередників

Наведемо  основні міжнародні торговельні  угоди в галузі регулювання міжнародних посередницьких операцій [29, c. 115]:

• Уніфіковані правила для договірних гарантій (МТП, 1978 p.);
• Конвенція про представництво в міжнародній купівлі-продажу товарів (УНІДРУА) (Женева, 1983 p.).
• Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів (редакція 1983 p.);
• Конвенція з міжнародного факторингу (Оттава, 1988 p.);
• Конвенція з міжнародного фінансового лізингу (Оттава, 1988 p.);
• Конвенція ООН про міжнародні переказні векселі і міжнародні прості векселі (Женева, 1988 p.);
• Конвенція про договір міжнародного транспортного перевезення вантажів (КДПГ) (Женева, 19 травня 1956 p.);
• Уніфіковані правила щодо договору міжнародних залізничних перевезень (МГК); Доповнення до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) (Берн, 9 травня 1980 p.);
• Конвенція про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 10 червня 1958 p.);
• Конвенція на доповнення до Варшавської конвенції для уніфікації деяких правил щодо міжнародних повітряних перевезень, до здійснюються недоговірним перевізником (Гвадалахара, 18 вересня 1961 p.);
• Протокол про зміни в Конвенції для уніфікації деяких правил, до стосуються міжнародних повітряних перевезень, підписаний у Варшаві 12 жовтня 1919 р. (Гаага, 28 вересня 1955 p.);
• Конвенція про право міжнародних договорів (Відень, 23 травня 1959 p.);
• Протокол (СПЗ) про зміни у Міжнародній конвенції про уніфікацію деяких правил щодо коносаментів 25 серпня 1924 р., з поправками, внесеними Протоколом від 23 лютого 1968 р. (Брюссель, 21 грудня 1979 р.);
• Уніфіковані правила з інкасо (МТП, 1978 p.);
• Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (Нью-Йорк, 1974 p.);
• Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ (1976 p.);
• Конвенція ООН про морські перевезення вантажів (Гамбурзькі Правила) (Гамбург, 1978 p.);
• Узгоджувальний та арбітражний регламент МТП (1975 p.);
• Інкотермс (2000 p.);
• Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Віденська конвенція) було укладено в 1980 р. Конвенція набрала чинності 1 січня 1988 року. Для України вона діє з лютого 1991 р. Головна мета Конвенції – зменшити можливі спори, непорозуміння і труднощі викликані розбіжностями у правових системах.

Акти, що стосуються посередницької торгівлі та інших видів підприємницької діяльності, приймають різні органи. Наприклад, в Україні їх видають такі державні органи: Міністерство економіки та питань європейської інтеграції; Державна митна служба; Національний банк; Кабінет Міністрів; Верховна Рада.

На рівні  фірм-контрагентів діяльність міжнародних  посередницьких фірм регулюється міжнародними контрактами. На світовому ринку, за деякими підрахунками, діють понад 10 мільйонів типових контрактів. Складання контракту – нелегка справа, що вимагає значних затрат, зусиль і часу з боку контрагентів. Завдання уніфікувати, стандартизувати контракти, зробити їх типовими назріло уже давно. Ще наприкінці ХХ століття в Англії вперше з’явилися типові контракти.

Контракт – договір купівлі-продажу товарів у матеріально-речовій формі. Цей документ містить письмову домовленість сторін про поставку товару: зобов’язання покупця прийняти це майно і сплатити за нього необхідну грошову суму чи зобов’язання сторін виконати умови товарообмінної операції [27, c. 37].

Складання контракту – дуже важлива складова зовнішньоекономічної угоди, оскільки саме цей документ регламентує умови  угоди, права й обов'язки, а також відповідальність сторін у випадку невиконання договірних умов.

На відміну  від угоди внутрішнього характеру  зовнішньоторговельна операція відрізняється значним ступенем складності. У цьому зв'язку, укладаючи зовнішньоекономічну угоду, необхідно приділити особливу увагу виконанню партнером узятих на себе зобов'язань. Із цією метою текст зовнішньоекономічного договору (контракту), на відміну від контрактів усередині держави, необхідно постачати широким набором гарантій виконання сторонами своїх договірних зобов'язань.

За українським  законодавством, права та обов’язки  сторін зовнішньоторгового контракту визначаються правом країни, обраної сторонами при укладанні контракту чи в результаті подальшого узгодження. За відсутності такої згоди до контракту застосовується право країни, де засновано, розташовано штаб-квартиру чи основне місце діяльності сторони, котра виступає: продавцем у контракті купівлі-продажу; комітентом (консигнантом) – у договорі комісії (консигнації); довірителем – у договорі доручення; перевізником – у договорі перевезення.

Зміст контракту  складають його умови, про які  сторони, що укладають угоду, домовились у процесі укладання контракту.

До обов’язкових умов укладення контракту належать [42, с. 314]:

У пункті «Преамбула» визначається повне  найменування сторін-учасників імпортно-експортних операцій, під якими вони офіційно зареєстровані, подається скорочене визначення сторін як контрагентів («Продавець», «Покупець», та ін.).

«Предмет  контракту» визначає вид контракту  і містить інформацію про конкретний товар (роботи, послуги), який один із контрагентів зобов’язаний поставити іншому із зазначенням точного найменування марки, сорту або кінцевого результату роботи, що виконується. Якщо товар (робота, послуга) потребує більш детальної характеристики або номенклатура товарів (робіт, послуг) досить велика, то все це зазначається у додатку (специфікації), який має бути невід’ємною частиною контракту.

«Кількість  та якість товару» – залежно від  номенклатури, кількісна одиниця товару, характерна для певного виду (тони, барелі, штуки, комплекти, мішки). Сторони можуть домовитися щодо методів визначення якості товару і це, передусім: відповідність стандартам; визначення якості за зразками: для покупця; для продавця; для торгової палати чи іншого органу, який видає сертифікат якості; опис товару. Ці вимоги до товару мають бути однаковими і для продавця, і для покупця.

«Базисні  умови поставки» визначають, яким чином продавець і покупець розподіляють відповідальність, витрати і ризик при здійсненні контракту.

З метою  однакового розуміння сторонами  контрактів термінів Міжнародною торговою палатою України розроблено правила їх тлумачення у збірнику під назвою «Інкотермс». Нову і чинну в даний час редакцію «Інкотермс» було прийнято у 2000 р. Указом Президента України від 04.10.1994 р. встановлено обов’язковість додержання правил «Інкотермс» суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності [25, c. 14].

Всі умови  можна розділити на чотири групи E, F, C, D (додаток А):

Група Е  включає умову EXW (ex works). Ця умова забезпечує мінімальний ризик для продавця, який лише надає товар покупцеві на своєму заводі чи складі і несе відповідальності за його навантаження. Усі витрати і ризик, пов’язані з доставкою товару до місця призначення, несе покупець.

Група F включає такі умови:

• FCA (free carried at…) – франко-перевізник – обв’язки продавця вважаються виконаними після передачі товару, очищеного від мита на експорт, під відповідальність перевізника, вказаного покупцем, у визначеному місці і пункті. Якщо щодо укладення контракту з перевізником потрібна допомога продавця, то продавець може діяти на ризик і за рахунок покупця. Умова FCA діє для будь якого виду транспорту;
• FAS (free alongside ship) – умова, яка визнає виконаними обов’язки продавця, коли товар, очищений продавцем на експорт, розміщується вздовж борту судна на причалі чи на ліхтерах у зазначеному порту відвантаження;
• FOB (free on board) – умова, яка означає, що обов’язок продавця щодо доставки виконано після того, як товар передано через поручні судна у визначеному порту відвантаження і вимагає від продавця митного очищення товару на експорт від продавця.

До групи  С входять чотири умови:

• CFR (cost and freight) – вартість і фрахт – умова, яка визнає, що продавець повинен відшкодувати витрати і фрахт, необхідні для доставки товару до визначеного порту, але ризик втрати чи пошкодження товару а також любі додаткові розходи, виникаючі після відвантаження товару переходять від продавця до покупця. На продавця покладається обов’язок по митному очищенню товару;
• CIF (cost, insurance, freight) – умова, що означає, що продавець має такі самі обов’язки, як і у CFR, крім цього він забезпечує морське страхування проти ризику покупця від втрати товару при перевезенні. Продавець складає договір страхування і оплачує страхову премію;
• CPT (cost paid to) – умова, щодо якої продавець оплачує фрахт за перевезення товару до вказаного місця призначення. Ризик пропажі або пошкодження товару, а також додаткові витрати, обумовлені обставинами, які виникли після поставки товару перевізникові, переходять від продавця до покупця після поставки товару на зберігання перевізникові;
• CIP (cost, insurance paid to…) – умова, при якій продавець додатково до попередніх умов повинен забезпечити страхування вантажу проти ризику покупця від втрати або пошкодження товару від перевезення. Продавець укладає договір страхування та сплачує страхову премію.

До групи D входять такі умови:

• DAF (delivered at frontier) – умова, що означає, що обов’язок продавця щодо доставки виконаний, коли товар, очищений від мита, передається на експорт у визначеному пункті і місті на кордоні, але до митного кордону сусідньої країни. Треба щоб кордон, про який йдеться, був конкретно визначений із зазначенням найменування пункту і місця.
• DES (delivered ex ship) – обов’язок продавця виконаний після того, як товар передається покупцеві на борту судна не очищеним від мита на імпорт у визначеному порту призначення (використовується для морського і річкового транспорту);
• DEQ (delivered ex quay) – обов’язок продавця виконано після того, як він подає товар у зазначеному порту призначення очищеним від мита на імпорт;
• DDU (delivered duty unpaid) – обов’язок продавця виконано після того, як він надає товар у розпорядження покупцеві у зазначеному місці в країні імпорту. Застосовується незалежно від виду транспорту;
• DDP (delivered duty paid) – обов’язок продавця виконано після того, як він надав товар у зазначеному місті країни імпорту. Продавець надає максимальні зобов’язання, тобто всі ризики, пов'язані із транспортуванням товару, включаючи будь-які збори (митне очищення, а також оплату митних формальностей, мит, податків та інших зборів) для імпорту в країну призначення.

«Ціна та загальна вартість контракту». Суб’єкти ЗЕД мають бути обізнані передусім із рівнем і базисом цін, знати способи розрахунку цін на товари та фіксації цін у контракті, визначитись, у якій валюті буде встановлена ціна товару і в якій проводитимуться платежі, як уникнути валютних ризиків.

Якщо, згідно з контрактом, постачаються товари різної якості та асортименту, ціна встановлюється окремо за одиницю кожного сорту, марки, а окремим пунктом контракту вказується його загальна вартість. У цьому випадку цінові показники можуть бути вказані у специфікації, на яку робиться посилання у тексті контракту.

«Умови  платежів» визначають за моментом оплати товарів стосовно часу поставки. Виділяють три способи платежу:

1) платіж  готівкою – це та форма оплати, яка здійснюється в порту упродовж часу від готовності товару до відправлення на адресу покупця, до моменту переходу до нього прав власності на даний товар;

2) авансовий  платіж – виплата покупцем  обумовлених у контракті сум  до передачі товаророзпорядчих  документів і самого товару  в розпорядження покупця, а найчастіше під час і навіть до виконання замовлення;

3) платіж  у кредит – здійснення розрахунків  за угодою через певний час  після поставки товару, тобто  на основі наданого експортером  імпортеру комерційного кредиту.

Способи винагороди торговця за договором прав на продаж визначаються в залежності від методу встановлення реалізаційних цін. Якщо товари продаються по цінах експортера, винагорода торговця за договором складається з так званої знижки на перепродаж, що обчислюється з прейскурантної ціни. У тих випадках, коли експортер не встановлює таку ціну, винагорода може визначатися або як різниця між експортною і реалізаційною цінами товару, або як знижка з експортної ціни. Розмір винагороди торговця за договором залежить від об'єму послуг, що надаються ним, вигляду товарів, їх конкурентоздатності, гостроти конкурентної боротьби, репутації і кваліфікації фірми і багатьох інших чинників. У залежності від цього розмір знижок з прейскурантної ціни, що надаються торговцеві за договором, може коливатися від 2 до 45%. Відхилення розрахункової ціни від продажної може складати від 50 до 100%.

Розмір  винагороди за договором консигнації  визначається домовленістю сторін. Частіше за все винагорода виплачується у вигляді певного відсотка від вартості товару, проданого з консигнаційного складу. У деяких договорах зверх цієї основної винагороди передбачається виплата додаткової винагороди також в певному відсотку від вартості, зокрема, при продажу консигнатором товару зверх кількості, що підлягає продажу протягом терміну консигнації, або коли консигнатор реалізовує товар по ціні вище мінімальної, встановленої для нього консигнантом.