Теоретичні аспекти аналізу фінансового стану підприємства

ВД = ВОК + ДП, де

ДП – довгострокові  пасиви.

3. загальний розмір основних джерел формування запасів і витрат (ОД) визначається шляхом збільшення попереднього показника на суму короткострокових позичкових коштів:

ОД = ВД + КПК, де

КПК – короткострокові  позикові кошти.

Цій трійці показників наявності  джерел формування запасів відповідають три показники забезпеченості запасів  джерелами їхнього формування:

1. надлишок (+) або нестача (-) власних обігових коштів (DВОК):

DВОК =  ВОК – З, де

З – запаси.

2. надлишок (+) або нестача (-) власних та довгострокових джерел формування запасів (DВД):

DВД  = ВД – 3

3. надлишок (+) або нестача (-) загальної величини основних джерел формування запасів (DОД):

DОД  = ОД – 3

Для характеристики фінансової ситуації на підприємстві існує чотири типи фінансової стійкості:

1. Абсолютна стійкість фінансового стану, яка в нинішніх умовах розвитку економіки України зустрічається доволі рідко, задається умовою:

З < ВОК + К, де

К – кредити банківських  установ, а також кредиторська заборгованість за товари.

2. Нормальна стійкість фінансового стану підприємства, яка гарантує його платоспроможність, відповідає наступній умові:

З = ВОК + К

3. Нестійкий фінансовий стан характеризується рівнем платоспроможності, при якому зберігається можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних коштів і збільшення ВОК:

З = ВОК + К + ДПФН, де

ДПФН – джерела, що послаблюють  фінансову напруженість.

4. Кризовий фінансовий стан, при якому підприємство знаходиться на межі банкрутства, тому що грошові кошти, короткострокові цінні папери і дебіторська заборгованість не покривають навіть його кредиторської заборгованості і прострочених позик:

З > ВОК + К

Таким  чином фінансова  стійкість підприємства є комплексним  поняттям, що залежить від численних і різноманітних факторів. Якщо якийсь із них випадає з аналізу фінансової стійкості, то оцінка впливу інших, прийнятих у розрахунок факторів, а також висновки ризикують виявитися спотвореними і не спроможними забезпечити фінансову стійкість.

Як правило, будучи тісно  пов'язаними, зазначені фактори нерідко  різнонаправленно впливають на результати функціонування підприємства, а значить, і на його фінансову стійкість. Негативна  взаємодія одних факторів здатна знизити чи навіть повністю знищити  позитивний вплив інших.

Наявність цих факторів потребує групування за ознаками:

1. за місцем виникнення можливе виділення зовнішніх і внутрішніх факторів;
2. за важливістю результату – основних і другорядних;
3. за структурою – простих і складних;
4. за часом дії – постійних і тимчасових.

Враховуючи, що підприємство є одночасно і суб'єктом, і об'єктом  відносин у ринковій економіці, а  також те, що воно має різні можливості впливу на динаміку різних факторів, які  визначають фінансову стійкість, найважливішим  є поділ їх на внутрішні й зовнішні. Перші безпосередньо залежать від  організації роботи самого підприємства, а другі є зовнішніми щодо нього, їх зміна не залежить від підприємства. Цим поділом і слід керуватися, моделюючи виробничо-господарську діяльність і намагаючись управляти  фінансовою стійкістю.

Розглянемо насамперед внутрішні  фактори. Очевидно, що успіх чи невдача  підприємницької діяльності багато в чому залежать від вибору складу й структури продукції чи послуг, що створюються підприємством. При  цьому важливо не лише правильно  вирішити, що виготовляти, а й безпомилково визначити, як виробляти, тобто шляхом застосування яких технологій і яких моделей організації виробництва  й управління. Від відповіді на ці запитання залежать фінансові  результати і в кінцевому підсумку фінансова стійкість.

Інший істотний фактор фінансової стійкості підприємства, тісно пов'язаний з видами продукції чи послуг, що виробляються, - це оптимальний склад  і структура активів, а також  ефективне управління ними. Стійкість  підприємства та потенційна результативність бізнесу багато в чому залежать від  якості поточних активів, від того, скільки задіяно обігових засобів  і яких зокрема, яка величина запасів  і активів у грошовій формі  тощо. Коли підприємство зменшує запаси і ліквідні засоби, то воно може більше задіяти капіталу у виробничому  процесі і, таким чином, збільшити  прибуток. Однак разом із тим зростає  ризик неплатоспроможності підприємства і навіть його зупинки внаслідок  недостатності необхідних напівфабрикатів, сировини чи матеріалів.

Наступний значний внутрішній фактор фінансової стійкості – склад  і структура фінансових ресурсів, правильний вибір тактики і стратегії  управління ними. Чим більше у підприємства власних фінансових ресурсів, насамперед прибутку і фондів, що формуються на його рахунку, тим більша впевненість  у збереженні ним фінансової стійкості. При цьому важливий не лише загальний  обсяг прибутку, а й структура  його розподілу і особливо та частка, яка спрямовується на розвиток виробництва. Також важливо проаналізувати використання прибутку в двох напрямках:

• по-перше, для фінансування поточної діяльності – на формування обігових засобів, зміцнення платоспроможності, посилення ліквідності тощо;
• по-друге, для інвестування в капітальні затрати і цінні папери.

Істотний вплив на забезпечення фінансової стійкості підприємства справляють кошти, що додатково мобілізуються  на ринку позичкових капіталів. Зрозуміло, що чим більше коштів може залучити підприємство, тим значніші його фінансові  можливості. Водночас зростає і фінансовий ризик нездатності підприємства своєчасно і в повному обсязі розплатитися зі своїми кредиторами.

При управлінні фінансовою стійкістю визначальними внутрішніми  факторами є:

• галузева належність суб'єкта господарювання;
• структура продукції чи послуг, які випускаються підприємством, її частка в загальному платоспроможному попиті;
• розмір оплаченого статутного капіталу;
• величина й структура витрат, їхня динаміка порівняно з грошовими доходами;
• склад майна і фінансових ресурсів, включаючи запаси і резерви, їхній склад і структуру.

На фінансову стійкість  істотний вплив справляє фаза економічного циклу, в якій перебуває економіка  країни. У період кризи має місце  відставання темпів реалізації продукції  від темпів її виробництва, що спостерігається  останніми роками в Україні. Зменшуються інвестиції в товарні запаси, що ще більше скорочує збут. Зменшуються в цілому доходи суб'єктів господарської діяльності, падають відносно і навіть абсолютно обсяги прибутку. Все це веде до зниження ліквідності підприємств, їх платоспроможності, що формує передумови для масових банкрутств.

Незадовільний платоспроможний  попит, властивий кризовим явищам в  економіці, призводить не лише до зростання  неплатежів, а й до загострення  конкурентної боротьби. Вона, в свою чергу, - істотний зовнішній фактор фінансової стійкості підприємств.

Важливими факторами фінансової стійкості є також податкова  й кредитна політика, ступінь розвитку фінансового ринку, страхової справи й зовнішньоекономічних зв'язків  тощо.

 

1.3. Платоспроможність  та ліквідність як складові  фінансового стану підприємства

Як вже зазначалося  вище, головним критерієм для визначення фінансового стану є платоспроможність  підприємства. Це здатність підприємства впевнено сплачувати всі свої боргові  зобов'язання згідно з встановленими  строками або відповідно до договірних умов. Її можна визначати за минулий  період, на якусь певну дату або  як майбутню можливість розрахуватися  у необхідні терміни за існуючими  короткостроковими зобов'язаннями.

Найпростіше можна визначити  платоспроможність на якусь дату на підставі даних балансу підприємства. Для цього спочатку треба з'ясувати  наявність залишку грошових коштів на поточному рахунку та інших  рахунках грошових коштів. Якщо ці суми незначні, слід також перевірити стан розрахунків з різними кредиторами. Відсутність сум заборгованості, щодо яких прострочено терміни сплати, є доброю ознакою сталого фінансового  стану. Вивчення заборгованості слід починати з визначення сум заборгованості по банківським кредитам, розрахунках з кредиторами за товари, роботи, послуги, розрахунках з бюджетом та з працівниками з оплати праці.

Аналіз фінансового стану  підприємства за певний період, в принципі, потребує з'ясування платоспроможності  на підставі сукупності проміжних показників по окремих датах або відносно коротких відрізках часу. Неоціненну послугу тут можуть дати щоденні  банківські виписки з поточного  рахунку (особливо одна сума – залишок  коштів на кінець операційного дня). Хронічна відсутність коштів на кінець дня  на цьому рахунку – надійна  ознака незадовільного фінансового  стану підприємства. Якщо при цьому  врахувати можливі застарілі  борги банкам, кредиторам, бюджету  та ін., то негативна оцінка фінансової діяльності, а отже, і фінансового  стану підприємства буде однозначною.

Крім аналізу платоспроможності  підприємства слід також звернути особливу увагу на аналіз його ліквідності.

Ліквідність – це спроможність підприємства перетворювати свої активи в гроші для покриття всіх необхідних платежів по мірі настання їхнього  терміну. Підприємство, оборотний капітал  якого складається переважно  з коштів і короткострокової дебіторської заборгованості, як правило, вважається більш ліквідним, порівняно з  підприємством, оборотний капітал  якого складається переважно  з запасів.

Всі активи підприємства в  залежності від ступеня ліквідності, тобто  швидкості перетворення в  кошти, можна умовно поділити на такі групи:

1. Найбільш ліквідні активи (А1) – суми по всіх статтях коштів, що можуть бути використані для виконання поточних розрахунків негайно. В цю групу включають також короткострокові фінансові вкладення (цінні папери).
2. Швидкореалізовані активи (А2) – активи, для обертання яких у наявні кошти потрібен певний час. У цю групу можна включити дебіторську заборгованість (платежі по якій очікуються протягом  12 місяців після звітної дати), інші оборотні активи.
3. Повільнореалізовані активи (А3) – найменш ліквідні активи. Це запаси, дебіторська заборгованість (платежі по якій очікуються більш як через 12 місяців після звітної дати), податок на додану вартість по придбаним цінностям тощо.
4. Важкореалізовані активи (А4) – активи, що призначені для використання в господарській діяльності протягом тривалого періоду часу. В цю групу можна включити статті I розділу активу балансу "Необоротні активи".

Перші три групи активів  протягом всього господарського періоду  можуть постійно змінюватися і відносяться  до поточних активів підприємства. Поточні активи більш ліквідні, ніж  всі інші активи підприємства.

Пасиви балансу по мірі зростання строків погашення  зобов'язань групуються наступним  чином:

1. Найбільш термінові зобов'язання (П1) – кредиторська заборгованість, розрахунки по дивідендах, інші короткострокові зобов'язання, а також позики, не погашені в термін (за даними додатків до бухгалтерського балансу).
2. Короткострокові пасиви (П2) – короткострокові кредити банків та інші позики, які підлягають погашенню на протязі 12 місяців після звітної дати.
3. Довгострокові пасиви (П3) – довгострокові кредити та інші довгострокові пасиви – статті ІІI розділу пасиву балансу "Довгострокові зобов'язання".
4. Постійні пасиви (П4) – статті I розділу балансу "Власний капітал".

Короткострокові і довгострокові  зобов'язання, разом  узяті, називають  зовнішніми зобов'язаннями.

Підприємство вважається ліквідним, якщо його поточні активи перевищують його короткострокові  зобов'язання.

Для оцінки реального ступеня  ліквідності підприємства необхідно  провести аналіз ліквідності балансу.