Сутність,форми і ситеми заробітної плати

 

Договірне регулювання оплати праці  працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються  на державному, галузевому, регіональному  та виробничому рівнях відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди».

 

Норми колективного договору, що допускають оплату праці нище від норм, визначених генеральною, галузевою або регіональними  угодами, але не нище від державних  норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися лиш тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємства терміном не більше 6 місяців.

 

У механізм регулювання заробітної плати вихідною базою є встановлення її мінімального розміру. Рекомендація Міжнародної організації праці  проголошує, що основною метою встановлення мінімальної заробітної плати повинно бути надання особам, які працюють за наймом, необхідного соціального захисту щодо мінімально допустимих рівнів заробітної плати. Згідно із Законом України «Про оплату праці», мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може продаватися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці. До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою по всій території України для підприємств усіх форм власності та господарювання.

 

Номінальна заробітна плата  – сума грошових коштів , що одержується робітниками за виконання певного обсягу робіт відповідно до кількості та якості витраченої ними праці.

 

Реальна заробітна плата  - сукупність матеріальних і культурних благ, а  також послуг , що може придбати працівник  на номінальну заробітну плату [6 ,ст. 92].

 

Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням:

· вартісної величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників у міру стабілізації та розвитку економіки країни;

· загального рівня середньої заробітної плати;

· продуктивність праці, рівня зайнятості та інших економічних чинників [3, ст. 374].

 

Розмір мінімальної    заробітної    плати    визначається   з 

урахуванням потреб працівників та  їх  сімей,  вартісної  величини

достатнього  для забезпечення нормального функціонування організму

працездатної  людини,  збереження  її  здоров'я  набору  продуктів 

харчування,   мінімального   набору   непродовольчих   товарів  та

мінімального набору послуг,  необхідних для  задоволення  основних

соціальних  і  культурних  потреб особистості,  а також загального

рівня середньої заробітної плати,  продуктивності праці  та  рівня 

зайнятості.

 

Мінімальна заробітна   плата   встановлюється  у  розмірі  не

нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

 

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється  Верховною 

Радою  України  за  поданням  Кабінету  Міністрів України не рідше 

одного разу на  рік  у  законі  про  Державний  бюджет  України  з 

урахуванням    пропозицій,    вироблених    шляхом    переговорів,

представників професійних спілок, власників або уповноважених  ними

органів,  які  об'єдналися  для  ведення колективних переговорів  і 

укладення генеральної угоди,  та переглядається залежно від  зміни 

розміру прожиткового  мінімуму  для працездатних осіб.

 

Розмір мінімальної  заробітної  плати не може бути зменшено в 

разі зменшення  розміру  прожиткового  мінімуму  для  працездатних

осіб.

 

Зміни  розміру  мінімальної  заробітної плати іншими законами

України та нормативно-правовими актами є  чинними  виключно  після

внесення   змін   до   закону  про  Державний  бюджет  України  на

відповідний  рік.

 

Розмір мінімальної заробітної плати переглядається залежно від  зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін колективних переговорів.

 

Динаміку середньої і мінімальної  заробітної плати та соціальних стандартів(межі малозабезпеченості до 1990 року і прожиткового мінімуму за 2000-2005 рр.) в Україні за останні роки наведено на рис.2.1. Як бачимо, починаючи з 1990 року номінальна середня заробітна плата в Україні швидко зростає , і у 2001 р. вона досягла розміру прожиткового мінімуму , а далі його перевищила. Постійно підвищується і мінімальна заробітна плата , однак у 2005р. вона становила лише 68,4 % розміру прожиткового мінімуму.

 

Рис.2.1.Динаміка середньої та мінімальної заробітної плати

 

Уведення обґрунтованого розміру  мінімальної заробітної  плати  є одним з інструментів державного регулювання динаміки загальної заробітної плати , попиту і пропозиції робочої сили і сприяє зростанню попиту споживачів , мотивації до праці , зниженню надмірної диференціації доходів , легалізації тіньових доходів.

 

Разом з тим підвищення мінімальної  заробітної плати може супроводжуватися побічними ефектами : зростання безробіття , інфляції через підвищення сукупного попиту[13,ст. 13].

 

До державних норм і гарантій в сфері оплати праці належать також норми оплати праці за роботу в наднормовий час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; працівників, молодших 18 років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо і гарантії для працівників ( оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації та на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо ), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у пільгових умовах тощо. Норми і гарантії в сфері оплати праці встановлюються Кодексом законів про працю, Законом України «Про оплату праці» та іншими актами законодавства України.

 

Заробітна плата повинна виплачуватися працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені у колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів.

 

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені Кодексом законів про працю, Законом України «Про оплату праці» та іншими актами законодавства України, є мінімальними державними гарантіями.

 

Однак ми є свідками того, що за умов глибокої економічної кризи, інфляції, нерішучості ринкових перетворень  найкращі закони можуть лише проголосити, але не можуть забезпечити вирішення економічних проблем, однією з найважливіших з яких є гідна людини заробітна плата. Специфічним виявом порушення прав людини в сфері праці, що донедавна практично не мав поширення у світовій практиці, є затримання виплат нарахованої заробітної плати, що набуло в Україні характеру економічної епідемії.

 

Реформування заробітної плати  в Україні потребує комплексного підходу, спрямованого на забезпечення випереджаючого розвитку національного  ринку, зростання доходів та платоспроможного попиту населення, впорядкування регулюючої функції мінімальної заробітної плати, поступовий перехід до погодинної оплати праці, подальше послаблення податкового навантаження на фонд оплати праці, ліквідацію невиправданої міжгалузевої та міжрегіональної диференціації в оплаті праці, посилення стимулюючої функції заробітної плати тощо[4,ст. 423].

 

3.Особливості оплати праці в Україні

 

Однією з найважливіших проблем  сьогодення залишається досягнення суспільно прийнятого рівня , структури , диференціації доходів від трудової діяльності , передусім заробітної плати. Існує криза мотивації трудової діяльності , наслідком якої стає низька трудова активність , неповне використання трудового потенціалу країни , напруга на ринку праці країни.

Саме у сфері формування та використання доходів від трудової діяльності ми значно відстаємо від європейських соціальних стандартів . Падіння трудових доходів у попередні роки було настільки глибоким ,а деформації у даній сфері (особливо це стосується їх основного виду – заробітної плати) настільки істотними , що виникає нагальна потреба змінити базу порівняння , і критерії оцінок , а головне підходи щодо забезпечення радикального підвищення доходів  від трудової діяльності[5,ст. 7].

 

Залишаються низькими показники ,які характеризують частку заробітної плати у валовому внутрішньому продукті(ВВП) , собівартості продукції та у складі операційних витрат.

 

Висока частка заробітної плати  у ВВП – це , як правило , високий  абсолютний рівень трудових доходів  та їх висока купівельна спроможність. Це також – свідчення наявності потужного середнього класу.

 

До основних ознак , що характеризують середній клас , належать : рівень матеріального  добробуту та споживання , рівень освіти і професійний статус спосіб і стиль життя , здатність до самореорганізації , вплив на прийняття рішень у сфері економіки та соціальної політики. Серед значної кількості ідентифікаційних ознак середнього класу в умовах зубожіння населення в Україні перевага надається матеріальній ознаці – доходу. Носієм його є економічно активне населення – виробник товарів і послуг , активний учасник ринку праці і споживчого ринку[8,ст. 30].

 

В Україні частка заробітної плати  у ВВП в останні роки мала тенденцію  до підвищення , однак не досягла  рівня 1990 р.,після якого розпочалися так звані «радикальні» економічні реформи(табл. 3.1)

 

Таблиця 3.1

Частка заробітної плати у ВВП  в Україні, %¹

	Роки
	1990	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007
Частка заробітної плати  у ВВП	53,1	42,3	45,7	45,7	45,6	47,0	49,4	49,8

 

 

За показником , що розглядається ,Україна значно відстає не лише від «старих», але й від «нових» країн – членів Європейського Союзу(ЄС) . У 2007 році середня заробітна плата найманих працівників у цілому по Україні (у доларовому еквіваленті) складала близько 270 $. Це значно нижче показників як країн Західної , так і Центральної та Східної Європи , що не додає оптимізму в питанні входження в найближчій перспективі нашої держави до ЄС.

 

У період з 2004 по 2006 роки за переліком  вибраних країн(Білорусь , Естонія , Латвія , Литва ,Росія , Румунія , Словенія , Угорщина , Чехія , Україна) у нашій державі зменшено відставання за рівнем заробітної плати лише від Білорусі та Угорщини. Порівняно з іншими країнами (вище викладеними) відставання України поглиблюється.

 

Не вдається зламати негативні тенденції зростання міжрегіональних

————————

¹Дані Державного комітету статистики України

 

розбіжностей  у рівнях заробітної плати . В останні роки амплітуда коливань середньої заробітної плати у розрізі адміністративно-територіальних одиниць становить 1 : 2. Це , безумовно ,  серйозно ускладнює забезпечення національних  стандартів рівня життя населення окремих регіонів , гальмує процеси подолання бідності та становлення середнього класу в країні.

 

Науковий інтерес представляють прогнозні розрахунки рівня заробітної  плати в регіонах країни, як було вже вказано вище , в умовах сьогодення спостерігаються високі міжрегіональні відмінності у рівнях заробітної плати. Виникають складні проблеми у забезпеченні національних стандартів рівня життя населення окремих регіонів , у подоланні бідності та становлення середнього класу в країні.

 

У розрізі регіонів України спостерігається значна диференціація середньомісячної номінальної заробітної  плати , де на 2004 рік у містах Києві та Севастополі ,та ще в 5 регіонах(Донецькій , Запорізькій , Дніпропетровській , Луганській , Київській обл.) ,значення яких вище за середній рівень , а решти регіонів – менше. Значення середньомісячної номінальної заробітної плати коливається від 967 грн. у Києві ,до 388 грн. у Тернопільській обл. Хоча треба відмітити , що за результатами досліджень було встановлено , що номінальна заробітна плата зросла з 73 грн. у 1995 року до 590 грн. у 2004 році.

 

Суперечливими і такими , що не відповідають принципу рівної оплати за рівну працю , є міжкваліфікаційні(міжпосадові) співвідношення в рівнях оплати праці. При цьому в галузях з низькою заробітною платою такі співвідношення межують з абсолютною «зрівнялівкою»(сільське господарство , галузі бюджетної сфери).

 

Залишається недосконалою структура сукупних доходів домогосподарств , у яких на долю заробітної  плати припадає менше 50 %.

На 1 січня 2006 року заборгованість із заробітної плати становила  959,7 млн. грн. Протягом року найбільші темпи погашення заборгованості були у Херсонській(на 48,7 відс.), Івано-Франківській(на 41,8), Волинській(на 26,1), Луганській(на 25,8) областях та м. Києві (на 26,2 відсотка)[10,ст. 4].

 

Залишається заборгованість з виплати  заробітної плати , яка станом на 1 січня 2008 року досягла 668,7 млн. грн.

 

Викладене вище дає підстави , що зарплата в Україні як основна складова трудових доходів не виконує  своїх основних функцій , адже вона залишається вкрай низькою.

 

Загальновизнано, що низький рівень трудових доходів та їх основної форми  – заробітної  плати зумовлює наявність цілої низки класичних негативних наслідків, якими є:

• погіршення кількісних і якісних параметрів людських ресурсів ;
• поширення бідності серед економічно активного населення  ,яка в свою чергу       створює багатопланові обмеження для розвитку економіки. Неминуче виникає замкнене коло : низький рівень доходів – незначна купівельна спроможність – низький попит на товари та послуги – скорочення внутрішнього ринку ;
• формування «нездорових» соціально-трудових відносин , зростання   невдоволеності змістом відносин у системі «влада – людина»;