Автор работы: Пользователь скрыл имя, 25 Февраля 2013 в 18:36, курсовая работа
Проблема вивчення сучасної теорії ринку надзвичайно важлива, адже світовий досвід показує, що найефективнішою формою організації економічного життя суспільства є ринкова економіка.
Для розуміння причин виникнення ринкової економіки, основних умов і принципів ефективного функціонування ринку, дії ринкового механізму потрібно розглянути, що таке ринок, з'ясувати основні його ознаки, структуру і функції.
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ РИНКУ ТА ЙОГО РОЛЬ 4
1.1. Поняття ринку, суб’єкти і об’єкти ринкових відносин 4
1.2. Основні функції ринку та його структура 9
1.3. Характерні ознаки сучасного ринку 14
РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ РИНКУ 17
2.1. Передумови виникнення ринку 17
2.2. Становлення ринку та його етапи 18
2.3. Розвиток спеціалізації ринків, розбудова ринкової інфраструктури 22
РОЗДІЛ 3. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ
УКРАЇНИ 27
3.1. Проблема переходу України до ринкової економіки........ 27
3.2. Ринкова модель України 28
3.3. Особливості становлення ринкових відносин в Україні 32
3.4. Місце та роль конкуренції в ринковій економіці 33
ВИСНОВКИ 37
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 39
РОЗДІЛ 3
СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
3.1. Проблема переходу України до ринкової економіки
Зробивши свій історичний вибір і пройшовши досить тривалий і суперечний період самостійного розвитку, з ряду об’єктивних і суб’єктивних причин Україна знову стоїть на економічному роздоріжжі.
Згідно з універсальною концепцією для успішної економічної діяльності країн, що знаходяться у стадії ринкової трансформації, необхідна лібералізація торгівлі, реструктуризація економіки за рахунок приватизації, макроекономічна стабілізація з подальшим економічним зростанням. Особливість і гострота сучасного стану національної економіки вимагають ринкової інституціоналізації з ефективною державною участю в управлінні макро- і мікроекономічними процесами.
Одна з найважливіших проблем сучасного розвитку — вибір правильного напряму нашого руху. Україна має обрати свою власну, яка б відповідала саме її умовам, модель ринкової економіки, а не копіювати чужі моделі. У принципі цей вибір необхідно зробити між двома найбільш загальними моделями ринкової еко-номіки — ліберальною чи регульованою. Перша передбачає створення самокерованого, нерегульованого ринку епохи первісного нагромадження капіталу, за якого держава відсторонюється від управління економікою і від проблем соціального захисту населення. Друга націлена на створення соціально орієнтованого регульованого ринку, який передбачає наявність ефективного державного сектору, державного регулювання економіки та проведення політики соціального захисту населення від можливих негативних наслідків переходу до ринкової економіки.
Другою проблемою є
чіткий вибір пріоритетів на шляху
до втілення обраної моделі, а не
намагання одночасно розв'
Перехід до ринкової економіки — не разовий стрибок, а поступовий, еволю-ційний процес глибоких перетворень діючої економічної системи при регулю-вальній діяльності держави, що обов'язково має передбачати їхню етапність. Саме це засвідчує світовий (зокрема, китайський) досвід, який не було враховано при проведенні реформ. Проведення ефективних ринкових реформ передбачає не "шокову" ліквідацію діючої економічної системи, а трансформацію інститутів, пристосування їх до нових умов. При цьому важливо зберегти все позитивне. Особливо це стосується інститутів державного регулювання економічних проце-сів та соціальних інститутів, що складаються в процесі тривалої еволюції.
Вкрай несприятливі внутрішні умови розвитку при порівняно слабких міжна-родних позиціях економіки України примушують активно шукати нестандартні шляхи виходу з кризи, засоби формування по-справжньому міжнародно конкурентноспроможної національної економіки.
3.2. Ринкова модель України
Характерною рисою перехідної економіки є нестабільність, оскільки в її основі лежить суперечність між старими і новими формами господарювання, що зу-мовлює якісні зміни в економічному і соціальному житті суспільства. У зв'язку з цим слід передбачити альтернативні шляхи її розвитку: від авторитарно-бюрокра-тичної системи до постіндустріального суспільства; від корумпованої тіньової економіки до праволіберальних, заснованих на приватній власності систем. Слід ураховувати, що альтернативність має певні межі, які зумовлені об'єктивними і суб'єктивними чинниками. Серед багатьох варіантів потрібно обрати найопти-мальніший для певної країни. Критеріями цього вибору є як загальні тенденції розвитку світової цивілізації, так і врахування наявних ресурсів, національних особливостей, історичних традицій, географічного та геополітичного положення. Отже, формувати економічну стратегію, спрямовану на побудову певної моделі ринкової економіки, слід, спираючись на перелічені чинники. [7, с. 159]
Особливістю економіки України є те, що перед початком ринкових трансформацій вона була адміністративно-командною, характерною рисою якої був тотальний монополізм. Багато підприємств виробляли 60-100 % певного виду продукції. Така монополія не є ринковою. Вона не передбачає конкуренції, ринкових відносин, робить господарюючим суб'єктом систему державних установ, а під-приємства виконують лише виробничі функції. Економіка країни була великомасштабною, з незавершеним циклом виробництва, в ній домінували важка про-мисловість, воєнно-промислове виробництво і видобувні галузі. Це зумовило нестачу товарів народного споживання, з одного боку, і технічну та технологічну відсталість — з другого. Країна відчуває велику потребу в нафті та газі, які вона змушена купувати, а це спричиняє проблеми з торговельним балансом, перекоси у цінах на внутрішньому ринку.
Створення достатньої кількості підприємств в Україні, які б сформували конкурентне середовище, може відбуватися двома шляхами: реформуванням існуючих підприємств і створенням нових. Перший шлях передбачає демонополізацію, роздержавлення і приватизацію, залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для структурної перебудови підприємств, диверсифікацію. Другий — сприяння розвитку малого й середнього бізнесу; залучення вітчизняних та іноземних інвес-тицій для створення нових підприємств і реструктуризації старих.
Ураховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і науково-технічний потенціал, підготовлені кадри, недоцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність, а економіка регулюється тільки ринковими законами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом.
Модним є так званий лібералізований підхід, згідно з яким, якщо не заважати економіці розвиватися природним шляхом, то Україна незабаром вийде на світо-вий ринок.
Орієнтиром дія України при переході до ринкової економіки мають бути сучасні розвинені країни, для яких характерна економіка, що ґрунтується на різних формах власності за домінування корпоративної власності, з притаманними їй високим соціальним захистом населення і соціальною орієнтацією економічного розвитку.
Україна мас будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше відпо-відатиме особливостям її розвитку, структурі економіки, географічному положенню, менталітету народу.
Для України найсприйнятнішою є модель соціально орієнтованого ринку, який підпорядковуватиме діяльність своїх функціональних структур задоволенню матеріальних і духовних потреб людини. Така стратегія має ґрунтуватися на чітко визначених пріоритетах економічного розвитку, які сприятимуть досягненню зазначених цілей. [7, с. 162]
Важливо обрати правильний шлях переходу до ринку.
Еволюційний шлях переходу до ринку ґрунтується на поетапному і поступовому введенні ринкових відносин упродовж тривалого періоду (10-15 років).
Прискорений шлях, або «шокова терапія», приваблює тим, що мета досяга-ється швидко (за 400-500 днів, 2-3 роки). Сутність його полягає в тому, що на основну масу товарів та послуг відразу вводять вільні ціни.
Зростання їх обмежується здійсненням гранично жорсткої фінансово-кредит-ної політики. Вона є ключовим елементом цього варіанта. Модель жорсткого регулювання переходу до ринкової економіки базується на державному регулюван-ні цін на найважливіші товари, з одного боку, і прибутків населення — з другого. У її основу покладено стимулювання підприємництва і "заморожування" со-ціальних гарантій, тобто соціальна підтримка населення встановлюється на міні-мальному рівні. Ця модель вимагає сильних дій уряду і по суті зберігає диктат адміністративно-бюрократичної системи, що неприпустимо. Максимально скорочується державний сектор.
Прихильників «шокової терапії» у нашій країні було вдосталь, як і радників з різних західних шкіл, зокрема чиказької (монетаристської) школи, на яку покладалося найбільше надій. Проте всі вони, по-перше, не враховують відмінностей між Україною та іншими країнами, між селянином, сформованим колективним веденням господарства, і фермером, який працює у ринковому середовищі, тощо. По-друге, вони всі без винятку піклуються не про інтереси України, а про свої власні інтереси, інтереси своїх компаній, країн. По-третє, монетаризм у його класичному розумінні зводиться до вільного ринку, де рівновага у суспільстві досяга-ється за рахунок грошової політики, вільного ціноутворення. У наших умовах ба-гаторівневого монополізму (власності, технології, управління) це зумовило б руй-націю економіки, дестабілізацію суспільства.
Засади ринкової економіки в Україні мають уводитися прискорено, але не шоковим шляхом.
Поелементний, еволюційно-радикальний шлях поєднує поступовість, поетапність і державне регулювання цін на найважливіші товари, з одного боку, і прибутків — з другого. Швидко перейти до ринку не вдасться, оскільки в Україні, по суті, немає розвиненої інфраструктури, без якої не може існувати сучасний ринок.
Економіка потребує радикальної структурної перебудови. Без цього неможливо наповнити внутрішній ринок споживчими товарами, вийти на міжнародний ринок. Потрібні величезні капітальні ресурси. Сподівання на допомогу ззовні — нереальні, можливості слід шукати всередині країни, в її економіці. Гострим є дефіцит кваліфікованих підприємницьких кадрів для роботи у банках, на біржах тощо. Саме тому для побудови ефективної ринкової економіки Україна має демонтувати стару господарську систему і поступово вводити ринкові елементи.
Головним чинником створення ринку має бути послідовна діяльність держави щодо формування необхідних інституцій ринку. Для цього слід розробити цільові програми розвитку пріоритетних напрямів економіки, надати для цих ці-лей кредити, зменшити податки; стимулювати розвиток виробництва, а не посе-редницької діяльності, створити сприятливі умови для залучення в країну приватного іноземного капіталу, передусім у формі прямих інвестицій у виробничу сферу, галузі, де виробляються споживчі товари.
3.3. Особливості становлення ринкових відносин в Україні
Формування ринкової економіки в Україні розпочалося зі створенням ринкових інституцій. Україна ніколи не мала високорозвинених товарно-грошових від-носин. Становлення їх, по суті, розпочалося після скасування кріпацтва у 1861 р. і відбувалося на фоні феодальних пережитків. Втручання держави в економіку було значним.
Після 1917 р. упродовж майже 70 років економіка країни розвивалася у нап-рямі, який ігнорував ринок, вважаючи його рудиментом, що має віджити у всьому світі. Було створено суспільство з низькою ефективністю виробництва і низьким рівнем життя людей, загальним одержавленням і монополізованою, негнучкою економікою, підпорядкуванням особистих і колективних інтересів відомчим, для якого характерна відсутність демократичних інституцій. Це сприяло проведенню політики автаркії, тобто економічного відособлення від світового ринку.
В Україні була відсутня визначальна ринкова інституція — економічна са-мостійність господарюючих суб'єктів. Саме її наявність гарантує незалежність суб'єктів ринкової економіки, їхню економічну відповідальність, без чого не може існувати ринок. Більшість підприємств України належали державі, управлялись її органами, що зумовлювало високий ступінь монополізму. [10, с. 94]
Формування інституцій багатосуб'єктних власників відбувається через роздержав-лення власності, її трансформацію у різні форми — колективну, приватну. Це сприяє розвитку різних форм господарювання та створенню конкурентного середовища.
Невіддільною інституцією ринку є вільні ціни, за допомогою яких в умовах конкурентного середовища здійснюється еквівалентний обмін, а отже, реалізу-ються інтереси продавця і покупця, відтворюється рівновага в економіці. Проте це класичне положення економічної теорії діє лише за наявності інших ринкових умов: демонополізації сфер розподілу, обміну і виробництва, наявності форм господарювання, різних за масштабами, які управляються не з єдиного центру, а еко-номічно та юридично самостійними товаровиробниками. В Україні усіх цих передумов поки що немає.
Лібералізація цін за високого рівня монополізму обов'язково призводить до їх зростання і не створює стимулів для виробництва. Навіщо виробляти додаткову продукцію, якщо прибуток в умовах монополії залежить від зменшення її кількос-ті? Отже, те, що є правильним теоретично і діє за умов, які відтворюють ринкове середовище у будь-якій країні, не може бути правильним для економіки, де не створені відповідні ринкові інституції. [7, с. 158]
Для того щоб суб'єкти національного ринку могли реалізувати право влас-ності на засоби виробництва і продукцію, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Нині в Україні триває процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які б сприяли формуванню ринкового середовища. Проте цей процес від-бувається досить повільно, часто у прийняті закони вносяться істотні зміни, від-сутня узгодженість між законодавчими актами, невідпрацьовано механізм реалізації цих законів.
Важливим складовим
Конкуренція має негативні й позитивні риси. До негативних відносяться: витиснення дрібних виробників великим капіталом, розорення одних і збагачення інших, посилення соціальної несправедливості, значне зростання майнової диференціації населення, загострення безробіття, інфляції тощо. Позитивними рисами є те, що вона є рушійною силою ринкової економіки, оскільки стимулює економію матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, примушує постійно поновлювати асортимент, пильно стежити за науково-технічними новинками і активно впроваджувати їх у виробництво. [12, с. 155]