Сутність конкурентоспроможності та її зв’язки з ринковою конкуренцією

3.Розвиток продукту. Коли основні конкуренти фірми пропонують продукцію кращої якості за порівнянною ціною, а галузь характеризується високими темпами розвитку і швидкими технологічними змінами, необхідною стає реалізація стратегії «розвиток продукту». Ця стратегія передбачає збільшення обсягів продажів через поліпшення (модифікацію) своєї продукції.       4. Диверсифікація. Це така форма ринкової стратегії, коли компанія займається одночасно як новими продуктами, так і новими ринками, існують різні види диверсифікації: концентрична диверсифікація, горизонтальна диверсифікація, збірна диверсифікація. Переваги «стратегій диверсифікованого зростання» полягають насамперед у тому, що комерційний ризик розподілений по різних галузях і видах діяльності, а це робить фірму менш залежною від непередбачуваності зовнішнього середовища.       5. Стратегії «негативного» зростання: «стратегія скорочення», «стратегія відторгнення», «стратегію ліквідації». В залежності від ситуації в галузі кожне підприємство вибирає ту чи іншу стратегію управління конкурентоспроможністю. Таким чином, вироблення стратегії управління підвищенням конкурентоспроможності підприємства дозволяє організації визначити напрямок і спосіб її руху до цілей, а виконання розробленої стратегії підвищення конкурентоспроможності підприємства та її коригування створює умови для того, щоб організація могла реалізувати свою стратегію розвитку на основі конкурентних переваг. Однією з умов підвищення конкурентоспроможності підприємства є розробка стратегії управління конкурентоспроможністю підприємства. При цьому управління підвищенням конкурентоспроможності підприємства - це таке управління організацією, яка спирається на людський потенціал високомотивований співробітників як основу організації, прагне до всебічного розвитку відносин із споживачами з метою задоволення його потреб за рахунок виробництва продукції і надання послуг, близьких до ідеалу, здійснює гнучке регулювання і своєчасні зміни в організації, що відповідають виклику з боку оточення і дозволяють домагатися конкурентних переваг, що в сукупності дозволяє організації виживати і досягати своєї мети в довгостроковій

перспективі. [10] Ідентифікація ключових факторів успіху - один з головних пріоритетів розробки стратегії управління підвищенням конкурентоспроможності підприємства. Вони можуть служити наріжними каменями побудови стратегії підвищення конкурентоспроможності кожного підприємства.     На основі врахування ключових факторів успіху, розроблений ряд концептуальних шаблонів (матриць), які, за умови їх правильного застосування, допомагають компаніям формулювати ринкові стратегії управління підвищенням конкурентоспроможності підприємства, до таких концептуальним стратегіям відносяться: стратегії проникнення на ринок, розвиток ринку, розвиток продукту, різні стратегії диверсифікації, стратегії «негативного» зростання.    Узагальнюючи підсумки дослідження основних напрямків підвищення конкурентоспроможності підприємства, можна зробити висновок, що вибір стратегії управління конкурентоспроможністю підприємства залежить від конкретних умов і можливостей підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Конкурентоспроможність  – поняття, до якого неможливо  підібрати універсальне визначення. Важливу роль у розумінні даного поняття відграє суб‘єкт, до якого  відноситься дане поняття. Конкурентоспроможність може набувати різних рис та обрисів  в залежності від суб‘єкта, до якого  застосовують поняття. Проте всі  дослідники відмічають порівняльний і  часовий (динамічний) характер цього  показника.         Порівняльний характер полягає у тому, що про конкурентоспроможність можливо судити лише в процесі порівняння з якимось певним аналогом.       Часовий характер полягає в тому, що про конкурентоспроможність можливо судити лише в певний момент часу; конкурентоспроможність постійно змінюється, адже змінюються умови та чинники, які на неї впливають.          Управління конкурентоспроможністю направлене на формування, розвиток та реалізацію конкурентних переваг та забезпечення життєздатності підприємства в умовах невизначеного середовища та постійної конкуренції по своїй суті являє собою певну сукупність функцій.           Головна мета управління конкурентоспроможністю – забезпечення функціонування організації за будь-яких змін у його зовнішньому середовищі, при чому не просто функціонування, а максимально ефективну діяльність.         До базових принципів управління конкурентоспроможністю слід віднести: принцип єдності теорії та практики управління; конкурентоспроможністю підприємства; принцип системності управління; принцип наукової обґрунтованості управління; принцип ранжування об’єктів управління за їх важливістю; принцип багатоваріантності; принцип співставності управлінських рішень при аналізі їх варіантів; принцип збереження та розвитку конкурентних переваг підприємства; принцип ринкової орієнтації; принцип цільової спрямованості; принцип комплексності; принцип гнучкості; принцип етапності;           Процес управління конкурентоспроможністю включає в себе значну кількість видів робіт, які так чи іначе виконує кожне підприємство.          Оцінка конкурентоспроможності вимагає її кількісної порівняльної оцінки і використання результатів при формуванні стратегії підприємства.      Конкурентоспроможність підприємства визначають показники, які характеризують:

- конкурентоспроможність  продукції;

- фінансовий стан підприємства;

- ефективність збуту та  просування товарів;

- ефективність виробництва;

- імідж підприємства тощо.

Для оцінки конкурентоспроможності підприємства обрано метод розрахунку об‘єму піраміди конкурентоспроможності, адже він дає можливість якісно аналізувати  всі параметри, які впливають  на конкурентоспроможність.      Прогнозування конкурентоспроможності виходить із умов невизначеності та малого об‘єму статистичних даних, тому найдоцільніше для прогнозування конкурентоспроможності використовувати експертні оцінки.       Прогноз конкурентоспроможності ґрунтується на оцінці впливу факторів зовнішнього середовища, та різних сценаріях розвитку.  Отже, відсутність ефективних методів оцінки, що дозволять кількісно описати конкурентне становище підприємства, ускладнює процес використання цієї важливої характеристики при ухваленні рішень у процесі управління підприємством.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список літератури

1.Арнаут І.П., Дослідження  підходів щодо дефініції конкурентоспроможності  підприємства // Інноваційна економіка. – 2012. – №3. – с. 111-114                  2. Герчанівська С., Рапіцький Т., До питання управління конкурентоспроможністю підприємства // Галицький економічний вісник. — 2011. — №3(32). — с.103-107 — (економіка суб’єктів господарювання) .          3.Дикань, В.Л. Стратегічне управління конкурентоспроможністю як чинник інноваційного розвитку  підприємства [Текст] / В.Л. Дикань // Маркетинг: теорія і практика. – Луганськ, 2010. – №16. – С. 55–58.  4. Должанський І.  З.  Конкурентоспроможність підприємства / І. З. Должанський. — К. : Центр навчальної літератури, 2006. — 384  с  5. Заблодська І.В, О.С. Корсакова, Оцінка взаємовпливу складових конкурентоспроможного потенціалу// Журнал Економіка та держава. – 2011. -№2. – 20-24.          6. Кириченко Л., Механізм управління конкурентоспроможністю підприємства// Вісник КНЕУ. – 2009. – №1. – с.62 – 65.    7. Клименко С.М., Управління конкурентоспроможністю підприємства: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2006. — 527 с.   8. Колотій В.О, Чинники конкурентоспроможності// Актуальні проблеми економіки. – 2012. - №10(136). – 131-135.     9. Котлер Ф. Маркетинг Менеджмент. – СПб .:Питер, 2000. -725с. 10. В.С. Марцин, механізм забезпечення конкурентоспроможності товару та показники її оцінки // Актуальні проблеми економіки. – 2008. -№1. – с.35-44.           11.  Нефедова  О.Г.  Ефективність  і  конкурентоспроможність  підприємств / О.Г. Нефедова // Культура народов Причерноморья. – 2010. – № 62. – С. 36–39.        

12. Портер М.Е. Стратегія  конкуренції / М.Е. Портер; [пер.з  англ. А.Олійник, Р. Спільський]. –  К. : Основа,  1997. – 390с.     13. Райс Эл, Траут Дж. Маркетинговые войны. – СПб: ЗАО Издательство «Питер», 2003. – 256с.        14. Романишин С.Б. Система управління конкурентоспроможністю підприємства / С.Б. Романишин // Науковий вісник НЛТУ України. – 2010. − Вип. 20.12         15. Рубин Ю.Б . Теория и практика предпринимательской конкуренции / Ю. Б. Рубин.  – М.: Московская финансово- промышленная академия, 2004. – 572с.        16. Нефедова  О.Г.  Ефективність  і  конкурентоспроможність  підприємств / О.Г. Нефедова // Культура народов Причерноморья. – 2010. – № 62. – С. 36–39.         17. Томпсон М.Л., Артур, А., Стрикленд А.,  Стратегический менеджмент: концепции и ситуации для анализа, 12-е издание: Пер с англ. – М.: Издательский дом «Вильямс», 2002. – 928с.     18.  ФатхутдиновР.А. Стратегическая конкурентоспособность: Учебник. – М.:Экономика, 2005. – с53.        19. Хомяков В.І., Управління потенціалом підприємства: Навчальний посібник. -2010. – 338.