Сутність економічного зростання його значення, типи та показники

Отримання ліцензій становило 5,6% (314), що свідчить про вкрай низький рівень розуміння важливості захисту власних винаходів. Лізинг технологій дорівнював 0,3% (16) до 2006 р., тобто цей інструмент практично не використовується. Угоди ж на придбання технологій становили 15,2% (859 одиниць) до 2007 р., на придбання устаткування 44,5% (2504) до 2007 р., разом — понад 59,8% загального обсягу отриманих технологій, що свідчить про певну залежність України від імпорту технологій.

        В Україні сукупна питома вага видів діяльності, що належать до високотехнологічних і середньотехнологічних високого рівня розвитку, менша ніж 13%. Вкладення менш як 5% від інвестиційних ресурсів економіки не відповідає не тільки їхній ролі в економіці, а й потребам простого відтворення виробничого потенціалу. Складаються умови, що ведуть до згортання цих видів діяльності.

Спостерігається дуже низька частка продукції галузей, які відносяться  до високих технологій, — усього 4,6%. Домінуючими в українському експорті є галузі середніх низьких технологій — 56,1%. Це означає, що країна орієнтується на виробництво традиційної індустріальної продукції, яка реалізується на конкурентних насичених ринках.

         З наведеного можна зробити висновок, що Україна нині неспроможна забезпечити прискорений розвиток технологій і високотехнологічних галузей, оскільки параметри її інноваційно-технологічного розвитку вже давно перебувають за межами граничних інтервалів. На жаль, протягом усього періоду існування України як самостійної держави спостерігається нееквівалентний зовнішньоекономічний обмін, залежність від багатьох зовнішніх чинників, виконання функції постачальника природної сировини і робочої сили для ТНК та розвинутих країн, які концентрують глобальний інтелектуальний потенціал.

          В Україні, як завжди, маємо стратегічні дії та «правильні пріоритети» лише на папері, а на практиці — гасіння пожежі, оскільки і до цього часу не створено запасу міцності економіки у формі арсеналу технологій, як проривних для закріплення на зовнішніх ринках, так і технологій масового споживання  для розвитку внутрішнього ринку. А невміння скористатися потужним вітчизняним науково-технологічним потенціалом свідчить про брак організаційного ресурсу і, відповідно, організаційних інновацій. На мою думку, саме останнє твердження дає підстави говорити про втрачені можливості, нехтування якими не лише спричинило важкий «варіант кризи», а й збільшило розрив з провідними країнами світу.

       Інвестиції в основний капітал за рахунок коштів зведеного бюджету України хоча і зростали з 1,5% ВВП за 1999 р. до 2,3—2,5% ВВП за 2007—2008 рр., однак залишаються порівняно з іншими країнами досить низькими. Їх рівень — один із найнижчих серед колишніх соціалістичних країн Європи, де протягом останніх років спостерігається істотне зростання інвестицій в основний капітал (передусім у створення сучасної інфраструктури) до 4% ВВП і вище.

       Упродовж 2001—2008 рр. відбулась переорієнтація інвестиційних потоків зі сфери промислового виробництва у сферу фінансових послуг та послуг, пов’язаних з операціями з нерухомим майном.  Потужної від’ємної динаміки набула частка інвестування інфраструктурної галузі економіки. Так, участь іноземного інвестора у сфері діяльності транспорту та зв’язку скоротилася до рівня, що на сьогодні майже вдвічі менший, ніж на початку досліджуваного періоду (1999 р.).

Попри позитивну протягом 2000—2008 рр. динаміку обсягу інвестицій в основний капітал та витрат на технологічні інновації у 2007 р. відбулося збільшення рівня зношеності основних засобів у промисловості (1999 р. — 49,6%, 2007 р. — 59,3%).[14, c. 328-330].

    За останнє десятиріччя в Україні відбулося істотне збільшення видатків розширеного уряду (бюджетної системи країни, Пенсійного фонду та фондів загальнообов’язкового соціального страхування). Якщо у 1999 р. їх обсяг становив 35,9% ВВП, то у 2008 р. — 46,1%, тобто видатки держави зросли на 10,2% ВВП. Значна частина цього зростання (6,5% ВВП) припадає на видатки Пенсійного фонду, які збільшилися з 9,3% ВВП у 1999 р. до 15,8% ВВП у 2008 р. До того ж підвищення пенсійних виплат вимагало збільшення частки державного бюджету в їх фінансуванні. Якщо у 1999 р. відповідна частка державного бюджету становила близько 6%, то з 2005 р. від 25% до 45% видатків Пенсійного фонду фінансується не за рахунок страхових внесків роботодавців та найманих працівників, а за рахунок коштів державного бюджету.

У бюджетних видатках, крім соціальних, значно збільшилися видатки на державне управління — від 1,1% ВВП у 1999 р. до 2,6% ВВП у 2008 р., а також видатки на громадський порядок, безпеку та судову владу — від 1,4 до 2,9% ВВП. Зростання видатків на державне управління, громадський порядок та судову владу було пов’язане як із випереджаючою динамікою заробітної плати державних службовців, так і зі значним збільшенням їх кількості. Якщо загальна кількість зайнятих в економіці країни у 2008 р. порівняно з 1999 р. зменшилася на 3,9%, то кількість державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування зросла на 55,3%.

      Внаслідок довгострокового нарощування соціальних видатків їх частка у зведеному бюджеті у 2005—2008 рр. збільшилася до 22—28% порівняно з 12—15% у 1999—2001 рр.При цьому частка бюджетних видатків на формування людського капіталу або зростала за рахунок плати споживачів відповідних послуг (зокрема, на освіту), або залишалася майже на незмінному рівні (видатки на охорону здоров’я).

У поточному році майже  кожну п’яту гривню видатків державного бюджету України спрямовано на забезпечення пенсійних виплат. Такі видатки державного бюджету за 6 місяців 2009 р. становили майже 6% ВВП.

        Якщо в кінці 1999 р. державний борг становив 61% ВВП, у кінці 2000 р. — 45,3% ВВП, 2003 р. — 29% ВВП, то в 2006 р. — вже 15% ВВП, а в кінці 2007 р. — 12,4% ВВП. В абсолютних розмірах протягом 1999—2006 рр. державний борг залишався майже стабільним: на рівні 75—85 млрд. грн., у 2007 р. збільшився до 88 млрд. грн., а станом на кінець 2008 р. сягнув 189,4 млрд. грн. На кінець липня 2009 р. загальна сума державного боргу України вже становила 256 млрд. грн.

Сума державного боргу України за 4 квітня 2008 р. — І півріччя 2009 р. збільшилася на 1,6 млрд. дол. США, або на 135,8 млрд. грн.

      За оцінками Світового банку, Україна має найбільший неформальний сектор, який сягає приблизно 50% офіційного ВВП (липень 2007р.), що значно ускладнює «діагностування» економіки. Згідно з розрахунками західних фахівців, критичним для країни є щорічний обіг у сфері тіньового сектора на рівні 15—35% ВВП. Якщо обіг тіньового бізнесу перевищує 30% ВВП, а кількість працюючих на нього — 40% зайнятих, економіка втрачає керованість.

      Рівень тіньової економіки в Україні у 2008 р., за оцінками Міністерства економіки України, становив 31,1% і порівняно з попереднім роком збільшився на 2,3 в. п., і вперше за останні роки вийшов за межі порогового значення(не більше 30% від ВВП), ставши показником, який перебуває в небезпечній зоні серед показників, що характеризують стан макроекономічної безпеки в державі. Крім того, це максимальний показник із 2001 р.

       Чергові президентські і, можливо, дострокові парламентські вибори вимагають колосальних фінансових ресурсів, які не покриваються виділеними коштами із державного бюджету, а тому виборчий (політичний) чинник значно посилить тінізацію економіки. Враховуючи серйозний фактор впливу на тіньовий сектор підвищення рівня грошей поза банками в Україні, у поточному році слід очікувати зростання «тіні».

      Вагомим аргументом зростання тіньового сектора економіки є колосальний ресурс кредитів із рефінансування, наданих Національним банком України (НБУ) комерційним банкам (111 млрд. грн. за вересень—грудень 2008 р.). Значну частину отриманого в НБУ рефінансування комерційними банками було витрачено на купівлю іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку. Іншу частину рефінансування було виведено з банків через кредити, у тому числі не забезпечені реальними заставами. Найвідоміший випадок — 380 млн. грн., які банк «Надра» видав під нічим не забезпечені кредити двом підприємствам. Через три місяці фірми були ліквідовані як банкрути, а їхні борги перед установою — списані.

     Оскільки тінізація економіки України в умовах фінансово-економічної

кризи набула тотального характеру  і окремими експертами та дослідниками її обсяг оцінюється в межах до 60% ВВП, вона становить на сучасному етапі реальну загрозу національній безпеці держави.

      На думку незалежних експертів, найбільш поширеними видами тіньової діяльності є: оптимізація податків, проституція, торгівля наркотиками, праця нелегальних мігрантів, азартні ігри. До поширених видів тіньової діяльності віднесені також незаконне повернення податку на додану вартість, зарплати «в конвертах».                                                                                              

            З даного розділу можна зробити наступні висновки: у період 2000-2008 років стан економіки в України був надзвичайно хитким, рівень тіньової економіки був критичним, також на вибори 2005 року та на Помаранчеву революцію були потрачені великі кошти з державного бюджету, і звичайно рівень ВВП був надзвичайно не стабільним ( він то різко падав то зростав), і нестабільною була оплата праці. . [10 ]

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

Таким чином, з урахуванням  сучасного макроекономічного стану  очевидна необхідність розроблення  нового підходу до розв'язання проблем економічного зростання в Україні. Цей підхід повинен поєднувати у собі заходи грошово-кредитного регулювання і політику розвитку виробництва із залученням усіх можливих фінансових ресурсів.

Безпосередній механізм проведення необхідних для досягнення економічного зростання перетворень досить складний. Він передбачає поєднання різноманітних заходів не тільки економічного, а й законодавчого характеру. Всі зусилля держави повинні бути спрямовані на створення умов для першочергового освоєння вітчизняними товаровиробниками внутрішнього ринку.

Для підтримки вітчизняних  підприємств необхідно виявити  ті з них, які являють собою  так звані "точки зростання", вкладення коштів в які дасть змогу поширити імпульс зростання на суміжні виробництва.

При розв'язанні завдання пожвавлення  економічної кон'юнктури на державному рівні слід визначити галузеві й територіальні пріоритети. Критеріями вибору галузей — мультиплікаторів економічного зростання можуть бути:

— вплив галузі на сукупний попит (з урахуванням галузей-постачальників, суміжних галузей);

— вплив галузі на сукупну  пропозицію (з урахуванням галузей-споживачів і непрямого ефекту);

— вплив галузі на формування дохідної частини бюджетів усіх рівнів.

Згідно з цим критерієм  доцільна державна підтримка тих галузей, розвиток яких дасть змогу створити стратегічні переваги, і насамперед це стосується імпортозамінних галузей, які спроможні витіснити з вітчизняного ринку іноземних виробників. Доцільно перевести виробництво продукції, яка користується підвищеним попитом (виробництво комп'ютерів, оргтехніки і побутової техніки), частково на вітчизняну основу за рахунок податкового регулювання і стимулювання створення спільних підприємств. Підвищення інвестиційної ролі державної підтримки зазначених галузей є важливим інвестиційним маневром, який одночасно дасть можливість підвищити зайнятість населення, скоротити валютні витрати для створення технологій.

Наступний напрям державної  підтримки — це підприємства, потенційно здатні налагодити випуск продукції, конкурентоспроможної на зовнішньому ринку.

Таким чином, вибір виробничих орієнтирів — це дуже відповідальний етап у формуванні програми економічного зростання.

Одним із найважливіших завдань, яке безпосередньо пов'язане з  перспективами подальшого зростання, є інвестиційна підтримка галузей, котрі виробляють високотехнологічну продукцію. Світові прогнози виділяють такі найперспективніші інноваційні галузі: інформатика, сфера комунікацій і ресурсозбереження. Саме розвиток цих напрямів дасть змогу сформувати велику хвилю в економіці України на найближчі 50—60 років.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

1. Економічна енциклопедія. – У 3-ох т. – Т. 1. / Редкол. С.В. Мочерний та ін. – К. : Вид-во "Вид. центр "Академія", 2000-864 с.

2. Словарь экономический.  [Електронний ресурс]. –  Доступний  з

http://www.glossary.ru.

3. Попович З. Економічне  зростання і перспективи інноваційного  розвитку // Економіка України. - 2004. - № 12. - C. 41-48

4. Понеділко В. Критерій інтенсивного економічного зростання // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2004. - № 2. - C. 188-197

5. Державне регулювання  економіки: Навч. посібник / С.М.Чистов, А.Є.Никифоров, Т.Ф.Куценко та ін. – К.: КНЕУ, 2000. – 316 с.

6. Гладких Д. Державне регулювання економіки за допомогою ціноутворюючих факторів/ Д.Гладких // Економіка України. -2001. -№ 1. - С. 47-51

7. Онишко С. Оцінка якості зростання економіки України // Проблеми науки. -2003. -№ 5. - С. 5-11

8. Понеділко В. Критерій інтенсивного економічного зростання // ВІсник Національної академії державного управління при ПрезидентовІ УкраЇни. -2004. -№ 2. - С. 188-197.