Сутність економічного зростання його значення, типи та показники

Кризові явища спостерігаються не тільки в економіці, а й у багатьох інших сферах нашого життя, зокрема і в соціогуманітарній. І лишаючи поза увагою саме ці, соціогуманітарні, аспекти, Україна не має шансів на довгострокові успіхи в політичному та економічному реформуванні. Однак мова буде йти саме про економіку нашої держави. Багато українських вчених, а зокрема академік Геєць пітримують таку думку: для економіки минуле десятиліття радше втрачене.А також він говорить:  Ми виходимо з того, що політична реформа, її ідеологічна конструкція може бути підтримана населенням, але цей кредит довіри не може тривати довго. Рухатися вперед на кредитові довіри — нереально. Потрібна реальна модернізація. Хоча й період 2000- 2008 років ми відзначаємо як піднесення української економіки, незважаючи на причини економічної кризи кінця 2008 року, на все вище сказане ми закриваємо очі і не проникаємо в суть так, як це минуле, а потрібно жити сьогоднішнім днем.

В цьому розділі я намагаюсь  розкрити економічні події, які відбувалися  у 2000 – 2008 році. А також причини  кризи кінця 2008 року.

 В НАН було створено групу із восьми провідних вчених, які розпочали підготовку, умовно кажучи, дорожньої карти для нового президента. Яка включатиме напрямки політичної модернізації, економічної, соціогуманітарної. Науковці мають намір активізувати свій вплив на процеси розвитку суспільства, щороку готувати національні доповіді — аби було бажання в наших вельмишановних презедентів їх читати і діяти, хоча я вважаю, що це безглуздо українські презеденти ніколи не будуть приймати закони, не вигідні для них і для їхніх рідних.

       Українська економіка впродовж 2000-2008 рр. демонструвала позитивну динаміку, аналіз макроекономічних показників свідчить про різке погіршення економічної ситуації в Україні з 2008 р. (див. додаток А ). Україна пережила десять років падіння, внаслідок чого ВВП знизився до 40,8%, а після наступних дев’яти років зростання ледь сягнув 74,1% від рівня 1990 р. Порівняно з 1991 р. реальні наявні доходи населення спочатку знизилися до 32,9% у 1999 р., а потім зросли до 101,3% у 2008 р. Отже, 18 років для зростання доходів населення в цілому втрачено. Результатами економічного зростання різні верстви населення країни скористалися по-різному, зокрема, все більше ресурсів концентрувалося в руках відносно нечисленної групи. [13]

     Можливості основоположних цілеспрямованих структурних змін для побудови соціально- орієнтованої ринкової економіки, громадянського суспільства й ефективної політичної системи в Україні не були використані належним чином ні при трансформаційній кризі 1990-х рр., ні в умовах економічного зростання 2000—2008 рр., коли з’явилися фінансові ресурси для таких перетворень. Нинішня криза дає третій шанс для проведення перетворень. Якщо він не буде використаний, то ситуація ставатиме все більш неконтрольованою з перспективою втрати всього досягнутого.

      Ще за трансформаційної кризи стрімке падіння доходів і рівня життя переважної частини українського населення спровокувало розширення гарантій соціального захисту і збільшення кола реципієнтів соціальних трансфертів. Саме тому частка соціальних витрат у сукупних видатках держави та у ВВП невпинно збільшувалася. На жаль, це тривало й упродовж періоду економічного пожвавлення. Зокрема, частка соціальних витрат у сукупних видатках держави зросла з 17% у 1999 р. до 27% у 2008-му

З 2000 року по вересень 2008 року економіка України перебувала на підйомі( див. додаток Б). Починаючи з 2000 року відбувається зростання вітчизняної економіки високими темпами більш як 7% (у середньорічному обчисленні) аж до середини 2008р. У другій половині 2008р. почався різкий спад промислового виробництва, будівництва, прискорилася інфляція, різко змінився курс національної валюти, що викликало паніку серед населення, яке почало масово забирати з банків свої заощадження. Аналогічні процеси продовжувалися і в першій половині 2009 р., що визначило загальне падіння ВВП у розмірі 15 % (і, зокрема, промислового виробництва – на рівні 21,9 %), що в цілому дозволяє стверджувати, що очікуваний вихід економіки України на докризовий рівень 2008р. можливий лише до 2015 р. [12].

     2001—2004 рр. темпи зростання ВВП України були вищими за середні по країнах СНД , проте вже з 2005 р. цей показник є нижчим.Серед країн СНД нижчими за Україну темпами у 2005—2008 рр. розвивалася лише економіка Киргизстану. Порівняно з країнами СНД і «новачками» ЄС динаміка зростання ВВП в Україні може бути охарактеризована як нестабільна.

    В українській економіці, що впродовж вересня 1999 р. — вересня 2008 р. демонструвала позитивну динаміку, водночас спостерігалися ознаки порушення макроекономічної рівноваги, оскільки зростання не було зумовлене стабільними довгостроковими факторами. Економічне зростання стало не результатом системних внутрішніх реформ, а наслідком впливу сприятливих чинників короткострокового характеру як зовнішнього, так і внутрішнього походження.

         Падіння української економіки у 2009 р. стало закономірним результатом якості економічного зростання у докризовий період, що було зумовлене переважно двома факторами. Це — зростання цін на український експорт як наслідок прискорення темпів зростання світової економіки, а також високий внутрішній попит, який стимулювали м’яка монетарна політика високта істотне збільшення банківського кредитування за рахунок іноземного капіталу. Погіршення економічної ситуації у світі закономірно, враховуючи вразливості української економіки, спричинило розгортання в нашій країні системної економічної кризи. Істотне зменшення обсягів виробництва відбулося в усіх основних секторах економіки, крім сільського господарства (завдяки рекордному врожаю 2008 р.), що спричинило падіння ВВП на 20,3% та на 17,8%  у 2009 р. порівняно з відповідними періодами попереднього року.

    Підвищення рівня оплати праці в Україні є однією з найактуальніших та найгостріших проблем на сучасному етапі соціально-економічного розвитку. Воно мало об’єктивний характер і зумовлене значним відставанням України за цим показником від стандартів розвинутих країн і переважної більшості країн з ринками, що формуються. Водночас рівень оплати праці не може розглядатися ізольовано від зрушень основних макроекономічних пропорцій, рівень оптимальності яких зумовлює загальноекономічну динаміку.

      Протягом 1999—2009 рр. формування однієї з основних макроекономічних пропорцій, а саме — співвідношення між рівнем оплати праці та валовим прибутком у структурі ВВП, не мало характеру сталої тенденції. Так, у 2001 році мало місце перевищення питомої ваги валового прибутку порівняно з оплатою праці. Проте у 2002 р. співвідношення цих складових доходу істотно змінилося на користь оплати праці. Протягом 2003—2004 рр. відбувалося поступове вирівнювання розподілу доходу, але в 2005 р. унаслідок зростання рівня заробітної плати її частка у ВВП збільшилася до 49,1%, що супроводжувалося відповідним стрімким скороченням питомої ваги валового прибутку. З вище сказаного можна зробити такий висновок, що продовж 1999 – 2009 років відбувалися постійні зміни ВВП і оплати праці.

     У реальному секторі економіки України в останні роки є стабільною тенденція міжгалузевого перерозподілу як у випуску товарів та послуг, так і у створенні доданої вартості на користь будівництва та галузей, що надають послуги. Але такі структурні зміни не сприяють якісним структурним зрушенням у промисловості, яка є основною складовою реального сектора, та сільському господарстві.Разом з тим промисловість лишається провідною системоутворюючою галуззю реального сектора економіки нашої країни, зберігаючи найбільшу частку в його структурі (у 2008 р. на неї припадали 46,1% валового випуску товарів і послуг і 31,3% валової доданої вартості).

 Більш як 2/3 загального обсягу промислової продукції припадає на галузі, що виробляють сировину, матеріали й енергетичні ресурси. Частка продукції соціальної орієнтації становить 1/5 загального обсягу промислового виробництва. Майже зникає легка промисловість (1999 р. — 1,6%, 2008 р. — 0,9, серпень 2009 р. — 0,8%). Галузь машинобудування хоча і додала в темпах розвитку протягом 1999–2007 рр., але її частка в структурі промисловості через кризу знизилася до 10,3%, що майже у 3—4 рази нижче за рівень розвинутих країн.

Неефективна структура і висока енергоємність промислового виробництва в Україні, зростання цін на енергоносії спонукали підприємців шукати способи підвищення ефективності господарської діяльності. Не переймаючись пошуком резервів технологічної модернізації виробництва, у більшості галузей вдалися до підвищення цін. Починаючи з 1999 р. по серпень 2009 р. індекс цін виробників промислової продукції зріс у 4,2 разу.

     Власне виробництво забезпечує лише 2/3 товарних ресурсів країни з промислової продукції, решта завозиться з-за кордону. Проте, якщо експортується переважно матеріально- і енергосировинна продукція низького рівня переробки, то імпорт, навпаки, складається з високотехнологічної продукції поглибленої переробки і товарів кінцевого споживання. Це зумовило неухильне зниження коефіцієнта покриття імпорту експортом в Україні з 1,126 у 2004 р. до 0,8 у 2008 р. Зростаючий при цьому дефіцит торговельного балансу вдавалося профінансувати за рахунок зовнішніх джерел, у результаті чого валовий зовнішній борг України, виражений як відсоток до експорту товарів і послуг, зріс з 74,2% у 2004 р. до 120,6% у 2008 р.

      Зафіксоване у січні поточного року перевищення вартісних обсягів експорту товарів в Україні над імпортом стало переламним моментом у стійкій тенденції зростаючого дефіциту торговельного балансу,  що сформувалася починаючи з серпня 2005 р. і станом на 2008 р. вже досягла 7,2% ВВП.

      Висока залежність від зміни кон’юнктури на зовнішніх ринках в умовах нерозвиненого внутрішнього ринку є основним ризиком для розвитку української металургії. За підсумками 2008 р. частка внутрішнього ринку в структурі розміщення українського прокату становила близько 20%. У першій половині 2009 р. ця частка зменшилася до 15%, тоді як частка експорту в реалізації українського прокату зросла до 85%.

        У 2000—2008 рр. відбувалося зростання виробництва машинобудівної продукції у середньому на 18,4% щорічно. Введення основних фондів у машинобудуванні зростало у середньому на 37,5% та збільшилося з 445 млн. грн. у 1999 р. до 3385 млн. грн. у 2007 р. Прямі іноземні інвестиції у машинобудування становили на початок 2007 р. 966 млн. дол. США; 2008 р. — 1013 млн. дол. США та 2009 р. — 1090 млн. дол. США. У 2007—2009 рр. питома вага машинобудування у загальному обсязі іноземних інвестицій зменшилася з 3,6 до 3,1%.

          У 2007 та 2008 рр. спостерігалося зростання обсягів реалізації вітчизняної машинобудівної продукції. Однак унаслідок кризи обсяги реалізації товарної продукції машинобудування за січень—липень 2009 р. у діючих цінах становили 36,1 млрд. грн., що на 51,5% менше порівняно з аналогічним періодом минулого року. Проте рентабельність операційної діяльності машинобудівних підприємств за січень—червень 2009 р. становила 5,2%, що краще, ніж у середньому по промисловості (1,7%). 

   Трансформаційна криза останнього десятиліття минулого століття майже повністю зупинила інвестиційний процес у сільському господарстві. Обсяги інвестицій в основний капітал галузі у 2000 р. становили лише 4,2% від рівня 1990 р. З 2001 р. аграрні інвестиції набули позитивних темпів зростання і за 8 років збільшилися майже у 8 (7,85) разів. Найуспішнішим був 2008 р., коли річне піднесення цього показника досягло 43,2% при скороченні інвестицій в цілому у національній економіці на 2,6%. Але у першому півріччі 2009 р. відбулося значне падіння обсягів інвестицій в основний капітал як у цілому по народному господарству (56,7% від рівня 2008 р.), так і в аграрному секторі (54,3%).

Дещо краща ситуація у сфері іноземного інвестування. У 2008 р. прямі іноземні інвестиції зросли в сільському господарстві на 45%, у харчовій промисловості — на 5,8%. У першій половині 2009 р. харчова промисловість зберегла свою інвестиційну привабливість: прямі іноземні інвестиції тут збільшилися на 6,3%.

     Оцінюючи фінансову ситуацію поточного року, слід констатувати її кризове погіршення. За 7 місяців 2009 р. ціни на матеріально-технічні ресурси, що споживаються сільським господарством, не зросли (98,5% до рівня відповідного періоду 2008 р.), але ціни на продукцію сільського господарства знизилися на 15%, що зумовить падіння рентабельності.

Складна ситуація у кредитній сфері: в січні—серпні 2009 р. обсяг залучених аграрними підприємствами кредитів становить 30% від показника аналогічного періоду минулого року. Значно скоротилися інвестиції в основний капітал галузі. Однак, якщо порівнювати стан справ не з минулим роком, а із загальною рецесивною тенденцією в національній економіці, то із значною ймовірністю можна прогнозувати, що в 2009 р. показники обсягів виробництва і рентабельності в сільському господарстві будуть не нижчими, ніж в інших базових галузях, а аграрний сектор знову виступить у ролі кризового стабілізатора.

         Зниження протягом 1992—2003 рр. реального обсягу фінансування наукових досліджень порівняно з 1991 р. у 1,8 разу, а порівняно з 1990 р. — у 2,2 разу та некеровані структурні інституційні зміни призвели до значного погіршення результативності науково-технологічної сфери, до втрати якісного ядра її потенціалу.

За даними статистичних спостережень, в останні роки сформувалася негативна тенденція до скорочення реальних обсягів фінансування науково-технологічної сфери, хоча номінально відбувається їх збільшення. Зокрема, у 2007—2008 рр. загальний обсяг фінансування наукових і науково-технічних робіт у діючих цінах порівняно з попередніми періодами зростав на 19% та 30%, відповідно. Аналогічна динаміка фіксувалася й у попередні роки. Однак офіційна статистика показує обсяги фінансування в поточних цінах, які не відбивають впливу інфляційних процесів.                                       

    Статистичний аналіз свідчить про посилення тенденції щодо придбання технологій у 2006—2007 рр. та уповільнення цього процесу у 2008 році.Ситуація з передаванням нових технологій — катастрофічна! За даними офіційної статистики, загальна кількість придбаних нових технологій в Україні за період з 2000 по 2007 рр. становила 5633. При цьому, результати власних досліджень і розробок за останні сім років становлять у середньому 13,6% (764 технології) від загальної питомої ваги отриманих технологій. Цей показник — вкрай низький для країни, яка декларує інноваційно-інвестиційний шлях розвитку та перехід до п’ятого та шостого технологічних укладів за умови створення відповідної інфраструктури національної інноваційної системи.