Роль банківської системи на грошово-кредитному ринку

Пов'язування меж кредиту  з ринковим механізмом його руху, зокрема з обсягом реального попиту на кредит, надає цьому явищу більшої об'єктивності в теоретичному плані і більшої значущості — у практичному. Виявляється, що розміри меж кредиту визначаються поведінкою суб'єктів грошового ринку, а не суб'єктивними оцінками аналітиків чи державних органів. Яким би заниженим чи недостатнім не видавався їм фактичний рівень кредитування економіки, розширювати його недоцільно, якщо не зростає реальний попит на позички. Спроби в цих умовах підвищити рівень кредитування економіки під тиском суб'єктивних оцінок та вимог неминуче призведуть до появи в обороті зайвих платіжних засобів, що негативно вплине на економічну ситуацію на окремих підприємствах та в економіці в цілому.

Особливу роль у формуванні макромежі кредиту як об'єктивної потреби в ньому відіграє грошово-кредитна політика. Передусім вона активно впливає на динаміку процентної ставки. По-друге, грошово-кредитна політика центрального банку визначає динаміку маси грошей в обороті, на базі якої формуються кредитні ресурси банківської системи, її здатність задовольнити зростаючий попит на позичковий капітал.

Нормальне задоволення  цього попиту сприяє економічному зростанню, а отже — розширенню об'єктивної макроекономічної межі кредиту в  подальших відтворювальних циклах.

У зв'язку з цим постає питання про роль мобілізованих  банками ресурсів як макроекономічної межі кредиту. Деякі дослідники вважають, що якраз обсяги цих ресурсів, а не реальні потреби економічних суб'єктів у позичкових коштах, можуть визначати макромежу кредиту, оскільки не можна видати в кредит коштів більше, ніж є в наявності. Проте в даному разі, коли мова йде про макроекономічну межу і про банківську систему в цілому, цей досить логічний аргумент є недостатнім.

По-перше, в обороті  може бути зайва маса грошей, спроможна спричинити надмірний запас кредитних ресурсів у банках і поза банками. Якщо весь цей запас вважати об'єктивною межею кредиту і спрямувати в нові позички, це неминуче спровокує знецінення грошей, інфляцію.

По-друге, банківська система виконує емісійну функцію і потенційно спроможна в будь-який час збільшити масу грошей в обороті та приростити запас кредитних ресурсів банків. І якщо вона не буде орієнтуватися в цій функції на якусь зовнішню межу чи критерій, то неминуче перекредитує економіку з усіма негативними наслідками, про які йшлося вище. Такою межею може бути лише реальний попит економічних суб'єктів на позичкові кошти.

По-третє, кредитні ресурси  існують не тільки в грошовій формі, а й у натуральній, забезпечують комерційне кредитування. Вони перебувають поза банками і не включаються в їх ресурси, що теж робить неприйнятним «ресурсний» підхід до визначення макроекономічноЇ межі кредиту.

По-четверте, свої вільні резерви (кредитні ресурси) банки не завжди Можуть надійно і вигідно розмістити в позички через низьку кредитоспроможність позичальників, низький рівень позичкового процента тощо і змушені розміщувати їх в некредитні активи чи навіть на міжнародних ринках. Це є підтвердженням того, що реальні потреби в кредиті є меншими від кредитних ресурсів банківської системи і більш об'єктивною межею кредиту, ніж обсяг ресурсів.

Поняття макроекономічної межі кредиту — суто абстрактне. Тому кількісно визначити її обсяг та використати для організації кредитування як обмежувальний чинник практично неможливо. Дати оцінку того, наскільки ця межа на практиці дотримується, можна лише за деякими опосередковамими показниками чи процесами, які розглядаються як критерії такого дотримання. Це —г-динаміка і рівень ставки позичкового процента; рівень і динаміка інфляції; відношення кредитних вкладень в економіку до обсягу ВВП та до обсягу всього капіталу, що є в розпорядженні економічних суб'єктів; співвідношення між темпами зростання банківського кредитування господарюючих суб'єктів та ВВП та ін¹.

Найбільш універсальним  із цих критеріїв дотримання макроекономічної межі кредиту є динаміка та рівень позичкового процента. Проте тією мірою, якою він піддається регулюючому впливу центрального банку з монетарних та інших «некредитних» міркувань, цей показник може не досить точно виражати дотримання межі кредиту (більш детально про цей критерій ішлося на початку цього розділу).

Кредит як економічний  процес створює самостійні грошові  потоки, що є складовою єдиного  грошового обороту і постійно взаємодіють з його іншими потоками — фіскально-бюджетними та грошовим обігом, обслуговуючи процес суспільного відтворення. Проте кредитні потоки займають особливе місце в грошовому обороті. Завдяки емісійній функції банківської системи через кредитні потоки в оборот «вливаються» додаткові маси грошей, необхідні для розширення інших його потоків. Це дуже важлива передумова для успішного функціонування всього грошового обороту та економіки в цілому. Після проходження по всіх потоках сукупного обороту гроші повертаються в кредитні канали і через них вилучаються з обороту через погашення позичок.

Інтенсивність і обсяги надання позичок та їх погашення  безпосередньо впливають на масу грошей в обороті. Якщо інтенсивність і обсяги надання позичок вищі, ніж погашення, маса грошей зростатиме, і навпаки. Складається враження, ніби сам кредит через форму позичок здійснює оборот, який стає кредитним замість грошового. Тому деякі економісти вважають, що кредит у сучасних умовах замінив гроші, а ринкова економіка з товарно-грошової перетворилася в товарно-кредитну. Проте така заміна принципово неможлива, гроші і кредит залишилися окремими економічними категоріями зі своєю специфічною сутністю і функціональним призначенням. Тому одна з них об'єктивно неспроможна виконувати функції та призначення іншої¹.

Розділ 3. Вплив кредиту  на капіталізацію грошових відносин

У зв'язку з розвитком  кредиту і капіталізацією всього комплексу економічних відносин якісно нових ознак набуває грошова система. Власне, вплив кредиту на розвиток макроекономічних процесів здійснюється, насамперед, через капіталізацію грошових відносин.

Виявом цього є роздвоєння грошового сектора економіки  на дві відносно самостійні й водночас органічно пов'язані ланки —  грошову структуру, функцією якої лишається обслуговування товарного обігу Т — Г — Т, та специфічну структуру грошей, застосування яких пов'язане з обігом капіталу Г — Т — Г. Відповідно до цього в теорії грошей розрізняють два поняття — «гроші як гроші» та «гроші як капітал», їх принципова відмінність полягає ось у чому. У першому випадку йдеться про грошову форму, яка забезпечує реалізацію отриманого доходу (заробітної платні, дивіденду, пенсії тощо). Виступаючи як простий посередник обміну, «гроші як гроші» репрезентують в обігу, як це відомо з попередніх тем, абстрактну форму товару. Вони уособлюють всю гаму споживчих вартостей, на яку в процесі метаморфози Г — Т може бути обміненою та чи інша сума грошей. Будучи найелементарнішою формою грошових вщносин, «гроші як гроші» реалізують себе через дві вихідні функції — міру вартості (одиниці виміру) та посередника (засобу) обігу. Органічна єдність зазначених функцій виражає функціональне призначення цієї базової форми грошей.

Принциповою ознакою  грошей як капіталу є те, що метою їх застосування є не просто обслуговування обміну товарів і одержання завдяки цьому необхідної на даний момент споживчої вартості, а зиск нової вартості — більшої величини, ніж авансована, такої вартості, що містить відповідний відсоток. Для грошей, що функціонують у ролі капіталу, отримання такої вартості стає самоціллю обігу не нова споживча, а додана вартість — ось головна мета обігу грошей як капіталу. У цьому відношенні зазначена грошова форма виступає як найзагальніша ірраціональна форма руху (обігу) капіталу, абстрактний вираз його всеосяжного втілення, як перетворена форма грошового капіталу.

Отже, маємо можливість виснувати, що завдяки розвиткові кредитних відносин відбувається істотне ускладнення не лише структури, а й суті грошей, нарощування їх функціональних ознак, ускладнення якісних характеристик. Важливо враховувати й те, що та сама грошова одиниця залежно від того, яку сферу обігу вона обслуговує (Т — Г — Т ,чи Г — Т — Г), може нести функції «грошей як грошей» або «грошей як капіталу». Переходячи зі сфери обслуговування обігу товарів у сферу, що реалізує обіг капіталу, та чи та грошова одиниця отримує визначені вище додаткові функції; її споживча вартість як грошової одиниці нарощується. «Гроші як капітал» отримують порівняно зі звичайною формою грошей додаткову споживчу вартість — окрім обслуговування простого товарообігу, вони стають знаряддям забезпечення обігу грошового капіталу¹.

Якщо засобом реалізації грошей як абстрактної форми товару є функції одиниці виміру та засобу обігу, то «гроші як капітал» виражають свій зміст як засіб платежу й нагромадження. Ці функції розглядаються економічною теорією як засіб реалізації додаткової споживчої вартості, що криє в собі зазначена форма грошей. Через це необхідно враховувати, що ретроспективно функції засобу платежу й нагромадження сформувалися пізніше двох попередніх функцій. Вони виникли на більш високому етапі товарного виробництва та обігу завдяки розвиткові кредитних зв'язків і формуванню лихварського капіталу та стали базою трансформації останнього в капітал позичковий.

Отже, «гроші як капітал» за своєю структурою і функціональним втіленням виходять за межі простого визначення «грошей як грошей», їх слід розглядати як більш високу форму реалізації грошових відносин. Але вони й не відриваються повністю від свого попередника Як обіг товарів створює основу обігу капіталу, так і звичайні гро-ші-товар виступають носіями більш високої за змістом грошової форми. Остання заперечує свою попередницю діалектичне, зберігаючи відтак її вихідні ознаки.

У цьому контексті  ми можемо скласти глибше, ніж це було зроблено в попередніх розділах посібника, уявлення про еволюційний  процес розвитку грошей. Мова йде про  поетапне проходження кількох ступенів розвитку 1) На початковому етапі  становлення й розвитку товарних вщносин зароджується найелементарніша форма грошей — гроші як простий посередник обміну товарів і послуг; гроші, що обслуговують обіг Т — Г — Т, гроші-товар, які реалізують себе як функції одиниці виміру та засобу обігу. 2) Перегодом шд впливом кредитних зв'язків і становлення через них лихварського капіталу гроші-товар розширюють діапазон свого функціонального призначення, починають використовуватися у функціях засобу платежу й нагромадження. 3) 3 розвитком цих функцій виникають передумови становлення нової, більш високої форми грошей — «грошей як капіталу», грошей, що обслуговують інший обіг — Г — Т — Г і становлять абстрактну форму грошового (позичкового) капіталу.

Матеріалізацією «грошей  як капіталу» є кредитні гроші. Специфічна ознака останніх — те, що вони не можуть розглядатися як звичайні гроші, знак вартості монетарного товару. Зміст заперечення попередньої форми грошей полягає не лише у формуванні нових грошових функцій, про що йшлося вище. Головним у цьому є те, що розвиток кредитних грошей здійснюється на інших, порівняно з простими грошовими формами, матеріальних засадах. Кредитні гроші репрезентують в обігу вартість капіталу, тобто не просто вартість, а вартість, що зростає сама.

Як і при розгляді попереднього питання, маємо враховувати етапність становлення кредитних грошей. Економічна теорія розмежовує кредитні гроші як передумову грошового (позичкового) капіталу і гроші більш високого порядку — кредитні гроші, що є результатом функціонування та розвитку капіталу. Якщо перша найелементарніша форма кредитних грошей, виникнувши з простого боргового зобов'язання і функції засобу платежу, ще лишалася знаком монетарного товару, то друга являє собою гроші, що приносять відсоток, гроші — знак вартості грошового капіталу, що перебуває в обігу. Йдеться, отже, про якісно нову форму кредитних грошей — грошей, що виражають специфіку вартості, яка у процесі свого функціонального застосування здатна до самозростання.

Підсумовуючи сказане, маємо можливість зробити теоретичні висновки, які складуть методологічну основу визначення загальної специфіки розвиненої форми кредитних грошей, що нині е провідним різновидом грошей ринкової економіки. Ось ці висновки. 1) Кредитні гроші є матеріальним носієм «грошей як капіталу». В них зазначена форма грошей отримує адекватний собі функціональний вираз. 2) Кредитні гроші представляють в обігу не вартість монетарного товару, а відокремлену вартість капіталу; вони е специфічною формою реалізації останньої. Мінова вартість капіталу утворює внутрішню субстанцію кредитних грошей. 3) Сфера безпосереднього застосування кредитних грошей обмежується обігом Г — Т — Г.

Нарешті, ще одне загальнотеоретичне обгрунтування специфіки кредитних  грошей, сперте на попередні характеристики їхньої суті.

Як зазначалося вище, на ранніх етапах товарного виробництва, коли переважною формою грошей були гро-ші-товар, останні, переходячи зі сфери простого товарного обігу в сферу обігу капіталу, брали на себе додаткову функцію: поряд із чоловою функцією — обслуговування обігу Т — Г — Т вони починали обслуговувати й іншу сферу — обіг Г — Т — Г, реалізуючи в такий спосіб свою додаткову споживчу вартість — здатність функціонувати в ролі грошового капіталу і так забезпечувати отримання їх власником певного відсотка¹.

Подібна трансформація відбувається і в реалізації кредитних грошей. Перетворившись на провідну грошову форму ринкового господарства, вони також почали виражати різнопорядкові та взаємопротилежні за змістом економічні відносини: застосовуватися у своїй головній якості — обслуговувати обіг капіталу і в додатковій — обіг товарів. При цьому, знаходячись в одному визначенні, кредитні гроші діалектичне заперечують себе в іншому. Реалізувавши себе в адекватній своєму змістові сфері обігу Г — Т — Г, вони, переходячи у сферу Т — Г — Т, також отримують нову додаткову споживчу вартість. Одначе специфіка останньої протилежна додатковій споживчій вартості простих грошей. В цьому випадку йдеться про додаткову функцію кредитних грошей, пов'язану з обслуговуванням не руху капіталу, а звичайного товарообігу, яка у принципі їм не притаманна.