Робочій час, його склад і структура

У селах, мисливстві та лісовому господарстві до 2004 р. відбувалося збільшення, та нажаль за з 2005 - 2007 рр. потреба підприємств  у працівниках зменшилася з 719 тис. осіб до 465 тис. осіб (табл.2.2.). Зниження зайнятості осіб є цілком закономірним при зменшенні потреби в них  і тим створює серйозні проблеми для служб зайнятості, оскільки цим  людям вкрай важко набути нову кваліфікацію і працевлаштуватися.

Таблиця 2.2.

Потреба підприємств у працівниках  за видами економічної діяльності у 2002-2007 рр.

Продовження таблиці 2.2.

Продовжується перерозподіл зайнятих між різними формами власності: порівняно з 9 місяцями 2003 р. чисельність  працівників підприємств та установ  державної власності зменшилася на 627,7 тис. осіб (на 7,2%), тоді як працівників  приватних структур - зросла на 22,5%. Більш інтенсивним був цей  перерозподіл у містах [7].

З початком економічного зростання  припинився процес перетоку робочої  сили із сектору найманої праці до сектору самостійної зайнятості, однак темпи зростання чисельності  самозайнятих значно вищі. Загалом кількість найманих працівників за 2002-2005 pp. (9 місяців) зменшилась на 2,2%, а самозайнятих (включаючи працюючих без оплати членів сімей) - збільшилась на 21,4%.

За оцінками, масштаби сектору самостійної  зайнятості ринку праці становлять в Україні від 4 до 4,5 млн. осіб, з  них менше ніж 20% - зареєстровані. Понад 70% від загалу задіяні у  сільськогосподарському виробництві, у сільській місцевості ця частка становить майже 93% і навіть у  міських поселеннях вона перевищує 26%. Основною сферою праці самозайнятих у містах є оптова й роздрібна торгівля -51,8%, переважно це чоловіки 25-44 років. Сільськогосподарська самозайнятість поширена передусім серед осіб, яким за 60 [7].

Понад третина самозайнятих не має професії, значна їхня частина працює не за фахом. Так, серед самозайнятого населення, що реалізує власну економічну активність у торгівлі, продавці за освітою становлять лише 2,6%. Разом з тим 13,0% мають дипломи технічних фахівців у галузі прикладних наук та техніки, 8,3% за освітою - професіонали в галузі фізичних, математичних та технічних наук, 4,4% - викладачі, 5,5% - кваліфіковані робітники металургійних та машинобудівних галузей [7].

Світовий досвід свідчить, що самозайнятість є привабливим для населення видом діяльності переважно під час економічної кризи. З її подоланням більшість стає або найманими працівниками, або підприємцями. Однак в Україні повернення зайнятих у цьому сегменті до найманої праці є вельми проблематичним навіть за умов створення необхідної кількості робочих місць зважаючи на те, що середні доходи самозайнятого населення за 2005 р. майже у 1,5 раза перевищували доходи інших категорій зайнятих. Проте не варто переоцінювати значення цього сегменту ринку праці ані для економіки країни, ані для забезпечення зайнятості населення.

Галузевий розподіл зайнятих. На тлі  позитивних зрушень, пов'язаних передусім  зі сприятливими економічними тенденціями, в Україні зберігається нераціональна  структура зайнятості. Порівняння її основних параметрів з аналогами  країн з розвиненою та перехідною економікою свідчить про дуже значне скорочення обсягів промислового виробництва  і відповідне зменшення попиту на робочу силу цієї галузі. У результаті нині в Україні частка працівників  промисловості істотно нижче, ніж  у більшості економічно розвинених країн. Виняток становлять тільки Франція  та Швеція, у структурах зайнятості яких домінує сфера обслуговування. До того ж зберігається пріоритет  добувних галузей, характерний для  сировинних економік, а в Україні  це частково є результатом розпаду  ВПК СРСР [3, c.253].

Найбільша чисельність працюючих  сконцентрована у сільському господарстві (5,4 млн. осіб, або 25,2% всіх зайнятих у 2004 p.), що значно перевищує чисельність  зайнятих у промисловості (4,4 млн. осіб). Така структура зайнятості не відповідає інноваційним стратегіям розвитку, зорієнтованим  на випереджальний розвиток наукоємних сфер промислового виробництва, спроможних забезпечити оновлення техніко-технологічної  бази сільськогосподарського виробництва. Для порівняння: частка сільськогосподарського сектору в Канаді становить 2,8% загальної  чисельності зайнятих, у Франції - 3,6, в Угорщині - 6,3, у Польщі - 19,3, у Чехії - 4,8% [3, c.254].

Попри помітне зростання, протягом останніх років надто низькою  залишається зайнятість у будівництві, хоча збільшення обсягів виробництва  цієї галузі є необхідним з огляду на її важливість для забезпечення сталого економічного розвитку.

Частка працюючих у невиробничих галузях у загальних обсягах  зайнятості в Україні в цілому відповідає світовим стандартам. Помітно  нижчою є тільки питома вага зайнятих фінансовою діяльністю, що свідчить про  недостатній розвиток ринкової інфраструктури.

Проте під час оцінки структури  зайнятості в Україні, її зрушень  протягом періоду економічного зростання  та порівняння з європейськими стандартами  слід враховувати збереження загального низького рівня зайнятості та продуктивності праці в Україні.

Зайнятість в особистому підсобному господарстві. Ознакою збереження кризової структури зайнятості є значна роль доходів від особистого підсобного господарства.

За даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств у 2005 р. вартість проданої та спожитої продукції, отриманої від особистого підсобного господарства та самозаготівель, складала сьому частину (15%) сукупних ресурсів домогосподарств, у т. ч. міських - 4%, сільських - більше третини (40%).

За даними опитування, у першій половині 2005 р. земельні ділянки мали у своєму користуванні 56% домогосподарств  України, в містах - більше третини (36%), а на селі - майже всі домогосподарства (97%). Худобу, птицю, бджіл утримували 36% домогосподарств. На селі цей показник становив 86%, у містах -12% [6, 7].

Зайнятість в особистому підсобному господарстві фактично дозволяє виживати частині українського населення, але  вона не забезпечує належної ефективності виробництва, запровадження сучасних технологій, не вимагає високої кваліфікації робочої сили. Фактично це є паліативом і поступово має бути трансформовано у фермерство чи найману працю.

Професійно-кваліфікаційний склад  зайнятих. Найважливішими ознаками його змін є стабілізація від початку  виходу з економічної кризи чисельності  професіоналів, технічних службовців, операторів та складальників устаткування і машин та кваліфікованих працівників, зниження чисельності кваліфікованих працівників сільського господарства, поступове збільшення чисельності  працівників сфери обслуговування та торгівлі. Ознакою новітніх і  доволі негативних змін є, зокрема створення  у 2004 р. робочих місць з низькими вимогами до якості робочої сили, а  також істотне збільшення кількості  зайнятих найпростішими професіями.

Розвиток галузей сфери послуг, безпосередньо пов'язаних з обслуговуванням  виробничих потреб, вимагає від зайнятих там працівників дедалі вищого рівня  кваліфікації. Водночас залишається  вагомою частка галузей сфери  послуг (так званих "консервативних" галузей), застосування високих технологій в яких недоцільне через обмеженість  масштабів серійного виробництва, нерегулярність попиту на їхні послуги. Відповідно вимоги до рівня кваліфікації зайнятих не настільки жорсткі, що дозволяє залучати до цього сегмента сфери  послуг працівників з низьким  рівнем освіти та трудовою мобільністю. Проте набуття малокваліфікованими  працівниками, зайнятими в цьому  сегменті сфери послуг, належного  досвіду роботи дозволяє їм поступово  підвищувати рівень своєї кваліфікації, отримувати навички індустріальної праці та змінювати вид діяльності. Таким чином, цей сегмент виступає своєрідним буфером для переходу працівників на вищий кваліфікаційний  рівень за рахунок розширення сфери  професійних знань [20].