Робочій час, його склад і структура

Сукупний попит визначається кількістю  і структурою робочих місць, що існують  в економіці країни. Сукупний попит  охоплює всю сферу суспільної праці і включає як укомплектовані працівниками, так і вільні (вакантні) робочі місця. Слід розрізняти ефективний попит, який визначається кількістю  економічно доцільних робочих місць, і сукупний попит, що включає також  зайняті неефективні робочі місця. Різниця між сукупним і ефективним попитом являє собою надлишкову зайнятість, складовою частиною якої є приховане безробіття. Поточний попит (ПП) визначається потребою у  працівниках для заповнення вакантних  робочих місць на умовах основної діяльності, сумісництва або для  виконання ра-зових робіт.

Основна функція поточного ринку  праці полягає у перерозподіл праці через сферу обігу між  галузями, сферами виробництва і  підприємствами, заповненні вакансій і забезпеченні роботою людей. Ця функція має важливе значення як для відтворення ва-гового внутрішнього продукту, так і для підтримання сприятливого соціального клімату в суспільстві. Однак це можливо лише тому випадку, коли обсяги попиту і пропозиції збігаються, а узгодження потребує лише їхня структура. Це означає, що в економії] існує структурне та фрикційне безробіття, яке швидко долається перепідготовкою та просторовим переміщенням робочої сили (робочих місць). Далеко складніша ситуація виникає тоді, коли а своїм обсягом сукупна (а відповідно, і поточна) пропозиція праці значно перевищує сукупний (і поточний) попит. Практично завжди це відбувається під час економічних криз, коли, з одного боку, згортання виробництва викликає різке скорочення попиту на працю, а з іншого боку, падіння рівня життя населення спричиняє суттєве зростання пропозиції праці. Безробіття, що виникає внаслідок таких диспропорцій, називається циклічним, і його подолання можливе лише за умови пожвавлення економічного життя.

Економічне зростання створює  передумови для збільшення зайнятості та доходів населення, підвищення продуктивності його праці. Однак об'єктивні нерівномірності  виходу з кризи окремих галузей  і підприємств, істотні відмінності  у співвідношенні інтенсивних та екстенсивних чинників обумовлюють  неминучі диспропорції національного  ринку праці, різнонаправленість розвитку окремих його сегментів. У поєднанні з прорахунками політики ринку праці це спричинило низку проблем.

Йдеться передусім про нестачу  робочих місць та високу частку робочих  місць з небезпечними умовами  праці та низькими вимогами до якості робочої сили, що є результатом  не лише низьких інвестицій, а насамперед нераціональної їхньої спрямованості, відсутності чіткої програми інвестиційної  діяльності [2, c.56].

Якість пропозиції робочої сили часто не відповідає сучасним вимогам  щодо її професійно-освітньої підготовки, трудової та виконавчої дисципліни, мобільності  та економічної активності в цілому. Наслідком незбалансованості пропозиції робочої сили із попитом на неї  є високий рівень безробіття, зокрема  прихованого та часткового, та велика частка безробітних, які не мають  роботи понад 1 рік.

Водночас нераціональною є галузева структура зайнятості. Йдеться передусім  про надмірну питому вагу зайнятих у сільському господарстві та самозайнятих.

Безумовною проблемою ринку  праці, наслідки якої виходять далеко за його межі, є низький середній рівень заробітків і відповідно низька питома вага витрат на робочу силу у  собівартості виробництва та оплати праці найманих працівників у  ВВП, надмірна міжгалузева і низька міжпосадова диференціація заробітної плати, передусім у бюджетній  сфері [2, c.57-58].

Законодавча та виконавча влади  мають якнайшвидше створити передумови розв'язання зазначених проблем, сприяти  якнайповнішому використанню трудового  потенціалу суспільства. Актуальність цього посилюється в зв'язку із неминучим скороченням у найближчій перспективі чисельності населення  працездатного віку та його старінням. Прогнози розвитку ринку праці мають  стати невід'ємною складовою всіх стратегічних документів, програм розвитку всіх без винятку галузей економіки  та регіонів і територіальних одиниць. Необхідно розв'язати існуючі  суперечності між Законом про  зайнятість, Кодексом законів про  працю, результатами реформи аграрного  сектору, зокрема розпаювання землі. Створення нових робочих місць  через чітко спрямовані інвестиції має стати рушійною силою розвитку визначених галузей та регіонів. Пріоритети створення нових робочих місць  обумовлюють основні напрями  розвитку національного та регіональних економічних комплексів, спеціалізацію  окремих регіональних структур і, через  попит на робочу силу, розвиток ринку  освітніх послуг. Реформування оплати праці має не лише забезпечити  належний рівень життя, але й стимулювати  населення до активної поведінки  на ринку праці, до ефективної трудової діяльності [3, c.15].

Пропозиція робочої сили в Україні, незалежно від економічної ситуації, визначається демографічними чинниками, передусім чисельністю населення  віком 20-65 років. Саме ці вікові рамки  всупереч законодавству реально  окреслюють економічно активний вік  в Україні - до 20 років молодь переважно  навчається і не виходить на ринок  праці, а по досягненні пенсійного віку населення, як правило, не припиняє трудової діяльності. Водночас пропозиція робочої  сили, особливо її якість, може стати  або додатковим чинником прискорення, або бар'єром економічного зростання.

Чисельність та віковий склад економічно активного населення. Зрушення вікової  структури і їх вплив на ринок  праці. Сучасний рівень економічної  активності населення України, попри  значно нижчий, ніж у більшості  країн світу пенсійний вік, є  досить високим за міжнародними стандартами. Це пояснюється головним чином активністю жінок 20-49 років. Найвищі рівні економічної  активності населення характерні для  Волинської, Вінницької областей та м. Києва, найнижчі - для Тернопільської, Чернівецької та Івано-Франківської областей [4].

Таблиця 2.1.

Основні показники ринку праці (річні дані)

Продовження таблиці 2.1.

Особливо гострою є проблема старіння робочої сили у сільській  місцевості, передусім у Чернігівській, Кіровоградській, Полтавській областях. Це може стати непереборним бар'єром розвитку нових відносин в аграрному  секторі цих регіонів.

Освітня та професійна підготовка робочої  сили. Якість підготовки робочої сили має першорядне значення саме у період економічного зростання в зв'язку з необхідністю запровадження нових  технологій, схем організації виробництва, коли майже вичерпано екстенсивні  чинники економічного зростання  і необхідна інтенсифікація як виробництва, так і надання послуг. У цьому  контексті слід позитивно оцінити  невпинне зростання питомої ваги осіб з вищою (повною та базовою) освітою  у складі робочої сили - з 39,9% у 2004 р. до 42,0% у 2005 р. Проте у розвитку сучасної системи освіти, передусім  вищої, спостерігаються значні диспропорції. Триває тенденція випереджального  збільшення масштабів підготовки економістів  та юристів (відповідно на 36,2 та 43,6%), обумовлена, насамперед, інерцією високої престижності отримання спеціальностей, які гарантували  в недавньому минулому досить високі та стабільні доходи, і адекватною реакцією ринку освітніх послуг. Однак  практична насиченість національного  ринку праці економістами та юристами неминуче позначиться на працевлаштуванні фахівців з цих спеціальностей [5].

Натомість всупереч необхідності забезпечення економіки висококваліфікованими  фахівцями з інженерних спеціальностей, які зможуть реалізувати інноваційні  принципи економічного зростання, і  змінам у попиті на робочу силу, що вже  відбуваються і вочевидь посиляться у найближчому майбутньому, протягом 2004-2005 pp. обсяги випуску таких фахівців практично не змінилися, а їхня питома вага у складі випускників вузів знизилася з 28,1% у 2004 р. до 23,9% у 2005 р. [4].

Зовнішня трудова міграція. При  обмежених можливостях працевлаштування і низькій заробітній платі чимало економічно активних громадян України, передусім у віці 20-49 років, стають трудовими мігрантами. Понад 80% учасників  трудових міграцій не мали постійної  роботи в Україні і ще 7% перебували в неоплачуваних відпустках.

Отримання можливостей праці за кордоном хронологічно збіглося з початком економічного спаду і стало засобом  поліпшення не тільки економічного становища, а й соціального статусу, особливо у сільській місцевості та невеликих  містах західних регіонів. Не змінилася  на краще ситуація з працевлаштуванням  і з початком економічного зростання. Понад те, за оцінками Нацбанку, обсяги переказів заробітної плати робітників, які працюють за кордоном менше 1 року, за 2003-2004 pp. збільшилися у 2,2 раза, а тих, хто працює за кордоном більше 1 року, - вдвічі. Тривала ця тенденція і в 2005 р. Тимчасові поїздки українських громадян за кордон стали об'єктивною реальністю і, без сумніву, масовим явищем, масштаби якого, за оцінками, становлять близько 2 млн. осіб на рік [6]. При цьому за сприянням офіційних посередників за кордоном працевлаштоване лише трохи більше 40 тис. осіб. Водночас, виходячи з фінансових потоків, зменшується зайнятість іноземної робочої сили в Україні.

Найчастіше трудовими мігрантами стають особи з професійно-технічною  та повною середньою освітою. Мало освічені люди через низьку кваліфікацію мають  заздалегідь невеликі шанси працевлаштування за кордоном, а високоосвічені прошарки менше зацікавлені в цьому через кращі можливості працевлаштування в Україні. Українські трудові мігранти-чоловіки зайняті переважно малокваліфікованою працею, зокрема на будівництві. Галузева структура зайнятості жінок-мігрантів у різних країнах різна залежно від потреб національних економік. Загалом наші співгромадяни займаються переважно роботами, які мало сприяють підвищенню їхньої кваліфікації, набуттю навичок, потрібних для майбутньої продуктивної діяльності в Україні [5].

Основними центрами тяжіння українських  трудових мігрантів є Росія (40-50%), Польща (15-20%), Чехія (10-15%), Італія (майже 10%), Португалія (4-6%). У цілому понад 90% загального потоку трудових мігрантів  припадає на країни СНД (Росія і частково Білорусь), країни Вишеградської групи (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина) та держави Південної Європи [6].

Тривалість перебування наших  громадян на роботі за кордоном становить  у середньому близько шести місяців. Оскільки в трудових міграціях бере участь майже 10% економічно активного  населення, то пропозиція робочої сили громадян України за межами нашої  держави складає 5% від загальної  пропозиції робочої сили. Таким чином, сучасна трудова міграція не тільки зменшує масштаби пропозиції робочої  сили на українському ринку праці, а  й знижує їх якість.

Таким чином, основними проблемами у сфері пропозиції робочої сили є:

- невідповідність потребам економіки  за професійно-кваліфікаційними  ознаками;

- високий рівень старіння, насамперед  у сільській місцевості;

- „вимивання” через трудову міграцію прошарку населення із середнім рівнем кваліфікації, але високою економічною активністю.

Загальні масштаби зайнятості. Після  тривалого періоду скорочення обсягів  зайнятості з деяким запізненням  порівняно зі зростанням ВВП (з 2002 р.) розпочалося збільшення обсягів  зайнятості (за даними 2006 р. загальна чисельність  зайнятих у віці 15-70 років становила 1039,2 тис. осіб, у т. ч. працездатного  віку - 950,9 тис. осіб) (табл.2.1.). Такий  відносно короткий хронологічний лаг  істотно відрізняє реакцію українського ринку праці від інших країн  з перехідною економікою, де стале  збільшення попиту на робочу силу розпочиналося  тільки через кілька років після  початку економічного підйому. Але  важливо (і цей факт потребує глибокого  осмислення в державній політиці), що значно вищі темпи зростання зайнятості характерні для старших вікових  груп. Так, якщо за останній рік загальна кількість зайнятих збільшилася  на 0,6 %, то серед осіб у віці 15-70 років, і на 1,1 % серед працездатного населення.