Проблеми управління підприємством в кризових умовах

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП…………………………………………………………………………........2

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ  УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА…………………………………………….................................3

1. Сутність і функції процесу управлінняв умовах ринкової економіки……3
2. Методи та організаційні структури управління діяльністю підприємств..8
3. Ефективні типи організаційних структур управління та принципи їх формування……………………….. ………………………………………………16

 РОЗДІЛ  2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА «БЕРДИЧІВСЬКИЙ ПИВОВАРНИЙ ЗАВОД» ТА ХАРАКТЕРИСТИКА СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА……………………………………………….20

1. Організаційно-правова характеристика ТОВ «Бердичівський

пивоварний завод»…………………………………………………………………20

2. Фінансово – економічна діяльность ТОВ «Бердичівський пивоварний завод»…………………………………………………………………..…………..24
3. Система управління діяльністю ТОВ «Бердичівський пивоварний завод» та її характеристика…………………………………………………..……………27

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ  СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ  НА ПІДПРИЄМСТВІ……………………………………………………………..35

3.1 Проблеми управління підприємством в кризових умовах………………….35

3.2 Напрямки вдосконалення системи управління промисловим підприємством…………………………………………………………………….37

ВИСНОВКИ ………………….……………………………………………………42

ЛІТЕРАТУРА………………………………………………………………………43

ДОДАТКИ

 

 

Вступ

Актуальність. У сучасному світі функціонують безліч підприємств, що є самостійними господарюючими суб’єктами та займаються виробничою, науково-дослідницькою та комерційною діяльністю з метою отримання прибутку. Кожне підприємство є певною системою, яка включає сукупність елементів, зв’язаних в одне ціле. А будь-яка система має потребу у вмілому та чіткому керівництві, що і стало поштовхом для створення науки про управління підприємствами. Кожного керівнику необхідно мати вагомі знання щодо методів управління, що змінюються залежно від типу організаційної структури підприємства. Ці знання цінні як при створенні нової організації, так і для її існування та розвитку у майбутньому.

Метою даної курсової роботи є розгляд головних функцій управління, їх виконання, що приводить до змін у діяльності організації, за допомогою різних методів керівництва та розгляд видів організаційних структур підприємств.

Об’єктами вивчення у теоретичній частині є процес управління підприємством та створення організаційної структури підприємства.

Предмет – це методи управління підприємством у ринкових умовах.

Успішність підприємства в першу чергу залежить від уміння керівників виконувати свої головні функції у повній мірі у комбінації з управлінням своїм часом. Паралельно з виконанням основних функцій та зобов’язань підприємці мають володіти методами управління для досягнення високих результатів роботи своїх підлеглих та ще багатьма менш масштабними навичками, що також є важливими. А вірна організація підприємства, починаючи з найменших його структурних одиниць і до загальної будови, є ключовим моментом для його існування. Тому метою роботи є вивчення процесу організації управління діяльністю підприємства ТОВ “Бердичівський пивоварний завод”.

 

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ  УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА

 

                 1.1 Сутність і функції процесу управління

Згідно з основним положеннями теорії систем будь-який об’єкт, явище чи процес, включаючи підприємство, можна розглядати як систему. Під системою розуміють сукупність взаємозв’язаних в одне ціле елементів. Елемент системи – це частина цілого, яка в процесі аналізу не підлягає поділу на якісь складові. Отже, будь-яка система:

• складається з двох або більшої кількості елементів;
• кожний елемент системи має якості, властиві лише йому;
• між елементами системи існують зв’язки, за допомогою яких вони впливають один на одного;
• не може існувати поза часом і простором. Система має часову сутність (її склад може бути визначений у кожний даний момент), а також свої межі на навколишнє середовище.

У світі існує безліч видів систем, кожна з яких має як загальні риси, так і ті, що відрізняють її від інших. Перша особливість підприємства, як системи, полягає в тому, що підприємство – це відкрита система, яка може існувати лише за умови активної взаємодії з навколишнім середовищем. Воно вибирає із проміжного та загального зовнішнього середовища основні фактори виробництва і, перетворюючи їх на продукцію (товари, послуги і інформацію) та відходи, передає знов у зовнішнє середовище. Основною умовою життєздатності системи є вигідний обмін між “входом” і “виходом”.

Інша особливість підприємства, як системи: воно є штучною системою, створеною людиною заради її власних інтересів, передусім спільної праці. Тому очевидною характеристикою будь-якого підприємства є поділ праці .

Розрізняють дві форми поділу праці: горизонтальну та вертикальну. Перша – це поділ праці через поділ трудових операцій на окремі завдання. Результатом горизонтального поділу праці є формування підрозділів трансформаційного процесу. Оскільки роботу на підприємстві поділено між підрозділами та окремими виконавцями, хтось може координувати їхні дії, щоб досягти загальної мети діяльності. Вертикальний принцип поділу праці – це і є створення ієрархії рівнів управління, щоб скоординувати горизонтально розділену управлінську роботу для досягнення цілей організації .

Тому об’єктивно виникає потреба у відокремленні управлінської праці від виконавчої. Отже, необхідність управління зв’язана з процесами поділу праці на підприємстві.

Отже, управління в широкому розумінні є діяльністю, спрямованою на координацію роботи інших людей та трудових колективів. Воно також є складною системою. Диференціація та координація управлінської праці, формування рівнів управління здійснюється за допомогою поділу праці.

ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ

Підприємства різняться між собою за розмірами, сферами діяльності, технологічними процесами тощо. Проте всі вони як системи мають і певні спільні характеристики, з-поміж яких передовсім треба назвати функції управління – об’єктивно зумовлені загальні напрямки або сфери діяльності, сукупність яких забезпечує ефективне кооперування спільної праці.

Сьогодні соціологи виділяють чотири основні функції управління: планування, організація виконання, мотивація, контроль.

Планування — це передбачення засобів дій, які можуть виникнути в майбутньому, а також визначення шляхів зміцнення і подальшого розвитку організації.

У плані визначається, що потрібно зробити сьогодні, що завтра і як те, що планується, ефективно реалізувати. При плануванні конкретно визначається мета, напрями дій, програми і способи їх реалізації. Планування є первинною функцією управління тому, зазначають соціологи Б.Банащук і А.Станда, що всі інші функції визначаються через планування.

Складовими планування є прогнозування, програмування і безпосередньо саме планування.

• Прогнозування — це встановлення потенціалу об'єкта, його розрахунок у часі й просторі. Зовні воно здається непрактичним, але якщо уявити собі певний об'єкт, на який воно розраховане, то ця визначальність стає очевидною. Прогнозування тим відповідальніше, чим відповідальнішим є об'єкт планування.

• Програмування — це визначення магістральних шляхів і завдань розвитку об'єкта, що виникають на їх основі в часі і просторі. Термін "програмування" використовується майже необмежено. Це можуть бути програми: партій, програми перебування за кордоном, концертів, навчальні програми тощо.

• Безпосередньо саме планування—досить поширена управлінська дія — це розрахунок реалізації магістральних шляхів і завдань розвитку об'єкта підведення під них розрахункових гарантій реалізації (матеріальних, духовних, організаційних), конкретизує проф. Б. Гаєвський.

2. Організація виконання. Ця функція  забезпечує спільність дій членів  організації в досягненні мети, що стоїть перед фірмою. До  сфери цієї функції належить широкий спектр проблем, необхідних для реалізації управлінського завдання, починаючи з прийняття рішення, підбору відповідних людей, розподілу завдань, визначення засобів і умов праці.

Організація виконання—це начебто створення музичного твору, а керівник — ніби диригент, який повинен управляти оркестром, щоб музика подобалась усім. Організація виконання — це процес встановлення порядку і послідовності погодженої в часі і просторі цілеспрямованої взаємодії частин цілого як системи для досягнення за конкретних умов і у визначений термін поставленої мети відповідно до розроблених для цього методів і наявних засобів з найменшими ресурсними витратами".

Ще А. Файоль у своїх працях наголошував на організаційних аспектах діяльності керівника, зокрема на розподілі праці, владі, дисципліні, єдності розпоряджень, підкоренні особистих інтересів загальним, централізації, ієрархії, порядку, стабільності складу кадрів, єдності персоналу, ініціативі, справедливості, винагороді. Цей перелік важливий і сьогодні. Завдання керівника — знайти їм розумні кількісні і якісні змінні, а головне — правильно зіставити їх між собою, розглядаючи організацію як цілісність або систему.

3. Мотивація. Суть мотивації полягає  в пошуку таких засобів впливу  на людей, щоб вони свідомо, добровільно, без нагадувань і підказок докладали всіх зусиль для реалізації поставлених перед організацією завдань. Мотивація, крім цього, практично перевіряє менеджера на зрілість, визначає вміння його об'єднати людей, мобілізувати їх на виконання завдань, поставлених перед організацією.

У соціологічній літературі можна знайти десятки способів стимулювання людей. Кожен із цих способів може бути використаний у специфічній ситуації, а вона, попри свою специфічність визначається рівнем свідомості членів організації, їх освітнім рівнем, демографічними особливостями, традиціями, моральним кліматом, який панує в колективі, тощо.

Якщо за якоїсь конкретної ситуації працівник непідвладний одним стимулам управління, це означає, що для цього моменту необхідно шукати інші. Звідси керівник, зазначає проф. В.А. Лагутін, повинен:

— знайти стимули, що найбільш дійові для організації роботи працівника в конкретній ситуації;

— із обраних стимулів використати той, що дозволяє досягти поставленої мети з найменшими витратами".

4. Контроль. Функцією контролю в організації є встановлення відхилень від встановлених норм у виробничому процесі та вироблення механізму, який би виключав подібні відхилення в майбутньому.

Як і інші функції, контроль — творчий процес, що вимагає від керівника максимального врахування особливостей конкретної ситуації: характеру розв'язуваних задач (важливість, терміновість, складність тощо), рівня організаційної культури (традиції, соціальна зрілість, морально-психологічний клімат, цінності) та соціальних характеристик окремих виконавців (кваліфікація, досвід, ставлення до праці).

Найбільш ефективним і об'єктивним контроль буде тоді, коли вироблено систему нормативів (стандартів) виконуваних робіт і кінцевих результатів (цілей). Насамперед повинні розроблятися нормативи витрат грошей та часу, що доповнюються системою тих показників, які керівники вважають найважливішими щодо діяльності об'єктів контролю.

Нормативи розробляються за такими групами: цінові (техніко-економічні), фізичні (для виробів і технологічних процесів), поведінкові тощо.

Зазначені функції управління тісно пов'язані з рівнями управління. Керівники, залежно від рівня управління, можуть їх реалізовувати більшою або меншою мірою відповідно до можливостей, визначених їх посадою.

Для з’ясування природи й сутності кожної функції управління розглянемо механізм функціонування найпростішої моделі штучної системи.

Структура цієї моделі містить два елементи: керуючий та виконавчий.

Керуючий елемент сприймає:

• імпульс від зовнішнього середовища через вхідний канал;
• імпульси, що стосуються його власного стану та стану структури системи через канал зворотного зв’язку.

На підставі сприйнятих імпульсів керуючий елемент починає функціонувати. Спочатку він визначає конкретне значення вихідного параметра, тобто формулює мету діяльності системи. Потім він виробляє імпульс і надсилає його виконавчому елементу, так званому ефектору. Цей імпульс має характер команди. Ефектор також сприймає імпульси із зовнішнього середовища. Це так звані перешкоди, які заважають досягненню мети управління.

Під впливом команди керуючого елемента та зовнішніх перешкод ефектор починає своє функціонування. Результат його діяльності – вихідний імпульс. Але перш ніж надіслати його у зовнішнє середовище, ефектор інформує керуючий елемент про виконання одержаної команд через канал зворотного зв’язку. Узгоджуючи прийняту від ефектора інформацію з визначеною метою діяльності системи, керуючий елемент знову починає функціонувати.