Попит на ринку праці

 

Серед регіонів індекс реальної заробітної плати у 2008р. коливався  в межах від 102,3% у Дніпропетровській  області до 111,6% у Закарпатській, що обумовлено регіональною диференціацією зростання розмірів заробітної плати та споживчих цін.

 

Стан виплати  заробітної плати

Кризові явища, що намітились наприкінці 2008 року, спричинили загострення  ситуації у сфері розрахунків  з працівниками. Заборгованість з виплати заробітної плати на 1 січня 2009р. досягла 1188,7 млн.грн. проти 668,7 млн.грн. на цю ж дату 2008р. Таке стрімке зростання порушило тенденцію постійного щорічного зменшення показника, яке спостерігалося впродовж останніх десяти років. В абсолютному вимірі сума боргу досягла рівня, який спостерігався на 1 січня 2005р., а по відношенню до фонду оплати праці – на 1 січня 2007р., про що свідчать дані діаграми 2.3.

 

 

 

Діаграма 2.3

Динаміка суми заборгованості з виплати заробітної плати

(станом на 1 січня відповідного року)  

 

 

 

Динаміка показника  впродовж 2008р. була неоднозначною: починаючи  з жовтня сума боргу зростала значно швидшими темпами, ніж у січні–вересні, і станом на 1 грудня у 2,6 раза перевищила рівень на початок року.

Збільшення загальної суми заборгованості було зумовлено головним чином погіршенням розрахунків по заробітній платі з найманими працівниками економічно активних підприємств. 

На 1 січня 2009р. вчасно не отримали заробітну плату 371,7 тис. осіб, що становить 3,4% від загальної кількості штатних працівників, охоплених спостереженням. Рік тому ці показники становили відповідно 119,4 тис. осіб та 1,1%. Кожному із зазначених працівників не виплачено в середньому 1820 грн., що майже на рівні середньомісячної заробітної плати за 2008р. Тривалість і розмір заборгованості з виплати заробітної плати працівникам окремих видів діяльності наведено у таблиці 2.4.

Таблиця 2.4. Стан виплати заробітної плати на 1 січня 2009р.

	Кількість штатних працівників  економічно активних підприємств, яким не виплачено заробітну плату, на 1 січня 2009р.			Сума боргу в середньому на одного штатного працівника, грн.
	тис. осіб	у % до загальної кількості  працівників	у т.ч. за терміном утворення  боргу до трьох місяців, %
Усього	371,7	3,4	83,7	1820
Сільське господарство, мисливство та пов’язані з ними послуги	22,7	3,8	80,4	1286
Промисловість	206,3	7,1	84,9	1825
Будівництво	52,4	12,0	86,1	2497
Діяльність транспорту та зв’язку	22,3	2,3	92,2	1597
Освіта	6,4	0,4	53,8	347
Охорона здоров’я та надання  соціальної допомоги	7,0	0,6	70,5	657

 

 

Сума заробітної плати, не виплаченої працівникам підприємств-банкрутів, протягом 2008р. збільшилась на 6,6% і  на початок 2009р. становила 366,0 млн.грн. Якщо в цілому по країні на економічно неактивні підприємства припадає 5,2% суми боргу, то ситуація у регіонах має значні відмінності. Загалом заборгованість на економічно неактивних підприємствах у 2008р. зменшилася на 22,0% як за рахунок погашення боргу працівникам так і в зв’язку з початком процедури відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РИНКУ  ПРАЦІ

3.1. Сучасні  проблеми ринку праці.

На сучасному  етапі розвитку соціально-економічних  відносин в усьому світі спостерігається  загострення проблем зайнятості населення. Так за даними Міжнародної організації праці, у світі близько третини робочої сили (1 млрд. осіб) залишається безробітними або неповно зайнятими.

 Найгостріше  зазначена проблема виявляється  в країнах, де формуються ринкові відносини. Основними чинниками, від яких безпосередньо залежать обсяги й рівень зайнятості, є основні макроекономічні показники, що визначають загальні обсяги й темпи зростання виробництва окремих галузей і сфер економіки, продуктивності праці тощо.

Водночас існують досить обґрунтовані, але протилежні погляди щодо наявності чіткого зв'язку між економічним зростанням і зайнятістю та можливістю забезпечити економічне зростання без збільшення робочих місць. Остання точка зору ґрунтується на тому, що зростання (особливо на базі нових інвестицій, пов'язане з використанням і поширенням нових технологій) веде до підвищення продуктивності праці і не сприяє збільшенню рівня зайнятості.

В Україні за період реформ скорочення виробництва  та зменшення попиту на робочу силу негативно позначилися на зайнятості населення, передусім у таких галузях, як промисловість, будівництво, сільське господарство, які традиційно визначали структуру ринку праці України.

Погіршується  демографічна ситуація в країні - за останні 13 років кількість населення зменшилася приблизно на 3 млн. осіб, що поряд з іншими чинниками істотно вплинуло й на ринок праці. Згідно з розподілом населення за економічною активністю простежуються зміни на ринку праці України.

Сучасний стан ринку праці в Україні характеризується наявністю комплексу проблем. Серед них найважливіші такі:

• перевищення пропозиції робочої сили над попитом;

• низька ціна робочої сили, її невідповідність реальній вартості 
• зниження зайнятості у сфері суспільного виробництва, зростаня чисельності незайнятого населення; 
• низька частка офіційно зареєстрованих безробітних за великая масштабів зростання прихованого безробіття; 
• наявність значних масштабів нерегламентованої зайнятості; 
• зростання молодіжного безробіття; 
• регіональні диспропорції між наявністю і потребою в робочій силі; 
• низька професійна й особливо територіальна мобільність трудових ресурсів; 
• відсутність або недостатня спрацьованість правових норм організаційно-економічних механізмів, що регулюють трудові відн сини, тощо; 
• еміграція висококваліфікованої робочої сили. 
            З погляду забезпечення соціальної стабільності особливе занепокоєння викликає значна середня тривалість незайнятості. Близько 60% відсотків безробітних громадян України перебували в цьому стані понад рік. Проте відомо, що після більш як 9 - ти місяців перебування у стані безробіття знижується активність пошуку роботи, зменшується бажання працювати, втрачаються трудові навички, переоцінюються трудові цінності. Довготривале безробіття породжує бідність і подальше розшарування населення за рівнем доходів, маргіналізацію населення та багато інших наслідків.

Ще однією негативною рисою ринку праці України, яка є прямим наслідком перехідного періоду від адміністративно - командної до ринкової економіки, є вимушена неповна зайнятість, або приховане безробіття. Його існування зумовлене надлишком робочої сили стосовно такої, що необхідна для виробництва продукції, яка користується попитом на ринку. Незважаючи на позитивну тенденцію скорочення прихованого безробіття протягом останніх років, його масштаби залишаються значними.

Не менш вагомою  проблемою є те, що в Україні  не створено єдиної системи прогнозування  попиту на ринку праці, унаслідок  чого спостерігається професійно-кваліфікаційний  дисбаланс на ринку праці. Ринок освітніх послуг адекватно відреагував на таку ситуацію: зростаюча пропозиція на національному ринку праці економістів і юристів неминуче позначається на можливості працевлаштування фахівців за цими спеціальностями. Водночас виникла необхідність забезпечення економіки висококваліфікованими фахівцями з інженерних спеціальностей. І як наслідок цього, важливим індикатором ситуації на ринку праці є навантаження на одне вільне робоче місце. Незважаючи на позитивну динаміку, його рівень досить залишається високим, що свідчить про наявність значних диспропорцій між попитом і пропозицією робочої сили.

Важливою проблемою  залишається порівняно складна  ситуація із зайнятістю окремих соціально - демографічних груп населення. За середнього в Україні рівень зайнятості у 2008 р. 56,6% рівень зайнятості жінок дорівнює 52,8%, молоді -45,4%. Молодіжний сегмент ринку праці характеризується тим, що рівень безробіття молоді у 2008 р. більш як у 1,5 рази перевищував середній у країні. Це означає, що значна частина молоді не в змозі адаптуватися до ринкових умов і виявляється неконкурентноспроможною на ринку праці. Важливою проблемою, що ускладнює ситуацію на ринку праці України, є поширення неофіційної та тіньової зайнятості, що становить зараз майже половину загального обсягу виробництва в країні.

Результати аналізу свідчать про те, що різке падіння обсягів виробництва в Україні за роки реформ не корелюється зі скороченням зайнятості, як це відбувається у країнах з ринковою економікою, що пояснюється дією низки факторів, зокрема наявністю вимушеного прихованого безробіття; значними диспропорціями між попитом і пропозицією робочої сили; низьким рівнем продуктивності праці тощо.

 

3.2. Методи поліпшення  та перспективи розвитку ринку  праці України.

 

Державна стратегія  забезпечення ефективного використання робочої сили охоплює значну кількість  компонентів, серед яких найважливішими є підвищення життєвого рівня і зайнятості населення. Загальновiдомо, що ефективне функцiонування ринку праці в будь-якiй країнi можливе в разі дотримання ряду умов, а саме:

1) повна самостiйнiсть і незалежнiсть продавця та покупця робочої сили в поєднаннi з їхньою економiчною вiдповiдальнiстю;

2) вiдносини суб’єктів на ринку працi — це вiдносини договорiв та угод мiж рiвноправними партнерами, яким притаманний високий ступінь потенційної мобільності;

3) функцiонування ринку працi тим ефективніше, чим активнiша конкуренцiя мiж власниками робочої сили за право зайняття робочого мiсця та роботодавцiв за залучення квалiфiкованої робочої сили;

4) має iснувати баланс мiж робочими мiсцями, сукупною пропозицiєю робочої сили та грошовою масою заробiтної плати;

5) найманi працiвники та роботодавцi для захисту своїх iнтересiв можуть об’єднуватись у спiлки. Проте в однiй спiлцi вони перебувати не можуть;

6) мають активно проявлятись ринкові мотивації поведінки економічних суб’єктів на ринку праці;

7) обов’язковим є встановлення загального ринкового середовища в економіці.

Крiм того, для України  специфiчними умовами ефективного  функцiонування ринку праці є  створення та розвиток ринку житла, недостатня розвиненість якого обмежує  вiльну трудову мiграцiю населення по територiї України.

 Мета основних напрямів полягає у створенні за допомогою правового, організаційного та економічного механізму умов для сприяння:

- зайнятості населення шляхом збереження ефективних та створення нових робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності;

- самостійній зайнятості населення, розвитку підприємництва;

- підготовці робочої сили, професійний склад і кваліфікаційний рівень якої відповідає потребам економіки та ринку праці;

- підвищенню якості робочої сили, розвитку системи професійного навчання кадрів протягом періоду трудової діяльності з урахуванням потреб ринку праці;

- посиленню мотивації до легальної продуктивної зайнятості;

- зайнятості громадян, що потребують соціального захисту і не спроможні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

- професійній підготовці та зайнятості осіб з обмеженими фізичними і розумовими можливостями;

- поверненню зареєстрованих безробітних до продуктивної зайнятості;

- детінізації відносин у сфері зайнятості населення;

- легалізації зовнішньої трудової міграції громадян України та посиленню їх соціального захисту.[12,78]

Посилення мотивації  до легальної продуктивної зайнятості є найвагомішим фактором детінізації відносин у сфері зайнятості населення. Для реалізації зазначеного напряму передбачається здійснення заходів щодо:

- запровадження державного соціального стандарту - погодинної оплати праці та організації контролю за його застосуванням;

- забезпечення захисту прав працівників на своєчасне та в повному обсязі отримання заробітної плати;

- впровадження економічного механізму стимулювання роботодавців до збільшення витрат на працівників, у тому числі до підвищення рівня оплати їх праці;

- дотримання міжпосадових та міжгалузевих співвідношень в оплаті праці працівників бюджетної сфери;

- усунення диспропорції між розміром оплати праці та рівнем отриманих доходів від соціальної допомоги і трансфертів.

Детінізація відносин на ринку праці здійснюватиметься шляхом активізації державного контролю за дотриманням законодавства у сфері зайнятості населення та легалізацією господарської діяльності;посилення відповідальності роботодавців за використання праці найманих працівників;легалізації статусу зайнятості осіб, які провадять господарську діяльність на земельних ділянках, що перебувають у приватній власності або користуванні;посилення відповідальності суб'єктів господарювання за якість послуг з посередництва у працевлаштуванні шляхом включення такого виду господарської діяльності, як добір кадрів для підприємств, до переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.