Попит на ринку праці

                                                                                                                                                           

ЗМІСТ

 

Вступ.............................................................................................................................3

Розділ І.  Теоретичні основи поняття  праці як фактора виробництва  та ринку  праці..............................................................................................................................5

1.1. Сутність і характер  праці як фактора виробництва....................................5

      1.2. Поняття  та особливості формування ринку  праці......................................8 
Розділ ІІ. Аналіз ринку праці  України на сучасному етапі економічного розвитку......................................................................................................................14

2.1. Фактори впливу  на попит на ринку праці...................................................14

2.2. Ринкові фактори,що суттєво впливають на заробітню плату ..................20

Розділ ІІІ. Проблеми та перспективи розвитку ринку праці в Україні ...............27

      3.1. Сучасні  проблеми ринку праці……………………………………………27

      3.2. Методи  поліпшення та перспективи розвитку  ринку праці України…..29

Висновки....................................................................................................................33

Список використаних джерел..................................................................................35

Додатки.......................................................................................................................37

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Праця – це цілеспрямована діяльність людей по створенню матеріальних і духовних благ, необхідність для задоволення потреб кожного індивіда і суспільства в цілому.

Категорія „праця” і  „робоча сила” не тотожні. Але  в зв’язку з тим, що на ринку  праці купується лише здатність людини до праці (робоча сила), робітник „авансує” її роботодавцю за умови оплати її через певний період, а розрахунок відбувається за виконану конкретну роботу певної якості (працю) поняття „ринок праці” і „ ринок робочої сили” можна використовувати паралельно.

Ринок праці формується як органічна ланка ринкової системи. Ринкова система – це система  ринків, серед яких виділяють ринок  засобів виробництва, ринок предметів  споживання, ринок фінансів, ринок  послуг, ринок технологій, ринок  інформації, тощо. Вказані типи ринків не однакові за своєю значимістю. Існує думка, що на чолі ринкової системи стоїть ринок капіталів, оскільки останній є грошовим еквівалентом усіх ресурсів, і визначає кон’юктуру всіх товарних ринків.

Ринок праці є важливою складовою всієї ринкової системи, є однією з найважливіших ланок ринкової системи. Він функціонує лиш у взаємозв'язку з іншими типами ринків, забезпечує рух товарів і послуг, спрямовуючи та вилучаючи ресурси з галузей народного господарства відповідно до руху капіталів і товарів.

Актуальність  роботи полягає в тому, що в сьогоднішній економічній ситуації, яка склалась в Україні, необхідна розробка ефективних заходів щодо соціального захисту населення і насамперед його найбідніших верств; формування потреби народного господарства в робочій силі та розвиток структури зайнятості; створення інститутів інфраструктури ринку праці.

Умовами виникнення вільного ринку в цілому і ринку праці  зокрема є: суспільний поділ праці, завдяки якому здійснюється спеціалізація  виробництва; конкуренція та повна самостійність і незалежність покупців і продавців.

Ринок праці сприяє підвищенню ефективності виробництва, прискоренню  науково-технічного прогресу, втіленню нових технологій, що покращують умови  праці. Він дає людині економічну свободу, змогу обрати на лише місце роботи, а й спосіб життя. Ринок праці сприяє узгодженню особистих, колективних і загальнонаціональних інтересів при суспільному поділі праці, надає необхідну гнучкість підготовці та розподілу робочої сили.

Ринок праці є самостійною комплексною системою в ринковій економіці, водночас функціонально пов'язаною з ринком товарів і послуг, ринком капіталу, ринками житла, інформації, освітніх послуг та духовних благ, ринком робочих місць і, з одного боку, безпосередньо залежною від зазначених ринків, а з іншого – такою, що впливає на їхнє формування. Ринок праці в сфері зайнятості не може бути саморегулюючою системою. Більш повна і ефективна зайнятість досягається завдяки її державному регулюванню. Зайнятість тут повинна розглядатися як один із головних орієнтирів розвитку економічної системи, який визначає перегрупування фінансових, матеріальних і трудових ресурсів в народному господарстві, пріоритетних напрямків НТП, розміщення продуктивних сил, шляху підвищення якості і рівня життя.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

Об'єктом  дослідження курсової роботи є стан ринку праці в Україні.

Предмет дослідження – ринок праці, його види та основні показники.

Метою курсової роботи є визначення  сутності праці як фактора виробництва, дослідження стану ринку праці в сучасному економічному становищі України.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

• визначити  сутність і характер праці як фактора виробництва;
• дослідити ринок праці і його основні характеристики;
• проаналізувати стан ринку праці в Україні;
• визначити проблеми ефективного розвитку ринку праці в Україні;
• проаналізувати сучасний стан і перспективи розвитку ринку робочої сили.

 

 

Розділ І.  Теоретичні основи поняття  праці  як фактора виробництва та ринку  праці

1.1. Сутність  і характер праці як фактора  виробництва

 Праця — це доцільна діяльність людей, спрямована па створення мате-ріальних і культурних цінностей. Обов'язкові елементи праці — робоча сила і засоби виробництва.

Роль праці в розвитку людини і суспільства виявляється в тім, що в процесі праці не тільки створюються матеріальні і духовні цінності, призначені для задоволення потреб людей, а й розвиваються самі працівники, що здобувають навички, розкривають свої здібності, поповнюють і збагачують знання. Творчий характер праці знаходить своє вираження в появі нових ідей, прогресивних технологій, у більш досконалих і високопродуктивних знаряддях праці, нових видах продукції, матеріалах, енергії, які, у свою чергу, ведуть до розвитку потреб. [10,43]

У процесі праці  на людину впливає велике число зовнішніх  виробничих і позавиробничих факторів, що діють на її працездатність і  здоров'я. Сукупність цих факторів називають  умовами праці.

Розрізняють соціально-економічні і виробничі умови праці.

Соціально-економічні умови праці включають усе те, що впливає на рівень підготовки працівника до участі в праці, на відновлення робочої сили (рівень утворення і можливість його одержання, можливість повноцінного відпочинку, умови побуту і т. д.). Виробничі умови праці — це всі елементи виробничого середовища, що впливають на працівника в процесі праці, на його здоров'я і працездатність, на ставлення до роботи. [6,48]

Суб'єктом  праці може бути окремий працівник чи колектив. Оскільки засоби праці і предмети праці створює людина, вона є основним компонентом праці як системи. Таким чином, праця — це найважливіша умова життєдіяльності як окремого індивіда, так і суспільства в цілому, будь-якої організації, підприємства.

Отже, праця — явище соціальне. У процесі праці формується певна система соціально-трудових відносин, що є стрижнем суспільних відносин на будь-якому рівні (народне господарство, регіон, підприємство, індивіди). Праця — це процес витрати нервової (психічної) і мускульної (фізичної) енергії людини, у результаті чого створюються необхідні для життя і розвитку суспільства споживчі вартості. [5,88]

    Праця може розглядатися стосовно суспільства в цілому (суспільна праця) і окремої особистості (індивідуальна праця). Незважаючи на різні характеристики, суспільна та індивідуальна праця мають загальні ознаки. Суспільна праця визначає, зрештою, індивідуальну працю, як з боку її суспільної організації, так і з боку матеріально-технічного змісту. Усяка індивідуальна праця є проявом суспільної праці, бо праця й відносини, пов’язані з нею, завжди мали й матимуть суспільну форму, оскільки люди так чи інакше працюють один на одного. На рівні суспільства праця виступає як взаємопов’язана система галузей і видів діяльності, а на індивідуальному рівні – у вигляді окремих функцій та операцій. Шляхи удосконалення суспільної та індивідуальної праці є різними. Перші полягають у вдосконаленні засобів виробництва і впровадженні прогресивних технологій, другі – у впровадженні раціональних форм організації праці на конкретних робочих місцях. [27,40]

Соціально-економічний  характер праці виражає форму її громадської організації і являє собою сукупність відносин між учасниками трудового процесу, відмітні риси, властиві тому чи іншому способу виробництва.

Праці властиві такі функції:

• спосіб задоволення потреб (перша і найважливіша функція праці, з якої починається суспільне буття людини);

• творець суспільною багатства (діяльність, за допомогою якої людиназадовольняючи свої потреби, опосередковує, регулює, контролює обмін речовин між собою і природою);

• творець суспільства і фактор суспільного прогресу (задовольняючи потреби і створюючи багатство, праця знаходиться в основі всього суспільного розвитку — формує соціальні шари суспільства й основи їхньої взаємодії);

• скульптор людини (створюючи всі цінності людського буття, виступаючи як суб'єкт суспільного розвитку, прилучаючи до праці суспільство в цілому, людина розвиває і саму себе: здобуває знання і професійні навички, формує навички спілкування і взаємодії);

• сила, що відкриває людству шлях до свободи (та, що дає людям можливість заздалегідь враховувати дедалі більш віддалені природні і суспільні наслідки своїх дій). [14,58]

Праця як фактор виробництва охоплює людські ресурси: фізичні та розумові здібності, освітній та професійний рівень, виробничій досвід тих, хто зайнятий у виробництві. Відомо, що з розвитком суспільного виробництва вдосконалюються і істотно змінюються засоби виробництва, виникає автоматизоване і роботизовано виробництво, нетрудомісткі технології тощо. Але роль особистого фактора при цьому не тільки не зменшується, а де в чому і зростає. Зумовлюється це такими обставинами:

• під впливом науково-технічного прогресу, вдосконалюються, відповідно виникає потреба у віщій кваліфікації працівників;
• виробництво стає дедалі більш наукомістким, тобто таким, що потребує наукового забезпечення;
• виробництво розв’язує дедалі складніші завдання, орієнтовані на зростаючі потреби людей і обмежені ресурси;
• зростає екологічна складність виробництва внаслідок зростання промислового навантаження на природу, порушення стійких зв’язків в екологічному середовищі, зростання потенційно негативного впливу виробництва на природу;
• зростає частка ризикових виробництв (атомна енергетика), що вимагає від людини не лише високої кваліфікації, а й значного психічного напруження.[12,165]

Матеріально-речова основа – засоби та предмети праці – перебуває у процесі постійних змін. Обидва типи факторів виробництва (і засоби виробництва, і робоча сила) мають єдине призначення: вони є продуктивними силами, силами дії людей на природу з метою створення благ.

Функція виробництва як особистого фактора виробництва полягає у використанні своєї робочої сили в процесі праці як діяльності, спрямованої на зміну предметів і сил природи з метою задоволення своїх потреб. Сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини становить її робочу силу.

Функція засобів  виробництва полягає в тому, щоб бути провідником продуктивної дії працівника на предмети і сили природи.

Усі зазначені функції  засобів виробництва і працівників є необхідними у виробничому процесі. Серед них немає другорядних. Однак це не означає, що не можуть бути визначені певні пріоритети. Щодо функцій, то пріоритет належить особистому фактору. Потенційний ефект засобів виробництва не реалізується поза керуючого та спрямовуючою діяльністю головної продуктивної сили – людини. [2,108]

 

 

1.2. Поняття  та особливості формування ринку  праці

Серед понять ринкової економіки  центральне місце займає визначення сутності і змісту ринку як такого і його різновидностей. У найбільш загальному вигляді ринок – це система економічних відносин між продавцем і покупцем товарів та послуг, форма зв’язку між сторонами обміну, у процесі якого встановлюється ринкова ціна на об’єкт обміну і відбувається зміна його власника. Під ринком розуміють також механізм, що зводить разом продавців і покупців товарів та послуг[3,84].

 Ринкова система являє собою сукупність взаємозв'язаних ринків, які охоплюють різноманітні сфери людської діяльності. Ці ринки взаємодіють між собою на основі цін, що формуються на них під впливом попиту і пропозиції, конкуренції тощо. Ринкові ціни є тією інформацією, що дає змогу постачальникам і споживачам ресурсів приймати необхідні економічні рішення та погоджувати їх [2,113].