Підприємство, суть, суб’єкти и форми

Майно, що є державною власністю і закріплене за  державним підприємством (крім казенного), належить  йому  на  праві  повного господарського відання.

Майно,  що  є  у державній власності і закріплене за казенним підприємством, належить йому на праві оперативного управління

Здійснюючи право оперативного управління, казенне підприємство володіє та користується зазначеним майном.

Казенне підприємство  має право розпоряджатися закріпленим за ним на праві оперативного управління  майном,  що  є  у  державній власності  і  належить  до  основних  фондів підприємства,  лише з дозволу органу,  уповноваженого  управляти  відповідним  державним майном.   Особливості   розпорядження   іншим   майном   казенного підприємства визначаються у його статуті.

Відчуження від держави засобів виробництва,  що  є  державною власністю і закріплені за  державним  підприємством,  здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі,  за  конкурсом,  на аукціонах) у порядку,  що  визначається  Фондом  державного  майна України. Одержані в результаті відчуження зазначеного майна  кошти направляються виключно на інвестиції.

Джерелами формування майна підприємства є:

• грошові та матеріальні внески засновників;
• доходи, одержані від реалізації продукції, а також від  інших видів господарської діяльності;
• доходи від цінних паперів;
• кредити банків та інших кредиторів;
• капітальні вкладення і дотації з бюджетів;
• надходження від роздержавлення і приватизації власності;
• придбання майна іншого підприємства, організації;
• безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян;
• інші джерела, не заборонені законодавчими актами  України.

Підприємство, якщо інше не передбачено чинним законодавством  та його статутом, має право продавати і передавати іншим   підприємствам,   організаціям  та  установам,  обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в  позику належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби,  інвентар,  сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх  з  балансу.

Підприємству  надається право, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, продавати, передавати безоплатно, обмінювати, здавати в оренду громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, за винятком тих, які  відповідно  до законодавчих   актів  України  не  можуть  бути  в  їх  власності.

Безоплатна передача і надання підприємствами матеріальних цінностей громадянам здійснюються з дозволу власника або уповноваженого ним органу, крім випадків, передбачених законодавством  України.

 

2.2 ЕКОНОМІЧНА І ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

Кожне підприємство - це складна виробничо-економічна система з багатогранною діяльністю (економічна, господарська, маркетингова, інноваційна, виробнича, комерційна, соціальна) Головними  напрямками  є господарська та економічна діяльність.

Для організації ефективної господарської діяльності підприємству необхідно визначити свою стратегію (стратегічні цілі, завдання) і тактику. Стратегічні завдання підприємства мають визначати напрями його діяльності на перспективу: вдосконалення своєї продукції, забезпечення результативності у технології, зниження собівартості, підвищення якості, досягнення ефективності за низьких витрат виробництва, забезпечення достатньої рентабельності, визначення конкретних параметрів досягнення результату. Стратегія підприємства передбачає створення комплексної системи заходів, спрямованих на досягнення перспективних параметрів ефективності, реалізацію головної мети підприємства.

Найважливішими сторонами господарської діяльності є:

1) отримання прибутку  на основі створення необхідних  суспільству товарів

і послуг та підвищення ефективності виробництва;

2) економічна відповідальність  за господарювання, використання  ресурсів (трудових, матеріальних, фінансових). Наслідком такого господарювання може бути не лише покращення матеріального становища, а і банкрутство.

Як суб'єкт підприємництва, підприємство, незалежно від форм власності, розмірів, сфер діяльності та інших критеріїв має в результаті своєї господарської комерційної діяльності отримувати прибуток (дохід).Для цього воно має діяти на принципах комерційного розрахунку та власного комерційного ризику. Тому економічна діяльність підприємства повинна бути спрямована на приведення в дію всіх його резервів, всебічне підвищення якості праці, забезпечення рентабельності виробництва.

Принципами економічної діяльності є такі: 
1. Самоокупність затрат (беззбитковість) і рентабельність. Цей принцип вимагає точного обліку й зіставлення витрат і результатів, повного відшкодування собівартості продукції. Самоокупність властива тільки рентабельним підприємствам. 
2. Самофінансування - його суть не тільки у самоокупності витрат, а й у закріпленні частини одержаного прибутку за підприємством у його повне розпорядження. Джерелом фінансування підприємства є прибуток, амортизаційні відрахування, кошти, які одержані від продажу цінних паперів, пайових та інших внесків громадян, трудового колективу підприємства. Іншими словами, розвиток підприємства повністю забезпечується за рахунок власних коштів, кредитів банку на комерційній договірній основі і за рахунок валютної виручки. 
3. Матеріальна заінтересованість у кінцевих результатах праці. Цей принцип передбачає подолання все ще існуючої зрівнялівки в оплаті праці, створення умов для заохочення ініціативи, підприємливості, досягнення найкращих результатів. 
4. Грошовий контроль за діяльністю підприємства. Кошти підприємств знаходяться на розрахунковому рахунку у банку за місцем їх реєстрації або в іншому банку за йога згодою. Банк здійснює всі види розрахунків підприємства, кредитні й касові операції. Підприємство застосовує у господарському обороті векселі. Якщо підприємство не виконує систематично свої зобов'язання за розрахунками, то може бути оголошене банком неплатоспроможним, тобто банкротом. 
5. Повна економічна відповідальність за кінцеві результати господарювання, виконання договорів. Основною формою реалізації Цього принципу є економічні санкції - вилучення незаконно одержаних доходів, відшкодування збитків, штрафи, неустойки, пені, зменшення або позбавлення премій. Економічну відповідальність підприємства несуть і перед іншими підприємствами за виконання своїх договірних зобов’язань, за виконання замовлень держави, перед споживачами, банками тощо. Договірні зобов’язання, як правило, виконуються з точністю не тільки до конкретної дати,  але й до певної години.

6. Господарська самостійність у межах, передбачених законодавством. Цей принцип передбачає самостійне формування підприємством програми діяльності; залучення матеріально-технічних, фінансових та трудових ресурсів; встановлення цін на продукцію та послуги; вільне розпорядження прибутком, що залишається після сплати податків, зборів та інших платежів; здійснення зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємством належної йому частки валютного виторгу на свій розсуд.

 Ці принципи комерційної господарської діяльності безпосередньо мають забезпечити організаційну основу інтенсивного характеру індивідуального відтворення на підприємстві з метою привласнення прибутку.

Узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємства відповідно до Закону України про підприємство є прибуток (доход), порядок використання якого визначає власник.

Підприємство самостійно визначає фонд оплати праці без обмеження його росту з боку державних органів, мінімальний розмір оплати праці найманих робітників (не може бути менше мінімальної заробітної плати, установлюваної законодавством України), установлює форми, системи і розміри оплати праці й інші види доходів працівників.

Підприємство самостійно здійснює планування діяльності і визначає перспективи розвитку, виходячи з попиту на вироблену продукцію. Основу планів складають договори, укладені зі споживачами продукції, робіт, послуг, і постачальниками матеріально-технічних ресурсів.

Підприємство реалізує свою продукцію за цінами і тарифами, установлюваними самостійно чи на договірній основі. У розрахунках із закордонними партнерами застосовуються контрактні ціни відповідно до умов і цін світового ринку.

Питання соціального розвитку, включаючи поліпшення умов праці, життя і здоров'я членів трудового колективу і їхніх родин, вирішуються трудовим колективом за участю власника відповідно до статуту підприємства, колективним договором і законодавчими актами України.

Підприємство несе відповідальність за порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, вимог до якості продукції, за забруднення навколишнього середовища. Підприємство повинне забезпечувати безпеку виробництва, санітарно-гігієнічні норми і вимоги по захисту здоров'я його працівників, населення і споживачів продукції.

Контроль за окремими сторонами діяльності підприємства здійснюють:

• державна податкова адміністрація;
• податкова поліція;
• державні органи, на які покладений нагляд за безпекою виробництва, праці, протипожежної й екологічної безпеки;
• інші органи, визначені законодавством України.

 

2.3  ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА

Підприємство - це самостійний, організаційно відособлений суб'єкт виробничої сфери народного господарства, який виробляє і реалізує продукцію, виконує роботи промислового характеру чи надає платні послуги.

Головною метою створення і функціонування підприємства є одержання максимально можливого прибутку за рахунок реалізації споживачам виробленої продукції (виконаних робіт, зроблених послуг), на основі якої задовольняються соціальні й економічні запити трудового колективу і власників засобів виробництва.

На основі загальної мети підприємства формуються і встановлюються цілі, що визначаються інтересами власника, розмірами капіталу, ситуацією усередині підприємства, зовнішнім середовищем і повинні відповідати наступним вимогам: бути конкретними і вимірними, орієнтованими в часі, досяжними і взаємно підтримуваними.

Підприємство як основна ланка народного господарства і покликане реалізувати основну мету, тобто випускати максимально можливу кількість товарів і послуг за мінімальних витрат для задоволення суспільних потреб. Для реалізації цієї мети підприємство повинно виконувати певні функції. Який критерій треба покласти в основу класифікації функцій. Найлогічніше таку класифікацію органічно пов'язати зі структурою економічних відносин й доповнити основними аспектами власності. Оскільки в системі економічних відносин розрізняють техніко-економічні, організаційно-економічні та виробничі відносини (відносини економічної власності), то відповідні функції повинні виконувати і підприємства. 
     1.Техніко-економічна функція передбачає:

• задоволення потреб споживача в продукції (роботах, послугах);
• забезпечення конкурентоздатності підприємства;
• ріст продуктивності праці;
• розвиток виробничої інфраструктури;
• самофінансування;
• отримання прибутку;
• запровадження нової техніки і технології;
• впровадження досягнень науки у виробництво;
• придбання якісних комплектуючих виробів та предметів праці;
• наймання або підготовку робочої сили відповідної якості;
• раціоналізацію виробничих процесів тощо.

2.Організаційно-економічна функція означає:

• управління процесами виробництва та збуту товарів,
• раціональну організацію праці найманих працівників (або асоційованих працівників на підприємствах трудової колективної власності) шляхом впровадження прогресивних форм та методів праці,
• укладання контрактів,
• вивчення ринку та ін.

Ця функція є реалізацією таких форм організаційно-економічних відносин, як менеджмент і маркетинг.

3.Функція реалізації відносин  економічної власності передбачає:

• управління власністю,
• контроль за процесом ціноутворення,
• розподілом доходів,
• випуском акцій та їх продажем,
• залученням зовнішніх джерел фінансування тощо. 
  Якщо ці функції доповнити аналізом функцій, які випливають з основних аспектів власності, то слід вирізнити:

4. Правова  полягає в тому. що підприємство через союзи підприємців повинно впливати на удосконалення законодавства, економічну політику держави

     5. Соціальна:

• формування колективу;
• поліпшення умов і змісту праці;
• удосконалення кваліфікаційного складу працівників;
• поліпшення житлових умов працівників;
• культурно-освітня та спортивно-оздоровча робота.

6. Екологічна: 

• вдосконалення технологічних процесів;
• створення і розвиток екологічної інфраструктури;
• наукові і технічні вирішення проблем навколишнього середовища і раціонального природокористування.

7. Психологічна, що передбачає

• створення належного психологічного клімату,
• формування у працівників почуття господаря,
• ставлення до власності підприємства як до своєї,
• набуття рис колективізму

  8. Зовнішньоекономічна функція полягає у самостійному здійсненні зовнішньоекономічної діяльності підприємства відповідно до чинного законодавства. Ця функція визначається місцем і роллю даного підприємства у міжнародному поділу праці, зокрема, в таких формах його вияву, як предметній, детальній та технологічній спеціалізації, науково-дослідному співробітництві. Зовнішньоекономічна функція підприємства реалізується його можливістю використовувати кошти в іноземній валюті, відкритті за межами держави своїх представництв, філій та виробничих підрозділів. їх утримання здійснюється за кошти даного підприємства. В сучасних умовах поглиблення міжнародного поділу праці підприємство і стає головною фігурою зовнішньоекономічної діяльності.