Особливості міграції та її вплив на стан ринку праці України

Таким чином, нашій державі треба  робити активні кроки задля досягнення європейських стандартів, та вивчати  досвід європейських країн, але також  варто переймати досвід країн  СНД.

Визначимо загальні напрямки міграційної  політики, що є спільними для більшості  країн світу.

Найбільш типовими рисами політики приймаючих держав по відношенню до трудової міграції на сучасному етапі являються:

- залучення висококваліфікованих  спеціалістів;

• жорстка політика по відношенню припинення нелегальної імміграції і незаконного працевлаштування іноземних робітників;
• відбір кращих з числа іноземних студентів, які навчаються в країні й надання їм права на роботу та житло.

Політика країн, що «поставляють»  мігрантів на світовий ринок праці:

• заохочення виїзду частини населення за кордон з метою зменшення безробіття, соціальних видатків і забезпечення грошових надходжень у країну в вигляді валютних переказів мігрантів;
• прагнення обмежити «відтік умів», створюючи більш достойні умови роботи для національної інтелігенції на батьківщині, допомога у працевлаштуванні молодих спеціалістів, що навчались за кордоном.

У країнах, що одночасно виступають і експортерами й імпортерами  робочої сили, поєднуються зусилля  заохочувати виїзд безробітніх з низькою кваліфікацією і одночасно залучати висококваліфікованих спеціалістів, вчених, викладачів, підприємців.

Україні в майбутньому слід використати такий світовий досвід щодо міграційної політики:

1. У дозволі на імміграцію задіювати мінімум три державних відомства: міністерство закордонних справ, що відає видачею в'їзних віз, міністерство юстиції, представлена службою з імміграції, або інші органи прикордонного контролю, що безпосередньо виконують визначений законодавством режим в'їзду; міністерство праці, що наглядає за використанням іноземної робочої сили. Це дозволить регулювати імміграційні процеси, враховуючи численні фактори та інтереси.
2. Слід налагодити адаптивність державної міграційної політики відповідно до конкретної ситуації на ринку праці. Наприклад, за дефіциту трудових ресурсів у західноєвропейських країнах застосовувалися державні заходи заохочення імміграції, у тому числі й нелегальної. Коли ж інтереси підприємств зумовили потребу у зменшенні рівня імміграції, держава обмежила потік іноземних працівників. Тобто міграційна політика має бути гнучкою та мати змогу змінюватися відповідно до зміни стану ринку праці.
3. У більшості країн (Німеччина, Італія, Франція та інші країни світу) дозвіл на в'їзд іммігрантові видається на підставі підписаного контракту з наймачем про його працевлаштування і висновку міністерства праці про те, що така робота вимагає спеціальних навичок або з інших причин не може виконуватися місцевими робітниками. У деяких країнах перед видачею дозволу на в'їзд потенційного іммігранта його роботодавець зобов'язаний дістати згоду міністерства внутрішніх справ і профспілок певної галузі. Ці процедури дещо ускладнюють процес міграція як для іммігранта так і для країни, що приймає, проте це дуже ефективний засіб зменшення рівня нелегальної міграції. В Україні дані заходи на сучасному етапі впровадити дуже важко. І вони значно знизять приплив середьно- та висококваліфікованих кадрів, що є дуже негативним. Як на мене, дану практику доцільно буде перейняти у недалекому майбутньому та зараз, але для чітко визначеного переліку професій, які користуються найбільшою популярністю серед резидентів, забезпечують багато робочих місць.
4. Слід врегулювати (шляхом видання відповідних нормативно-правових актів) перебування іноземних студентів в Україні. Адже багато студентів, які прибувають з країн Африки та Азії, часто бачать своє "навчання" в Україні лише як транзитний пункт на шляху до Західної Європи. Тому пропонується ввести спеціальні студентські візи (на зразок американської візи Л), умови одержання яких вимагатимуть обов'язкового повернення студента до країни його постійного перебування після закінчення терміну навчання. І, по-друге, потрібно налагодити механізм контролю за виконанням студентами цих умов. Займатися цим має новостворена Державна міграційна служба;

Варто також використати досвід регулювання міграції, що набутий  Росією:

1. В рамках селективного підходу:

• трудовий мігрант може працювати лише у тому суб'єкті федерації, де отримав на це дозвіл (в Україні суб'єкти федерації заміняють адміністративні області та Автономна республіка Крим);

• уряд залишає за собою право вводити квоти на прийом іммігрантів як в окремих суб'єктах федерації, так і по всій державі, які можуть залежати від професії, кваліфікації прибулих, а також країни їхнього походження;

2. Іноземці мають щорічно інформувати  відповідні органи про місце  свого проживання та роботи, величину  доходів. Якщо ж іноземець не  займався трудовою діяльністю  понад півроку і не може  довести, що має інші легальні  джерела достатнього доходу, дозвіл  на проживання в країні анулюється.

Вдосконалення міграційної політики допомагає вирішувати проблеми ринку  праці. Наведемо конкретні приклади того, ж через регулювання міграційних  процесів можна впливати на стан ринку  праці (див. табл. 3.1.)

Таблиця 3.1.

Пропозиції щодо вирішення  проблем ринку праці шляхом проведення заходів міграційної політики

Деякі проблеми ринку праці	Заходи міграційної політики, що сприятимуть вирішенню проблем  ринку праці
Високий рівень безробіття	1. Налагоджувати співпрацю  України з іншими державами  - укладати договори у сфері  працевлаштування з країнами  Євросоюзу, СІЛА, Канадою та іншими. Це допоможе забезпечити українців  легальними робочими місцями  з достойною оплатою праці,  а отже знизить напруження  на ринку праці.
Дефіцит кадрів робочих професій	Проводити заходи по стимулюванню приїзду в Україну трудових мігрантів робітничих професій. Разом з тим, має вестися жорсткий контроль за тим, щоб приїжджали лише дійсно потрібні кадри. Цьому сприяє грамотне квотування іммігрантів. Видавати таким робітникам лише тимчасову візу, укладати договір  про роботу тільки на певний термін, оскільки працівники невисокої кваліфікації можуть ставати в подальшому тягарем  для приймаючої країни.
3. Посилення структурних  і регіональних диспропорцій зайнятості	Міграційну політику адаптовувати до потреб окремих регіонів: розробляти місцевими відділами Державної міграційної служби окремі міграційні квоти по регіонах; використовувати досвід Росії: надавати можливість мігрантам працювати лише в тій області, де вони отримали на це дозвіл. 2.Застосовувати селективний підхід для усунення структурних диспропорцій: заохочувати потрібних кадрів та обмежувати в'їзд не затребуваних працівників.
4.Зростання масштабів  тіньового сектору ринку праці	Укласти Договір з Росією, В'єтнамом, Нігерією, Пакистаном про депортацію. Введення для іммігрантів обов'язкових іспитів з української мови, історії України, Конституції. Введення кримінальної відповідальності за незаконне перебування на території України. Проведення державною міграційною службою комплексних перевірок законності перебування трудових мігрантів на території України, їхньої трудової діяльності, дотримання ними податкового законодавства.

 

Таким чином в перспективі, грамотно використовуючи досвід іноземних країн  та власні здобутки, Україна матиме ефективну міграційну політику, що сприятиме розвитку економіки та інших сфер життя. Україна відсіюватиме непотрібних іммігрантів та стимулюватиме приїзд затребуваних кадрів, налагодить ефективний механізм квотування мігрантів, відсіювання нелегальних переселенців. Це дасть змогу значно покращити стан ринку праці – знизити рівень безробіття, підняти рівень зайнятості та економічної активності населення, забезпечити галузі необхідними висококваліфікованими кадрами та заповнити напівпорожні ніші непрестижних професій працівниками.

В разі ж байдужого ставлення  до даного питання, ігнорування проблем  міграції, в Україні можуть значно посилитись негативні тенденції: зростання  рівня нелегальної міграції, масовий  «відтік умів», великомасштабний виїзд  молоді на навчання а потім і роботу за кордоном. Все це призведе до підвищення рівня криміналізації життя населення, браку кваліфікаційних кадрів на ринку праці, старіння нації, зростання  безробіття, майже повної депопуляції  певних регіонів.

ВИСНОВКИ

Економічна сутність ринку праці  полягає в тому, що він є механізмом виявлення і погодження попиту і  пропозиції на робочу силу.

Економічна сутність міграції пов'язана  із територіальним перерозподілом робочої  сили, забезпеченням її мобільності, кількісної та якісної відповідності  між попитом та пропозицією робочої  сили різного профілю та кваліфікації в різних районах.

Загальний стан ринку праці зараз  має тенденцію до покращення, хоч і незначного, оскільки зростає рівень зайнятості, зменшується рівень безробіття, але частка економічно-активного населення зменшується. На це великий вплив справила світова економічна криза.

Міграція та ринок праці тісно  пов'язані між собою: динаміка основних показників ринку праці є дуже схожою з динамікої міграційного сальдо: показники змінювались в кращу сторону до 2007-2008 року,  потім напрямок їх зміни ставав негативним, а вже в 2010 році знову з’явилась тенденція до покращення. Тобто міграційні процеси безпосередньо пов'язані з ринком праці і навпаки. Також я виявила, що в тих регіонах, де стан ринку праці є відносно низьким, значно вищим є рівень еміграції населення. До областей з такою ситуацією відносяться Рівненська та Тернопільска області. Ще одною закономірністю, яку я виявила є те, що в областях з найнижчим рівнем безробіття спостерігаються найвищі коефіцієнти міграційного приросту (Одеська область, Крим, Київ та Севастополь). Відповідно найвищий рівень економічної активності в Києві та Севастополі тому, що в ці міста приїжджає велика кількість мігрантів, які в переважній більшості відносяться до економічно активного населення. Ще я виявила певні суперечності, оскільки на ринок праці впливає не тільки міграція а й інші фактори.

Щоб покращити стан ринку праці, можна регулювати міграційну політику. На сьогоднішній день міграційна політика України характеризується незавершеністю, відсутністю комплексного всеохоплюючого характеру, практичного досвіду, на який можна було б опертися, раціональної нормативно-правової бази.

Україна має риси як країни-імпортера  робочої сили, так і країни- експортера. Нашій державі доцільно переймати досвід розвинених краї світу, що мають продуману міграційну політику.

Доцільно застосовувати  такі засоби та заходи вдосконалення  міграційної політики:

1. Покращити інформаційне забезпечення проведення державної міграційної політики:

- створити єдину інформаційну базу з питань трудової міграції;

• забезпечити інформування українських трудових мігрантів шляхом створення електронної розсипки;
• розробити й запровадити єдину автоматизовану інформаційну системи обліку та аналізу міграційних потоків.

2. Налагодити систему державних органів, що покликана забезпечити реалізацію державної міграційної політики: створити систему центрів тимчасового розміщення нелегальних мігрантів. На території України повинно бути близько 40 таких центрів.

3. Удосконалювати та створювати нові державні та регіональні цільові програми: можна використати досвід Німеччини, котра у 2000 році розпочала програму «зелених карт» для ІТ спеціалістів.

4. Розвивати міжнародне  співробітництво у сфері міграції  з іноземними державами та  міжнародними організаціями:

• укласти договір з Росією - про повернення нелегалів, що потрапили до України, перетнувши російсько-український кордон;
• укласти договори про депортацію з країнами-«постачальниками» нелегальних мігрантів, зокрема В'єтнам, Нігерія, Пакистан;
• провести, врешті-решт, демаркацію державного кордону України з Росією.

5. Вдосконалювати законодавство  з питань міграції:

• опрацювати та прийняти закон «Про закордонних українців»;
• внести зміни до закону «Про громадянство України»;

• доповнити Закон «Про імміграцію» пунктом про здачу  іммігрантами іспитів з української  мови, історії України, Конституції.

Також на перспективу варто  використовувати такий досвід країн  світу:

• у дозволі на імміграцію задіювати мінімум три державних відомства;

• ввести спеціальні студентські візи (на зразок американської візи J1), умови одержання яких вимагатимуть обов'язкового повернення студента до країни його постійного перебування після закінчення терміну навчання;

• дозвіл на в'їзд іммігрантові видавати на підставі підписаного контракту з наймачем про його працевлаштування і висновку міністерства праці про те, що така робота вимагає спеціальних навичок або з інших причин не може виконуватися місцевими робітниками;
• міграційну політику адаптовувати до потреб окремих регіонів:
• розробляти місцевими відділами Державної міграційної служби окремі міграційні квоти по регіонах;
• використовувати досвід Росії: надавати можливість мігрантам працювати лише в тій області, де вони отримали на це дозвіл.

Таким чином в перспективі, грамотно використовуючи досвід іноземних  країн та власні здобутки, Україна  матиме ефективну міграційну політику, що  значно покращить теперішній стан ринку праці.

В разі ж байдужого ставлення  до даного питання, ігнорування проблем  міграції, в Україні можуть значно посилитись негативні тенденції. Це призведе до підвищення рівня криміналізації життя населення, браку кваліфікованих кадрів на ринку праці, старіння нації, зростання безробіття, майже повної депопуляції певних регіонів.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Брич, В. Шляхи вдосконалення регулювання зовнішньої трудової міграції населення [Текст] / В. Брич,П. Шушпанов // Україна: аспекти праці. - 2010. - №4. - С. 28-30.
2. Буглай В.Б., Ливенцев Н.Н. Міжнародні економічні відносини // Москва, «Фінанси і статистика», 2007 – 347с.
3. Васильківський, Д.М. Зовнішня трудова міграція в Україні: сучасний стан, причини, наслідки [Текст] / Д. М. Васильківський, О. А. Осійчук // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. - 2009. - № 1. - С. 97-101.
4. Васильченко В.С.  Державне регулювання зайнятості / В.С. Васильченко/ Навч. Посіб. – 2-ге вид., перероб. і доп., – К .: КНЕУ, 2008. – 456с.