Основні макроекономічні показники–індикатори розвитку національної економіки

як сума витрат на купівлю всього обсягу виробленої в даному році продукції (метод кінцевого використання);

як сума доходів, отриманих від виробництва всього обсягу продукції даного року (розподільчий метод).

Метод 1. Визначення ВНП по витратах передбачає підсумовування витрат на кінцеву продукцію, тобто на споживання, інвестиції, державні видатки й чистий експорт. А конкретно:

Витрати на споживання (С) включають витрати домашніх господарств на різноманітні товари та послуги ( на хліб, цукор, одяг, побутову техніку, комунальні та інші послуги тощо).

Витрати на інвестиції (І) - це витрати на інвестиційні товари, до яких відносять устаткування, верстати, виробничі будівлі, матеріально-технічні запаси, житлове будівництво.

Державні  витрати (Д). Вони йдуть безпосередньо на виробництво товарів та послуг ( електроенергія, школи, лікарні бібліотеки і т.д.). Трансфертні платежі ( виплата безробітним, інвалідам, пенсії і т.д.), хоча є частиною державних видатків, не включаються до ВНП тому, що ні пенсіонер, ні безробітний нічого не виробляють і не надають послуг.

Чистий  експорт (Е) - це весь експорт за вирахуванням імпорту. Оскільки в національний обсяг виробництва входить лише те, що виробляється даною країною, то необхідно віднімати витрати інших країн на виробництво товарів у даній країні або ж продукцію, що реалізується в даній країні, але вироблену іншими країнами. Наприклад, якщо в Україні продається комбайн, вироблений у США, то всі витрати, пов'язані з його виробництвом, слід відносити до витрат США, а витрати на доставку та реалізацію – до витрат України. В той же час вироблені в Україні продукти та послуги, але продані за її межами, повинні давати доход саме Україні, а не тій країні, в якій вони реалізуються.

Отже, ВНП по витратах – це сума всіх чотирьох видів витрат країни:

 

ВНП - С + І + Д + Е

 

Метод 2. По доходах ВНП визначається як сума всіх доходів господарських одиниць (і населення) і економічної діяльності, а також амортизаційних відрахувань (споживання основного капіталу). Розрізняють чотири компоненти пофакторного доходу: зарплату, ренту, процент і прибуток.

Заробітна плата (ЗП) – це оплата праці найманих робітників і службовців. Вона включає суму зарплати, отриманої згідно з відомістю, додаткові виплати по соціальному забезпеченню, соціальному страхуванню, в тому числі виплати з приватних пенсійних фондів і т.д.

Рента (К) - це рентні доходи, отримані домогосподарствами в результаті здавання в оренду землі, приміщень, житла і т.д.

Процент (%) - це плата: за грошовий капітал, покладений до банку; за кредит і т.д.

Прибуток (Р). Розуміється прибуток, який отримують власники одноосібних господарств, кооперативів, корпорацій.

 

2.4 Валовий національний доход (ВНД)

 

Валовий національний доход (ВНД) – це сума внутрішніх первинних доходів, тобто  ВВП плюс чисті зовнішні первинні доходи, які отримані резидентами  даної країни від інших країн.

Чисті зовнішні первинні доходи (ЧПД_з) визначаються як різниця між первинними доходами, які отримані від інших країн, і первинними доходами, які передані іншим країнам. Отже, ВНД відрізняється від ВВП на сальдо первинних доходів, отриманих з-за кордону і переданих за кордон:

 

ВНД = ВВП + ЧПД_з

 

При цьому  слід зазначити, що до первинних доходів, відносяться доходи, які отримані від первинного розподілу сукупного  доходу, тобто від розподілу доданої вартості між власниками факторів виробництва і урядом (через чисті податки на виробництво і імпорт, до яких входять всі податки, що збільшують ціну товарів). Податки на виробництво і імпорт є первинним доходом держави, тобто органів державного управління. До первинних доходів відносяться і доходи від власності.

Зовнішні  первинні доходи включають оплату праці  найманих працівників і доходи від  власності, які власники фінансових активів (грошових коштів), землі, нематеріальних (нефінансових) активів отримують (або  передають) за надання права користування ними господарським одиницям. На рівні  економіки в цілому вони включають: відсотки за наданні кредити; дивіденди  за участь в акціонерному капіталі; чисту ренту за користування землею; плату за розробку запасів корисних копалин; плату за використання авторських прав, патентів, торгових знаків; реінвестований доход іноземних компаній та ін.

Первинні  доходи, які отримують резиденти  даної країни, можуть бути у формі  поточних трансфертів перерозподілені  нерезидентам. І навпаки, первинні доходи нерезидентів можуть у формі поточних трансфертів передаватись резидентам країни. З урахуванням руху поточних трансфертів у грошовій і натуральній  формах формується валовий наявний  національний доход (ВНД_н):

 

ВНД_н = ВНД + ЧПТ_з,

 

де ЧПТ_з – чисті поточні зовнішні трансферти, тобто різниця між поточними трансфертами, отриманими з-за кордону і переданими за кордон.

Зазначимо, що поточні трансферти (отримані і  передані) включають: платежі зі страхування  від нещасних випадків; поточні податки  на доходи та майно (податок на прибуток, прибутковий податок на громадян, податок на транспортні засоби та ін.); відрахування на соціальне страхування; допомогу з соціального забезпечення, що надходить від інших країн; обов’язкові збори та платежі від домашніх господарств; добровільні внески; штрафи і пені та ін.

Якщо  від ВНД і ВНД_н відрахувати споживання основного капіталу (амортизацію), то отримаємо чистий національний доход (ЧНД) і чистий наявний національний доход (ЧНД_н).

 

2.5 Особистий  доход (ОД)

 

Наступний показник – особистий доход (ОД). Особистий доход складається  із первинних доходів домашніх господарств  та їх вторинних доходів, які не зароблені, але отримані в наслідок перерозподілу  первинних доходів (внутрішні соціальні  трансферти – СТ_в та чисті зовнішні соціальні трансферти – ЧСТ_з).

 

ОД = (ЗП – ВСФ) + Р + ЧВ + Д + ЗД +СТ_в + ЧСТ_з,

 

де ВСФ  – відрахування від заробітної плати  до страхових фондів;

Р – рента  як доход від передачі прав на використання власності (землі, надр тощо);

ЧВ –  чистий відсоток як доход від фінансових активів (позички, облігації, термінові  внески тощо); він обчислюється як різниця  між отриманими і сплаченими відсотками;

Д – дивіденди  як доход від участі в акціонерному капіталі;

ЗД –  змішаний доход, тобто доход некорпоративного (індивідуального) бізнесу.

 

2.6 Безподатковий доход (БД)

 

Велике  значення в макроекономічному аналізі  має показник особистого безподаткового доходу, або просто безподаткового доходу (БД). Він обчислюється як різниця між особистим доходом і особистими податками (ОП):

 

БД = ОД –  ОП,

 

де ОП – особисті податки (прибутковий  податок, податки на особисте майно, на спадщину та ін.).

Безподатковий доход використовується на особисте споживання та заощадження. Зазначимо, що особисте споживання охоплює лише споживання домашніх господарств. Кінцеве  споживання, крім споживання домашніх господарств включає також витрати  на споживання органів державного управління і некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства.

 

2.7 Реальні  та номінальні величини. Цінові індекси

 

Номінальний ВВП – це обсяг виробництва, який вимірюється в поточних цінах, тобто в цінах що існують на момент виробництва:

 

Номінальний ВВП = Уp_iq_i,

 

де q_i – обсяг виробництва i-го товару в поточному році;

p_i – ціна i-го товару в поточному році.

Таким чином, на величину номінального ВВП впливають  два процеси:

- динаміка обсягу виробництва;

- динаміка рівня цін.

Реальний  ВВП – це обсяг виробництва, який вимірюється в сталих (незмінних, базових) цінах, тобто на величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва:

 

Реальний  ВВП = Уp₀q_i,

 

де p₀ – ціна i-го товару в базисному році.

Враховуючи  описане, реальний ВВП можна розрахувати  шляхом коригування номінального ВВП  на індекс цін (І_р):

 

 

Звідси  випливає, що

 

Зміна реального  ВВП, % = Зміна номінального ВВП, % – Зміна індексу цін, %

 

Якщо  величина індексу цін менша за одиницю (І_р<1), то відбувається коригування номінального ВВП у бік збільшення, яке називається інфлюванням. Якщо ж величина індексу цін більша за одиницю (І_р>1), то відбувається дефлювання – коригування номінального ВВП у бік зменшення (мал. 2.1).

Для здійснення названих коригувань використовують цінові індекси Ласпейреса, Пааше і Фішера (цінові дефлятори).

Індекс Ласпейреса (або агрегатний індекс цін) показує, як змінюються ціни за два періоди, що порівнюються, якщо структура виробленого ВВП залишається  незмінною. Вагами в цьому випадку  є товарна структура виробництва  базисного періоду, а тому зміни  у виробництві і споживанні, пов’язані  з науково-технічним прогресом, не враховуються.

 

 

ВНП_ном

Y

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВВП номінальний інфлюємо                                                               ВНП_реал

 

 

ВВП номінальний дефлюємо

 

 

 

 

 

 

 

 

І_р<1                                                І_р>1

 

 

0                                              базисний рік                                                               роки

 

Мал. 2.1. Інфлювання та дефілювання як способи коригування  номінального ВВП

 

Індекс має вигляд:

 

,

 

де p₁ , p₀ – ціни відповідно в поточному і в базисному періодах;

q₀ – обсяг виробництва в базисному періоді.

Індекс Ласпейреса, розрахований для фіксованого “кошика” споживчих товарів і послуг (q_k), називають індексом споживчих цін:

 

.

 

Фіксований споживчий кошик  складається приблизно із 300 найменувань  товарів і послуг які купуються  типовим міським мешканцем. Індекс побудовано так, що ціна кошика у базисному  періоді береться за 100%, а тому значення індексу вказує на те, на скільки  відсотків змінилася ціна товарів  – компонентів споживчого кошика у поточному періоді в порівнянні з попереднім.

Індекс споживчих цін розраховується щомісячно, є оперативним і найпоширенішим показником рівня інфляції.

Індекс Пааше частково усуває обмеженість індексу Ласпейреса, оскільки вагами в даному є товарна структура виробництва поточного року. Індекс має вигляд:

 

,

 

де q₁ – обсяг виробництва в поточному періоді.

Індекс Пааше, розрахований для сукупності товарів і послуг, що входять до складу ВВП, називається дефлятором ВВП:

 

Оскільки  на цей індекс впливають структурні зрушення, які компенсують підвищення цін на окремі товари вважається, щодефлятор ВВП недооцінює зростання загального рівня цін.

Безперечно, що індекс споживчих цін та дефлятор ВВП дають різну характеристику зміни рівня цін. Це пояснюється  тим, що між цими двома індексами  існує три суттєві відмінності:

- дефлятор ВВП відображає зміну цін на всі вироблені товари та надані послуги, а індекс споживчих цін – тільки на ті товари, що входять до складу споживчого кошика;

- дефлятор ВВП не відображає зміну цін на імпортні товари, оскільки імпорт не входить до складу ВВП. Але до споживчого кошика входять імпортні товари, тому в індексі споживчих цін знаходить відображення зміна цін і на імпортні товари;

- третя, найсуттєвіша відмінність полягає в тому що дефлятор ВВП є поточно зваженим (індекс Пааше), а індекс споживчих цін є базисно зваженим (індекс Ласпейреса).

Проте на практиці відмінність між  цими двома індексами незначна, і  вони обидва досить добре відображають тенденцію та швидкість зміни  цін. В залежності від мети дослідження  завжди можна підібрати той індекс, який найбільшою мірою відповідає поставленому завданню.

Індекс Фішера, як середнє геометричне значення індексів Ласпейреса і Пааше, усуває їхню обмеженість:

 

.

 

 

2.8 ВВП та економічний добробут

 

Реальний ВВП на душу населення  використовується на практиці як найобгрунтованіша  характеристика економічного добробуту. Проте в такій ролі він має  значні недоліки.

По-перше, від величини ВВП варто  було б відняти вартісну оцінку так  званих негативних факторів (забруднення  повітря і воли, шум, перенаселення  тощо), які пов’язані з його виробництвом і, зрозуміло, завищують рівень нашого матеріального добробуту. Скажімо, виробник забруднює річку, держава  витрачає кошти на її очищення, що збільшує показник ВВП, проте вартість забруднення  не вираховується.