Основи функціонування державних підприємств в сучасних умовах

Норма амортизації впливає на собівартість продукції, а відповідно й на величину чистого доходу. Тому норми амортизації повинні бути науково обґрунтованими. Це дає змогу точніше обчислити собівартість і ціни на продукцію.

Методи амортизації У зв'язку з об'єктивними процесами прискорення НТП, швидким моральним і фізичним зносом і необхідністю у короткі строки оновити основні фонди потрібно прискорити їх амортизацію. Це вимагає докорінних змін в амортизаційній політиці, тобто суттєвого підвищення норми амортизації. [1,110c.]

Існує кілька звичайних методів амортизації основних фондів підприємства.

Виробничий метод: залежить від функціонування амортизованого об'єкта.  
Недоліком цього методу є те, що за ним важко визначити відробіток окремих об'єктів необоротних активів, наприклад, при моральному старінні, реорганізації підприємства.

Метод рівномірного прямолінійного списання вартості об'єкта, що амортизується. Списання відбувається рівними частинами протягом усього періоду експлуатації об'єкта. Серед 600 крупних компаній США цей метод використовують понад 90% компаній.

Недоліком цього методу є те, що у ньому не враховуються моральний знос і необхідність збільшення витрат на ремонт в останні роки експлуатації.  
Поряд із звичайними методами амортизації основних фондів підприємствами у міжнародній практиці використовуються і методи прискореної амортизації.  
Цей метод у США використовують лише 13% підприємств. Метод подвоєного зменшуваного залишку: подвоєна ставка відрахувань розраховується за методом рівномірного прямолінійного списання. Сума амортизації визначається не за початковою, а за залишковою вартістю станка.  
Лише 10% підприємств у США використовують цей метод. У міжнародній практиці існують також спеціальні методи амортизації. Норма амортизації визначається як відношення загальної суми річної амортизації відповідної групи фондів до сумарної початкової вартості. За цим методом у перший обліковий період придбання фондів списується від 10 до 50% вартості основних фондів. Він застосовується для малоцінних фондів - інструментів та інвентарю, а також в експериментальних галузях, для будівель, які здаються в оренду, тощо. [1,111c.]

Таким чином, у зносі вартість засобів праці набуває ще одне існування: перша частина її залишається пов'язаною із споживною вартістю, або натуральною формою засобів праці, а друга відокремлюється від неї у вигляді грошей. У русі вона збільшується, аж поки ці засоби праці не відживуть свій вік і вся їхня вартість, відокремившись від "тіла" засобів праці, не перетвориться у гроші. 

Розділ 2. Основи функціонування державних підприємств в сучасних умовах

2.1 Держава, як самостійний господарюючий суб’єкт державного підприємництва

Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами. Ці особливості обумовлені способом відмежування функцій власника від функцій управління майном в державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об'єктом права державної власності. Підприємству як суб'єкту права це майно належить на праві повного господарського відання. Дане право вужче, ніж право власності. Обсяг його залежить від цільового призначення відповідного майна.

Державне підприємство володіє, користується і розпоряджається цим майном, «вчиняючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать закону та цілям діяльності підприємства», тобто його статуту. Оскільки державне підприємство є суб'єктом права повного господарського відання майном, а не суб'єктом права власності, щодо державних підприємств діє спеціальна категорія — правовий режим майна державних підприємств. Вона означає, що державні підприємства керуються спеціальними правилами заснування, утворення їх майна при заснуванні, визначення цілей і предмета діяльності (статути затверджують і контролюють уповноважені органи), управління майном, розподілу прибутку тощо.

Державні підприємства як суб'єкти одної форми власності (організаційної форми) поділяються на види:

- державні підприємства, засновані на загальнодержавній власності;

- державні підприємства, засновані на республіканській (Республіки Крим) власності;

- державні комунальні підприємства, засновані на власності адміністративно-територіальних одиниць.

Усі ці підприємства – державні юридичні особи.

Особливим видом підприємства, заснованого на державній власності, є казенне підприємство. Майно, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством, належить йому не на праві повного господарського відання, а на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, казенне підприємство володіє і користується зазначеним майном.

Розпоряджатися закріпленим за ним на праві оперативного управління державним майном, що належить до основних фондів підприємства, казенне підприємство може лише з дозволу органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном. Особливості розпорядження іншим майном казенного підприємства визначаються у його статуті.

У сучасній практиці під казенним підприємством розуміють юридичну особу унітарне державне підприємство, засноване на праві оперативного управління майном. Функцію такого підприємства можна визначити як безпосереднє задоволення вираженої у вигляді державного замовлення суспільної потреби у продукції або послугах особливого призначення і важливості.

Як засвідчує досвід, потреба у підприємствах цього типу власності, мотивація їхнього введення, їхнє представництво у структурі державного сектору економіки і народного господарського комплексу країни загалом залежать від економічного становища держави, конкретних історичних завдань і багатьох інших чинників.

Поняття "казенне підприємство" містить дві принципові взаємозумовлені особливості, що стосуються організації управління підприємством і забезпечення його стабільного функціонування. Виходячи зі значної суспільної важливості робіт, що доручаються казенному підприємству, держава визначає ступінь своєї участі в управлінні та контролі діяльності казенного підприємства і тому обмежує можливості виконання підприємством самостійних господарських функцій. У порядку компенсації таких обмежень держава бере на себе турботу про забезпечення казенного підприємства достатнім виробничим завантаженням та виконанням певних робіт або послуг у необхідному обсязі.

Наведені принципи організації казенного виробництва розроблені за умов достатнього бюджетного фінансування щорічних оборонних замовлень. Перебуваючи під жорсткою опікою держави, казенне підприємство і його трудовий колектив можуть розраховувати на одержання достатніх коштів для існування і розвитку за результатами своєї роботи тільки при стабільному і якісному виконанні власником узятих на себе функцій замовника продукції (робіт, послуг). Якщо ця умова виконується, форма казенного підприємства є працездатною. Але коли держава перебуває в економічній кризі й не має коштів на підтримку оборонного замовлення, означені вище принципи, істотно обмежуючи казенне підприємство стосовно ведення господарчої діяльності, перетворюють ся на недоліки критичного характеру. Можна припустити, що саме труднощі забезпечення необхідного рівня фінансової підтримки казенних підприємств з боку власника є одним із пояснень того, що в Російській Федерації ця форма не одержала очікуваного поширення в процесі реформування державних підприємств: за даними Мінекономіки РФ, на квітень 1999 р. лише чотири підприємства перетворено у федеральні казенні [4].

Основною характеристикою визначення форми казенного підприємства є наявність та обсяг завантаження підприємства державним замовленням. Для підтримки статуту казенного підприємства частка держзамовлення має становити не менше половини загального обсягу робіт підприємства. Державне унітарне підприємство, що не забезпечене державним замовленням хоча б на половину своїх виробничих потужностей, концептуально не може визначатися як казенне підприємство і розглядатися кандидатом на перетворення на таке. За нинішніх складних економічних умов дозвіл на іншу, додаткову до особливо важливої, господарську діяльність казенного підприємства слід розглядати передусім як допоміжний засіб забезпечення стабільного функціонування підприємства (свого роду "підсобне господарство").

Проте не тільки фінансові проблеми перешкоджають широкому впровадженню казенних підприємств.

В умовах ринкових відносин казенні підприємства поступаються в економічній ефективності іншим, сучаснішим формам господарювання, де використовуються додаткові засоби стимулювання виробничої активності трудового колективу. Казенне підприємство за своїм статутом не має господарської самостійності, а, отже, не зацікавлено в розвитку та удосконаленні виробництва, зниженні вартості та підвищенні конкурентоспроможності продукції на світовому ринку. Складна схема узгодження та ухвалення рішень робить такі підприємства малопривабливими для потенційних іноземних партнерів. Тому казенні підприємства не слід розглядати як базу структурного розвитку ОПК України, як універсальний та оптимальний засіб його перебудови. Їх місце у системі розвиненого оборонного виробництва, напевно, має бути там, де інші організаційні форми непридатні (передусім це стосується розробки та виробництва зброї та боєприпасів сфери діяльності, що може здійснюватися тільки державним підприємством під контролем держави).

Казенне виробництво як  масову форму  організації  діяльності народногосподарського комплексу було відкинуто суспільством у Радянському Союзі всього 10 років тому з причини економічної неефективності.

Є чимало інших труднощів, спричинених відсутністю задовільного забезпечення підприємств держзамовленням та його відповідного фінансового наповнення, що перешкоджають нормалізації діяльності казенних підприємств, зокрема:

1. наявність (з 1996 р.) заборгованості державних замовників за роботи, які виконані підприємствами за державними оборонними замовленнями, і великих обсягів кредиторських заборгованостей самих підприємств;
2. проблеми функціонування підприємств у системі "завод місто", пов'язані з утриманням ними на своєму балансі міських комунальних служб (житловий фонд, котельні, водопровідні та каналізаційні мережі тощо);
3. низька дисципліна виконання законодавчих та директивних рішень, зокрема центральними органами виконавчої влади тощо.

Загалом ухвалені рішення щодо казенних підприємств виявилися не забезпеченими необхідною ресурсною базою і, як наслідок, неефективними. Склалася ситуація, коли реалізація позитивних намірів без надання відповідної економічної підтримки викликає лише погіршення стану питання, що розв'язується.

Лише державні підприємства, установи, організації мають право проводити діяльність у сфері обігу  наркотичних  засобів,  психотропних речовин і  прекурсорів,  занесених  до  списку  N  1  таблиці  IV,  який встановлюється державним замовленням. Порядок здійснення цієї діяльності  встановлюється  Кабінетом Міністрів України.

Обіг наркотичних засобів і психотропних речовин, занесених до таблиці  I,  на  території  України  забороняється,  за   винятком культивування снотворного маку і конопель, яке може  здійснюватися тільки  на  підставах  і  в   обсязі,    передбачених    державним замовленням.

Культивування  снотворного  маку  і  конопель    визначається органом, уповноваженим Кабінетом  Міністрів  України,  виходячи  з щорічної потреби у сировині, необхідної для промислових цілей.   Культивування  снотворного  маку  може  бути  дозволено  лише державним підприємствам лікарського рослинництва  для  виробництва макової соломи, необхідної для виготовлення наркотичних лікарських засобів підприємствам медичної промисловості. Культивування  конопель  дозволяється  лише  для  промислових потреб і одержання насіння.

Підприємства, які займаються культивуванням снотворного  маку і конопель, а також переробкою сировини, одержуваної з цих рослин, зобов'язані вжити заходів щодо забезпечення  встановленого  режиму охорони посівів, місць зберігання і переробки врожаю. Культивування снотворного маку і конопель, замовлення на  яке не оформлено належним чином, а  також  понад  обсяги,  встановлені державним замовленням, забороняється.

Власники або  землекористувачі  земельних  ділянок,  на  яких ростуть дикорослі  або  незаконно  посіяні  рослини,  які  містять наркотичні речовини, зобов'язані в  разі  виявлення  таких  рослин знищити їх негайно або у  термін,  встановлений  посадовою  особою органу внутрішніх справ.

Діяльність,  пов'язана  з  дослідним  виготовленням  аналогів наркотичних засобів чи психотропних речовин або їх  зберіганням  і використанням, здійснюється лише державними установами  відповідно до замовлення Міністерства охорони здоров'я України.  Порядок    здійснення    цієї    діяльності    встановлюється Міністерством охорони здоров'я України,  Міністерством  внутрішніх справ України та іншими відповідними міністерствами.   Адміністрації державних  установ,  які  виготовляють  аналоги наркотичних  засобів  або  психотропних  речовин,  зобов'язані   в місячний  термін  офіційно  повідомити  про  це    Комітет.    При виготовленні дослідної партії таких аналогів державні  установи  в 10-денний  термін  направляють  їх  до  Комітету  для   проведення експертизи і  вирішення   питання  про     реєстрацію  та  занесення  до таблиць I, II, III.

Природно, що, розв’язуючи проблему ефективності державного підприємництва, країни з розвиненою ринковою економікою нагромадили великий досвід. Загальною тенденцією стало посилення підприємницької діяльності держави не в «чистих» формах, тобто заснованих лише на державній власності, а в змішаних, корпоративних. Інакше кажучи, йдеться про інтеграційну форму державного регулювання шляхом володіння держчасткою у підприємствах зі змішаною формою власності. .Корпоративна участь   держави   в    підприємництві, об’єднуючи державну і приватну власність, дає можливість нівелювати мінуси кожної із них і посилити їхні переваги. Державний капітал, інтегруючись із приватним, набуває великої гнучкості й мобільності. Водночас приватний капітал стає менш ризикованим, стабільнішим і прогнозованішим. Сьогодні кілька найбільших компаній світу — це підприємства зі змішаною формою власності. Оцінюючи проблеми  державного втручання в економіку України, слід брати до уваги проблеми інституціоналізації приватної власності і бути обережними, покладаючи на неї тягар перехідного періоду. Формальна передача прав власності — це лише початок реформ. Інститут приватної власності забезпечує можливість відносної свободи у прийнятті економічних рішень господарськими суб’єктами, визначає їхні обов’язки і відповідальність, стимулює зниження витрат і раціональніше використання ресурсів. Однак спроба створити його шляхом перерозподілу власності ще ніде не приводила до бажаного результату, бо інститут приватної власності формується еволюційним шляхом через розвиток конкурентного середовища.