Охорона праці на робочому місці

Галогеновуглеводні погано розчиняються у воді, але добре  змішуються з багатьма рідкими органічними  речовинами. Хладони мають гарні  діелектричні показники, тому їх застосовують для гасіння електрообладнання, яке знаходиться під напругою; унаслідок високої густини хладони добре формують струмінь, і він легко проникає у полум’я; низька температура замерзання і висока змочувальна здатність дозволяють використовувати їх при мінусових температурах і гасити матеріали, які тліють. Однак хладони мають і певні недоліки. Хладони токсичні. А особливо токсичні продукти їх термічного розкладу. Також хладони мають високу корозійну активність.

Застосовують хладони  для гасіння об’ємних пожеж, для  попередження утворення вибухонебезпечного середовища, для поверхневого гасіння невеликих осередків загорання (вогнегасники). Не рекомендується застосовувати хладони для гасіння металів, певних металоорганічних сполук, гідридів металів і матеріалів, які містять оксисен. Гасіння твердими речовинами. Тверді гасильні речовини застосовують тоді, коли загорання невелике, і воно не піддається 150гасінню водою або іншими вогнегасними речовинами. Як тверді речовини використовують різні порошкові суміші. Принцип гасіння порошковими сумішами полягає в тому, що вони здійснюють ізоляцію поверхні, що горить, від кисню повітря або ізолюють пару і гази від зони горіння. Порошкові суміші мають такі переваги: висока вогнегасна ефективність, універсальність, можливість застосування при мінусових температурах. Вони практично нетоксичні, не мають корозійного впливу, їх можна застосовувати разом із розпиленою водою і пінними засобами пожежогасіння.

Порошкові суміші застосовують для гасіння металів і металоорганічних сполук, газового полум’я.

Недоліки: здатність злежуватися  і утворювати під час зберігання шматки.

Засоби гасіння пожеж  поділяють на первинні та автоматичні. До первинних засобів пожежогасіння  належать:

- внутрішні пожежні крани;

- вогнегасники;

- пісок;

- пожежна ковдра (кошма);

- пожежний інвентар (відра,  гаки, лопати, сокири, ломи).

Застосовують первинні засоби для гасіння невеликих осередків пожеж у їх початковій стадії. Згідно з нормами пожежної безпеки усі виробничі приміщення повинні бути забезпечені первинними засобами гасіння пожежі.

Внутрішній пожежний кран - це елемент внутрішнього пожежного водопроводу. Він повинен бути розташований на висоті 1,35 м від підлоги на сходових клітках біля входів, а також у коридорах. Пожежний кран комплектується рукавом діаметром 50 мм і довжиною 10 або 20 м, швидко з’єднувальним пристроєм та пожежним стволом (брандспойтом). У кожному приміщенні повинно бути не менше двох пожежних кранів. Витрати води на роботу кранів беруться, виходячи з умов подавання води на один чи два струмені. Продуктивність кожного струменя повинна бути не менше 2,5 л/с.

Пожежні крани повинні розміщуватись у вбудованих або 151навісних шафах, на дверцятах яких пишуться літери «ПК» і вказуються порядковий номер крана та номер телефону для виклику пожежної охорони.

Вогнегасники. Серед первинних  засобів пожежогасіння особливе місце займають вогнегасники. Вони поділяються на пінні, газові і порошкові.

Пінні вогнегасники застосовують для гасіння твердих та рідких горючих матеріалів за винятком речовин, здатних горіти та вибухати при взаємодії  із піною. Також ними не можна гасити електрообладнання, яке знаходиться під напругою. За способом утворення піни пінні вогнегасники поділяються на хімічні та повітряно-механічні.

Заряд хімічно-пінного вогнегасника складається з кислотної та лужної частин, при взаємодії яких і утворюється  піна, яка являє собою суміш води та діоксину карбону. Кратність піни – 8-10. У повітряно-пінних вогнегасниках піна утворюється завдяки механічному перемішуванню розчину піноутворювача стисненим повітрям, яке міститься у спеціальному балончику. Кратність піни – 55.

Газові вогнегасники як вогнегасну речовину використовують діоксин карбону. Їх застосовують для гасіння рідких та твердих горючих речовин, крім тих, що можуть горіти без доступу  повітря, а також для електроустановок, що знаходяться під напругою до 1000 В. Вуглекислота знаходиться у вогнегаснику в рідкому стані під тиском 6-7 МПа. При відкритті вентиля вогнегасника за рахунок швидкого адіабатичного розширення вуглекислий газ перетворюється у снігоподібну масу, яка викидається з корпусу через дифузор.

До газових вогнегасників належать також вуглекислотно-брометилові вогнегасники, які заряджені сумішшю, що на 97% складається з бромистого етилу і на 3% - з вуглекислого газу. Завдяки високій змочувальній здатності бромистого етилу продуктивність цих вогнегасників у 4 рази вища за звичайні вуглекислотні.

Порошкові вогнегасники призначені для гасіння твердих, рідких та газоподібних горючих речовин та електроустановок, які 152знаходяться під напругою до 1000 В. До складу вогнегасників входять: як газ – вуглекислий газ, повітря або азот, які стиснені до тиску 15 МПа, як порошок – сода, силікагель, сульфати і фосфати амонію, стеаринові солі кальцію, магнію і т. ін.

Вибір типу і розрахунок кількості вогнегасників проводиться  у відповідності до рекомендацій ОНТП 24-86 залежно від їх вогнегасної здатності, граничної площі та класу потенційної пожежі в даному приміщенні. Громадські будівлі та споруди промислових підприємств повинні мати на кожному поверсі не менше двох ручних вогнегасників. Максимально допустима відстань від можливого осередку пожежі до місця розташування вогнегасника повинна бути: 20 м – для громадських будівель та споруд, 30 м – для приміщень категорії А, Б і В; 40 м – для приміщень категорії Г і 70 м – для категорії Д.

Для гасіння великих загорянь у приміщеннях категорій А, Б і В застосовують автоматичні стаціонарні установки водяного, газового, хімічного і повітряно-пінного гасіння. До поширених стаціонарних засобів гасіння пожежі відносять спринклерні та дренчерні установки. Вони являють собою розгалужену систему трубопроводів зі спринклерними або дренчерними головками і розташовуються під стелею приміщення. У спринклерних установках водо розпилювальні головки одночасно є і датчиками загоряння. Вони спрацьовують індивідуально і автоматично при підвищенні температури в зоні власної дії. Кожна головка має легкоплавкий замок, який у разі підвищення температури плавиться, замок розпадається, і вода за рахунок розпилення рясно зрошує джерело займання. Головним недоліком спринклерної системи є те, що вони інерційні – замки розпадаються через 2-3 хв з моменту підвищення температури, і, крім того, головки спрацьовують індивідуально, а іноді ефективніше було б зрошувати більш велику площу.

Цих недоліків позбавлена дренчера система, обладнана головками  групового спрацьовування, причому ця система може приводитися в дію як автоматично, так і вручну, механічно. Вода потрапляє до всіх дренчерів одночасно і починає зрошувати всю площу.

153Замки спринклерних  головок або контрольні клапани  дренчерних установок можуть  бути встановлені на температури 72, 93, 141 або 182 °С залежно від небезпечної температури у приміщенні.

Інтенсивність зрошування автоматичними  системами пожежогасіння становить  від 0,12 до 0,3 л/с на м2, а площа, яка  захищається одним зрошувачем, від 9 до 12 м2.

 

 

 

2. Розрахункова  частина

           2.1.Задача 1

Оцінити ефективність природної вентиляції приміщення економічного відділу.

 

Варіант	4
Показник
Габарити приміщення:	6,8
- довжина	4,6
- ширина	3,5
- висота	3,5
Кількість працюючих	6
Розмір кватирки, м2	0,22

 

Розв'язання:

Об'єм робочого приміщення складає: V =4,6*3,5*3,5=56,35 м_³ 

На одного працюючого: 56,35/6=9,39 м³ .

Якщо об'єм робочого приміщення, що припадає на кожного працюючого, менше 20 м³, необхідний повітрообмін повинен складати не менше L' = 30 м³/год на одну особу.

Таким чином, необхідний повітрообмін L_н обчислюється за формулою

L_H=L' ·n,       м³/год,

де n - кількість працюючих.

L_H=30*6=180 м3/год

Фактичний повітрообмін L_ф, м³/год, обчислюється за формулою

L_ф= μ·F·V·3600, 

де μ – коефіцієнт витрати повітря, який розміщується в межах значень 0,3-0,5 (в розрахунку можна взяти среднє значення 0,55)

F - площа  кватирки, через яку буде виходити  повітря, м² ;

V - швидкість  виходу повітря через кватирку, м/с, її можна розрахувати за  формулою

V =

,

де g - прискорення вільного падіння, g =9,8 м/с;

ΔН₂ - тепловий напір, під дією якого буде виходити повітря з кватирки, кг/м²:

ΔН₂=h₂(у_з-_Увн),

де h₂ - висота від площини рівних тисків до центру кватирки. Можна припустити, що площина рівних тисків розміщена посередині висоти розглянутого приміщення, а центр кватирки знаходиться від площини стелі на відстані 0,75м;

у_з та у_вн - відповідно об'ємна вага повітря зовні та всередині приміщення, кГс/м³.

h₂=H/2-0,75=3,5/2-0,75=1м.

Об'ємна вага повітря визначається за формулою

у = 0.465

де Р_б - барометричний тиск, мм рт.ст., в розрахунках береться таким:

Рб = 750 мм рт.ст.;

Т - температура повітря у градусах Кельвіна.

Для економічного відділу, в якому  виконується легка робота відповідно до ГОСТу 12.1.005-88 для теплого періоду року, температура повітря повинна бути не вище +28°С, або Т=301 К, для холодного періоду року відповідно t=17°C, або Т=290 К.

Для повітря  зовні приміщення температура визначається за СНиП 2.04.05-91: для теплого періоду: t = 24°С, Т = 297 К;  для холодного періоду: t = -11^о С, Т = 262 К.

Для холодного періоду:

_уз=0.465

_увн=0.465

_{Для теплого періоду:}

_уз=0.465

_увн=0.465

_{Для холодного:}

ΔН₂=1*(1,33-1,2)=0,13

Для теплого:          

ΔН₂=1*(1,17-1,16)=0,01

_{Для холодного:}    

V=

_{Для теплого:}

V=

L_{ф.холод.}=0,55*0,22*2,061*3600=897,77 м³/год

          L_ф.тепл.=0,55*0,22*0,6*3600=261,36 м³/год

 

Визначивши фактичний повітрообмін і порівнявши його з необхідним, тобто Lн < L_ф.тепл, можна зробити висновок,що при теплому періоді рівень вентиляції відповідає нормам;  Lф.холод. набагато більше L_H, - це може викликати переохолодження працюючих, можна рекомендувати скорочення часу провітрювання приміщення пропорційно перевищенню фактичного повітрообміну над необхідним (180*60/897,77=12,03хв- треба провітрювати приміщення через кожні 12,03 хв.)

Таким чином, для ефективної роботи природної  вентиляції достатньо провітрювати приміщення економічного відділу протягом 12,03хв. кожної людини.

 

Задача 2

 

Перевірити достатність природного освітлення у відділі. Габаритні  розміри приміщення взяти аналогічно до задачі 1.

 

Варіант	4
Показник
Розміри  віконного  прорізу (висота на ширину)	1,9х1,4
Кількістьвікон	2
Висота від підлоги до підвіконня	1,2
Вікна розміщені вздовж -довшої  стіни -коротшої стіи	+
Вікна орієнтовані на: південь північ схід захід	+
Середньозважений коеф. відбиття внутр. поверхонь	0,5
Найбільше віддалення робочого місця від вікна	3,5

 

 

Розв’язання:

e_IV  =e^III ·c · m;

e_IV  =1,5 ·0,8· 0,9=1,08

Sоком=2*1,9*1,4=5,32м_²

Sпомещ=5,32*3,5=18,62м_²

  h=1.2-0.8+1.9=2.3м_²

B/h=5.32/2.3=2.31

l/B=3.5/5.32=0.66

L/B=4.6/5.32=0.86

r1=3,3

u0=18

Допускаеться  відхилення фактичного значення КЕО  від нормованого в межах від – 5% до +10% .

  (1,08-1,2)/1,08*100% = -11%.

Таким чином, фактичне значення природного освітлення не відповідає нормативному за СНиП ІІ-4-79.

 

Задача З

 

Перевірити  ефективність  штучного освітлення відділу. Габаритні розміри приміщення взяти аналогічно до задачі 1. Недостатні для розрахунку дані в таблиці 6.6 взяти самостійно та обґрунтовано з довідника: Кнорринг Г.М. Справочная книга для проектирования электрического освещения. - М.: Энергия, 1976.

 

Варіант	4
Показник
Вид джерела світла	Л.г.
Система освітлення	Заг.
Кількість світильників	8
Кількість ламп в світильнику	2

 

Нормоване значення освітлення для  економічного відділу при загальному освітленні за СНиП П-4-79 складає при використанні газорозрядних ламп - 300 лк. Значення фактичного освітлення, лк, у відділі можна знайти за допомогою методу коефіцієнта використання світлового потоку з формули: