Охорона праці на робочому місці

Підтверджені випадки  професійних захворювань у працівників, які змінили місце роботи, або  у непрацюючих пенсіонерів підлягають реєстрації та обліку на останньому підприємстві, де були умови для виникнення професійного захворювання (незалежно від стажу роботи на ньому), у робочому органі виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням цього підприємства та в установі державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство.

 

2. Нормування і розрахунок штучного освітлення.

 

Штучне освітлення дозволяє освітлювати виробничі  приміщення і окремі робочі місця  в будь-який час доби і незалежно  від погодних умов; воно дозволяє широко варіювати спрямуванням світлового потоку, враховуючи характер робіт, що виконуються. Головним недоліком штучного освітлення є його неекономічність.

Система загального штучного освітлення призначена для освітлення всього приміщення. Воно може бути рівномірним  або локалізованим. Загальне рівномірне освітлення влаштовують у 65цехах, де виконуються однотипні роботи невисокої точності по усій площі приміщення. Загальне локалізоване освітлення влаштовують на поточних лініях, при виконанні робіт, різноманітних за характером, за наявності стаціонарного затінюю чого обладнання та якщо треба створити певну спрямованість світлового потоку.

Місцеве освітлення призначено для освітлювання тільки робочих  поверхонь, воно може бути стаціонарним або переносним.

Забороняється застосування лише місцевого освітлення, оскільки воно створює значну нерівномірність освітленості, різкий контраст освітленої робочої поверхні і темного фону, що призводить до стомлювання очей та розладу нервової системи. Місцеве освітлення є допоміжним до загального.

Комбіноване освітлення складається із загального та місцевого освітлення. Його застосовують тоді, коли загальне освітлення створює тіні на робочих поверхнях, розташованих вертикально або під нахилом. При влаштуванні комбінованого освітлення частка загального освітлення повинна становити не менше 10% від норми комбінованого, але не менше 50 лк у разі використання ламп розжарювання і не менше 150 лк – газорозрядних ламп.

Джерелом штучного освітлення є лампи газорозрядні або розжарювання. Для освітлення виробничих приміщень, як правило, треба передбачати газорозрядні лампи, але в разі необхідності або економічної доцільності можна застосовувати і лампи розжарювання.

Газорозрядні лампи мають  такі переваги:

1) більш довговічні (5000 годин  горіння);

2) більша світловіддача  (30-80 лм/Вт, деякі до 120 лм/Вт);

3) сприятливий спектральний  склад світла, який можна коригувати, підбираючи необхідний тип лампи:  ЛБ лампи білого світла, ЛД - лампи  білого світла, ЛДЦ –лампи з  поліпшеною передачею кольорів, ЛТБ — лампи тепло-білого світла.

Недоліки:

1) складніші в експлуатації;

2) більш складна конструкція  світильників;

3) дорожчі;

4) пульсація світлового  потоку;

5)можуть утворювати стробоскопічний  ефект, тобто викривлення зорового  сприймання об’єктів розрізнення  – за їх кількістю, швидкістю  обертання та його напрямом;

6) наявний ефект старіння (до кінця терміну роботи початковий  світловий потік може зменшуватися  до 50%);

7)можливий шум при роботі.

Лампи розжарювання мають  такі переваги:

1) компактність;

2) широкий діапазон потужності;

3) простіша конструкція світильника;

4) більш дешеві;

5) менша чутливість  до пилу та вологості.

Недоліки:

1) менш довговічні ( до 1000 годин);

2) мала світловіддача  (10 – 15 лм/Вт);

3) спектр, далекий від  природного;

4) витрачають багато електроенергії;

5) мають високу температуру колби (до 300°С).

При влаштуванні штучного освітлення джерела світла розміщують у світильниках. Світильники призначені для перерозподілу світлового потоку, захисту очей працівників від  яскравого світла джерела освітлення, запобігання забрудненню джерела світла та його пошкоджень. Світильники класифікуються за спрямуванням світлового потоку і за захистом джерела світла від факторів навколишнього середовища.

За напрямком світлового потоку світильники поділяються  на світильники прямого світла (не менше 80% світлового потоку спрямовано на робочу поверхню), відбитого світла (більше 80% спрямовано на стелю) і на пів відбитого світла (40-60% світлового потоку спрямовано на робочу поверхню, решта - на стелю).

За ступенем захисту від  навколишнього середовища світильники поділяються на пило незахищені, пило захищені, пилонепроникні, водо захищені, водонепроникні, або герметичні, 67вибухозахищені та підвищеної надійності проти вибуху.

Для штучного освітлення нормованим параметром є освітленість приміщення або робочої поверхні. СНиП II-4 – 79 встановлюють мінімальні рівні освітленості робочих поверхонь в залежно від:

- розміру об’єкта розрізнення;

- характеристики зорових  робіт (розряду зорових робіт);

- виду освітлення (загальне  чи комбіноване);

- контрасту об’єкта і фону;

- яскравості фону;

- типу ламп, що використовуються.

Необхідний рівень освітленості тим вищий, чим темніший фон, менший об’єкт розрізнення і контраст об’єкта  і фону. Норми освітленості для  ламп розжарювання менші, ніж для  газорозрядних.

У СНиП II-4 – 79 зазначені норми  штучного освітлення виробничих 68 приміщень  для люмінесцентних ламп.

При використанні ламп розжарювання норми освітленості слід знижувати  на певну кількість ступенів за такою  шкалою освітленості: 0,2; 0,3; 0,5; 1; 2; 3; 5; 7; 10; 20; 30; 50; 75; 100; 150; 200; 300; 400; 500; 600; 750; 1000; 1200; 1500; 2000; 2500; 3000; 3500; 4000; 5000:

- на один ступінь у  системі комбінованого освітлення, якщо нормована освітленість  становить 750 лк і більше;

- на один ступінь у  системі загального освітлення для розрядів I – V, VII, при цьому освітленість від ламп розжарювання не повинна перевищувати 300 лк;

- на два ступеня в  системі комбінованого освітлення  для розрядів VI та VIII.

Освітленість робочої  поверхні, що створюється світильниками загального освітлення в системі комбінованого повинна становити 10% від нормованої для комбінованого 69освітлення при тих самих джерелах світла, які застосовуються для місцевого освітлення, при цьому слід брати такі найбільші і найменші значення освітленості: для газорозрядних ламп – 500 лк та 150 лк; для ламп розжарювання – 100 лк і 50 лк.

Аварійне освітлення поділяється  на таке, при якому можна продовжувати роботу, і таке, яке призначене лише для евакуації людей із приміщення або з території підприємства. Для аварійного освітлення, при якому можна працювати встановлена норма не 5% від норми робочого для даного виду робіт, але не менше ніж 2 лк у приміщенні і 1 лк на території. Евакуаційне освітлення повинно забезпечувати освітленість не менше 0,5 лк на підлозі або східцях і не менше 0,2 лк – на території.

Для розрахунку штучного освітлення застосовують такі методи:

- метод питомої  потужності;

- метод коефіцієнта використання  світлового потоку (КВСП);

- точковий метод.

Метод питомої потужності – найбільш простий, але менш точний, приблизний, тому його застосовують для орієнтовного розрахунку загального освітлення. Питома потужність – це відношення загальної потужності всіх ламп до поверхні, що освітлюється, Вт/м2:

,

Питома потужність визначається за світлотехнічними довідниками і залежить від коефіцієнтів відбиття стелі, стін і підлоги та від коефіцієнта запасу світильника. Визначивши питому потужність, розраховують необхідну потужність однієї лампи, Вт, за формулою:

  ,

де N – кількість ламп.

70Метод КВСП – складніший, але більш точний, тому його застосовують частіше також, як правило, для розрахунку потужності освітлювальної установки при рівномірному розміщенні світильників загального освітлення, коли відсутні крупно габаритні затінюючи предмети. Коефіцієнт використання світлового потоку(КВСП) показує, яка частина загального світлового потоку падає на поверхню, що освітлюється. Основне розрахункове рівняння цього методу, за яким можна визначити світловий потік лампи світильника, лм, має такий вигляд:

 ,

де  – нормована освітленість, лк;

S – площа приміщення, яке освітлюється, м2;

– коефіцієнт запасу, який враховує зниження освітленості в результаті забруднення ламп;

Z – коефіцієнт нерівномірності  освітлення ( дорівнює 1,15 для ламп  розжарювання та 1,1 – для ламп люмінесцентних);

N – кількість світильників;

n - кількість ламп у  світильнику;

η – коефіцієнт використання світлового потоку (КВСП).

Нормована освітленість береться за СНиП II-4 – 79. КВСП визначається за світлотехнічними довідниками залежно від:

- індексу приміщення «і»,  який характеризує геометричні  розміри приміщення;

- коефіцієнтів відбиття  стелі та стін;

- виду світильника.

Індекс приміщення «і»  розраховується за формулою

,

де А і В –ширина  та довжина приміщення, м;

h-висота підвісу світильника над робочою поверхнею, яка 71освітлюється, м.

Визначивши  світловий потік лампи  , за довідником обирають найближчу стандартну лампу, причому її світловий потік не повинен відрізнятися від розрахункового більше ніж на (-10) – (+20)%. При неможливості обрати лампу з таким наближенням коригується або кількість ламп у світильнику, або кількість самих світильників. Якщо вже є відомим вид світильника та кількість ламп у ньому, тобто відомий і світловий потік одного світильника, то розрахунок зводиться до визначення кількості таких світильників N.

Точковий метод застосовують для розрахунку місцевого освітлення, загального локалізованого освітлення, а також для загального рівномірного освітлення в разі наявності суттєвих затінень. Відбита складова освітленості у точковому методі враховується наближено.

 

3. Засоби індивідуального захисту від ураження електричним струмом. Правила користування і порядок їх видачі

 

Для забезпечення електробезпеки використовуються окремо або в поєднанні один з одним такі технічні способи та засоби:

•   захисне заземлення;  

Захисне заземлення навмисне електричне з'єднання з землею або її еквівалентом металевих струмопровідних частин, що можуть опинитися під напругою.

Заземлення здійснюється за допомогою природних, штучних або змішаних заземлювачів.  

•   занулення;  

Занулення -- це навмисне електричне з'єднання з нульовим захисним провідником металевих струмонепровідних частин, які можуть опинитися під напругою (корпуси електроустаткування, кабельні конструкції, сталеві труби тощо).

Метою занулення є усунення небезпеки ураження людини під час пробою на корпус обладнання однієї фази мережі електричного струму. Ця мета досягається внаслідок швидкого відімкнення максимальним струмовим захистом частини мережі, на якій трапилося замикання на корпус.

• вирівнювання потенціалів;
• мала напруга;

Малу напругу (не більше 42 В) застосовують для живлення електроприймачів невеликої потужності: ручного електрифікованого інструменту, переносних ламп, ламп місцевого освітлення, сигналізації,

У приміщеннях без підвищеної і особливої небезпеки використовують переносні світильники з напругою 42 В, а для роботи у приміщеннях  з підвищеною і особливою небезпекою, в тісноті, незручному положенні, коли є небезпека дотику працюючого до металевих, добре заземлених частин, застосовують переносні світильники місцевого освітлення напругою 12 В, У приміщеннях, на робочих місцях, де за умовами безпеки праці електроприймачі не можуть живитися безпосередньо від мережі напругою до 1000 В, треба застосовувати розподільні або знижувальні трансформатори із вторинною напругою 42 В і нижче.

• захисне відімкнення;

Захисне відімкнення — захист швидкої дії, що забезпечує автоматичне відімкнення електроустановки під час виникнення в ній небезпеки ураження людини струмом. Така небезпека може виникнути при замиканні фази на корпус, зниженні опору ізоляції мережі нижче відповідного рівня, а також у випадку дотику людини безпосередньо до струмопровідної частини, що знаходиться під напругою.

Захисне відімкнення  використовується у тих випадках, коли інші захисні заходи (заземлення, занулення) ненадійні, їх важко здійснити (в умовах вічної мерзлоти), дорого коштують або у випадках, коли до безпеки обслуговування висуваються підвищені вимоги (в шахтах, кар'єрах), а також у пересувних електроустановках. Найбільше розповсюджене обладнання захисного відімкнення у мережах до 1000 В. Захисне відімкнення обов'язкове для ручних електроінструментів.