Охорона праці на робочому місці

Основні вимоги, яким має відповідати обладнання захисного відімкнення: висока чутливість, малий час відімкнення, селективність дії, здатність здійснювати самоконтроль справності, надійність.

• ізоляція струмопроводів;

Для захисту  від дотику до частин, що перебувають під напругою, використовується також подвійна ізоляція — електрична ізоляція, що складається з робочої та додаткової ізоляції.

Робоча  ізоляція — ізоляція струмопровідних частин електроустановки. Додаткова ізоляція простіше досягається виготовленням корпусу з ізоляційного матеріалу (електропобутові прилади).

•   огороджувальні пристрої;

Огороджувальні переносні засоби призначені для тимчасового огородження струмопровідних частин і запобігання помилкових операцій з комутаційною апаратурою. До них належать ізоляційні накладки, ковпаки, переносні заземлення (заземлювачі), щити, клітки, плакати.

Огороджувальні пристрої бувають як суцільні, так і сітчасті. Суцільні огороджувальні пристрої у вигляді кожухів та кришок використовують в електроустановках напругою до 1000 В. Сітчасті огороджувальні пристрої — в електроустановках напругою до 1000 В та вище.

•   попереджувальна сигналізація, блокування, знаки безпеки;

• засоби захисту та запобіжні пристрої.

Для захисту  людей від ураження електрострумом внаслідок пошкодження ізоляції і переході напруги на струмопровідні частини машин, механізмів, інструментів тощо застосовують захисне заземлення чи занулення.

Завдяки підключенню до нейтральної  точки джерела всіх не струмопровідних  частин обладнання, однофазне замикання на корпус перетворюється в однофазне коротке замикання, яке призводить до спрацьовування максимального струмового захисту.

Захисне заземлення і занулення  виконують з метою:

• забезпечення нормальних режимів роботи установки;
• забезпечення безпеки людей при порушенні ізоляції мережі 
  струмопровідних частин;
• захисту електроустаткування від перенапруги;
• захисту людей від статичної електрики.
• Запобіжні написи, плакати та пристрої призначені для привернення уваги працюючих до безпосередньої небезпеки, наказу й дозволу певних дій з метою забезпечення безпеки, а також отримання необхідної інформації.

Всі знаки безпеки  встановлюють у місцях, перебування  в яких пов'язано з можливою небезпекою для працюючих, а також на виробничому устаткуванні, що є джерелом такої небезпеки.

Запобіжні написи, плакати  поділяються на чотири групи:

• попереджуючі;
• забороняючи;
• наказуючі;
• вказувальні.

Електрозахисті  засоби призначені для захисту персоналу, який обслуговує електроустановки. За призначенням електрозахисні засоби поділяються на ізолювальні (діелектричні рукавиці, боти, калоші, інструмент з ізолюючими ручками тощо), огороджувальні (переносні огородження, заземлення тощо) та запобіжні (пояси, захисні окуляри тощо). Ізолювальні засоби під час експлуатації періодично випробовують.

При експлуатації для запобігання  виникнення ектротравматизму використовують спеціальні засоби індивідуального захисту, які поділяються на основні й додаткові.

До основних електрозахисних засобів відносяться  засоби захисту, ізоляція яких довготривалий час витримує робочу напругу і які дозволяють доторкатися до струмопровідних частим, що перебувають під напругою.

Ці засоби надійно ізолюють та витримують напругу мережі, обладнання, дають можливість працювати з ними.

В електроустановках напругою до 1000 В до основних електрозахисних засобів належать:

• ізолюючі штанги;
• ізолюючі та електровимірювальні обценьки;
• покажчики напруги;
• діелектричні рукавиці;
• інструмент з ізольованими ручками.

До додаткових засобів електрозахисту в електроустановках до 1000 В належать:

• діелектричні калоші, килимки;
• переносне заземлення;
• огороджувальні пристрої;
• плакати та знаки безпеки.

Діелектричні  калоші та боти захищають працюючих  від напруги кроку і використовуються під час роботи зі штангою, обценьками.

Додаткові електрозахисті засоби застосовують тільки разом з основними.

Електрична енергія широко використовується в усіх галузях  господарювання, для транспорту, у  побуті.

Людина поставила собі на службу силу електрики. Але, окрім  благ, які приносить електрика, вона є джерелом високої небезпеки. Щоб зрозуміти причини такої небезпеки, потрібно пізнати природу електрики та її вплив на організм людини.

Існують такі види дії електричного струму на організм людини: біологічна, термічна, електрохімічна і механічна.

Біологічна дія струму проявляється у подразненні і збудженні живої тканини, а також у порушенні внутрішніх біоелектричних процесів, що проходять в організмі і безпосередньо пов'язані з його життєвими функціями. Може супроводжуватися мимовільним, судомним скороченням м'язів, у тому числі м'язів серця та легень. При цьому порушуються або повністю припиняються кровообіг і робота органів дихання.

Термічна (теплова) дія струму зумовлює опіки окремих ділянок тіла, нагрівання кровоносних судин, нервів, серця, мозку та інших органів, через які проходить струм. Це може викликати у них значні функціональні розлади.

Електрохімічна (електролітична) дія струму спричиняє розклад органічних рідин, у тому числі клітин крові, значно змінює їх фізико-хімічний склад.

Механічна дія  струму полягає у розшаруванні, розриві та інших механічних пошкодженнях тканин організму, зокрема, м'язової, стінок кровоносних судин, судин легень, а також миттєвого вибухоподібного утворення пари від теплової дії струму.

Наведені види дії електричного струму можуть призвести до негативних наслідків, тобто до травм.

Щорічно в Україні від  ураження електричним струмом на виробництві гине 220—2% осіб.

Чинники, від яких залежить рівень ураження електрострумом:

— сила та величина напруги струму;

— електричний опір тіла людини і тривалість проходження через нього струму;

— характер струму (змінний, постійний);

— індивідуальні особливості  людини та умови навколишнього середовища;

— шлях проходження електричного струму тілом людини (рис. 2.2):

 

Рис. 1.3.1. Варіанти проходження електричного струму тілом

Правила безпеки  при користуванні електроприладами і надання першої медичної допомоги у разі ураження електричним струмом

Користуючись  електроприладами, потрібно дотримуватись  запобіжних заходів.

1. Перед вмиканням електроприладу необхідно візуально перевірити електрошнур на наявність механічних пошкоджень.

2. Електроприлад повинен  бути надійно заземлений згідно  з правилами установки приладу.

3. Забороняється працювати  з електроприладом вологими руками.

4. Не можна залишати електроприлад без нагляду на довгий час, після закінчення роботи перевірити, чи все вимкнено.

5. При виявленні або  виникненні несправності в електроприладі  негайно викликати електрика,  що обслуговує прилад.

6. Категорично заборонено  виконувати будь-які ремонтні роботи самостійно.

Рятування життя людини, ураженої струмом, у багатьох випадках залежить від швидкості та правильності дій осіб, що надають допомогу. Передусім  потрібно якнайшвидше звільнити  потерпілого від дії електричного струму. Якщо неможливо відключити електричне обладнання від мережі, потрібно одразу звільнити потерпілого від струмоведучих частин, не торкаючись при цьому потерпілого.

Заходи до лікарської допомоги після звільнення потерпілого від  струму залежать від того, в якому  він стані. Допомогу потрібно надавати негайно, якщо можливо — на місці події, одночасно викликавши медичну допомогу. Якщо потерпілий не знепритомнів, потрібно забезпечити йому на деякий час спокій, не дозволяючи рухатися до прибуття лікаря. Якщо потерпілий дихає нечасто і судорожно, але прослуховується пульс, потрібно негайно зробити йому штучне дихання. У разі зупинки дихання, розширенні зіниць і посинінні шкіри потрібно робити штучне дихання і непрямий масаж серця. Надання допомоги зображено на рис. 2.3.

Варто зазначити, що обов'язково потрібно надавати допомогу до прибуття лікаря, оскільки неодноразово штучне дихання і масаж серця повертали потерпілих до життя.

Рис. 1.3.2. Алгоритм надання  допомоги у разі ураження електричним  струмом

1.4. Засоби гасіння пожеж.

 

Однією з  головних умов успішного гасіння  пожежі є її своєчасне виявлення. Чим швидше вдається виявити пожежу, тим простіше її загасити і тим  меншими будуть втрати від вогню. Для виявлення пожеж та повідомлення про місце їх виникнення застосовують:

- зв’язок повідомлення про пожежу (телефон);

- автоматичну пожежну  сигналізацію (АПС);

- охоронну пожежну сигналізацію (ОПС).

АПС і ОПС складаються  із:

1) сповіщувача, який може  бути ручним (тумблер, кнопка) або  автоматичним (теплові, димові, світлові, ультразвукові, комбіновані);

2) лінії зв’язку; 

3) приймальної станції; 

4) джерела живлення.

За кількістю спрацьовувань  пожежну сигналізацію поділяють  на одноразову та багаторазову.

Комплекс заходів, спрямованих  на ліквідацію пожежі, що виникла, називається  пожежогасінням.

Основою пожежогасіння є  примусове припинення горіння. На практиці використовують декілька способів гасіння  пожежі:

1) спосіб охолодження.  Горіння речовини можливе тільки  тоді, коли температура її поверхні  перевищує температуру її займання. Якщо охолодити цю поверхню до більш низької температури, то горіння припиниться;

2) спосіб зниження концентрації. Речовина здатна горіти лише  за умови наявності в атмосфері  кисню більше 14%. Якщо зменшити  вміст кисню у зоні горіння,  воно повинно припинитися. Це досягається введенням у зону горіння інертних газів (діоксид карбону, азот, водяна пара) або розведенням кисню продуктами горіння в ізольованих приміщеннях;

3) спосіб ізоляції. Цей  спосіб ґрунтується на тому, що  припиняеться надходження повітря,  а з ним і кисню до речовини, яка горить. Для цього застосовують різні ізолювальні вогнегасні речовини: хімічну піну, порошки і т.ін.;

4) спосіб хімічного гальмування  швидкості горіння. Цей 146спосіб  полягає у тому, що в зону  горіння вводять такі хімічні  сполуки, що здатні припиняти хімічну екзотермічну реакцію, якою і є горіння. Таку здатність мають різні галогенопохідні: бромистий етил та метил, фреони і т.ін.;

5) спосіб механічного  гасіння полум’я. На полум’я  спрямовують дуже потужний струмінь  води, порошку або газу.

Можливе також застосування вибуху, коли полум’я збивається ударною  хвилею.

На практиці, як правило, застосовують комплексне гасіння пожеж, одночасно використовуючи декілька з наведених способів залежно  від того, що горить, і від обставин пожежі. Для того щоб реалізувати будь-який із вищеназваних способів, треба мати вогнегасні речовини та різні технічні засоби. Засобами гасіння пожеж є:

- вода;

- піни;

- інертні гази;

- галогенопохідні вуглеводнів;

- тверді речовини.

Гасіння водою. Вода – найбільш поширений засіб гасіння пожежі. Вона дешева і доступна. Вода порівняно з іншими вогнегасними речовинами має найбільшу теплоємність і тому дуже ефективна для гасіння більшості речовин і матеріалів. Вода застосовується у вигляді компактних і розпилених струменів і як пара. Подача води до джерела загорання здійснюється за допомогою пожежного рукава. Форма струменя води залежить від пожежного ствола (брандспойта), яким закінчується пожежний рукав.

Водою на можна гасити: - горючі рідини, які мають густину менше 1 г/см3;

- електрообладнання під  напругою;

- речовини, які реагують  з водою з виділенням великої  кількості тепла 

(лужні метали, карбіди).