Оцінка стану банківської системи України

 

Національний  банк є:

• емісійним центром, банком банків;
• особливим органом державного управління, який проводить єдину  
• державну
• політику в сфері грошового обігу;
• валютним органом; органом банківського нагляду;
• організатором міжбанківських розрахунків.

Діяльність НБУ багато в чому залежить від стану економіки держави, а, з

іншого боку, і його дії впливають на стан економіки.

Національний банк видає  нормативні акти з питань, що входять  до його

компетенції, які є  обов’язковими для органів державної  влади та

місцевого самоврядування, банків, підприємств, установ незалежно від

форм власності, фізичних осіб, що здійснюють господарську діяльність

на території України. Нормативні акти НБУ видаються у формі інструкцій,положень, правил і затверджуються постановами Правління.

Національний банк підзвітний Президенту України та Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень.

Структура Національного  банку будується за принципом  централізації з вертикальним підпорядкуванням.

До системи Національного  банку входять центральний апарат, регіональні

управління (територіальні  управління), розрахункові палати,Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади й інші структурі підрозділи й одиниці, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку.

Варто мати на увазі, що банки  не просто сховища грошей і каси для їхньої видачі і надання в  кредит. Вони представляють могутній інструмент структурної політики і  регуляції економіки, здійснюваної шляхом перерозподілу фінансів, капіталу у формі банківського кредитування інвестицій, необхідних для підприємницької діяльності, створення і розвитку виробничих і соціальних об'єктів.

 

 

3.Сутність банківської системи і комерційних банків.

Сучасний стан розвитку економіки України потребує постійної уваги до банківської системи в цілому і комерційних банків зокрема, проведення політики, спрямованої на створення сприятливих умов для їх стабільного та ефективного функціонування. Ця потреба обумовлюється тим, що банківська система України - одна з найважливіших і невід’ємних структур ринкової економіки і є одним з основних чинників політики економічного зростання. Адже через неї здійснюється процес акумуляції фінансових ресурсів суспільства і забезпечується їх найефективніше і раціональне використання.

Банкiвська система — законодавчо визначена, чiтко структурована сукупність фiнансових посередників грошового ринку, якi займаються банкiвською дiяльнiстю.

Банкiвська система виникає не внаслідок механічного поєднання окремих банкiв, а будується по заздалегідь виробленій концепції, в межах якої відводиться мiсце кожному виду банкiв i кожному окремому банку.

В такому тлумаченні банкiвська  система не включає небанківські фiнансовi iнститути грошового ринку. Цим вона помiтно вiдрiзнясться вiд кредитної системи. до складу останньої включають всiх посередників грошового ринку — як банкiвських, так i небанківських.

 

Необхiднiсть, формування банківської системи, як особливої ,структури, визначається двома групами причин:

1. пов’язаних з необхідністю здійснення суспільного нагляду i регулювання банківської дiяльностi, узгодження комерцiйних iнтересiв окремих банкiв з загальносуспільними iнтересами — забезпеченням сталостi грошей i стабільної роботи всiх банкiв;
2. пов’язаних з функціонуванням грошового ринку, забезпеченням збалансованості попиту i пропозиції на грошовому ринку i в кожному його секторi.

За своєю структурою банкiвськi системи рiзних країн iстотно вiдрiзняються. Разом з тим є  ряд ознак, якi властивi всiм банківським системам, що функцiонують в ринковiй економiцi. Це, перш за все, дворівнева побудова.

 

 

На першому рiвнi знаходиться один банк (або декілька банкiв, об’єднаних спільними цiлями i завданнями). Такiй установi надається статус Центрального банку. Законом визначено підзвітність Національного банку України (НПУ) безпосередньо Верховній Раді України. На нього покладається вiдповiдальнiсть за вирішення макроекономічних завдань в грошово-кредитній сферi.

 

 

Його основними  функціями є:

• грошово-кредитне регулювання економіки;
• емісія валюти країни і забезпечення обiгу;
• контроль за дiяльнiсть кредитних установ;
• акумуляція і зберігання резервів кредитних установ;
• кредитування комерцiйних банкiв;
• кредитно-розрахункове обслуговування уряду;
• зберігання та проведення операцiй iз золотовалютними за пасами i резервами.

На другому рiвнi банкiвської системи знаходяться решта банкiв, якi в Україні прийнято називати комерцiйними банками.

На вiдмiну вiд центрального комерцiйнi банки покликанi обслуговувати економiчні суб’єкти — учасникiв грошового обiгу: фірми, сiмейнi господарства, державнi структури. через ці банки система обслуговує господарство вiдповiдно до задач, що випливають з грошово-кредитної полiтики центрального банку. Тому комерцiйнi банки можна розглядати як фундамент всiєї банкiвської системи вершиною якої є центральний банк.

Вони утворюються як акцiонернi товариства або на пайових засадах i є кредитними установами унiверсального характеру. Їх часто називають “фінансовими універмагами”.

Питання про те, що таке банк, не є таким простим, як це здається на перший погляд. Кажуть, що банк - це сховище грошей. Але таке життєве тлумачення банку не тільки не розкриває його суті, а й приховує його дійсне призначення в народному господарстві. Тому необхідно докладніше роздивитися те, з чого складається дійсна сутність банку.

Банк як установа або  організація є найбільш масовим  уявленням про банк. Слід відмітити, що він хоча і виконує суспільну  місію і є суспільною організацією, але історично був справою  приватної особи і лише потім, із розвитком банківської справи, особливо в сучасних умовах господарювання, перетворився у великі, середні та малі об'єднання.

В уявленні про банк як установу він асоціюється із службовою  конторою, із апаратом управління. В  СРСР, як і в інших соціалістичних країнах, протягом декількох десятиліть існували банки тільки державного походження, тому стала необхідна радикальна ломка їх зв’язків клієнтами, розвиток комерційних, а не директивних відносин між ними. Тільки завдяки цьому відношення між банком та підприємствами набувають справжній економічний характер, а банк стає базисом.

Логічною є трактова суті банку не як організації, а як підприємства. Саме так він характеризується в деяких радянських публікаціях. Банк визначається не як підприємство взагалі, а як капіталістичне підприємство, не просто банк, а капіталістичний банк.

Як будь-яке підприємство, банк є самостійно господарюючим  суб'єктом, має права юридичної  особи, виробляє та реалізує продукт, виконує  послуги, діє на принципах госпрозрахунку.

Мало чим відрізняються  і завдання банку як підприємства — він вирішує питання, які  пов'язані із задоволенням суспільних потреб у своєму продукті та послугах, із реалізацією на основі отриманого прибутку соціальних та економічних  інтересів як членів його колективу, так і інтересів власника майна банку. Банк може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не суперечать законам країни та випливають із статуту банку. Як і будь-яке підприємство, банк повинен мати спеціальний дозвіл.

Банк як торгівельне підприємство. Разом з тим банк як підприємство має свою специфіку, його діяльність відрізняється від діяльності інших підприємств. На відміну від промисловості сільського господарства, будівництва, транспорту і зв'язку банки діють у сфері обміну, а не виробництва. Банки дійсно "купують" ресурси, "продають", функціонують у сфері перерозподілу, сприяють обміну товарами. Вони мають своїх "продавців", сховища, "товарний запас". Їх схожість має зовнішній характер, тому що банк торгує не товарами, а особливим продуктом.

Функціонування банку у сфері  обміну породжує ще й інші уявлення про його сутність. Іноді банк характеризується як посередницька організація. Основою  для цього є особливе переливання  ресурсів, які тимчасово осідають у одних і вимагають застосування у інших.

Банк - це і кредитор, і позичальник, і посередник між юридичними і  фізичними особами, і посередник в грошових розрахунках, в цих  якостях він розкриває свою суть. Банк - це особливе явище господарського життя.

Банки як агенти біржі можуть самостійно організовувати біржові операції, виконувати операції по торгівлі цінними паперами. Торгівля цінними паперами є частиною банківських операцій, але не головною, бо досить відмінна від банківської справи.

Банк як кредитне підприємство. Кредит — це відношення між кредитором і позичальником з приводу зворотного руху вартості, що позичається. На відміну від кредиту банк — це одна із сторін відносин, яка хоча і може одночасно виступати в якості кредиту і в якості позичальника, однак в кожний даний момент при окремій угоді виступає або в якості кредитора або в якості позичальника.

Банк — наслідок розвитку кредиту. На основі грошових та кредитних відносин з'явилось таке унікальне утворення, як банк, який в цілому можна визначити  як систему особливих підприємств, продуктом яких є кредитна та емісійна справа. Головним в сутності банку, його основою є організація грошово-кредитного процесу та імітування грошових знаків.

Але вони не обмежені централізовано виданими інструкціями з кредитування та проведення iнших операцій, проводять кредитну полiтику на свiй страх i ризик, що сприяє оперативному впливу банкiв на економіку. Однак це не означає, що комерційні банки діють безконтрольно. Щоб обмежити створення великої кiлькостi “слабких” банкiв, якi можуть легко банкрутувати i викликати “ланцюгову реакцію банкрутств” серед своїх клієнтів, держави встановлюють досить високі квоти на їх статутний капітал.

 

За розміром статутного капiталу банки можна поділити так:

• малі банки зі статутним капіталом д 5 млн. євро;
• середні — зі статутним капіталом від 5 до 10 млн. євро;
• великі — зі статутним капіталом від 10 до 30 млн. євро;
• найбільші — зі статутним капіталом понад 30 млн. євро.

Безумовно, лідером за цим критерієм є „Аваль”. Решта  банкiв із найбільших за обсягом  активів входять до групи великих за розміром статутного капіталу. Усього в цій групі було 13 банкiв.

 

Залежно вiд величини активiв  усi банки подiляються на чотири групи:

• малi банки з активами до 50 млн. грн;
• середиi — з активами вiд 50 млн. грн до 100 млн. грн;
• великi — з активами вiд 100 млн. грн до 1 млрд. грн;

найбільші банки з  активами понад 1 млрд. грн.

 

За секторами  ринку, на яких функціонують банківські установи, усі банки можна поділити на:

• міжнародні, працюють як в Україні так i за її межами;
• міжрегіональні, якi здійснюють свою д на території всієї України;
• регіональні, що обслуговують, як правило, клiєнтiв одного регiону;

Більшість комерцiйних банкiв, що функціонують на банкiвському ринку  України, є регіональними. Причому  значна частина таких банкiв (понад 50%) сконцентрована в Києві та Київській області, а також в областях що вважаються індустріально розвинутими (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Харківська – понад 20%).

 

За формою власності  комерційні банки можуть бути:

• унітарними – заснованими на принципах єдиновладдя. Такі банки мають єдиного власника в особі держави чи приватної особи.;
• з колективною формою власності.

Нині в Україні функціонують 2 унітарні комерційні банки з державною  формою власності6 Державний ощадний  банк України (Ощадбанк) та Державний експортно-імпортний банк України (Укрексімбанк). Статутні капітали цих банків сформовано за рахунок бюджетних коштів.

 

За організаційно-правовою формою діяльності банки можуть створюватися як:

• акцiонернi товариства вiдкритого i закритого типiв (акцiонернi банки);
• товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю (пайові банки);
• кооперативи (кооперативнi банки).

Акцiонернi банки формують свiй капiтал за рахунок об’єднання iндивiдуальних капіталів засновникiв  шляхом випуску i розміщення акцiй банку. Причому всi емітовані акцiї мають бути іменними, оскiльки банки за чинним законодавством не мають права на випуск акцiй на пред’явника. Власником капiталу є акціонерне товариство, тобто банк. Акцiонери не мають права вимагати в банку повернення своїх внесків. Саме тому акцiонернi банки вважаються бiльш стiйкими i надiйними.

Пайові банк формують свiй капiтал за рахунок грошових внескiв (паїв) у статутний капiтал. При цьому за кожним iз учасників  зберiгається право власностi на його частку капiталу, тобто банк не є власником цього капiталу. Пайові банки в Україні створюються на принципах товариств з обмеженою вiдповiдальнiстю, в яких ( кожного учасника обмежена розмiром його внеску в статутний капiтал банку.