Оцінка стану банківської системи України

                                             ВСТУП

 

 

 

У спадщину від часів  радянської влади Україна отримала систему центрального планування. В умовах централізованої адміністративно-командної економіки самі банки, по суті, не були комерційними організаціями, вони були організаціями державного управління, що наділені функціями адміністративного контролю за своїми клієнтами. У самій системі органів управління банки відігравали другорядну роль, виконуючи функції “касира і бухгалтера” держави.

У 1991 році почалося формування національної банківської системи України. За дуже короткий час виникло біля двохсот банківських установ, які, окрім відкриття поточних рахунків до запитання і видачі комерційних кредитів, надають цілий ряд нових послуг. Сучасні комерційні банки, окрім чисто комерційних кредитів, надають позички під заставу нерухомості, позички на споживчі потреби, а також інвестують засоби в купівлю цінних паперів. Крім того, вони надають послуги по відкриттю ощадних і строкових рахунків поряд із звичайними вкладами до запитання, а також займаються багатьма іншими видами діяльності, включаючи здачу в оренду сейфів для зберігання цінностей, обмін іноземної валюти, випуск кредитних карток, здача в оренду обладнання, пропонують комп’ютерні послуги. Банки різних рівнів завдяки своїй діяльності глибоко проникають в усі сфери економіки, чим і впливають на всі економічні та соціальні процеси в країні. Робота банківської системи забезпечує ринок механізмами та інструментами, що самоврегульовують взаємовідносини у ринкових умовах,а державі надають можливість ефективно впливати на економічні процеси задля реалізації всіх суспільних інтересів. Процеси, які відбуваються в економіці України та в банківській системі зокрема, вимагають нових узагальнень і розробки рекомендацій, які враховували б сучасні умови діяльності банків та їх клієнтів. Тому, на нашу думку, сучасним економістам будь-якої спеціальності необхідно володіти та постійно удосконалювати знання теорії та практики банківської справи, для чого слід ознайомитись та вивчити суть, види та функції банків, що і є метою написання курсової роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Розвиток комерційних банків в Україні

 

Починаючи з першої половини ХIХ сторіччя, в України стали  здійснюватися банківські операції і використовуватися широкі форми кредитування, що насамперед було пов’язано із розвитком ярмаркової торгівлі. Значним банківським центром, що здійснював операції на ярмарках, став Бердичів. Через свої 8 банківських домів він мав зв’язки з банківськими домами Петербурга, Москви, Варшави, Одеси. Основні операції бердичівські банкіри здійснювали на Контрактовому ярмарку в Києві. У 1835—1844 рр. вони завезли туди 500—600 тис. руб. сріблом, а в 1845—1849 рр. — понад 1 млн. руб.

 Кредитно-розрахункові  установи поступово ставали невід’ємною  частиною господарського життя України. Їх призначення у дореформений період (1861 р.) полягало в підтримці поміщицьких господарств. Дворянський банк та iншi кредитні установи („сохранные казны”, „приказы общественного призрения”) давали позики під заставу маєтків, а держава тримала у своїх руках монополію на використання грошових накопичень.

 Все це не відповідало  інтересам індустріального розвитку  країни. Тому з припиненням видачі  позик під заставу маєтків  (1859 р.) почалася лiквiдацiя кредитних  установ. Проте, створюючи нову банківську систему, царський уряд не хотів втратити керівних позицій у банківсько-кредитній справі. Державному банку, заснованому в 1860 р., були надані крім права здійснювати звичайні комерційні операції й iншi важливі функції, через що разом Міністерство фінансів і Державний банк мав вирішальний вплив на діяльність інших банкiв.

 Створення індустріальної  банківської системи в Україні  почалося саме із заснування  контор державного банку Російської  імперії. У 1896 р. кредитно-банкiвська  мережа в українських губерніях виглядала так: Держбанк мав три контори (Київ, Одеса i Харкни) та 14 відділень. При повітових казначействах i відділеннях держбанку діяли 66 позиково-ощадних кас, що відігравали велику роль у мобілізацій дрібних заощаджень населення. В ощадкасах при поштово-телеграфних установах м. Києва значилося 7 284 вкладники, на рахунках яких було 0,84 млн. рублів.

 Загалом на територiї  України напередодні революції  1917 — 1921 рр. була створена широка  мережа кредитно-банкiвських установ  з багаторівневою структурою, що охоплювала всi галузi аграрно-iндустрiальноiї економіки регiону і була мiцно iнтегрована в загальноімперську грошово-кредитну систему, а через не і в європейську. Вона забезпечувала нормальний рух товарiв, грошей i кредитних ресурсiв, хоча за своєю могутністю значно поступалася аналогiчним системам індустріальних та iндустрiально-аграрних країн Західної Європи.

 До середини 1920-х  років кредитно-банкiвська мережа  України склалася кiлькiсно і  якiсно. Український кредитний  капiтал, як і ранiше, концентрувався в системi сільськогосподарської, промислово i споживчої кооперації, у сферi приватновласницької позикової справи.

 Реальна лiквiдацiя  залишкiв автономiї української  кредитної справи роэпочалася  на межi 20-30-х рокiв, коли внаслідок заборони приватного підприємництва в промисловості, транспортi й торгiвлi припинили iснування товариства взаємного кредиту.

 До другої половини 60-х рокiв Україна не мала  у своєму розпорядженні автономної  кредитно-банкiвсько системи. Тут  дiяли фiлії Держбанку СРСР, Будбанку СРСР i трудовi ощадкаси.

 З сiчня 1989 р.  в республiцi починаеться створення  комерцiйних i кооперативних банкiв.

 На 20 червня 1990 р на  території України було офіцiйно  за реєстровано 25 банкiв (17 акцiонерних  комерцiйних i 8 кооперативних). Вони були розміщені вкрай нерівномірно й оперували обмеженими капiталами. Самi банки мiстилися в Киевi, на Захiднiй Україні, Пiвденно-Схiдний Україні і в Криму.

 Розвиток сучасної  банкiвської системи незалежної  України розпочався з 20 березня 1991 року. Тодi був прийнятий перший Закон України “Про банки i банківську дiяльнiсть”.

 

 У формуванні  сучасної банкiвської системи  України можна видiлити кiлька етапiв:

 І етап — 1991 -1992 роки: процеси перереєстрації та реорганiзацii.

3 2 жовтня 1991 року Нацiональний банк починає перереєстровувати комерцiйнi банки України, що були зареєстровані ще держбанком СРСР.

Етимологiя слова „банк” сягає до французького слова „banque”  та iталiйського „banca”. Цi слова вiдповiдно  означають „скриня” та „лавка” i описують двi основнi функцї, якi виконували банки. „скриня” вказує на функцiю збереження, оскiльки вона є мiсцем, де зберiгається щось цiнне. В Італiї у ХII сторіччі слово „banca” означало стiл, прилавок або робоче мiсце. Такi столи встановлювались на майданах, де вiдбувалася жвава торгiвля товарами. Торгiвля велася з використанням рiзноманiтних монет, що карбувалися як державами, так i мiстами й навiть окремими особами. У цих умовах потрiбнi були спецiалiсти, якi б зналися на монетах, що були в обiгу, могли б оцiнити i дати пораду при хньому обмiнi. Коли врахувати, що у десятому сторiччi Iталiя була центром свiтово торгiвлi, куди стiкалися товари i грошi з рiзних країн, то стане зрозумiлим, чому банкiри виявились неодмiнними учасниками торгових операцiй, а iхнi „банки-столи” набували все бiльшого поширення. Подiбнi мiняйли зi своїми особливими „столами” були в Стародавнiй Грецi i Стародавньому Римi.

 За свідченнями  iсторикiв, першi банкiвськi операцiї  виконували як окремi особи,  так i деякi церковнi установи, що концентрували значнi кошти. Злодiї ставилися з повагою до вiвтарiв i не грабували їх. Вклади, недоторканнiсть яких гарантувалася поважним ставленням до релiгiї зробили знаменитi грецькi храми (Дельфiйський, Делоський, Самоський, Ефеський) водночас i своерiдними банкiвськими установами. У храмi Артемиди в Ефесi концецтрувалися вклади з малоазійського узбережжя, а в храмi Алоллона в Дельфах — вiльнi кошти всiєї європейської Грецii.

 Першi банкiри незабаром  зрозумiли, що накопичені ними  величезнi грошовi багатства лежать без руху, в той час як вiд них можна було б одержувати iстотну користь, вiддаючи їх у тимчасове користування або вiдкриваючи самостiйнi торговельні й ремісничі підприємства. Надання позик супроводжувалося стягненням високих відсотків, рiвень яких доходив до 36 % рiчних.

 Разом iз кредитними  операціями давніх банкiв поступово  знайшли розвиток i розрахунки з  обслуговування вкладників. Розрахунки  проводилися за допомогою так  званого тобто переносу коштiв  з однієї таблицi на iншу. Кожен  вкладник банку мав свою таблицю з позначенням його iменi (тобто рахунок у сучасному розумiннi). Кошти з таблицi одного вкладника переносилися на таблицю iншого, створюючи найпростiшi форми безготiвкових розрахункiв. При цьому спочатку було необхiдне особисте усне розпорядження клiєнта про перерахування коштiв, проте пiзнiше з’явилися письмовi накази, якi полегшували i при скорювали взаємнi платежi.

 Зручностi, створюванi  банками, не могли не привернути  увагу дiлових людей. Поступово  банкiвська клієнтура розширювалася. Банки, у свою чергу, стали виконувати функції довiрителiв в укладанні договорiв мiж клiєнтами, стали виступати посерадниками в торгових угодах. Для полегшення розрахункiв стародавні банки випускали навiть банкiвськi квитки (лат. hudu — гуду), що були в обiгу нарiвнi з повноцінними грошима.

 Перший банк у  сучасному його розумінні виник  в Італії у 1407 році (Banca di San Ucorgio) в Генуї. Джерела сучасної банківської  справи треба шукати у діяльності  середньовічних міняйл Північної  Італії.

 

 

 

2.Поняття і види банків

Сучасні кредитно-банківські системи мають складну, багатоланкову  структуру. Якщо за основу класифікації прийняти характер послуг, наданих  клієнтам, то можна виділити три  найважливіших елементи сучасної кредитної  системи:

• центральний банк;
• комерційні банки;
• спеціалізовані фінансові установи (страхові, іпотечні, ощадні).

Комерційні банки є  багатофункціональними установами, що оперують у різних секторах ринку  позичкового капіталу. Великі комерційні банки надають клієнтам повний спектр послуг, включаючи кредити, прийом депозитів розрахунків і т.д. Цим вони відмінні від спеціалізованих установ, що обмежені визначеними функціями. Комерційні банки традиційно відіграють роль базової ланки кредитної системи. Переплетення функцій різних видів кредитних установ і популярність універсального типу банка створює відомих труднощів для визначення понять банк і банківська діяльність. Найчастіше головною ознакою банківської діяльності вважається прийом депозитів і видача кредитів.

Поняття «банк» має економічне і  юридичне значення. У строгому юридичному змісті банк по визначенню закону України «Про банки і банківську діяльність» у редакції від 20 березня 1991 р. є «кредитна організація, що має виключне право здійснювати в сукупності наступні банківські операції: залучення у внески коштів фізичних і юридичних осіб, розміщення зазначених засобів від свого імені і за свій рахунок на умовах зворотності, платності, терміновості, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб».

Банківськими операціями по законодавству є операції, що можуть здійснювати винятково банки й ін. кредитні організації. До таких операцій закон України «Про банки і банківську діяльність» відносить:

• залучення коштів фізичних і юридичних осіб у внески (до запитання 

і на певний строк);

• розміщення зазначених вище притягнутих засобів від свого імені і за свій рахунок;
• відкриття і ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб;
• здійснення розрахунків з доручення фізичних і юридичних осіб, у тому числі банків-кореспондентів, по їхніх банківських рахунках;
• інкасація коштів, векселів, платіжних і розрахункових документів і касове обслуговування фізичних і юридичних осіб;
• купівля-продаж іноземної валюти в наявній і безготівковій формах;
• залучення у внески і розміщення дорогоцінних металів;
• видача банківських гарантій.

При цьому тільки банки мають виключне право здійснювати в сукупності наступні банківські операції: залучення у внески коштів фізичних і юридичних осіб, розміщення зазначених засобів від свого імені і за свій рахунок на умовах зворотності, платності, терміновості, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб.

З економічної точки  зору комерційні банки відносяться  до особливої категорії ділових  підприємств, що одержали назву фінансових посередників. Вони залучають капітали, заощадження населення й інші грошові кошти, що вивільняються в процесі господарської діяльності, і надають них у тимчасове користування іншим економічним агентам, що мають потребу в додатковому капіталі. Банки створюють нові вимоги і зобов'язання, що стають товаром на грошовому ринку. Так, приймаючи внески клієнтів, комерційний банк створює нове зобов'язання – депозит, а видаючи позичку – нова вимога до позичальника. Цей процес створення нових зобов'язань складає сутність фінансового посередництва. Ця трансформація дозволяє перебороти складності прямого контакту ощадників і позичальників, що виникають через розбіжність пропонованих і необхідних сум, їхніх термінів, прибутковості, і т.д.

Банки можуть направляти кошти, фінансові ресурси у виді кредитів у ті галузі, сфери, регіони, де капітал знайде краще, ефективне застосування. Центральним банком у нашій державі є Національний банк України. Він відіграє важливу роль в ринковій економіці, стабілізації грошово-кредитної системи . Юридичний статус, повноваження і принципи організації Національного банку визначаються Конституцією України, Законом України “Про Національний банк”, Законом України “Про банки та банківську діяльність” та іншими нормативно-правовими актами.