Інтелектуальна власність

2. Дати оцінку вибраній  технології. Вирішення цієї задачі  починається з розробки техніко-економічного обґрунтування закупки ліцензії. Тут насамперед необхідно встановити контакти з фірмою-власником технології, виявити її наміри з приводу видачі ліцензії, визначити об'єм інформації, необхідної для прийняття остаточного рішення про закупку технології. З фірмою-власником укладається попередня угода про секретність, яка дозволяє визначити межі використання інформації і захистити її від розголошення.

Після підписання попередньої угоди про секретність покупцю надається інформація, необхідна для вирішення питання про покупку технології і готується повне техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) проекту з використанням вибраної технології. ТЕО складається в довільній формі. Як правило, воно включає такі елементи, як період дії плану, технічні характеристики кінцевого продукту, прогнозування збуту, виробничі потужності, наявність сировини і робочої сили, витрати на установлення і обслуговування, капітальні вкладення і обіговий капітал, план фінансування, амортизація, виробничі залишки та ін.

За результатами ТЕО робиться висновок про доцільність покупки ліцензії і можливості починати переговори з фірмою-власником технології про укладення ліцензійної угоди.

3. Скласти ліцензійний  договір. Під час переговорів, які звичайно тягнуться від 4-х до 6 місяців, делегація потенційного ліцензіата повинна визначити всі елементи й умови контракту, перевірити інформацію, яка була використана при складанні техніко-економічного обґрунтування і плану ділових операцій.

В кінці переговорів остаточний текст договору, узгоджений сторонами, парафується, і сторони домовляються про порядок і строки його затвердження.

Зміст міжнародних ліцензійних договорів полягає у встановленні науково-технічних зв'язків, спрямованих на впровадження результатів наукових досліджень і розробок у виробництво. В міжнародній торговій практиці широко використовуються різні варіанти типових ліцензійних угод. Вони можуть використовуватися як основа для укладання угод між сторонами.

Зміст контрактів може включати такі основні умови: преамбулу, предмет угоди, обов'язки сторін, термін дії ліцензії та ін. Предметом міжнародного ліцензійного контракту є запатентований винахід чи технологічний процес, технічні знання і досвід, товарний знак. Важливим об'єктом ліцензійної угоди є запатентований винахід. Проте треба відзначити, що в сучасних умовах все більш типовими стають угоди, які надають ліцензіату право на запатентовані винаходи разом з технічними знаннями, досвідом, "ноу-хау", а також з правом використання товарного знака.

Важливою умовою міжнародної  ліцензійної угоди є визначення виду ліцензії. Вибір того чи іншого виду наданої ліцензії залежить, насамперед, від країни чи території, на яку видається ліцензія, і характеру винаходу. Наприклад, на невеликому ринку краще видавати виняткову ліцензію, тому що наявність кількох ліцензіатів, які одержали просту ліцензію, створить на цьому ринку небажану конкуренцію, яка вкінці знизить рівень цін і вплине на об'єм ліцензійної винагороди. Виняткова ліцензія видається, як правило, на товари масового виробництва і широкого споживання. Повна ліцензія використовується рідко. За надання прав на використання предмета угоди ліцензіат платить ліцензіару певну винагороду. В угоді обумовлюється форма ліцензійної винагороди, порядок її виплати, переведення платежів і т. д.

Великої уваги в міжнародній ліцензійній угоді заслуговує опрацювання умов, що стосується обов'язків сторін. Об'єм обов'язків ліцензіара зазвичай залежить від предмета угоди. Однак у всіх випадках ліцензіар зобов'язаний забезпечити ліцензіату можливість здійснити передані йому за угодою права. Ця допомога може включати: передачу обумовленої технічної документації; налагодження виробництва і освоєння випуску ліцензійної продукції; підготовку персоналу фірми-ліцензіата та ін. Ліцензіар несе відповідальність за новизну винаходу, за його економічну ефективність, гарантує можливість виробництва продукції ліцензіатом такої ж якості, як і на його підприємствах. За угодою в обов'язки ліцензіата входить забезпечення своєчасної і правильної виплати винагороди і, головне, використання ліцензіатом предмета ліцензійної угоди.

Угоди про передачу "ноу-хау", на відміну від ліцензійних, мають свої особливості. До них можна віднести такі:

1) сторони повинні чітко  визначити зміст "ноу-хау", що дає користь, конфіденційність чи секретність;

2) більш докладно викладається  весь комплекс обов'язків із  передачі знань;

3) особливо опрацьовуються  гарантійні зобов'язання експортерів  відносно завершеності переданих розробок, їх сучасного технічного рівня і патентної чистоти використаних рішень;

4) велика увага приділяється  обов'язкам імпортера із збереження  конфіденційності або секретності  переданого процесу та ін. Обговорюються  також строгі фінансові санкції за порушення обов'язків партнерами.

Оцінка вартості об'єктів  інтелектуальної власності

Оцінка вартості об'єктів  інтелектуальної власності, створених  на власному підприємстві, у закордонній практиці в основному базується на витратному підході: використанні первісної вартості таких об'єктів, виходячи з фактичних витрат на розробку та доведення до комерційного використання з урахуванням амортизації. При цьому для оцінки нематеріальних активів використовують міжнародні стандарти оцінки розрахунку вартості об'єктів інтелектуальної власності, розроблені TIAVIS (The International Assets Vabulation Standarts Commitie) .

Основними факторами, що визначають вартість об'єктів промислової власності, є:

- витрати на створення  об'єкта правового захисту;

- витрати власників виключних  прав на створення, розробку  і патентування (включаючи мита, збори та інші витрати на  забезпечення сили охоронного  документа) об'єкта промислової  власності;

- витрати на організацію  використання об'єкта інтелектуальної  власності, з урахуванням витрат  на маркетинг;

- витрати на страхування  ризику, пов'язаного з об'єктом  інтелектуальної власності;

- термін дії охоронного  документа (ліцензії, патенту, свідоцтва) на момент оцінки його вартості;

- витрати власника виключних  прав на вирішення правових  конфліктів, в тому числі в  судовому порядку, щодо об'єкта  інтелектуальної власності, що  оцінюється;

- очікувані надходження  у формі компенсаційних штрафних  сплат (платежів) за умови підтвердження порушення виключних прав власника інтелектуальної власності;

- термін повного використання  об'єкта;

- фактор морального старіння об'єкта;

- інфляція і т. п.

Ці фактори є основними при оцінці об'єктів інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів.

Вартісна оцінка об'єкта промислової власності Ц0 в загальному випадку визначається за формулою :

,

де Цt - вартісна оцінка об'єкта промислової власності в t-му році розрахункового періоду;

tH - початковий рік розрахункового періоду (початковий рік дії виключних прав на об'єкт промислової власності);

tK - кінцевий рік розрахункового періоду (рік розрахунку вартості об'єкта промислової власності);

dt - коефіцієнт зведення  різночасових вартісних оцінок до рівня розрахункового року;

КС - коефіцієнт, що враховує ступінь морального старіння об'єкта промислової власності (для винаходів, промислових зразків та корисних моделей), що визначається за формулою:

,

де ТН - номінальний термін дії охоронного документа;

Тф - термін дії охоронного документа в розрахунковому році t;

Кб - боніфікаційний коефіцієнт (коефіцієнт техніко-економічної значущості, тільки для винаходів) об'єкта промислової власності, числові значення якого встановлюються за шкалою:

Кб = 1,3 - винахід, що не має  прототипу (піонерний винахід);

Кб = 1,2 - основний (базовий) винахід;

Кб = 1,1 - допоміжний винахід (вдосконалення, яке розвиває основний винахід);

Кб = 1,05 - варіантний винахід  відносно основного винаходу;

Кб = 1,0 - варіантний винахід  відносно допоміжного винаходу.

Коефіцієнт зведення різночасових вартісних оцінок до рівня розрахункового року dt визначається за формулою:

де ЕН - норматив зведення різночасових вартісних оцінок (ЕН = 0,1);

tp - розрахунковий рік;

t - рік, в якому вартісна оцінка зводиться до рівня розрахункового року.

Нижче подані числові значення коефіцієнта зведення різночасових вартісних оцінок до рівня розрахункового року.

Таблиця  1.

Коефіцієнт зведення різночасових вартісних оцінок до рівня розрахункового року

Число років, що передують  розрахунковому року	dt	Число років, що передують  розрахунковому року	dt
20	6,7274	9	2,3579
19	6,1159	8	2,1436
18	5,5599	7	1,9487
17	5,0544	6	1,7716
16	4,5949	5	1.6105
15	4,1772
14	3,7975	4	1,4641
13	3,4523	3	1,3310
12	3,1384	2	1,2100
11	2,8531	1	1,1000
10	2,5937	0	1.0000

 

Вартісна оцінка об'єкта промислової власності в t-му році Цt визначається за формулою:

,

де  - витрати на розробку об'єкта промислової власності в році t;

- витрати на правову охорону  об'єкта промислової власності  в t-му році;

- витрати на маркетинг об'єкта  промислової власності в t-му  році.

Оцінка об'єктів інтелектуальної  власності, придбаних за ліцензійними угодами, проводиться за погодженням  оцінок покупця і продавця. Продавець (ліцензіар) оцінює такі об'єкти відповідно до описаного вище видаткового методу, який відповідає мінімальній вартості ліцензії. Мінімальна вартість ліцензії (найнижча допустима для ліцензіара вартість ліцензії) безпосередньо пов'язана з інвентарною вартістю ліцензії, з якою вона приймається в розрахунок у складі нематеріальних активів.

Покупець (ліцензіат) при  оцінці об'єкта інтелектуальної власності, який він збирається придбати, виходить з ціни ліцензії, тобто з фіксованої суми платежів, які сплачуються ліцензіатом ліцензіарам. У цьому випадку у закордонній практиці використовують принцип визначення максимальної вартості ліцензії. Максимальна вартість ліцензії - це сума сплат, при підвищенні якої придбання ліцензії не має для ліцензіата економічного сенсу. Вона повинна бути такою, щоб після її відрахування з надходжень ліцензіата внутрішня норма прибутку була не менше середньогалузевої (в промислово розвинених країнах ця норма становить 10-30%, а при підрахунках приймається рівною 10%).

Існує декілька видів ліцензійних  платежів: паушальні, періодичні відсоткові відрахування або поточні відрахування роялті. Паушальні платежі - це певна, твердо зафіксована в угоді сума, яка може сплачуватися одноразово або поетапно. Періодичні відсоткові відрахування або поточні відрахування роялті встановлюються у вигляді фіксованих ставок у відсотках і сплачуються ліцензіатом через певні узгоджені проміжки часу. При цьому слід зазначити, що форма платежів впливає на процес визначення інвентарної вартості об'єкта інтелектуальної власності. У випадку, якщо в ліцензійній угоді передбачені тільки паушальні платежі, ціна ліцензії визначається чітко. Якщо виплати здійснюються періодично, наприклад, у вигляді роялті - відсотків від обсягу продажів, - розрахунок цієї ціни ускладнюється неможливістю визначення точних обсягів прибутків, що ліцензіат може отримати в майбутньому.

Кінцева вартість ліцензії (справедлива вартість) знаходиться в межах між певними мінімальною й максимальною сумами. Ціна ліцензії обчислюється таким чином:

де Ср, Са, Сн - наведені витрати  відповідно на створення об'єкта, забезпечення його правового захисту, маркетингові дослідження;

р - середньостатистична ставка роялті;