Інтелектуальна власність

 

 

3. Методологія оцінки інтелектуальної власності

Як такого універсального точного методу визначення вартості нематеріальних активів, у тому числі  й об’єктів інтелектуальної власності, на даний час не розроблено, оскільки кожний із них настільки індивідуальний, що неможливо створити певний алгоритм для достовірного й точного розрахунку його вартості. Складність оцінки об'єктів  інтелектуальної власності обумовлена, у першу чергу, труднощами кількісного  визначення результатів комерційного використання даного об'єкта, що перебуває  на тій або іншій стадії розробки, промислового освоєння або використання, через вплив багатьох, часом різноспрямованих за своїм впливом факторів. Як свідчить практика, із 100 об'єктів промислової  власності (тобто з тих, на які  отримані відповідні патенти або  інші охоронні документи) лише 2-3 при  їхньому комерційному використанні дійсно виявляються вартісними й  приносять високі прибутки, ще близько 10 дозволяють відшкодувати витрати  на їхнє розроблення, а інші - збиткові.

Тому існує кілька принципів, покладених в основу оцінки. Наведемо деякі з них:

• принцип корисності: об'єкт оцінки тоді має вартість, коли має корисність, тобто задовольняє певні потреби потенційного покупця;
• принцип заміщення: розумний клієнт не заплатить більше, ніж коштують інші об'єкти на ринку, що мають аналогічну корисність;
• принцип очікування: покупець не заплатить більше, ніж покаже розрахунок очікуваного доходу від експлуатації об'єкта.

Відповідно до вказаних принципів  розрізняють три основних методичних підходи до оцінки:

- витратний;

- ринковий (порівняльний);

- дохідний.

Витратний підхід передбачає визначення поточної вартості витрат на відтворення або заміщення  об’єкта оцінки з подальшим коригуванням їх на суму зносу (знецінення).

Основними методами, що реалізують витратний підхід, є:

• метод основних витрат - ґрунтується насамперед  на фактично понесених затратах відповідно до бухгалтерської документації підприємства за кілька років;
• метод вартості заміщення - базується на використанні принципу заміщення, відповідно до якого максимальна вартість об’єкта визначається мінімальною ціною, яку необхідно заплатити при купівлі об'єкта, еквівалентного за функціональними можливостями і варіантами його використання або такого, що становить аналогічну споживчу вартість по відношенню до об’єкта, що оцінюється;
• метод відтворюваної вартості – найбільш придатний для оцінки вартості унікальних об'єктів інтелектуальної власності. Відтворювана вартість об'єкта розраховується як сума витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного об'єкта на підставі сучасних цін на сировину, матеріали, теплоносії, комплектуючі і т.д.

Отримана вартість зменшується  на величину зношування (знецінювання) майнових прав на об'єкт інтелектуальної  власності, що визначаються залежно  від залишкового строку використання методом строку життя. Зношування визначається як залишок від поділу фактичного строку використання на повний строк  використання об'єкта. Повний строк  використання визначається в результаті аналізу строків використання аналогічних  об'єктів або виходячи зі строку дійсності майнових прав на об'єкт  інтелектуальної власності.

Ринковий (порівняльний) підхід до оцінки вартості інтелектуальної  власності передбачає використання методу порівняльних продажів. Суть даного методу полягає в прямому порівнянні оцінюваного об'єкта з іншими, аналогічними за якістю, призначенням й корисністю, які були продані в порівнянний  час на аналогічному ринку. Такий  метод можна застосувати лише за деяких умов:

• наявність відомостей про факти продажів об'єктів інтелектуальної власності подібного призначення й корисності (об'єкти - аналоги);
• уміння оцінити вплив відмінних рис таких об'єктів на їхню вартість;
• доступності й вірогідності інформації про ціни й умови договорів по об'єктах - аналогах.

Ринкова вартість оцінюваного  об'єкта визначається ціною, що може заплатити  покупець продавцеві об'єкта інтелектуальної  власності на дату оцінки за аналогічний  за якістю, призначенням і корисністю об'єкт на даному ринку з урахуванням  відповідних коректив, що враховують відмінності між оцінюваним об'єктом  і його аналогом.

Ринкова вартість у загальному випадку враховує типову мотивацію  сторін (купити дешевше, продати дорожче), оплату грішми без пільг й обтяжень та досить тривалий строк експозиції. У той же час ринкова вартість може бути далекою від справедливої вартості внаслідок сприятливої  кон'юнктури на ринку або навпаки.

Доходний підхід до оцінки майнових прав інтелектуальної  власності ґрунтується на застосуванні оціночних процедур переведення  очікуваних доходів у вартість об’єкта  оцінки. Доходний підхід застосовується для оцінки майнових прав інтелектуальної  власності у випадку, коли можна  визначити розмір доходу, що отримує  або може отримувати юридична чи фізична  особа, якій належать такі права, від  їх використання.

Основними методами доходного підходу, що застосовуються для оцінки майнових прав інтелектуальної  власності, є метод непрямої капіталізації (дисконтування грошового потоку) та метод прямої капіталізації доходу. Зазначені методи застосовуються для  оцінки цілісного майнового комплексу, в якому використовується об’єкт права інтелектуальної власності, і майнових прав інтелектуальної  власності як окремих об’єктів оцінки. У разі оцінки майнових прав інтелектуальної  власності шляхом виділення вартості майнового права з вартості цілісного  майнового комплексу оціночні процедури  повинні відповідати вимогам  Національного стандарту № 3 «Оцінка цілісних майнових комплексів».

Застосування методів  непрямої капіталізації (дисконтування  грошового потоку) та прямої капіталізації  доходу для оцінки майнових прав інтелектуальної власності передбачає визначення розміру тієї частини доходу, що отримана у зв’язку з наявністю у юридичної або фізичної особи таких прав. При цьому грошовим потоком чи доходом може бути:

для методів переваги у прибутку і розподілу прибутків - різниця між прибутком суб’єкта права інтелектуальної власності, отриманого в результаті використання об’єкта права інтелектуальної  власності, та прибутком, отриманим  без використання такого об’єкта;

для методу додаткового  прибутку - додатковий прибуток, який отримано суб’єктом права інтелектуальної  власності в результаті використання об’єкта права інтелектуальної  власності;

для методу роялті - ліцензійний платіж за надання  прав на використання об’єкта права  інтелектуальної власності.

Застосування методу переваги у прибутку передбачає дисконтування  або пряму капіталізацію різниці  між прибутком від діяльності суб’єкта права інтелектуальної  власності, що провадиться з використанням  об’єкта права інтелектуальної  власності, та прибутком, отриманим  від такої діяльності, за умови, що вона провадиться без використання зазначеного об’єкта.

Метод переваги у  прибутку може застосовуватися шляхом оцінки станом на одну дату цілісного  майнового комплексу суб’єкта права  інтелектуальної власності та цього  комплексу, виходячи із припущення про  відсутність у його складі майнових прав інтелектуальної власності. При  цьому вартість цілісного майнового  комплексу оцінюється шляхом дисконтування  грошових потоків або шляхом прямої капіталізації доходу за умови відповідного обґрунтування у звіті про  оцінку. Вартість майнових прав інтелектуальної  власності дорівнює різниці у  вартості цілісних майнових комплексів, визначеній відповідно до вищенаведеного. Джерелом формування переваги у прибутку, що виникає у результаті використання об’єкта права інтелектуальної  власності, зокрема, може бути:

збільшення ціни реалізації одиниці продукції (товарів, робіт, послуг);

збільшення обсягу реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у натуральному виразі;

скорочення витрат, пов’язаних з виробництвом та/або  реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг).

Метод розподілу  прибутків полягає у виділенні  тієї частини прибутку, що одержана у результаті використання об’єкта  права інтелектуальної власності, із загальної суми прибутку суб’єкта права інтелектуальної власності  з подальшим переведенням такої  частини прибутку у вартість майнових прав інтелектуальної власності. Процедура  переведення здійснюється шляхом дисконтування  або прямої капіталізації прибутку за умови обґрунтування застосування однієї із зазначених оціночних процедур у звіті про оцінку.

Застосування методу додаткового прибутку передбачає пряму  капіталізацію додаткового прибутку, який може отримувати суб’єкт права  інтелектуальної власності у  результаті використання об’єкта права  інтелектуальної власності понад  середній прибуток, який отримують  подібні суб’єкти, що не мають переваги володіння такими майновими правами. Метод додаткового прибутку застосовується за умови, що оцінювачем не виявлено підстав  для того, щоб припускати наявність  у складі цілісного майнового  комплексу суб’єкта права інтелектуальної  власності інших нематеріальних активів, крім оцінюваного майнового  права інтелектуальної власності.

Метод роялті застосовується за умови, що майнові права інтелектуальної  власності надані або можуть бути надані за ліцензійним договором  іншій фізичній або юридичній  особі. Метод полягає у визначенні суми дисконтованих доходів від  ліцензійних платежів.

Під час застосування методу непрямої капіталізації (дисконтування  грошового потоку) прогнозний період визначається з урахуванням залишкового  строку корисного використання об’єкта  оцінки. Вартість реверсії об’єкта  оцінки визначається у разі висловленого оцінювачем обґрунтованого припущення про отримання доходу в результаті його використання, зокрема від продажу, в період, що настає за прогнозним.

Під час порівняльного  аналізу дохідності інвестування в  об’єкти права інтелектуальної  власності та альтернативні об’єкти  проводиться аналіз ризиків, пов’язаних із:

ступенем готовності об’єкта оцінки до використання;

строками освоєння, рівнем досягнення прогнозованих (планованих) технічних, економічних, екологічних  та інших характеристик об’єкта  оцінки або продукції (товарів, робіт, послуг), виробленої та/або реалізованої з використанням такого об’єкта;

можливістю неправомірного використання об’єкта права інтелектуальної  власності, зокрема виготовленням  та реалізацією контрафактної продукції;

іншими притаманними об’єкту, що оцінюється, ризиками.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Предмет ліцензійного договору

Номер свідоцтва (міжнародної реєстрації товарного знака), де вказується номер свідоцтва, дата його видачі, орган, який здійснив реєстрацію товарного знака та видав свідоцтво про реєстрацію товарного знака.

Перелік товарів і послуг із зазначенням класів Міжнародної  класифікації товарів і послуг (МКТП), для яких передається право на використання товарного знака (міжнародного товарного знака).

Обсяг прав, що передаються. В цьому розділі необхідно  чітко визначити та описати права  ліцензіата. Можна назвати права, реалізація яких потребує додаткового  погодження з ліцензіаром. Також  варто зазначити, що якість товарів, послуг, робіт, які виконуються (виготовляються) під даним товарним знаком, не буде гіршою, ніж у ліцензіара, і останній здійснюватиме контроль за дотриманням даної вимоги.

Вид ліцензії. У цьому  розділі необхідно зазначити, виключність/невиключність  ліцензії. Власник свідоцтва (міжнародної реєстрації товарного знака) може передати право на використання товарного знака (міжнародного товарного знака) за договором про виключну ліцензію, відомості про яку опубліковані в бюлетені та внесені до реєстру. Ліцензіат, який отримав таке право, може в межах строку дії виданої ліцензії та в обсязі переданих йому прав видавати ліцензію на використання товарного знака (міжнародного товарного знака).

Строк дії ліцензійного договору. Звертаємо увагу, що строк дії ліцензійного договору не може перевищувати терміну дії свідоцтва. Видача ліцензії на використання міжнародного товарного знака здійснюється в межах строку дії міжнародної реєстрації товарного знака. З огляду на можливість пролонгації дії свідоцтва за клопотанням власника (п. 3. ст. 5 Закону про товарні знаки) в Інструкції варто передбачити автоматичну пролонгацію ліцензійного договору. Такий порядок позбавить сторони зайвих витрат коштів та затрат часу.

Територія дії ліцензійного договору. Слід вказати чіткі межі географічного регіону, на який розповсюджується дія ліцензії. Територія дії може бути меншою за територію дії свідоцтва, але не навпаки.

Місцезнаходження (місце  проживання) сторін. Перед укладенням договору необхідно з'ясувати фінансовий стан ліцензіата, отримати інформацію про його місцезнаходження (фактичне та юридичне), місце проживання та прописки, органи управління ліцензіата тощо. Такі заходи дозволять уникнути багатьох проблем, зокрема завдання шкоди товарному знаку та репутації ліцензіара.

Для того, щоб укласти  угоду про купівлю чи продаж ліцензії, необхідно всесторонньо оцінити  не тільки техніко-економічні аспекти майбутньої угоди, але й її можливі наслідки.

Підприємство, що хоче придбати технологію за ліцензією, як правило, повинно вирішити такі важливі завдання.

1. Вибрати відповідну  технологію, для чого провести  попередню оцінку всіх технологій  направлення, що зацікавило, і  які можуть бути куплені за ліцензією. Для оцінки використовується інформація загальнодоступних джерел (рекламні проспекти, оголошення фірм, статті в науково-технічних виданнях, описи до патентів та ін.). Після відбору інформації проводиться порівняльна характеристика запропонованих технологій і визначається краща, найбільш підходяща для підприємства.