Монополія та антимонопольна політика

Органи комітету також  беруть участь у процесах демонополізації  економіки галузі та регіонів.

У межах своїх повноважень  органи Комітету здійснюють контроль за діяльністю суб’єктів господарювання усіх форм власності, органів державної  влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю в усіх галузях  економіки України. Компетенція  Комітету поширюється і на діяльність іноземних суб’єктів господарювання, якщо вона має місце на території  України. У практиці комітету були справи, в яких позивач і відповідач були іноземними фірмами, що діють на українському ринку.

В цьому плані необхідно  розглянути деякі результати діяльності комітету. Майже третина порушень, які припинив АМК, стосується дискримінації  підприємств держорганами. Кількість  неправомірних дій влади зростає. АМК вирішує спори не лише між  великими монополістами. Серед 1074 справ  розглянутих за січень – вересень 2000 р., лише 41.9% пов’язано з припиненням  зловживання монопольним становищем компаніями, анти конкурентних узгоджених дій – всього 2.8%, недобросовісної конкуренції – 5.3%.

Як ось, наприклад. Типова справа зі зловживанням монопольним  становищем. ТОВ “Автопорт “Південний”, що приймає та розміщує автотранспорт у зоні митного контролю, в 5 разів підвищило ціну на послугу “в’їзд у зону митного контролю”. Щоправда, небезпідставно: у розрахунок ціни на цю послугу було включено вартість додаткових послуг (відпочинок у номері мотелю, стоянка автомобіля в зоні митного контролю, сніданок для водія), хоча більшість водіїв, які перебували в автопорту менше доби, цих послуг не потребували. До того ж “Автопорт “Південний” за однакову послугу з різних споживачів стягував різну плату. ТОВ “Богдан”, яке надає подібні послуги, стягувало плату за добу в цілому, навіть, якщо автомобіль перебував на території автопорту кілька годин. А ціни на послуги були встановлені в доларовому еквіваленті. Дніпропетровське та Львівське відділення АМК кваліфікували дії ТОВ “Автопорт “Південний” як “зловживання монопольним становищем у вигляді нав’язування товару не потрібного контрагенту; встановлення дискримінаційних цін на свої товари”. На порушників накладено штраф у розмірі 50673 грн.

Широкого розголосу набув  також розгляд справ про неправомірне використання знаку для товарів  і послуг “АСПІРІН”, власник якого  – німецька фірма “Байер АГ”, отримала правову охорону згаданого вище знаку у більшості країн світу. “Концерн Стірол” (місто Горлівка) неправомірно використовував знак “АСПІРІН”. Питання про право власності на знаки “АСПІРІН” і “ASPIRIN” було вирішено в судовому порядку. Вищий господарський суд України визнав право власності на згадані вище знаки для товарів і послуг, зокрема надання правової охорони за фірмою “БАЙЕР АГ”. Висновки незалежного експерта-патентного повіреного України, свідчать, що використання знаку “АСПІРИН”, що використовує і реалізує “Концерн Стірол”, може призвести до змішування зі знаками ліків фірми “БАЙЕР АГ”, але вони не відповідають її якості і стандартам. Тому дії “Концерну Стірол” кваліфіковані державним уповноваженим Комітету по ч. 1 ст. 4 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” як неправомірне використання, без дозволу уповноваженої на те особи знаку для товарів та послуг. У підсумку на “Концерн Стірол” накладено штраф у розмірі 6 тис. Грн.

Як відзначають представники АМК, з часом структура порушень у вигляді недобросовісної конкуренції  стає багатостороннішою та різноманітнішою. Торік виявлено та призупинено декілька порушень, пов’язаних з неправомірним збиранням, використанням і розголошенням комерційної таємниці, із підбуренням до бойкоту. А також 180 порушень у вигляді ненадання, 71- несвоєчасного надання та 7 порушень у вигляді свідомого надання недостовірної інформації.

Подібною до справи з незаконним використанням назви “АСПІРІН”  є справа з використанням назви  “Боржомі”. Майже 30 українських підприємств маркували свою продукцію етикеткою “Боржомі”, яка була штучно мінералізована і не мала нічого спільного з загальновідомою лікувально-мінеральною водою грузинського походження з назвою “Боржомі”, стверджує АМК. Внаслідок перевірки ринку мінеральної води в нашій країні вдалося запобігти реалізації підробленої мінеральної води “Боржомі” в обсязі 1 млн. декалітрів на рік.

Першу тривогу забили тринадцять грузинських підприємців, що мають  приоритетне право на використання назви місця походження товару (“Боржомі”) при виробництві та реалізації мінеральної води з Боржомських джерел. Вони й звернулися до Державної антимонопольної служби Грузії, що по своїх каналах зв’язалась з нашим комітетом.

Як показує досвід діяльності АМК, велику частину всіх порушень у  вигляді недобросовісної конкуренції, виявленої і припиненої відповідними органами, були дії пов’язані з  неправомірним використанням ділової  репутації підприємців. Було розглянуто ще два аналогічних звернення: ОАО  “Мінеральні води Кабардіно-Балкарії” (Грузія) і ЗАТ “Миргородський завод мінеральних вод” (Полтавська область) щодо неправомірного використання знаків “Нарзан” та “Миргородська” при виробництві та реалізації штучних мінеральних вод.

Найпоширенішим видом  порушень розкритих АМКУ є порушення  у сфері природних монополій. Так Львівське міське комунальне підприємство “Львівтеплоенерго” у 2000 р. отримало незаконних прибутків більш ніж на мільйон гривень. Такого висновку дійшли працівники Львівського відділення АМКУ в процесі розгляду справи про порушення антимонопольного законодавства вищезгаданим підприємством. АМКУ звернувся з листом на адресу голови  львівської облдержадміністрації Михайла Гладія, у якому стверджувалося, що “Львівтеплоенерго” за 1999 р. використало газу на 55 млн. кубометрів менше від планових показників. Загальна вартість відпущеного тепла для всіх категорій споживачів становить 81 571 тис. грн. Водночас “Львівтеплоенерго” виставило до оплати за послуги рахунки на суму 82 606.2 тис. грн. АМКУ вважає, що споживачам, які зазнали збитків, має бути проведено перерахунок за послуги централізованого теплопостачання. Щось подібне відбувається в Івано-Франківську. Місцеве теплокомуненерго повертає мешканцям понад мільйон грн., зараховуючи заборговані гроші як поточні платежі.

ІІІ. Антимонопольний досвід інших країн

3.1. Антимонопольне регулювання США.

Загалом, США мають досить великий досвід у обмеженні монопольної  діяльності. Головний результат антимонопольного регулювання у цій країні полягає  в тому, що американській державі  в гострій боротьбі вдалося «приборкати» свої монополії. Найагресивніші з них  було ліквідовано, інші розкуркулено. Починаючи з 1954 року нові монополії виникають не в результаті злиття, а переважно за рахунок внутрішнього зростання. У результаті підтримується нормальна конкуренція.

У США першим законодавчим актом, спрямованим проти монополізації  економіки, був «Антитрестовий акт Шермана» (1890 р.) за ним оголошувалося незаконним створення монополій або вступ в змову для обмеження конкуренції. Цей закон з доповненням 1914, 1936, 1950 рр. Діє і дотепер. Саме він, вважається, заклав основи світової антимонопольної політики. Цим самим законом забороняються трести і картелі. Щоб обійти його монополії створювались як холдингові компанії, здійснювали повне злиття корпорацій, за якої ліквідовувалась правова і виробнича самостійність компаній, що поглинались, а картельні угоди замінювались негласними угодами або так званим лідерством у цінах. Порушення «Акту Шермана» каралося, як кримінальний злочин. Індивідуальні порушники карались штрафом до 250 тис.дол. і тюремним ув’язненням до 3-х років за кожне порушення. Корпорації могли бути оштрафовані на 1млн. дол. За кожне порушення.

Пізніше був прийнятий  «Закон Клейтона» (1914), який заборонив угоди про обмеження кола контрагентів, купівлю або «поглинання» фірм, що можуть призвести до монопольного становища. Потім був «Акт про федеральну торгівельну комісію» (1914), що був прийнятий, щоб привести в дію попередні антитрестовські закони і наглядати за їх виконанням. Протягом 20-х років антитрестівська діяльність дещо послабилася, проте з початком депресії 30-х суспільство перестало хвилювати питання підвищення цін. Від підприємців, особливо дрібних, почали надходити до законодавчих органів вимоги стримувати ціни від падіння, а не підвищення. Проте пізніше процес державного регулювання монополій продовжився і прийнятий «Закон Селлера-Кефорева» (1950) доповнив попередні положення про недопущення злиття фірм шляхом придбання активів. Особливістю антимонопольного законодавства США є те, що закони прийняті близько століття тому, залишаються основною даного законодавства й дотепер.

3.2. Антимонопольне регулювання в європейських країнах.

У європейських країнах, а  також у Японії антимонопольний  процес відбувався пізніше, ніж в  США. Це пояснюється тим, що протягом багатьох років у цих державах не існувало певної думки про законність монополістичних об’єднань. Так  перші закони проти монополій  в Європі були прийняті лише в 30-х  роках ХХст. (Бельгія і Голландія – 1935р., Данія – 1937р., Великобританія – 1948р., ФРН – 1957р.,  Франція – 1963р.). А у країнах Східної Європи такі законодавчі акти взагалі з’явилися наприкінці 80-х років. З практичної точки зору цікавим є й досвід розробки за останні 10 років антимонопольного законодавства у низці краї Східної Європи до переходу їх до змішаної економіки. Вони великою мірою врахували досвід США та Японії.

Державний контроль за дотриманням  законодавства, про конкуренцію  та монополізм в європейських країнах  організований за двома схемами. В одних країнах передбачаються обов’язки суб’єктів господарської  діяльності повідомляти відповідні державні органи про всі угоди, що містять обмеження конкуренції (нотифікації), а в окремих випадках і реєструвати  їх у спеціальних реєстрах, щоб  споживачі та конкуренти за необхідності мали змогу з ними ознайомитися. Це Німеччина, Голландія, Австрія, Англія, Швеція та деякі інші. В інших країнах (Франці, Бельгія, Швейцарія) законодавство передбачає обов’язкове сповіщення про угоди, що містять обмежувальну практику, лишень у випадках, коли справа заторкує зацікавлену сторону або безпосередньо державний орган, який здійснює контроль за дотриманням законодавства про конкуренцію та монополізм.

У віх європейських країнах  діють спеціальні державні органи, до завдань яких входить забезпечення контролю за дотриманням законодавства  у галузі конкуренції та монополізму. Наприклад, в Англії – це Відомство  генерального директора з питань сумлінної торгівлі, у Франції  – Міністерство у справах споживачів та Рада з конкуренції, в Австрії  – Федеральна економічна палата.

3.3. Антимонопольне регулювання в Японії.

Засадовим стосовно японського антимонопольного права є закон Японії «Про заборону приватної монополії та забезпечення чесних угод», підготовлений за участю американських експертів відповідно до правових ідей, виражених у Законі Шермана, Законі Клейтона та Законі про Федеральну торговельну комісію США.

Цей закон визначає діяльність держави щодо запобігання монополізму  та розвитку конкуренції. Мета його заборонити приватну монополію, нечесне укладання  угод та несправедливі засоби угод, запобігти надмірній конкуренції  економічної могутності, виключити  нечесне обмеження виробництва, техніки, реалізації, цін та інших  засобів, стримування підприємницької  діяльності й тим самим спонукати  до справедливої та вільної конкуренції, стимулювати прояви підприємницької ініціативи, розвивати підприємницьку діяльність. При цьому під приватною монополією розуміється ситуація, коли підприємець самостійно або за домовленістю з іншими підприємцями обмежує реальну конкуренцію у сфері встановлених торговельних відносин усупереч громадським інтересам за допомогою контролю або усунення яким-небудь засобом інших підприємців.

Держава на підставі розглядуваного закону контролює міру монополізму  та здійснювані угоди на предмет  їх чесності у таких питаннях господарського життя Японії, як міжнародні угоди  та договори; створення підприємницьких  об’єднань; володіння акціями; сумісництво  службових осіб, об’єднання та злиття компаній; успадкування підприємницьких  справ; угоди про підвищення цін; відшкодування збитків, заподіяних приватною монополією або нечесною угодою.

3.4. Антимонопольна політика країн західної Європи та Китаю.

Антимонопольне законодавство  країн Західної Європи є ліберальним  ніж у США. Воно не поширюється  на націоналізовані підприємства, сільське господарство, рибальство, лісове господарство, видобуток вугілля, зв'язок, страхування  тощо. Конкуренція та антимонопольна практика регулюються сьогодні і  на міждержавному рівні. Так ст.85 і 86 римського договору, що вважається початком ЄС, теж містять заборону монополістичних угод та створення  монополій.

Щодо Великобританії, то її конкурентне законодавство складається  з чотирьох законів, так званих «Актів парламенту». Це: «Акт про добросовісне підприємництво» 1973р. Акт стосується злиття й монополізації.

 «Акт щодо обмежувальних  підприємницьких практик» 1976р. Поширюється  на угоди між особами чи  компаніями, що можуть обмежити  свободу самостійних дій підприємців. 

«Акт про перепродажні ціни» 1976р. Спрямований проти спроб  нав’язування мінімальних цін, за якими  товари можуть перепродаватися.

«Акт про конкуренцію» 1980р. Стосується анти конкурентної практики. Конкурентна політика Великобританії також керується конкурентними  правилами Європейського Союзу, що містяться у ст.85 і 86 «Римського договору», згідно з яким у 1957р. було створено «Спільний ринок». Але слід зауважити, що ці правила застосовуються лише тоді, коли наслідки відповідних  угод чи практики впливають на міждержавну  торгівлю в рамках ЄС.

У Британському законодавстві  монополією вважається така ситуація, коли компанія чи їх група здійснює на ринку 25% поставок чи закупок. Причому за цим законодавством, монополія не обов’язково щось негативне. Воно виходить із того, що таке монопольне становище потенційно створює можливість для дій, які суперечать інтересам суспільства.

Слід відзначити і таку британську специфіку:

Згаданий механізм не поширюється  на надання послуг;

Відсутні заборони щодо максимальної ціни, за якої ділер може продавати товари;

Дозволяється рекомендувати  перепродажні ціни.

Тимчасове положення про  розгортання та захист конкуренції  було прийняте у Китаї (1980 року).

До початку економічних  реформ кінця 70-х – початку 80-х  років існувала монополія зовнішньої торгівлі. Монопольне право на здійснення зовнішньоторгових операцій мало Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків. У  процесі реформ проведена децентралізація  зовнішньоекономічних  зв’язків. Провінційним та іншим місцевим органам надане право створювати свої зовнішньоекономічні компанії. Першими вступили в конкуренцію зовнішньоторговельні компанії, створені при інших міністерствах і комітетах держради Китаю. В експериментальному порядку правом безпосередньо ведення зовнішньоторговельної діяльності були наділені понад 150 державних промислових підприємств. Аналогічне право було надане науково-технічним фірмам. Такого роду антимонопольні заходи сприяли розвитку конкуренції в Китаї.