Монополія та антимонопольна політика

На початку 90-х рр. ХХ сто  головний наголос у вiтчизнянiй антимонопольній полiтицi робився на подоланні й обмеженні монополiзму, що було пов'язано з пануванням у тодiшнiй український економiцi монополій як спадку колишнього соцiалiстичного господарства. Економічна політика України в той період закономірно набула форми антимонопольної політики.

Після проведення радикальних  реформ, приватизації та демонополізації  ситуація у сфері конкурентних відносин в Україні кардинально змінилася. У нових соціально-економічних  умовах основною проблемою антимонопольної  політики стало не просто формальне  усунення монополізму, а створення  ефективного конкурентного середовища, здатного забезпечити стале економічне зростання i стабільне підвищення життєвого  рівня народу. Наголос у здiйсненнi антимонопольної політики в Україні на початку ХХI ст. переноситься з подолання та обмеження монополізму на захист економічної конкуренції.

Основним змістом сучасного  етапу антимонопольної політики в Україні є захист уже створеного конкурентного середовища, підвищення ефективності функціонування існуючих конкурентних відносин. Це призвело до трансформації антимонопольної  політики держави у конкурентну  політику, а антимонопольне законодавство - у конкурентне законодавство, тобто  систему заходів держави щодо створення та розвитку конкурентного  середовища, регулювання конкурентних відносин i конкурентного процесу з метою підтримки та заохочення економічної конкуренції, боротьби з негативними наслідками монополізму, захисту законних інтересів підприємців i споживачів, сприяння розвитку цивілізованих ринкових відносин, створення конкурентоспроможного вітчизняного виробництва.

Стратегічною метою конкурентної політики є державна підтримка ефективної конкуренції та створення однакових  умов для вcix агентів ринкових відносин. Головне завдання конкурентної політики - формування такого середовища, в якому дії ринкових агентів що порушують конкурентні правила, стають економічно невигідними.

Важливо стимулювати конкурентну  поведінку суб'єктів господарювання, сприяти прийняттю ними більш  ефективних ринкових рішень, кращому  захисту прав та інтересів споживачів.

Мета i завдання конкурентної політики поєднані з усім комплексом проблем соціально-економічного розвитку в Україні. Більшість питань у  сфері конкурентної політики мають  системний характер i потребують комплексних  заходів та повсякденного контролю.

Державний контроль за дотриманням  конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюється Антимонопольним  комітетом України відповідно до його повноважень, визначених законом.

Основними завданнями Антимонопольного комітету України є:

• здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції;
• запобігання, виявлення i припинення порушень конкурентного законодавства;
• контроль за економічною концентрацією;
• сприяння розвитку добросовісної конкуренції.

До методів здійснення антимонопольної політики відносять:

• правові: прийняття відповідних законодавчих та нормативно-правових актів;
• організаційно-контролюючі: розробка та організація виконання заходів, спрямованих на запобігання порушення конкурентного законодавства; проведення моніторингу, перевірок, призначення експертизи;
• адміністративно–імперативні: примусовий поділ суб'єктів господарювання, застосування санкцій, накладання штрафів;
• профілактично-роз’яснювальні: інформування, внесення пропозицій, надання рекомендацій, попередніх висновків стосовно порушень, роз'яснення щодо кваліфікації порушень.

Для визначення монопольного становища суб'єктів господарювання на ринку використовують певні кількісні  показники. Так, в Україні становище  вважається монопольним, якщо частка на ринку одного суб'єкта господарювання перевищує 35 %, трьох – 50%, п'яти-70%.

  За зловживання монопольним (домінуючим) становищем Законом України "Про захист економічної конкуренції" встановлені такі види відповідальності:

• штрафи;
• примусовий поділ монопольних утворень;
• адміністративна відповідальність;
• відшкодування завданої шкоди.

Правовою базою конкурентної політики є конкурентне законодавство, або сукупність законів, нормативних  та інструктивних документів, якi визначають правові засади підтримки i захисту економічної конкуренції та обмеження монополізму в пiдприємницькiй діяльності.

Діяльність антимонопольного комітету України ґрунтується на принципах законності, гласності, захисту  прав суб’єктів господарювання на засадах їх рівності перед законом  та прioритету прав споживачів, тому можна стверджувати, що в Україні на сьогодні створено законодавчу базу й органiзацiйні засади здійснення ефективної державної конкурентної політики. Однак життя, поглиблення ринкових перетворень постійно створюють нові проблеми у сфері конкурентної політики, якi вимагають нових пiдходiв до їх розв'язання. Тому питання з обмеження монополізму, підтримки i розвитку економічної конкуренції мають бути й надалі важливим елементом економічної політики держави.

Верховна  Рада затвердила Закон «Про захист економічної конкуренції». Закон детально регламентує процедуру  отримання дозволів на незаборонені узгоджені дії, концентрацію, процесуальні норми щодо визначення монопольного становища, а також положення  щодо відповідальності за порушення  норм антимонопольного законодавства. Зокрема він дозволяє органам  Антимонопольного комітету давати свою згоду на узгоджені дії підприємців  у разі, якщо це сприятиме поліпшенню і раціоналізації виробництва, експорту чи імпорту товарів, застосуванню уніфікованих технічних умов чи стандартів на товари. За оцінками експертів, цей перелік  занадто загальний і дозволяє практично будь-яку економічну концентрацію.

Окрім того, закон надає  право КМУ своїм рішенням дозволяти  узгоджені дії чи концентрацію, які  заборонив АМКУ, якщо позитивний ефект  таких дій чи концентрації переважає  негативні наслідки обмеження конкуренції. У такому разі рішення уряду має  вищу юридичну силу, ніж рішення  АМКУ. Ця норма однак суперечить законові про АМКУ, який закріплює  за цим комітетом спеціальний  статус, підконтрольність його лише Президентові, а підзвітність – ВРУ. Порівняно  з попереднім Законом – “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, запропоновано більш гнучкі механізми реагування держави на недобросовісну конкуренцію. Головне, що новий закон захищатиме дрібних та середніх підприємців від великих, і всіх разом узятих – від держави.

Згідно із законом антиконкурентними діями державних мужів визначаються ті, що спрямовані на будь-які, не передбачені законом обмеження, дискримінацію, заборону, примус, безпідставне надання пільг та переваг іншому підприємству. Відтепер не вважається концентрацією і не потребує звернення до АМК придбання акцій страхових компаній за умови їх наступного перепродажу протягом року. Крім того, не потребують звернення до АМК узгоджені дії між підприємцями малого та середнього бізнесу, вже пов’язаними між собою відносинами контролю.

Якщо антиконкурентні узгоджені дії буде доведено застосовуватимуться дещо нові види покарання. Якщо це підприємство – йому загрожує штраф, примусовий поділ або ж воно муситиме відшкодувати своєму добросовісному конкурентові завдані збитки. Штрафи, загалом, збільшилися. Приміром, за зловживання монопольним становищем чи за невиконання рішення АМК – з 5% до 10% обороту підприємства. Проте враховуючи, що за законом підприємство-порушник не віддаватиме державі весь незаконно отриманий прибуток, як це відбувалося раніше, то втрати такого підприємства будуть навіть меншими. Цікавим є також положення, за якого навіть відвертий монополіст може залишити все як є. Подавши спеціальну заяву і доповівши, що його дії хоч і є антиконкурентними, але сприяють, скажімо, вдосконаленню виробництва, придбанню чи реалізації товару, оптимізації імпорту чи експорту товарів, розвитку малого підприємництва, то АМК як виняток може видати дозвіл на діяльність.

Про масштаби монополізму  в Україні поки що доводиться говорити, оперуючи наближеними даними. Дані звітності АМК протягом останніх років у сферах діяльності природних  монополій зберігається стійка тенденція  до зловживання монопольним становищем. Домінуючим видом у структурі  зловживань є встановлення дискримінаційних цін, що порушує права окремих  споживачів, та встановлення монопольних  цін, що призводить чи може призвести  до порушення прав споживачів. Такі компанії нерідко включають у  ціни (тарифи) на свою продукцію витрати, що не пов’язані з випуском даної  продукції, або ж стягують зі своїх  споживачів плату за фактично ненадані послуги. Найбільш прогресуючими у  цьому плані є ринки комунальних  послуг, де протягом лише 1999 р. АМКУ було виявлено та припинено 145 випадків порушення  антимонопольного законодавства, завдяки  чому споживачам було повернуто біля 15 млн. грн. Збитків.

АМКУ в межах наданої  йому компетенції має право:

• визначати межі товарного ринку, а також монопольне становище підприємств на ньому;
• давати підприємствам обов’язкові для виконання розпорядження про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового становища, про примусовий поділ монопольних утворень, припинення неправомірних угод між підприємствами;
• давати центральним та місцевим органам виконавчої влади, виконавчим органам місцевого та регіонального самоврядування обов’язкові для виконання розпорядження про скасування та зміну прийнятих ними неправомірних актів, про припинення порушень та розірвання укладених ними угод, що суперечать антимонопольному законодавству, забороняти або дозволяти створення монопольних утворень центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також господарюючими суб’єктами;
• вносити у відповідні державні органи обов’язкові для розгляду подання, щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності підприємств у разі порушення ними антимонопольного законодавства;
• накладати штрафи у випадках передбачених чинним законодавством;
• розробляти і затверджувати з питань, що належать до їх компетенції, нормативні акти, обов’язкові для виконання органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування, підприємствами.

3.3. Антимонопольний комітет України.

Згідно з Законом України  “Про Антимонопольний комітет України” завданнями комітету є:

• здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства;
• захист законних інтересів підприємців та споживачів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень антимонопольного законодавства, накладання стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень;
• сприяння розвитку добросовісної конкуренції у всіх сферах економіки.

Комітет контролює дотримання антимонопольного законодавства суб’єктами господарювання, органами державної  влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського контролю та управління, зокрема, при створенні, реорганізації, ліквідації господарюючих суб’єктів та в усіх інших випадках економічної концентрації. Адже значно легше попередити появу нового монопольного утворення на ринку, ніж у подальшому боротись з його зловживаннями.

Органи комітету розглядають  справи про порушення антимонопольного законодавства та за результатами розгляду приймають обов’язкові для виконання  рішення про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового  стану, про примусовий поділ монопольних  утворень, припинення анти конкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання, накладають штраф у випадках, передбачених законодавством, у разі необхідності звертаються до місцевого чи господарського суду з позовами (заявами), надсилають правоохоронним органам матеріали  про порушення антимонопольного законодавства, що містять ознаки злочину. Вони надають рекомендації щодо заходів, спрямованих на запобіганню порушень антимонопольного законодавства, розвиток підприємництва й конкуренції.

Комітет бере участь в укладанні  міждержавних угод, розробці і реалізації міжнародних проектів та програм, а  також співпрацює з державними органами і неурядовими організаціями  іноземних держав та міжнародними організаціями  з питань, що належать до його компетенції.

З метою сприяння розвитку конкуренції органи Комітету також  здійснюють контроль:

• за дотриманням антимонопольних вимог у процесі перетворення державної власності. Це дозволяє запобігати перетворенню державних монополістичних утворень на приватні без розукрупнення, якщо воно є можливим і доцільним, а також запобігати монополізації ринків внаслідок набуття контролю над об’єктами приватизації;
• за регулюванням цін на продукцію монопольних утворень міністерствами, відомствами, держадміністраціями;
• за дотриманням антимонопольних вимог при прийнятті рішень органами державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю, щоб не допустити прийняття анти конкурентних рішень.