Монополія та антимонопольна політика

Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретичні основи монополій та її регулювання.

1. Причини виникнення і сутність монополій.
2. Монополії ,їх форми та види.
3. Суть та значення антимонопольної політики.

Розділ ІІ. Антимонопольний досвід інших країн.

2.1. Антимонопольне регулювання  США.

2.2. Антимонопольне регулювання в європейських країнах.

2.3. Антимонопольне регулювання  в Японії.

2.4. Антимонопольна політка  країн Західної Європи та Китаю.

Розділ ІІІ. Характеристика антимонопольної політики України.

3.1. Антимонопольна політика в умовах ринкової економіки.

3.2. Шляхи формування антимонопольної політики в Україні.

3.3. Антимонопольний комітет України.

Висновок.

Література.

 

 

 

 

 

 

І. Теоретичні основи монополій та її структура.

1.1. Причини виникнення  і сутність монополій. 

Наприкінці XIX сторіччя ринок  чи ледве не вперше за свою багатовікову історію розвитку зіткнувся зі складними  проблемами. Виникла реальна загроза  для функціонування конкуренції (цього  необхідного атрибуту ринку). На шляху  конкуренції виникли істотні  перешкоди у вигляді монополістичних  утворень в економіці.

 Монополія ( від греч.monos- один, poleo- продаю) має полімерний зміст, хоча буквально означає владу одного на ринку.

 Це великі господарські об'єднання (картелі, синдикати, трести, концерни і так далі), що знаходяться в приватній власності (індивідуальній, груповій  чи акціонерній) і здійснюють контроль над галузями, ринками й економікою на основі високого ступеня концентрації виробництва і капіталу з метою встановлення монопольних цін і витягу монопольних прибутків.

Монополія породжується конкуренцією, однак має свою відмінність: крім об’єктивності містить суб’єктивний зговір, неформальний союз одних проти  інших.

Історія монополії досягає  глибокої старожитності. Монополістичні тенденції в різних формах і в  неоднаковому ступені виявляються  на всіх етапах розвитку ринкових процесів і супроводжують їх. Ще давньогрецький філософ Аристотель згадував про  монополії в умовах рабовласницького ладу, англійський філософ Томас  Гоббс – про монополії у  сфері зовнішньої торгівлі в умовах феодалізму. Але новітня історія  монополії починається в останній третині XIX сторіччя, особливо під час  економічної кризи 1873 р.

Взаємозв’язок явищ  криз і монополій  указує на одну з  причин монополізації, як от: спробу багатьох фірм знайти порятунок кризових потрясінь у монополістичній практиці. Не випадково монополії в тодішній економічній літературі одержали назву “дітей кризи”. Що є причиною появи і розвитку монополістичних тенденцій?

 По цьому питанню  в економічній літературі існують  дві точки зору.

 По першій монополізм  трактується як випадковий, не  властивий ринковому господарству.

Що стосується іншої точки  зору, то монополістичні утворення  визначаються як закономірні. Одним  із прихильників таких поглядів є  англійський економіст А. Пигу. Він наполягає на тому, що “монополістична влада не виникає випадково”. Вона є логічним завершенням стратегії підприємств.

Іншою рушійною силою дій  підприємців у цьому напрямку є закон концентрації виробництва  і капіталу.

Концентрація виробництва  – це збільшення масштабів виробництва  продукції в результаті об’єднання декількох фірм в одну із загальним  управлінням.

Концентрація капіталу –  це збільшення розмірів капіталу  внаслідок  об’єднання або злиття раніше самостійних  капіталів. Як відомо, дія цього закону спостерігається на всіх етапах розвитку ринкових відносин. Його рушієм є конкурентна  боротьба.

Щоб вижити в такій боротьбі, одержати великі прибутки, підприємці змушені вводити нову техніку, збільшувати  масштаби виробництва. При цьому  з маси середніх і малих підприємств  відокремлюється декілька більш  значних. Коли це відбувається, у найбільших підприємців виникає альтернатива: або продовжувати між собою збиткову конкурентну боротьбу, або дійти  згоди  щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту і т.д. Як правило, вони вибирають другий варіант, що призводить до появи змови між ними, що є  одною із основних ознак монополізації  економіки.

Таким чином, напрошується висновок, що поява підприємств-монополістів обумовлена прогресом продуктивних сил, реалізацією переваг значного підприємства над малим.

Ще одна з причин появи  й існування монополії полягає  в такому співвідношенні між розмірами  ринку та ефективною потужністю підприємства, яке вимагає існування декількох  чи єдиного виробника (наприклад, автомобілебудування, енергетичне машинобудування і  т.д.), на відміну від ринків продукції  ефект масштабу виробництва якої явно не виражений (наприклад, виробництво  хлібобулочних виробів). Іншими причинами  можуть бути природні (єдине джерело  сировини), технологічні (експлуатація винаходу без передачі прав на його використання протягом визначеного  часу).

Найважливіша сторона  розвитку монополій зв'язана з  новою роллю банків і інших  фінансових інститутів з так названою системою участі. Ріст концентрації виробництва  і капіталу постійно підсилював необхідність розширення ролі банків, змушуючи промислові компанії шукати з банками міцних зв'язків для одержання довгострокових позичок, відкриття кредиту у  випадку зміні економічної кон'юнктури. Банки зі скромних посередників перетворилися  у всесильних монополістів. Це означало формальне створення «загального розподілу засобів виробництва». Зрощування банківського і промислового капіталу привело до утворення фінансового капіталу і фінансової олігархії.

Отже, головною ознакою  монопольного утворення (монополії) є  заняття монопольного положення. Останнє  визначається як домінуюче положення  підприємця, що дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію  на ринку визначеного товару.

Монопольне положення  є бажаним для кожного підприємця або підприємства. Воно дозволяє їм уникнути цілий ряд проблем і  ризиків, пов'язаних із конкуренцією, зайняти  привілейовану позицію на ринку, концентруючи у своїх руках визначену  господарську владу, вони мають можливість із позиції сили впливати на інших  учасників ринку, нав'язувати їм свої умови. Можна вважати, що вони нав'язують своїм контрагентам, а іноді і товариству свої особисті інтереси.

2. Монополії та їх види

Монополії бувають різні. Економічні, політичні і технологічні. Глобальні і локальні. Державні і  приватні. Абсолютні і відносні. Природні та штучні. Внутрішні та зовнішні. Національні та міжнародні. Монополії  влади, управління та власності. Але  всі їх можна звести до трьох основних: природної, адміністративної та економічної.

 Природна монополія ¾ це такий ринок, на якому одна фірма спроможна обслуговувати цей ринок краще і дешевше ніж будь-яка сукупність двох чи більшої кількості фірм.

Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на даний товар у кращому ступені задовольняється однієї або декількома фірмами.

У її основі особливості  технологій виробництва й обслуговування   споживачів. Тут конкуренція неможлива або небажана.

Нині природними монополіями в Україні є, зокрема, транспортування газу та електроенергії (АК „Київенерго”), місцевий телефонний зв’язок (наприклад, ВАТ „Укртелеком”),  залізниця, послуги транспортних терміналів, морських та річкових портів, аеропортів, ядерна енергетика, водопостачання й опалення.

 Спільною рисою цих  виробництв є спадні середні  витрати: високі початкові витрати  на забезпечення послуги (наприклад,  підведення ліній електропередач  до споживача чи прокладання  телефонних ліній) поєднуються  з постійними витратами, яких  потребує обслуговування кожного  наступного споживача. Отже, функціонування  природного монополіста в окремих  секторах економіки є бажаним  для суспільства, оскільки забезпечує  більшу ефективність, ніж існування  конкуренції.

 У цих галузях існує  обмежена кількість, якщо не  єдине національне підприємство, і тому, природно, вони займають  монопольне положення на ринку.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дій державних органів.

З одного боку, це надання  окремим фірмам виключного права  на виконання визначеного роду діяльності.

З іншого боку, це організаційні  структури для державних підприємств, коли вони об'єднуються і підпорядковуються  різним міністерствам, асоціаціям. Тут, як правило, групуються підприємства однієї галузі. Вони виступають на ринку як один господарський суб'єкт і  між ними не існує конкуренції. Економіка  колишнього Радянського Союзу належала до найбільше монополізованого у  світі. Домінуючої там була саме адміністративна  монополія, насамперед  монополія  всесильних міністерств і відомств. Більш того, існувала абсолютна монополія  держави на організацію і керування  економікою, що ґрунтувалася на пануючій державній власності на засоби виробництва.

Економічна монополія є найбільше поширеної.

Її поява обумовлена економічними причинами, вона розвивається на основі закономірностей господарського розвитку.

Мова йде про підприємців, що зуміли завоювати монопольне положення  на ринку. До нього ведуть два шляхи.

- Перший полягає в успішному  розвитку підприємства, постійному  збільшенні його масштабів шляхом  концентрації капіталу

- Другий (більш швидкий)  ґрунтується на процесах централізації  капіталів, тобто на добровільному  об'єднанні або поглинанні переможцями  банкрутів. Тим або іншим шляхом  або за допомогою обох, підприємство  досягає таких масштабів, коли  починає домінувати на ринку. 

Далі розглянемо види монополій  за формою об’єднання капіталів. Серед  яких виділяють трести, синдикати, картелі та багатогалузеві концерни. 

Картель - це об'єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають свою власність на засоби виробництва і вироблений продукт, промислову і комерційну самостійність, і домовляються про частку кожного в загальному об'ємі виробництва, цінах, ринках збуту. Існує багато міжнародних картелів. Найвідоміший з них — це картель Організації країн експортерів нафти (ОПЕК). Він намагається регулювати випуск нафти його членам, з метою контролювати ціну, щоб максимізувати групові прибутки.

Синдикат - це об’єднання низки  підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність  на засоби виробництва, але втрачають  власність на вироблений продукт, тобто  зберігають виробничу, але втрачають  комерційну самостiйнiсть. У синдикатів збут товару здійснюється загальною збутовою конторою.

Трест - це об’єднання  низки  підприємств однієї або декількох  галузей промисловості, учасники якого  втрачають право власності на засоби виробництва i вироблений продукт, виробничу i комерційну самостiйнiсть, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, керування, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств одержують акції тресту, що дає їм право брати участь у керiвництвi та привласнювати вiдповiдну частину прибутку тресту.

В наші днi картелі, синдикати, трести втратили своє значення й у чистому вигляді майже не зустрічаються.

В сучасних умовах на основі диверсифікації капiталiв створюються нові форми монополій: багатогалузевий концерн, конгломерат, консорціум.

Багатогалузевий концерн - це об'єднання десятків i навіть сотень підприємств рiзноманiтних галузей промисловості, транспорту, торгiвлi, учасники якого втрачають право власності на засоби виробництва i вироблений продукт, а головна фірма здійснює над іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль.

Конгломерат - це велетенський промисловий комплекс, в якому  під єдиним фінансовим контролем  зосереджені компанії що діють у  різних, технологічно не пов'язаних між  собою галузях. Як правило, конгломерати належать одній фірмі i випускають на одній або більше стадіях виробництва  piзнорiднi неконкурентні товари або оперують на сегментах ринку, якi не перетинаються. Підприємства при цьому мають широку автономію економічної дiяльностi; управління ними централізоване.

Консорціум створюється  на основі тимчасових угод між кількома банками i виробничими корпораціями для проведення спільних великомасштабних фінансових операцій чи здійснення виробничих проектів (розміщення великих займів, будівництва морських каналів, портів, трубопроводів тощо). Після закінчення спільних робіт, консорціум розпадається.

Характерною особливістю  сучасного ринку є поєднання, переплетення, взаємопроникнення рiзноманiтних органiзацiйних форм монополій, що свідчить про подальший розвиток, поглиблення процесів монополізації сучасної економіки.

Залежно від кількості  фірм на ринку розрізняють монополію та олігополію.

Монополія - це ринок, на якому  діє один продавець та багато покупців. Головними ознаками чистої монополії є відсутність товарів замінників; неможливість входження на ринок інших фірм; досконала інформованість стосовно цін, фізичних ознак товарів, інших параметрів ринку та велика кількість покупців на ринку.

Олігополія - це ринок, який визначається невеликою кількістю  фірм, що беруть у ньому участь. Кожна  фірма олігополістичного  ринку є незалежною у встановленні й обсягів виробництва. Від монополії олігополія відрізняється тим, що кожна фірма олігополістичного ринку стурбована діями конкурентів. Монополісту ж нічого остерігатись, адже у нього немає конкурентів. Економічна наука розглядає кілька видів олігополій. Якщо частки фірм на ринку різні, то така олігополія ¾ “асиметрична”. Часто об’єктом аналізу є так звана “дуополія”, тобто ринкова ситуація, у якій існують два продавці. Дуополія розглядається як спрощена форма олігополії.