Монополія та антимонопольна політика

Існує і така форма досягнення монопольного становища, як «утаємнена дуополія» - форма дуополії, за якої виробники укладають між собою таємні змови щодо фіксації цін, формулюючи таким чином фактичну монополію, і проводять переговори щодо поділу прибутків .

Є певні види монополій, усунення яких лише зашкодить прогресу суспільства, тому держава не лише не усуває їх , а, навпаки, сприяє їм. Це монополія  на результати винахідництва, іншу творчу діяльність, а також на використання товарних знаків. Тут основну роль відіграють такі поняття, як патент, копірайт, товарний знак.

Патент - це монополія, яка  надається від імені уряду  і на чітко встановлених законом  підставах. Патентна монополія на винахід - це монополія на технічне рішення, яке до даного винаходу не було відоме суспільству. Патент надає виняткове  право його власнику виготовляти, використовувати  і продавати об’єкт, у якому  втілено винахід, протягом певного  періоду.

Копірайт ¾ це право виготовлення (тиражування) якогось твору. Американський “Правничий словник Блека” пояснює, що копірайт ¾ це право на літературну власність, яке законодавством надається автору певної літературної чи мистецької роботи як єдиний і винятковий привілей на розповсюдження цієї роботи”. В Україні ця гілка права називається “Авторське право та суміжні права”. Копірайт ¾ це ще одна з форм монополії, але вона є неминучою і необхідною для існування суспільства, як здорового організму. Суспільство тому запроваджує копірайтну монополію, бо вважає, що шкода від неї для економічної конкуренції буде меншою, ніж втрати суспільства в інших галузях за відсутності копірайтної системи.

Товарний знак ¾ один із найпоширеніших видів монополій. Товарний знак ¾ це плоский чи об’ємний символ для відрізнення товарів чи послуг одного підприємства від аналогічних товарів чи послуг іншого суб’єкта підприємницької діяльності у процесі торгівлі. Чужий товарний знак завжди комусь заважатиме, і його намагатимуться чи підробити (виконати контрафакцію), чи розмити його розрізнювальні властивості. Чужа монополія обмежує чиюсь економічну свободу, але така монополія є необхідною із загальносуспільної точки зору.

3. Суть та значення антимонопольної політики.

Процес монополізації  економіки має такі негативні  наслідки:

• по-перше, монополії придушують конкуренцію - важливу рушійну силу економічного прогресу;
• по-друге, вони здатні збільшувати прибутки, зменшуючи обсяг випуску продукції i підвищуючи її ціну;
• по-третє, схильні до уповільнення науково-технічного прогресу;
• по-четверте, схильні до хижацького використання природних ресурсів та забруднення довкілля;
• по-п'яте, розорюють малий та середній бізнес;
• по-шосте, монополізують засоби масової інформації (пресу, paдio, телебачення), за допомогою яких впливають на свiдомiсть населення у необхідному їм напрямку;
• по-сьоме, здійснюють тиск на уряд у пошуках неправомірних пільг та привілеїв тощо.

Однак монополії мають i суттєві  позитивні риси. 3авдяки привласненню високих прибутків монопольні структури  мають більше можливостей фінансувати  науково–дослідні роботи, впроваджувати новітню техніку i технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників. Крім того, ефект "масштабу виробництва" великих підприємств дає змогу їм виробляти дешеву i якісну продукцію. Великі підприємства більш стiйкi в умовах криз, що зменшує рівень безробіття i соціальну напругу у суспiльствi.

Тому сучасна економічна наука вважає, що не можна ототожнювати поняття "монополія" з поняттям "велике підприємство", навіть якщо воно має високу частку виробництва  і реалізації продукції. Монополією слід вважати лише те підприємство, яке використовує ринкову владу - диктує ціни на ринку, придушує конкуренцію i здійснює iншi негативні дії. Проти таких підприємств–монополістів з метою запобігти зловживанню їх монопольним становищем держава здійснює антимонопольну політику.

Існує і така точка зору, що монополія веде до гальмування  науково-технічного прогресу. Послабивши конкуренцію, монополія створює  тенденцію до стримування запровадження  технологічних новинок, уповільнення нововведень. Монопольне становище  і ті вигоди, що з нього випливають, послаблюють стимули до постійного вдосконалення виробничого процесу, до зростання його ефективності.

Монополія, як економічне явище, має результатами своєї діяльності певні наслідки. І негативні, нажаль, набагато переважають позитивні. Одним  із найголовніших таких наслідків  є придушення конкуренції, без якої неможливе нормальне існування  ринку.

Щоб запобігти деяким із цих негативних наслідків, держава  була змушена проводити антимонопольну політику, до складу якої входить видання  актів, законів, обмеження сфери  впливу монополістичних об’єднань  і, звісно, застосування різних санкцій  до порушників ¾ від економічних (штрафи) до кримінальних (тюремні ув’язнення).

Антимонопольна політика ¾ сукупність заходів держави щодо припинення зловживання монопольним становищем з однієї сторони (тобто нагляд за дотриманням антимонопольного законодавства), та з іншої сторони створення нових монополій та монополістичних об’єднань. Основними обов’язками держави у її діяльності щодо проведення антимонопольної політики є створення антимонопольного законодавства, яке б регулювало діяльність вже існуючих монополій, а також прийняття законів, які б не допускали анти конкурентних дій, а також передбачали відповідальність за недобросовісну конкуренцію.

Ще однією функцією держави  в цьому напрямку є створення  органу або органів, які б слідкували за дотриманням законодавства, а  також вносили пропозиції щодо змін законодавства даного напрямку.

Можна назвати дві основні  форми боротьби з монополіями:

1. попередження створення монополій;
2. перешкоджання використання монопольної влади. Також існує заборона на придбання акцій та інших активів конкуруючих підприємств, якщо це веде до монополізації галузі та послаблює конкурентну боротьбу.

Поруч із заходами, спрямованими на недопущення утворення монополій  на ринках, існують також такі, які  покликані боротися з уже існуючими  фірмами, що можуть вважитися монополістами. Проти них застосовується високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами на продукти виробництва  монопольних утворень, переведення  монополій у державну власність, адміністративне покарання за порушення  антимонопольного законодавства, здійснення демонополізації, розукрупнення монополій.

Останній захід – є  крайнім випадком покарання порушників. Для того, щоб держава вдалася  до розпущення підприємств, тим потрібно вже занадто відкрито і нахабно  діяти всупереч антимонопольній  політиці.

Розділ ІI. Характеристика антимонопольної політики України.

2.1. Антимонопольна політика в умовах ринкової економіки.

       Антимонопольна  політика й антимонопольне законодавство   не  мають  на меті  заборону  або  ліквідацію  монопольних   утворень.  У   товаристві склалося  розуміння того, що монополія  як чинник зростання  прибутку  не може бути  знищена.  Тому  реальне  завдання  антимонопольної   політики полягає  в  тому,  щоб  поставити  діяльність  монополії  на  державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним  положенням.

К. Маркс ще в середині минулого сторіччя приходив до  висновку,  що  поява монополій потребує державного втручання. Головна ціль цього втручання полягає в  захисті і  зберіганні вільної  конкуренції, якої  загрожують  монопольні  тенденції.  Конкретно  можна сформулювати такі  цілі:  обмеження  монополій,  підтримка  і  сприяння малому бізнесу, захист прав споживача.

Існують дві основні форми  боротьби з монополіями:

1. попередження створення монополій;
2. обмеження використання монопольної влади.

Для   проведення    антимонопольної    політики    держава    створює антимонопольні служби, основною задачею яких є  контроль монополістичних тенденцій  у країні. Антимонопольні служби не  є  частиною  законодавчої влади, але їхня компетенція дозволяє  їм  виконувати  дорадчу  функцію.

Подібні  організації  не  мають  права  діяти  авторитарними  методами, наприклад,   закривати   підприємства.   Але   вони   можуть    змусити підприємство, що домінує на ринку, відновити постачання продукції  тому одержувачу, якому  в цих постачаннях було протизаконно відмовлено. Усе їхні  рішення  обов'язкові  для   виконання.   У   противному   випадку  накладаються грошові штрафи, передбачені  законодавством  за  порушення    антимонопольного закону. При цьому  необхідно відзначити, що всі рішення    антимонопольної служби повинні  підлягати перевірці державними судами. Крім  здійснення  процесу   демонополізації   антимонопольна   служба покликана боротися зі зловживаннями. Така боротьба може бути ефективної тільки при активній  участі  споживачів.  Тому  широкі  маси  населення  повинні  розуміти  практичне  значення   антимонопольної   політики в повсякденному житті. Допомогти в цьому повинна  насамперед преса й  інші засоби масової інформації. Пресі повинно  даватися право  на  відповідне повідомлення, але  лише  в  об'єктивній  і  чесній  формі,  без  якийсь дискредитації. Кожна антимонопольна служба повинна  мати  співробітника для зв'язку з пресою, що повідомляє про діяльність  служби  і  коментує її.

На Україні єдиною монопольною  службою держави, крім самої держави,  є Антимонопольний комітет України, про функції і задачі котрого  вже  було сказано вище.

Безумовно,  від  проведення  антимонопольної  політики  в  теперішніх важких економічних умовах України чудес очікувати не припадає. Але дуже важливо, щоб проведення антимонопольної  політики  завоювало  довіру  і підтримку населення, щоб  люди  знали,  що  вони  можуть  звернутися  в антимонопольні служби зі своїми проблемами. Необхідно  переконати людей, що вільна конкуренція  є добром для усіх.

2.2. Шляхи формування антимонопольної політики в Україні.

В умовах ринкової трансформації  економіки України питання захисту  конкуренції недопущення зловживання  ринковою владою монополістичних структур є особливо актуальним. Створення  конкурентного середовища, захист законних інтересів підприємців i споживачів, регулювання діяльності монополій  сприяють формуванню цивiлiзованих ринкових відносин, підвищенню ефективності функціонування національної економіки i є однією зі складових антимонопольної діяльності держави.

Сьогодні в Україні  створено цілісну систему правових та органiзацiйних механiзмiв антимонопольної дiяльностi, яка відповідає сучасним нормам ЄС і загальносвітовим тенденціям.

Антимонопольне законодавство  в Україні представлено 3аконами  України: "Про обмеження монополізму i недопущення i недобросовісної конкуренції  в пiдприємницькiй дiяльностi" (1992 р.), "Про захист від недобросовісної конкуренції" (1996 р.), "Про природні монополії" (2000 р.), "Про захист економічної конкуренції" (2001 р.), "Про Антимонопольний комітет України" (1993 р.) та ін.

Закон України «Про обмеження  монополізму та недопущення недобросовісної  конкуренції у підприємницької  діяльності», стосується визначає  правові  основи  обмеження   і   попередження монополізму,  недопущення  несумлінної  конкуренції  в  підприємницькій діяльності  і  здійснення  державного  контролю  за  дотриманням   норм антимонопольного законодавства.

Для цілей дійсного Закону вживаються такі терміни:

• ринок  товару  (товарний  ринок)  (  сфера  обороту  товару  однієї споживчої вартості, у межах якої визначається монопольне положення;
• конкуренція ( змагальність підприємців, коли  їхні  самостійні  дії обмежують  можливості  кожного  їх  них  впливати  на  загальні   умови реалізації товару на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, у яких потребує споживач;
• монопольне положення ( домінуюче положення підприємця, що дасть  йому можливість  самостійно  або  разом  з  іншими  підприємцями  обмежувати конкуренцію  на  ринку  визначеного  товару.  Монопольним   признається положення  підприємця,  частка  якого  на  ринку   визначеного   товару перевищує  35%.  Рішенням  Антимонопольного   комітету   України   може визначитися монопольним положення підприємця,  частка  якого  на  ринку визначеного товару менше 35%.;
• монопольна  ціна  (  ціна,  установлювана  підприємцем,  що  займає монопольне положення на ринку і призводить до обмеження  конкуренції  і порушенню прав споживача;
• монопольна   діяльність   (   дії   (бездіяльність)    підприємця (підприємців)  за  умови  монопольного  положення   на   ринку   одного підприємця (групи підприємців) у виробництві і  реалізації  товарів,  а також дії (бездіяльність) органів  влади  і  керування, спрямовані  на недопущення, істотне обмеження або усунення конкуренції;
• монопольне утворення ( підприємство,  об'єднання  або  господарське товариство й інше утворення, що займає монопольне положення на ринку.

Зловживаннями монопольним  положенням рахуються:

• нав'язування  таких  умов  договору,  що  ставлять  контрагентів  у нерівне положення, або додаткових умов, що не  ставляться  до  предмета договору, у тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту;
• обмеження або призупинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів  із  метою  створення  або  підтримки  дефіциту  на  ринку  або встановлення монопольних цін;
• часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару  при відсутності  альтернативних  джерела  постачання  або  збуту  з   метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення  монопольних цін;
• інші дії з метою створення перешкод  доступу  на  ринок  (виходу  з ринку) інших підприємців;
• установлення  дискримінаційних  цін  (тарифів,  розцінок)  на  свої товари, що обмежують права окремих споживачів.

Дискримінацією підприємців  органами влади і керування признається:

• заборона створення нових підприємств або інших організаційних  форм підприємництва в якийсь сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво визначених видів товарів із метою обмеження конкуренції;
• примус   підприємців   до   пріоритетного   висновку   договорів, першочерговому постачанню товарів визначеному колу споживачів;
• прийняття  рішень  про  централізований   розподіл   товарів,   що призводить до монопольного положення на ринку;
• установлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону країни в інший;
• надання окремим підприємцям податкових і інших пільг,  що  ставлять їх у привілейоване положення стосовно інших підприємців;
• обмеження прав підприємців по придбанню і реалізації товарів;
• установлення заборон або обмежень щодо окремих підприємців або груп підприємців.

Несумлінною конкуренцією признається:

• неправомірне використання товарного знака,  фірмового  найменування або  маркірування  товару,  а  також  копіювання  форми,  упаковування, зовнішнього оформлення, імітація, копіювання, пряме відтворення  товару іншого підприємця, самовільне використання його імені;
• навмисне поширення явно помилкових або неточних зведень, що  можуть завдати  шкоди  ділової  репутації  або   майнових   інтересів   іншого підприємця;
• одержання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою нанесення  збитку  ділової  репутації або майну іншого підприємця.