Монетаристська теорія макроекономічного регулювання

В умовах підвищення попиту на валюту сальдо операцій Національного  банку на валютному ринку, починаючи  з червня 2011 року набуло від'ємних  значень. За червень - грудень сальдо валютних інтервенцій Національного  банку в 2011 році було від'ємним і становило 5,4 млрд. дол. США.

Очікування  економічних суб'єктів у цей  період значною мірою відображувалися  і на динаміці депозитів. Так, якщо протягом першої половини минулого року більшими темпами зростали переважно депозити в національній валюті, то починаючи з серпня - в іноземній валюті. Осінні місяці характеризувалися незначним зменшенням загального обсягу депозитів у національній валюті, а в листопаді й у іноземній (на 1,4 %) [21, с. 21].

У цей період, з метою нівелювання дії ризиків  для економічного розвитку України Національний банк своєчасно вживав превентивні заходи і вдався до проведення жорсткої грошово-кредитної політики. Національний банк двічі посилював вимоги до формування банками обов'язкових резервів. Зокрема, було зменшено розміри можливого зарахування для покриття обов'язкових резервів придбаних банками цільових облігацій внутрішніх державних позик України (випущених з метою фінансування заходів, пов'язаних з Євро-2012) з 100 % до 50 % їх номінальної вартості. Водночас було оптимізовано нормативи обов'язкового резервування в напряму створення більш преференційних умов залучення банками довгострокових коштів. Крім того, Національний банк регулярно проводив операції з мобілізації коштів банків, загальний обсяг яких за 2011 рік становив 166,8 млрд. грн.

Рис. 2.2. Динаміка депозитів у 2010–2011 р.

 

За допомогою  таких заходів Національному  банку вдалося зв'язати значну частку вільної ліквідності банківської  системи, що сприяло стабілізації ситуації на валютному ринку, збільшенню внутрішньої вартості гривні та покращенню ринкових очікувань та в результаті - зменшенню інфляції. По мірі зниження інфляційного тиску та з метою запобігання невчасному здійсненню банками платежів Національний банк ужив певних пом'якшуючих заходів. Зокрема, починаючи з грудня Національний банк разом із оптимізацією нормативів обов'язкового резервування надав банкам змогу формувати частину обов'язкових резервів (30 %) на кореспондентському рахунку в Національному банку, що сприяло розширенню можливостей банків з управління власною ліквідністю.

Одночасно для  банків було встановлено вимогу стосовно щоденного зберігання на початок  операційного дня коштів обов'язкових  резервів на кореспондентському рахунку  в Національному банку в розмірі 25 % від суми обов'язкових резервів, сформованих за попередній звітний період резервування. На окремий рахунок у Національному банку в грудні 2011 року було перераховано 7,2 млрд. грн. Норматив обов'язкових резервів у абсолютному вимірі за підсумками грудня 2011 року становив 15,0 млрд. грн. Також Національний банк в останні місяці року інтенсифікував проведення операцій з підтримки ліквідності банківської системи. Зокрема, починаючи з листопада був збільшений обсяг пропозиції банкам кредитів рефінансування, а також здійснювалися операції на відкритому ринку з купівлі державних цінних паперів та прямого репо. Близько 80 % річного обсягу операцій з рефінансування було здійснено в останньому кварталі 2011 року [25, с. 3-4].

У цілому вжиті  Національним банком заходи в другому  півріччі 2011 року сприяли:

- продовженню тенденції до прискореного зниження споживчої інфляції, показник якої за 2011 рік був найнижчим за останні 9 років;

- покращенню динаміки платіжного балансу - його зведене сальдо у грудні було майже нульовим (- 91 млн. дол. США) порівняно з дефіцитом в 0,9 млрд. дол. в листопаді, 1,6 млрд. дол. США - в жовтні, 2 млрд. дол. США - у вересні);

- зменшенню чистого попиту на готівковому валютному ринку - до 0,7 млрд. дол. США в грудні порівняно з 2,1 у вересні;

- відновленню тенденції до зростання коштів на депозитних рахунках у національній валюті після їх зниження в жовтні-листопаді. Загальний приріст таких депозитів у грудні 2011 року становив 7,2 % порівняно з попереднім місяцем;

- припиненню тенденції до зростання рівня доларизації, яка формувалася упродовж липня  - листопада  2011   року.   Рівень доларизації за грудень знизився майже на 1 в. п.

Разом з тим  заходи, ужиті Національні банком, не перешкоджали процесам підтримки  економічного розвитку з боку банківського кредитування. Обсяг кредитів упродовж 2011 року збільшився на 9,6 % порівняно з 0,9% в 2010 році.

Рис. 2.3. Динаміка приросту кредитів в 2010 - 2011 роках

 

Динаміка  грошової пропозиції була адекватною макроекономічній ситуації і давала змогу підтримувати розвиток економіки, не провокуючи інфляційного тиску.

Приріст монетарної бази за 2011 рік становив 6,3 % (збільшилася  до 239,9 млрд. грн.) порівняно зі збільшенням  на 15,8 % в 2010 році.

Рис. 2.4. Динаміка приросту грошової бази [24]

 

Зростання грошової маси за 2011 рік становило 14,7 % - до 685,5 млрд. грн. порівняно зі збільшенням на 22,7 % в 2010 році. Випереджаючі темпи приросту грошової маси порівняно зі збільшенням монетарної бази забезпечувалися активізацією механізму мультиплікації коштів, що свідчить про збільшення потенціалу банківської системи в підтримці процесів економічного розвитку країни. Значення грошового мультиплікатора за станом на 01.01.2012 збільшилося до 2,86 порівняно з 2,65 за станом на початок 2011 року.

Рис. 2.5. Динаміка приросту грошової маси

 

Збільшення  грошової маси відбувалося як за рахунок  збільшення готівкової складової, так  і депозитної. Зокрема, обсяг готівки поза банками за 2011 рік збільшився на 5,3 % - до 192,7 млрд. грн. Питома вага готівки в структурі грошової маси за станом на 01.01.2012 зменшилася до 28,1 % порівняно з 30,6 % за станом на початок 2011 року, що пояснюється помірними темпами зростання готівкових коштів в обігу порівняно зі значним приростом депозитів.

Як показує  українська практика, використання тільки монетаристських рецептів не здатне забезпечити вирішення завдань перехідного періоду. Теорія монетаристів не повинна розглядатись як універсальна. Для досягнення економічної рівноваги інфраструктури ринку рекомендації монетаристів необхідно використовувати з урахуванням реальних умов, у поєднанні з іншими інструментами грошово-кредитної та фіскальної політики, серед яких: поєднання таргетування інфляції з активізацією промислової політики; врегулювання показників монетизації економіки; рівня відсоткової та облікової ставок НБУ тощо з метою стимулювання сталого економічного зростання і повноцінної інтеграції України на цій основі у світові фінансові й торговельні ринки як рівноправної і сильної держави.

РОЗДІЛ 3

ВДОСКОНАЛЕННЯ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

 

У центрі уваги економістів перебувають питання пошуку шляхів забезпечення оптимальності монетарної політики, ефективної організації грошово-кредитного регулювання. При цьому на перший план виступає проблема довіри учасників ринку до проголошеної монетарної політики, адже саме це - запорука адекватної реакції економічних суб'єктів на зміну умов на грошовому ринку. Ця проблема здебільшого породжена істотним впливом політичних факторів на вибір орієнтирів монетарної політики, а також досить частим порушенням зобов'язань з боку монетарної влади. Внаслідок цього довіра приватних інвесторів і споживачів до проголошених дій на грошовому ринку спадає. Очікування та орієнтири економічної поведінки приватного сектору змінюються, події розвиваються всупереч передбаченням, тому монетарна політика насправді не відповідає критеріям оптимальності, а її стратегічна мета не досягається [18, с. 224].

У цьому аспекті, на наш погляд, досить продуктивною є організація монетарної політики, за якої передбачається добровільне обмеження в поведінці монетарної влади, дотримання певного правила, незважаючи на тенденції розвитку грошового ринку та економіки загалом [20, с. 713-714]. На практиці дотримання впродовж значного часу проголошеного курсу істотно ускладнює роботу центральних банків і всієї грошово-кредитної системи, тому в повному обсязі ця політика проводиться досить рідко. Але її переваги полягають у тому, що вона дає змогу підтримати впевненість суб'єктів економіки в послідовності грошово-кредитного регулювання, тому сприяє підвищенню ступеня довіри до монетарної політики та її ефективності.

У сучасних ринкових економіках попит на гроші не використовується, як цільовий орієнтир проведення грошово-кредитного регулювання економіки. Для реалізації заходів монетарного впливу центральні банки використовують таргетування загального розміру грошової маси та окремих грошових агрегатів. Проте, у сферу впливу центральних банків також входять процентні ставки, а у перехідних економіках - обмінні валютні курси. Ендогенна природа попиту на гроші не дає можливості центральним банкам безперервно впливати на параметри попиту на гроші. Проте регулювальні заходи центральних банків, пов'язані зі зміною пропозиції грошей та процентною політикою, впливають на процеси формування попиту на гроші. Попит на гроші в ринковій економці залежить від напрямків грошово-кредитної політики в грошовій системі.

Взаємодія попиту на гроші та їх пропозиції обумовлює  їх відповідну модель. В умовах підтримання  постійної пропозиції грошей формувався підвищений попит на гроші. Коли в грошовій системі проводиться грошово-кредитна політика для підтримання стабільної норми відсотка, то спостерігається підвищений попит на гроші. Для недопущення зростання процентних ставок застосовуються операції на відкритому ринку.

Методи впливу на грошовий попит займають значне місце в монетарній політиці розвинених ринкових економік. Неокласичні тенденції та тенденції неокласичного синтезу в економічній теорії стали переважаючими у сучасних ринкових економіках.

Американські економісти звертають увагу, що сучасна теорія попиту на гроші розмежовується з поглядами кейнсіанців та монетаристів [31, с. 16]:

1. Сучасна теорія попиту на гроші розглядає більш широкий діапазон активів, ніж безпроцентне зберігання грошей та довгострокові облігації.

2. Сучасна теорія відкидає поділ попиту на гроші на підставі мотиву застороги, трансакційний та спекулятивний мотиви. Процентна ставка все ж впливає на грошовий попит, обумовлений спекулятивним мотивом, проте лише внаслідок того, що норма процента є альтернативною вартістю зберігання грошей.

3. Сучасна теорія розглядає багатство як один із визначальних чинників попиту на гроші, коли збільшення багатства підвищує кожну складову багатства, в тому числі і на гроші.

4. Сучасна теорія охоплює й інші умови, які впливають на прагнення володіти більш ліквідним портфелем (наприклад, згідно теорії раціональних очікувань, прогнози впливають на грошовий попит).

5. Сучасна теорія враховує наявність інфляції та розмежовує реальний та номінальний попит на гроші.

Визнаючи  за ринковою економікою самодостатньої сили, яка спроможна ефективно регулювати її діяльність, представники неокласичного синтезу пояснювали кризові явища лише неправильним втручанням держави [1, с. 20].

Збільшення  державних витрат, передусім соціальних, сприяє державним дефіцитам, інфляції, гальмуванню зростання доходу і спаду виробництва.

У поглядах неокласиків  та прихильників ліберальних концепцій  є визначальні спільні риси:

а) максимальне обмеження впливу держави на економічні процеси, що може бути забезпечене лише шляхом приватизації;

б) створення можливостей для реалізації прояву ринкових сил шляхом ліквідації дефіциту державного бюджету, зменшення податків на підприємців і скорочення соціальних втрат;

в) забезпечення стабільності національної грошової одиниці та її купівельної спроможності.

Досить критично оцінює можливості монетаристського регулювання  грошової бази з метою забезпечення стабільності грошового ринку всесвітньо відомий фінансист Дж. Сорос. На його погляд, хибність теорії Мілтона Фрідмена та його послідовників полягає в тому, що вона ігнорує рефлексивний (взаємопов'язаний) аспект розширення та стиснення кредиту. Згідно з поглядами Дж. Сороса, дієвість рецептів монетаристів забезпечувалась не завдяки застосуванню теоретичних положень монетаристів, а їх ігноруванням на практиці. Примирити теорію, що не визнає рефлексивності та практики кредитно-грошового регулювання, центральним банкам, на погляд Дж. Сороса, вдається завдяки тому, що вони "не покладаються виключно на монетарні показники, а враховують більше різних факторів, - включаючи ірраціональну надмірність ринків, - коли приймаються рішення щодо збереження монетарної стабільності" [26, с. 29]. Ігнорування явища рефлексивності більшістю економістів-теоретиків Дж. Сорос пов'язує з тим, що це явище є джерелом нерівноваги в ринковій системі. Водночас основним завданням економічної теорії вважається визначення умов досягнення та підтримки саме рівноважного стану системи. Йдеться про потребу визнання, врахування та застосування в процесі грошово-кредитного регулювання потужної ролі психологічних факторів, що визначають двосторонній зв'язок між економічною дійсністю і сприйняттям учасниками економічного процесу цієї дійсності і, відповідно, зворотного впливу очікувань людей, їхнього розуміння ситуації, на перебіг подій, на напрям розвитку економічних, політичних, суспільних процесів. Фактично Дж. Сорос обґрунтовано наголошує на зростанні ролі неврівноваженого аналізу, який є значно складнішим і наразі менш досконалим, ніж зрівноважений, що досліджує економічні системи, зокрема грошові, фінансові, в "ідеальному" стані, коли збігаються плани (наміри) учасників економічної діяльності, а їхні очікування відповідають реальному перебігу подій.

Грошово-кредитна політика західноєвропейських країн та США до 1970 - початку 1980-х років ХХ ст. базувалась на кейнсіанській концепції регулювання із застосуванням політики регулювання позичкового відсотка, обмеження обсягів кредитів, вибіркового контролю за грошовим ринком. З 80-х років XX ст. посилюється переорієнтація на монетаристські підходи до регулювання грошово-кредитної сфери з метою підвищення його гнучкості, більш ефективного впливу на пропорції грошового ринку. При цьому обов'язкове резервування переорієнтовується на регулювання обсягу кредитних ресурсів і грошової маси в обігу. Диференціація резервних вимог визначається особливостями економіки кожної країни, зокрема станом грошового обігу, рівнем інфляції, ринкової ставки відсотка, і виступає важливим фактором підтримки конкуренції у банківській сфері. Через проблему часової непослідовності та міжчасового вибору, а також проблему довіри учасників економічного процесу до проголошеної політики, зростає увага до реалізації стратегії грошово-кредитної (монетарної) політики на основі монетарного режиму. На практиці ця стратегія реалізується у формі грошово-кредитного таргетування, найпоширенішою формою якого стало таргетування грошової маси. Його вплив на економіку суперечливий. Переорієнтація на показник "широких грошей" ускладнює передбачення змін грошової маси та її впливу на показники реальної економіки. Забезпечення ефективності цього монетарного режиму передбачає врахування неоднорідності внутрішньої структури грошової маси, істотного часового періоду між її динамікою та реакцією обсягів виробництва і цін, складного зв'язку між процесами на грошовому ринку та їх суб'єктивним сприйняттям економічними агентами. З 90-х років ХХ ст. з ускладненням процесів на грошових ринках, посиленням спекулятивного руху фінансового капіталу контроль за дотриманням параметрів грошової маси ускладнюється. За цих умов монетарне таргетування поступається таргетуванню валютного курсу. Його перевагами є прозорість, гнучкість, позитивний вплив на стримування інфляційних очікувань і стабілізацію валютного ринку. Полем для подальших досліджень можуть виступити шляхи застосування монетарного таргетування у вітчизняній економіці.