Монетаристська теорія макроекономічного регулювання

Монетаристська  теорія макроекономічного регулювання

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП	3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ МОНЕТАРИСТСЬКОЇ  ТЕОРІЇ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
1.1. Загальна характеристика монетаристського  підходу до грошового регулювання економіки	5
1.2. Монетаристьский механізм грошового-кредитного  регулювання	9
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ВПЛИВУ МОНЕТАРИЗМУ НА ЕКОНОМІКУ  ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН ТА УКРАЇНИ
2.1. Аналіз впливу ідей монетаризму  на економіку зарубіжних країн	13
2.2. Становлення та сучасний стан монетарної політики України	18
РОЗДІЛ 3. ВДОСКОНАЛЕННЯ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ  ПОЛІТИКИ	29
ВИСНОВКИ	36
СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ	39

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Регулювання грошової пропозиції є одним з  ключових інструментів впливу на економічне життя з боку держави. В Україні дане питання актуалізується, по-перше, через зростання темпів інфляції, по-друге, нестабільність грошового та валютного ринків, що стало особливо відчутним в період загальносвітової фінансової кризи, обвалу фондових ринків та втечі портфельних інвесторів у країни з вищим ступенем стабільності. Все це негативно позначилося на монетарній сфері вітчизняної економіки.

Актуальність  теми. У сучасних умовах системної  ринкової трансформації української  економіки помітно зростає значення наукового обґрунтування ефективної монетарної політики, зорієнтованої на грошово-кредитне стимулювання сталого економічного росту і на цій основі підвищення народного добробуту. Становлення інститутів ринкової економіки та їх функціонування тісно пов’язані з висуненням на перший план економічної науки і практики всебічного дослідження методів регулювання господарства. Монетаризм є одним із сучасних провідних напрямів економічної науки, на базі якого забезпечується ефективне поєднання ринкових і державних методів регулювання економіки й грошово-кредитного ринку.

Незважаючи  на неоднозначне ставлення сучасних вітчизняних та зарубіжних економістів  до монетаристської теорії, вона не лише посідає ключове місце в  науковій думці, а й здійснює помітний вплив на розвиток усієї економічної теорії. Практично в кожному з фундаментальних наукових чи навчальних видань минулого століття в галузі економічної теорії, мікро- та макроекономіки в тій чи іншій мірі аналізується вплив на економіку грошових факторів – попиту та пропозиції грошей, фінансового ринку тощо. Сучасний монетаризм становить теоретико-методологічну базу кредитно-грошової політики держав з ринковою економікою.

Позитивний  внесок монетаризму в економічну теорію полягав у ретельному дослідженні  механізму зворотного впливу грошового світу на товарний світ, монетарних інструментів і монетарної (грошової, валютної) політики на розвиток економіки. Розробки монетаристів стали основою грошово-кредитної політики, яка сьогодні є найважливішим важелем державного регулювання. Концепція монетаризму в міжнародному вимірі переросла в теорію "глобального монетаризму", який розглядає увесь світ як закриту інтегровану економіку, що складається з відкритих економік, між якими вільно перетікають товари, послуги, гроші, капітали.

Дослідження концептуальних основ сучасного  монетаризму, вивчення та узагальнення зарубіжного досвіду, втілення його економічної політики значно утруднюються внаслідок розмаїття поглядів на методи її реалізації.

Проблематику  грошово-кредитного регулювання економіки досліджують такі вітчизняні економісти як Б.П. Адамик, Б.С. Івасів, О.С. Любунь, І.О. Лютий, В.І. Міщенко, А.М. Мороз, М.І. Савлук, В.С. Стельмах, М.Ф. Пуховкіна. Досить часто лунає відверта критика монетаристських підходів до регулювання економіки, зокрема грошової пропозиції в умовах трансформаційних економік. Однак суперечливі тенденції до випереджувального зростання грошової маси з метою підвищення рівня монетаризації та, з іншого боку, обмеження грошової пропозиції вимагають нового погляду на монетарні засади.

Проте в сучасній вітчизняній та зарубіжній економічній  літературі практично відсутні праці, в яких би комплексно досліджувалися монетаристські теорії та їх сучасна модифікація, розвиток монетаристських ідей представниками інших новітніх теорій в умовах фінансової глобалізації.

Мета і  задачі дослідження. Метою роботи є визначення особливостей монетаристської теорії макроекономічного регулювання

Досягнення  поставленої мети обумовило необхідність вирішення таких завдань дослідження:

– дослідити  теоретико-методологічні підходи  до монетаристської теорії макроекономічного регулювання;

– проаналізувати вплив монетаризму на економіку зарубіжних країн та України;

– сформулювати концептуальні основи вдосконалення грошово-кредитної політики.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ  АСПЕКТИ МОНЕТАРИСТСЬКОЇ ТЕОРІЇ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

1.1. Загальна характеристика монетаристського  підходу до грошового регулювання  економіки

 

Неоконсерватизм (грец. neos - новий, лат. conserve - оберігаю, зберігаю) - модель економічного розвитку, що всередині 1970-х pp. у провідних країнах Заходу прийшла на зміну кейнсіанству. Доктрина неоконсерватизму допускає певну участь держави в регулюванні економіки, проте суттєво обмежує її безпосередню активну виробничу діяльність [22, с. 210].

Основною  теорією неоконсерватизму є монетаризм, що базується на кількісній теорії грошей. Відповідно до цього, головну  роль у регулюванні економіки  виконує грошово-кредитна, а не фіскальна  політика. При цьому основним інструментом регулювання економіки є гроші. Збільшуючи або зменшуючи грошову масу, держава може здійснювати регулюючий вплив на економічну активність [30, с. 34].

Ідеї монетаризму  як однієї з форм неокласичного напряму економічної думки зародилися в 20-х роках XX ст. Але як цілісна система економічних поглядів монетаризм сформувався дещо пізніше, а саме - в 60-ті роки. Найбільшою проблемою монетаризму вважалася хронічна інфляція. Окрім цього, існували інші обставини, що зумовили вихід монетаристського напряму економічної теорії на провідні позиції, зокрема інтернаціоналізація виробничого відтворення і системи ринкових відносин. Кейнсіанство розглядало переважно внутрішню економіку і мало уваги приділяло зовнішньоекономічним процесам. Необхідність перебудови господарського механізму була зумовлена не лише економічними, а й соціально-політичними, зокрема ідеологічними, чинниками. Своїм відродженням монетаризм, як і неокласичний напрям економічної думки загалом, зобов'язаний опублікованій 1956 р. книзі "Дослідження в галузі кількісної теорії грошей", яка вийшла за редакцією М. Фрідмена. М. Фрідмен - професор Чиказького університету, лауреат Нобелівської премії в галузі економіки, найяскравіша постать серед представників монетаристської школи.

Монетаризм  як течія економічної наукової думки має розгалужену структуру. Він привертає увагу економістів, які по-різному тлумачать ті чи інші аспекти економічної теорії та політики. Відсутність єдиного концептуального підходу до монетаризму як напряму економічної теорії зумовлює відмінності у трактуванні його основного змісту. У широкому розумінні монетаризм - це теорія, що вивчає вплив грошей і грошово-кредитної політики на стан економіки загалом. Монетаризм у вузькому значенні трактується як відповідна "система теоретичних поглядів, згідно з якою регулювання грошової маси є визначальним чинником впливу на динаміку грошових доходів" [28, с. 377]. У підручнику "Гроші, банківська справа і грошово-кредитна політика" наведено таке означення: "Монетаризм - школа економічної думки, яка акцентує увагу на змінах у кількості грошей, що перебувають в обігу, як визначальної функції цін, доходів і зайнятості" [8, с. 245]. М. Фрідмен пише: "Те, що ми звикли називати кількісною теорією грошей, тепер називається монетаризмом". Але необхідно уточнити, що монетаризм - це не просто кількісна теорія, а сучасний варіант кількісної теорії грошей. Йдеться про використання монетаризмом лише методологічної основи класичної кількісної теорії. У підручнику Е.Дж. Долана, К.Д. Кемпбелла і Р.Дж. Кемпбелла наголошено, що "визнання обмеженості методу класичної кількісної теорії є наріжним каменем школи монетаризму" [8, с. 246]. У західній літературі утвердилась думка про те, що поняття "монетаризм" не слід пов'язувати з чітко визначеною теоретичною концепцією. Йдеться про розуміння монетаризму як грошової політики держави, що може опиратися навіть на суперечливі одна одній теоретичні бази. Англійський учений Д. Лейдлер з цього приводу пише: "Я трактую це поняття як певну політику, відповідно до якої робляться спроби встановити контроль над динамікою загального рівня цін через регулювання зростання відповідних грошових агрегатів. Якщо ж говорити про специфічні різновиди цього поняття, то необхідно зазначити, що монетаризм репрезентує політику, спрямовану, з одного боку, на зменшення темпів інфляції способом відповідного скорочення обсягів грошових агрегатів, а з іншого - на підтримку стабільності цін через забезпечення постійних темпів пропозиції грошової маси" [34, с. 27]. Представник чиказької школи монетаризму професор Р.Т. Селден пише, що "монетаризм слід розуміти як поєднання двох основних принципів: 1) гроші мають значення, тобто зміни у кредитно-грошовій сфері спричиняють вирішальний вплив на загальну господарську кон'юнктуру; 2) центральні банки спроможні контролювати кількість грошей в обігу". Як видно з визначень, сформульованих представниками цієї школи економічної думки, головним змістом монетаристської політики є не демонтаж системи державного регулювання господарських процесів, а структурна перебудова його форм і методів. У цій перебудові змінюється не кінцева мета економічної політики держави, а лише її інструментарій. Головним об'єктом державного втручання в економічні процеси стає сфера грошових відносин, де кейнсіанську концепцію "керованих грошей" трансформовано в постулат "money matters", за яким гроші виступають не лише вагомим чинником економіки, а головною, визначальною, центральною ланкою ринкової системи [4, с. 46-47].

Монетаристи виступають прихильниками вільного ринку. На їхню думку, держава негативно впливає на економіку - створює негнучкість, яка послаблює здатність ринкової системи забезпечувати стабільність; вона провадить фіскальну і кредитно-грошову політику, що спричинює ту нестабільність, для боротьби з якою вони призначені. Монетаристський підхід полягає в тому, що ринки достатньо конкурентні і система ринкової конкуренції забезпечує високий ступінь макроекономічної стабільності. Ідеї монетаризму сягають періоду класичної економічної теорії, згідно з якою гнучкість цін і ставок заробітної плати, яка забезпечується ринковою конкуренцією, призводить до того, що зміни сукупних витрат впливають на ціни продукції і ресурсів, а не на рівень виробництва і зайнятості, тобто ринкова система забезпечує значну макроекономічну стабільність лише за умови, що держава не втручається у функціонування економіки. На думку монетаристів, основна проблема полягає в тому, що законодавча діяльність та інші заходи держави посилюють негнучкість щодо зниження цін і заробітної плати. Система вільного ринку спроможна забезпечити макроекономічну стабільність, але державне втручання цьому заважає. Окрім цього, монетаристи вважають, що держава своїми намірами стабілізувати економіку за допомогою дискретної фіскальної і грошово-кредитної політики сприяє нестабільності системи, посилює циклічні коливання. Державне управління вважається неефективним, шкідливим для індивідуальної ініціативи і нерідко воно містить політичні помилки, які дестабілізують економіку. Монетаризм виступає за те, щоб частка державного сектора в економіці була якомога меншою. Монетаристи стверджують, що інфляція пов'язана з розширенням ролі держави, яка безпосередньо пов'язана з податковою політикою і зростанням державного боргу. Інфляційні процеси породжуються додатковою грошовою емісією, пов'язаною не лише з покриттям державних витрат, а й з високим рівнем податків, а також позиками, які обмежують можливості виробничих інвестицій. Монетаристська політика наголошує на кардинальному скороченні державних витрат та істотній перебудові економічної функції держави. Монетаризм поклав початок емпіричним і теоретичним дослідженням, які показали, що гроші відіграють дуже важливу роль у визначенні рівня економічної активності і цін. Основою монетаризму є рівняння обміну:

                                 М·V = Р·Y,

де М –  грошова маса; V – швидкість обертання  грошей; Р – рівень цін; Y – фізичний обсяг вироблених товарів та послуг.

Перша частина рівняння (М·V) становить загальну кількість витрат покупців на придбання обсягу виробничих благ, а друга (Р·Y) - це загальний виторг продавців цього обсягу. На думку монетаристів, грошова пропозиція - єдиний важливий чинник, який визначає рівень виробництва, зайнятості і цін. Вони запевняють, що розширення грошової пропозиції підвищує попит на всі види активів - реальних чи фінансових, - а також попит на поточний обсяг виробництва, і все це відбувається без зміни відсоткової ставки та інвестицій. Відповідно, за умов повної зайнятості ціни на всі чинники зростуть. Монетаристи вважають швидкість обігу грошей стабільною, тобто її коливання невеликі і вона не залежить від грошової пропозиції. Отже, збільшення М спричинить збільшення Р або Y, або ж і Р і Зміна номінального ЧНП в певній комбінації; і навпаки, зменшення м спричинить зменшення відповідних величин. Монетаристи припускають, що зміна м може викликати короткотермінові зміни в реальному обсязі виробництва і зайнятості, оскільки ринок адаптується до цих змін, але у тривалій перспективі зміна м впливає на рівень цін. Прихильники монетаризму дотримуються думки, що приватна підприємницька економіка внутрішньо стійка і зосереджена на обсязі виробництва за умови повної зайнятості. Рівень цього обсягу виробництва за повної зайнятості залежить від економічного зростання, а здатність економіки до зростання визначається такими чинниками, як кількість та якість природних і трудових ресурсів, основного капіталу, технології. Отже, якщо Y за умов повного використання потужностей постійний, то зміни М спричинять зміни Р.

 

1.2. Монетаристьский  механізм грошового-кредитного регулювання

Монетаристи вважають, що зміна грошової пропозиції впливає  на всі компоненти сукупного попиту, а не лише на інвестиції. Своєю чергою зміна сукупного попиту впливає  на номінальний чистий національний продукт ЧНП у довготривалій перспективі переважно через зміну рівня цін, а не через зміну реального рівня виробництва (рис. 1.1) [17, с. 322-323].

 

 

 

Рис. 1.1. Монетаристьский механізм грошового-кредитного регулювання

Прихильники монетаристської  теорії стверджують, що швидкість обігу грошей стабільна. На їхню думку, чинники, які впливають на неї, змінюються поступово і передбачувано, тобто зміну швидкості обігу грошей можна легко передбачити. При цьому вона не залежить від пропозиції грошей. Монетаристська теорія твердить, що серед людей існує досить стабільний попит на гроші для купівлі обсягу поточного виробництва порівняно з іншими фінансовими і реальними активами та видатками. Чинники, що визначають кількість грошей, які приватні особи і підприємства хочуть мати у певний момент, не залежать від грошової пропозиції. Кількість грошей, яку населення бажає мати, визначається рівнем номінального ЧНП. Стабільність співвідношення між ЧНП і м означає стабільність V. Стабільність V - емпіричне питання. Монетаристи вважають, якщо М V = Р< Y, то висока кореляційна залежність між М і Р<Y свідчить про достатню стабільність V. На думку монетаристів, грошова пропозиція є основним чинником визначення номінального ЧНП; причинність прямує від м до номінального ЧНП. Монетаристи керуються високим ступенем позитивної кореляційної залежності між грошовою пропозицією і ВНП на доказ про те, що гроші є вирішальним чинником економічної активності і рівня цін. Вони припускають, що грошова пропозиція -"причина", а ВНП - "наслідок" [16, с. 323-324].

Монетаристи не визнають фіскальної політики як засобу перерозподілу ресурсів і стабілізації. Вони вважають, що абсолютна безпорадність і безрезультатність фіскальної політики зумовлені ефектом витіснення. Монетаристська точка зору полягає в такому: держава продає облігації, тобто позичає гроші у населення, чим створює бюджетний дефіцит. Але позичаючи гроші, держава вступає в конкурентну боротьбу з приватним бізнесом за грошові фонди. Відповідно, державні позички розширюють попит на гроші, піднімають відсоткову ставку і таким чином витісняють значну кількість приватних капіталовкладень, які могли б бути прибутковими. Відповідно, кінцевий результат впливу бюджетного дефіциту на сукупні витрати непередбачуваний або, в кращому випадку, незначний.