Методичне забезпечення інвестиційних та інноваційних проектів

Цей інноваційний проект описує стадію підприємництва в загальному інноваційному процесі. Одночасно, якщо результатом цієї стадії інноваційного проектування стає інноваційний продукт (відкриття, винаходи, інші інновації), який може бути проданий (комерціалізований), то цей процес завершується стадією комерціалізації.

Інноваційний  проект, який охоплює стадію інноваційної діяльності науково-дослідних, дослідно-конструкторських установ як частину загального інноваційного процесу, а саме: пошук і розробка ідей (фундаментальні і пошукові науково-дослідні роботи, відкриття, задуми, пропозиції); здійснення НДДКР (створення дослідного зразка, діючого прототипу, тобто демонстрація реалізації ідей); проведення цілеспрямованої науково-дослідної роботи, розробка технологічного процесу та його матеріального забезпечення - є науково-дослідним.

Цей інноваційний проект описує стадію науково-дослідних і  дослідно-конструкторських робіт в  загальному інноваційному процесі.

Одночасно, якщо результатом цієї стадії інноваційного проектування стає інноваційна продукція (наукові розробки, винаходи, інші інновації), яка може бути продана (комерціалізована), то цей процес завершується стадією комерціалізації.

Підсумовуючи, можна побудувати схему інвестиційної діяльності за видами інвестиційного проектування (рис. 3.2).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 3.2. Інвестиційна діяльність за видами інвестиційного проектування¹⁰

Слід зазначити, якщо стадія інноваційного проектування – науково-дослідний проект – переходить до стадії підприємництва, то остання завершується також стадією комерціалізації. Досвід показує, що в реальних умовах від ідеї створення нового продукту до надходження перших прибутків від його продажу на ринку інновацій проходить приблизно три-чотири роки, у рідкісних випадках - менше. Це період інноваційного проектування, який може охоплювати всі стадії інноваційного процесу, а саме:

науково-дослідний ð підприємницький ð комерціалізація

або

науково-дослідний ð комерціалізація ð підприємницький ð комерціалізація

Таким чином, розкриваючи  трансформацію інновацій в інноваційний продукт, як результат інноваційної діяльності в інноваційному процесі, ставилась мета узагальнити сучасний погляд на це питання та висловити авторське бачення моделювання цього складного і науково-дискусійного питання в інтелектуальній економіці.

В рамках цього огляду важко розкрити проблему в повному  обсязі, але його кожна складова з позиції економіко-правових проблем  може стати предметом більш детального і поглибленого розгляду в означеному напрямку наукового дослідження.

Таким чином, підсумовуючи усе вище викладене, визначення сутності інновації як основи інвестиційно-інноваційної діяльності дозволило розглядати її як комплексний процес, що має характер широкомасштабного нововведення, яке спричинює якісні зміни у виробництві з метою отримання соціально-економічної вигоди. На відміну від усіх попередніх визначень, такий підхід до обґрунтування її економічної сутності є системним, оскільки враховує всі стадії проходження інновації: від моменту зародження й оформлення ідеї, через її вдосконалення та практичне втілення в конкретному продукті, до кардинального якісного оновлення виробничого процесу з реально розрахованими показниками соціально-економічної ефективності від її впровадження. Визначення інновації як комплексного процесу розглядає її як сукупність наукових та освітніх, техніко-економічних знань, соціо-гуманітарних чинників і специфічних прийомів управління, які найповніше реалізуються підприємствами малого і середнього бізнесу, а також спеціальними інноваційними структурами.

На основі проведеного  аналізу становлення і розвитку теоретичних підходів до визначення сутності інновацій виокремлено ключові детермінанти та обмежувальні фактори її основних положень та етапів. У частині загальнометодологічних основ дослідження встановлено, що упродовж розглянутих у дипломній роботі етапів теорії інновацій вчені по-різному підходили до трактування основних економічних категорій і понять, що спричинило неоднозначність їх тлумачення. Відтак ототожнювалися поняття інвестиційної та інноваційної діяльності, методики розрахунку ефективності інвестиційних та інноваційних проектів.

Дослідження дозволило  встановити, що інвестиційна діяльність − це сукупність практичних дій юридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій, спрямованих на забезпечення ефективного здійснення інвестиційної стратегії на окремих етапах розвитку економіки шляхом прискорення реалізації інвестиційних програм, мінімізації інвестиційних ризиків, підвищення фінансової стійкості та платоспроможності, що в кінцевому підсумку сприятиме забезпеченню високих темпів економічного розвитку. В основі інвестиційної діяльності лежать перетворення інвестицій (кругообіг інвестицій), що постійно повторюються за схемою: формування нагромаджень − вкладення ресурсів (інвестування) − одержання прибутку.

Під інноваційною діяльністю слід розглядати діяльність із створення  та доведення науково-технічних  ідей, винаходів і розробок до практичного  застосування. Завершеність розуміння інноваційної діяльності випливає не тільки з визначення інновації, що об’єднує науку, техніку, економіку, підприємництво, освіту та управління, а й з позицій теорії життєвих циклів і стадій їхнього розвитку, серед яких виокремлюють цикли створення та цикли реалізації інновацій.

Порівнюючи різноманітні визначення щодо економічної сутності категорій інноваційної та інвестиційної  діяльності та беручи за основу комплексний  підхід взаємодії інновацій, які  більшою мірою пов’язані з оновленням, із інвестиціями, які пов’язані з вкладеннями, інвестиційно-інноваційну діяльність розглянуто як складну динамічну систему, що ґрунтується на комплексі фінансово-економічних важелів і стимулів, яка поєднує технологічні процеси та форми організації виробництва на основі найновіших досягнень науки і техніки із формами їх багатостороннього фінансування. Основним завданням інвестиційно-інноваційної діяльності є пошук та ефективне використання фінансових ресурсів для доведення наукових, технічних ідей і розробок до конкретної продукції та технології, що мають попит на ринку.

У контексті розгляду проблеми уточнено поняття “інноваційний  процес”, який не закінчується першою появою на ринку нового продукту, послуги  чи доведенням до проектної потужності нової технології, не переривається після впровадження, бо в міру поширення новинка удосконалюється і набуває нових споживчих властивостей. Це відкриває для неї нові сфери застосування, нові ринки, а отже, і нових споживачів. Інноваційний процес здійснюється в тісному взаємозв’язку із ринковим середовищем. Його напрям, темпи, цілі залежать від соціально-економічних умов, в яких він функціонує і розвивається.

Уточнення поняття інвестиційно-інноваційної діяльності дозволить на мікрорівні обрати правильну стратегію розвитку підприємства-інноватора, яка залежить від домінуючого типу інновацій; побудувати економічні механізми та організаційні форми управління, змоделювати поведінку підприємства щодо реалізації своєї інноваційної продукції на ринку. На макрорівні – сформувати ефективну соціально-економічну політику держави стосовно оптимального використання традиційних і пошуку нових, альтернативних джерел створення і фінансування інноваційних проектів, розробки стратегії інноваційного розвитку України, прискорення науково-технічного прогресу й забезпечення високих темпів економічного зростання.

Із цих позицій суттєвим стало поглиблення сутності та уточнення  причинно-наслідкових зв’язків між  базовими категоріями, які забезпечують формування інструментарію об’єкта  дослідження, а саме: “інновації”, “інвестиційний проект”, “методичне забезпечення інвестиційно-інноваційної діяльності”.

Важливим напрямом наукового  аналізу інвестиційно-інноваційної діяльності в роботі виділено дослідження  механізму її фінансового забезпечення як цілісної системи з огляду на:

• структуру фінансової системи національної економіки, яка включає державні фінанси, фінанси суб’єктів господарювання (зокрема підприємницького сектора), фінансовий ринок, міжнародні фінанси та страхування;
• взаємозв’язки між окремими елементами та методами фінансового забезпечення в межах перерахованих вище ланок фінансової системи;
• обґрунтування необхідності фінансування інвестиційно-інноваційної діяльності як фундаментального напряму забезпечення розвитку інноваційної моделі української економіки.

Беручи такий підхід за основу, суттєвим стало виокремлення передумов, що зумовлюють як сам процес інвестиційно-інноваційної діяльності, так і його результати, врахування яких при виборі джерела та форми  фінансування інвестиційно-інноваційної діяльності дозволило визначити основні завдання системи фінансування, а саме: створення необхідних умов для швидкого та ефективного впровадження технічних новинок у всіх ланках національної економіки, забезпечення її структурно-технічної перебудови; збереження і розвиток стратегічного науково-технічного потенціалу у пріоритетних напрямах економіки; створення необхідних матеріальних умов для збереження кадрового потенціалу науки і техніки.

Встановлено, що вибір  способів фінансування інвестиційно-інноваційної діяльності слід проводити з урахуванням притаманних інноваціям класифікаційних ознак, а саме: типу інновацій, сфер впливу, глибини і масштабності впровадження в економіці країни, ступеня новизни, джерела ідеї, виду новинки та способу заміщення існуючих аналогів.

Результатом проведеного  дослідження стала розроблена та представлена на рис. 3.3 схема системи фінансового забезпечення інвестиційно-інноваційної діяльності.

Рис. 3.3. Система фінансового забезпечення інвестиційно-інноваційної діяльності

Джерело: Власна розробка

Проведені теоретико-методологічні  дослідження щодо визначення та реалізації інвестиційно-інноваційної діяльності та побудови системи її фінансового забезпечення сформували основні напрями розуміння сутності та методичного забезпечення інноваційних та інвестиційних проектів.

Однією з найбільш важливих сфер діяльності підприємства (фірми) є інвестиційні процеси, пов’язані з вкладенням коштів у реалізацію проектів, що забезпечують одержання прибутку. В процесі розробки і реалізації інвестиційних проектів перед суб'єктами інвестиційної діяльності встають питання оцінки ефективності інвестиційних проектів.

Значний вклад в розробку теоретичних і практичних питань оцінки економічної ефективності інвестування зробили російські і вітчизняні економісти - М.Баканів, І.Бланк, Е.Ендовіцкий, В.Ковальов, Д.Черваньов, В.Шеремет і ін. У дослідженнях вказаних учених розглянуті питання теоретичного обгрунтування ме- тодів  оцінки ефективності інвестиційних проектів, проте питання розглядалися без враху- вання системного підходу до оцінки ефективності інвестиційного проекту як форми реалізації інвестиційної діяльності.

_{В даний час виділяються наступні принципи в оцінці реальних інвестиційних проек}тів:

_{1) оцінка ефективності повинна здійснюватися на основі співвідношення обсягів інве}стиційних витрат з сумами і термінами здобуття доходів;

2) необхідно поєднувати матеріальну і вартісну оцінку ефективності капіталовкладень і використовувати три варіанти оцінки ефективності:

- чисто технічний варіант - підприємство при нарощуванні потужностей повинне враховувати ринковий попит на товари, що виробляються, і рівень собівартості. Інакше, чим більше підприємство вироблятиме продукції, тим вище буде його збиток;

- вартісний варіант - через порівняння витрат на виробництво продукції і ринкових цін її реалізації, при цьому грошові оцінки необхідно доповнювати технічними розрахунками, оскільки інфляція може приховувати зниження об'єму продажів;

- поєднання  вартісних і технічних критеріїв ефективності - цей варіант  найбільш надійний, оскільки дозволяє всесторонньо оцінити технологію і рівень ефективності, які було закладено в інвестиційному проекті;

3) оцінка повернення інвестиційного капіталу повинна здійснюватися на основі показника чистого  грошового потоку, який формується як за рахунок чистого прибутку, так і за рахунок амортизаційних відрахувань в процесі експлуатації інвестиційного проекту;

4) наведення показників інвестиційного проекту до порівняного вигляду, тобто до справжньої поточної вартості. На перший погляд здається, що засоби, що інвестуються, завжди виражені в справжній вартості, оскільки значно передують по термінах їх віку у вигляді грошового потоку. У реальній практиці це не так – процес інвестування в більшості випадків здійснюється не вмить, а проходить ряд етапів. Тому за винятком першого етапу все подальші суми, що інвестуються, повинні наводитися до справжньої вартості (диференційовано по кожному етапу подальшого інвестування). Точно також повинна наводитися до справжньої вартості і сума грошового потоку (по окремих етапах його формування);