Методичне забезпечення інвестиційних та інноваційних проектів

З означених позицій  можна виділити інноваційний тип розвитку господарської системи, коли інноваційна діяльність здійснюється як на макрорівні (держава в цілому, регіональна або галузева економіка), так і на мікрорівні (підприємства, об’єднання підприємств). Структура інноваційної моделі розвитку господарської системи представлена на рис. 1.1.

Інноваційна модель розвитку господарської системи в своїй  основі повинна враховувати інноваційний тип розвитку економіки в ринковому  середовищі. Інноваційний тип розвитку господарської системи спирається на інноваційну діяльність, в основі якої здійснюється інноваційна політика. За своєю суттю і економічним змістом інноваційна політика знаходить своє відображення при розробці стратегій інноваційної моделі розвитку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1. Структура інноваційної моделі розвитку господарської системи²

Стратегія інноваційної моделі розвитку – це досягнення якісно нового типу розвитку господарської  системи, яка характеризується3:

• новаторськими цілями, інноваційними результатами виробничої діяльності (товари, послуги, ефективність, конкурентноздатність тощо) в тактичному і стратегічному плані;
• інноваційними засобами досягнення цілі (факторами – інноваціями у вигляді новітньої техніки і технології, нової організації і мотивацій праці і виробництва);
• можливостями відтворення інноваційного спрямування на збалансованій основі, щоб господарська система мала всі організаційно-управлінські, ресурсні і мотиваційні умови для цього;
• пріоритетним використанням сукупності інноваційних факторів при визначенні обсягу і форми здійснюваних інвестицій, які реалізуються в різній часовій послідовності, а саме: послідовному, паралельному і інтегральному проходженні процесу вкладання капіталу і отримання прибутку.

Реалізація інноваційної політики можлива лише за умов послідовного здійснення інноваційного процесу. Організаційно-матеріальною основою інвестиційного процесу повинна стати організаційно-виробнича, науково-дослідна та дослідно-конструкторська інфраструктура, яка спрямована на здійснення інноваційної діяльності.

Інноваційний процес – це послідовність дій на створення ідей можливого нововведення, маркетинг інновацій виробництво, продаж і поширень цього нововведення, оцінка ефективності інновацій⁴. Саме інноваційний процес з позиції його складових і послідовності здійснення є предметом дискусії, різних поглядів в різних джерелах, як наукового, так і практичного спрямування.

Слід відмітити, що інноваційний процес спрямований на отримання кінцевого  продукту, яким є інноваційний продукт та інноваційна продукція. В основу цього процесу покладена трансформація інтелектуальної власності в кінцевий продукт інноваційної діяльності, яку можна здійснити лише в інноваційному процесі, структуризація якого показана на рис.1.2.

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.2. Структуризація інноваційного  процесу5

 

Стимулом впровадження інноваційного процесу, або передумовою  процесу є отримання (накопичення) відповідної інформації про наміри, досвід, здійснення, впровадження інновацій.

Слід зазначити, що інформаційними джерелами при створенні нових продуктів, технологій, техніки можуть бути⁶:

• інформація від клієнтів, у тому числі за допомогою вивчення їх думки і спеціальних опитувань;
• інформація, отримана з періодичних видань, відвідувань ярмарок, виставок, конференцій;
• інформація, отримана при здійсненні порівняльного аналізу продукції, технології і методів роботи конкурентів (з використанням прийомів бенчмаркетинга);
• надходження раціоналізаторських пропозицій, в тому числі шляхом організації “гуртків якості”, груп “мозкової атаки”;
• інформація, отримана при вивченні причин браку та рекламацій;
• інформація, яка з’являється при “випадкових” ідеях тощо.

При цьому, якщо ідеї про  нову продукцію надходять з ринку  збуту чи від раціоналізаторів, то це є частковим її оновленням. Якщо ж ця ідея надходить з ринку науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) під впливом науково-технічного прогресу, то при цьому пропонується принципово новий товар, нова технологія тощо.

З метою визначення оптимального строку використання обладнання, технологій чи визначення оптимального часу для  оновлення продукції або впровадження принципово нової, керівництво підприємств  повинно вивчати життєвий цикл продукції. При цьому, слід правильно передбачити його динаміку і тривалість. Криві життєвого циклу продукції показують, що при зниженні попиту на один вид продукції, підприємство повинне своєчасно спланувати випуск іншого виду товару.

З життєвим циклом продукції  пов’язаний і життєвий цикл нововведень, який структурно відображає процес перетворення знань, процес перетворення ідеї у новий продукт.

Життєвий цикл нововведень  відтворює інноваційний цикл: “наука – технології – виробництво - сфера споживання”⁷. Життєвий цикл нововведень призводить до появи інноваційного продукту або інноваційної продукції, на всіх його стадіях, до яких належать⁸:

• нові результати досліджень - ідеї та відкриття, винаходи та інновації, які захищені патентами;
• нові проекти та розробки;
• нові товари (продукція, технології);
• нові знання про те, як впровадити, опанувати та використати нові твори ("ноу-хау");

• нові послуги, нові способи передачі товарів та послуг.

Результатом такого виду нововведень є інноваційний продукт  чи інноваційна продукція, які мають  відповідну відмінність, яка пов’язана зі сферами діяльності та видами інноваційного проектування.

Інноваційний  продукт – це результат науково-дослідної і/або дослідно-конструкторської розробки, що відповідає вимогам до інноваційної діяльності.

Інноваційна продукція – це нові конкурентноздатні товари чи послуги, що відповідають вимогам до інноваційної діяльності.

Трансформація науково-технічних  розробок в інноваційний продукт, придатний  для виробництва і ринку, є  найважчим етапом у ланцюгу, що зв’язує  науку зі споживачем. Це пов’язано з тим, що розроблювачі погано розуміють домінанти ринку, потреби споживача, у них немає досвіду технологічного підприємництва.

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Сутність  та напрями оцінювання ефективності  інноваційних та інвестиційних  проектів

Проблеми науково-технічної сфери завжди були в центрі уваги вчених-економістів. Основні дослідження інноваціно-інвестиційних процесів закладені в роботах класиків економічної думки, зокрема М.Кондратьєва, Р.Солоу, М.Туган-Барановського, Й.Шумпетера. У наукових працях таких сучасних вітчизняних учених, як О.Алимов, О.Амош, В.Бабич, Ю.Бажал, Л.Безчасний, В.Геєць, С.Глазьєв, М.Долішній, П.Завлін, С.Ільєнкова, Г.Калитич, І.Лукінов, С.Мочерний, Л.Позднякової, С.Писаренко, Д.Черваньов, М.Чумаченко, М.Хучек, Р.Фатхудинов та зарубіжних учених І.Ансофф, Г.Менш, М.Портер, Б.Санто, Д.Сахал, Б.Твіс та ін. розглядалися питання створення, оцінки, реалізації інновацій, державного регулювання інноваційної діяльності, фінансової підтримки, кадрового забезпечення інноваційної діяльності, формування інноваційної інфраструктури, створення правової бази реалізації інноваційних процесів та ін.

Віддаючи належне науковій та практичній значущості праць учених, необхідно зазначити, що у вітчизняній  і зарубіжній літературі відсутній  цілісний комплексний підхід до управління інвестиційною діяльністю з позицій її соціальної й економічної значущості для суспільства і бізнес-партнерів, гармонізації інтересів внутрішнього і зовнішнього середовища підприємств, узгодження об’єктивних ринкових умов і суб’єктивних очікувань та потреб осіб, що приймають рішення про вкладання капіталу. Недостатньо опрацьованими є питання формування стратегій інформаційної взаємодії суб’єктів господарювання з реальними і потенційними інвесторами та партнерами у контексті реальних і віртуальних комунікацій, використання брендів для активізації інвестування, стимулювання до участі в процесах капіталовкладень як широких верств економічних агентів, так і професіоналів інвестиційного ринку.

Невідповідність здобутків  теорії і вимог практики управління інвестиційними проектами швидкозмінним умовам сьогодення, тенденціям інформатизації, гуманізації, соціалізації й глобалізації зумовили вибір теми дипломного дослідження, мету, перелік і зміст задач для її повного розкриття і досягнення.

Інвестиційна діяльність — це процес організації інвестування в реально існуючих у країні умовах господарювання. Термін "інвестування" має більш теоретичне значення, визначаючи модель поведінки інвестора щодо нарощування свого капіталу. Інвестиційна діяльність представляє інвестиційний процес в реальних умовах, з акцентом на організаційні засади його реалізації та управління цим процесом. Як правило, інвестиційна діяльність розглядається стосовно конкретного інвестиційного проекту та підприємства (юридичної особи), що здійснює інвестиційний процес.

Під "інвестиціями" відповідно до Закону України "Про  інвестиційну діяльність" розуміють  кошти, які інвестуються. Це "всі  види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької  та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект":

• кошти;

• паї, банківські депозити, боргові зобов'язання, інші цінні  папери;

• нерухомість;

• устаткування, транспортні  засоби, товарно-матеріальні цінності;

• майнові права (щодо матеріальних, нематеріальних і фінансових активів) або права користування;

• інформація у будь-якій формі (документованій, електронній);

• знання, навички, досвід і вміння людей, їх ноу-хау. Інвестиційна діяльність за ознакою типу інвестора розподіляється на:

• інвестування недержавними юридичними особами;

• інвестування фізичними  особами;

• державне інвестування, яке здійснюється органами влади  всіх рівнів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів або позик, займів;

• інвестування державними підприємствами та установами за рахунок  власних і позичених коштів;

• іноземне інвестування, яке здійснюється іноземними фізичними  та юридичними особами.

Суб'єктами інвестиційної  діяльності є всі юридичні, фізичні  особи, державні та недержавні установи, органи влади України та інших країн, які беруть участь у реалізації інвестиційного проекту.

Проект є організаційною формою реалізації процесу інвестування. У цьому понятті зосереджені стратегічне планування інвестиційної діяльності та практична реалізація щоденного оперативного керування нею.

Для того, щоб повніше охопити багатофункціональність поняття "проект", визначимо інвестиційний проект у двох аспектах: як документ і як конкретні дії інвестора щодо реалізації своїх інвестиційних намірів.

Інвестиційний проект —  це спеціальним способом підготовлена документація, що містить максимально  повний опис і обґрунтування всіх особливостей майбутнього інвестування. У такому розумінні проект є документованим інвестиційним планом.

Інвестиційний проект — це комплекс заходів, що здійснюються інвестором з метою реалізації свого плану нарощування капіталу. Дії інвестора мають бути оптимальними для досягнення поставлених цілей при обмежених часових, фінансових і матеріальних ресурсах.

Така подвійність визначення дає змогу надалі точніше і повніше представити питання розробки й експертизи інвестиційного проекту. На відміну від поняття "інвестиційний проект" терміном "бізнес-план" позначають спеціальний документ, що містить тільки економічний план реалізації проекту та його обґрунтування. Бізнес-план є складовою інвестиційного проекту.

Слід зазначити, що інвестиційний  проект як план дій інвестора в  обраному напрямку істотно впливає  на якість (тобто ефективність) інвестування. Можна стверджувати, що за наявності плану інвестор (чи його менеджер по проекту) досягне вищих результатів, аніж за відсутності плану (проекту) інвестування. Проект вносить системність та організованість у процес інвестування.

Розробка інвестиційних  проектів здійснюється з урахуванням кількох важливих моментів, що становлять методичну основу проекту. До них слід зарахувати:

• комплексність представлення  процесу інвестування (маркетингові, організаційні, фінансові, виробничі, трудові, часові параметри, які становлять єдину систему);