Комплексна оцінка основних проблем розвитку машинобудівного комплексу та рекомендації щодо їх вирішення

 

Отже, розвиток машинобудування стримується як зовнішніми чинниками, такими як: недооцінкою ролі машинобудівної галузі в економіці країни, неповною відповідність методів державного управління законам ринкової економіки, обмеженістю фінансових ресурсів для інноваційної та інвестиційної діяльності, неконтрольованим зростанням цін на комплектуючі, матеріали. Енергоресурси, тощо, високим рівнем державних боргів, недостатнім розвитком фінансової та грошово-кредитної системи, високими ставками кредитування комерційних банків, відсталістю законодавчої та нормативної бази, проблемною організацією бюджетної та податкової систем, відсутністю чітких національних пріоритетів внутрішньої та зовнішньоекономічної діяльності; так і внутрішніми, а саме: нестачею обігових коштів у підприємств, низькою інноваційною активністю підприємств, зношенням основної частини фондів, недостатнім рівнем наукового обґрунтування підприємницьких рішень, що не дозволяє належним чином опрацьовувати належну стратегію і тактику фінансово-господарської діяльності.

Сучасні підприємства машинобудівного  комплексу змушені працювати  у швидкозмінному середовищі, через що їм необхідно оцінювати, враховувати, передбачати його майбутні зміни, правильно формувати довгострокові цілі, виробничі програми та розробляти відповідні конкурентні стратегії. Зростання ризику діяльності підприємств в ринкових умовах потребує вдосконалення аналітичних інструментів прийняття планових фінансових рішень, більш активного використання економіко-математичних моделей у фінансовому менеджменті підприємства з врахуванням умов ринкової економіки.

Щодо перспектив розвитку машинобудування, то використання ефективних механізмів господарювання (макроекономічних, в першу чергу, на рівні держави та внутрішньогосподарських – на рівні підприємства) дає підстави сподіватись на позитивні наслідки, хоча передбачаються і негативні тенденції. До позитивних відносять: покращення матеріально-технічного та інформаційного забезпечення, розвиток персоналу на основі мотивації, покращення умов праці та формування соціальної інфраструктури, покращення показників ефективності, формування ефективного механізму контролю, покращення внутрішньогосподарського виробничого процесу за рахунок підвищення інноваційної активності та інвестиційної привабливості. До негативних: прискорення морального старіння та матеріальної зношеності основних засобів, збільшення кількості збиткових підприємств, брак власних коштів для фінансування виробництва, відсутність інновацій та розвитку науково-технічного забезпечення, скорочення інвестицій у галузь машинобудування з боку вітчизняних та іноземних інвесторів.

 

 

2.3. Комплексна оцінка основних проблем розвитку машинобудівного комплексу та рекомендації щодо їх вирішення.

 

При аналізі та оцінці сучасного стану машинобудівної промисловості України, було виявлено проблеми, що найбільше впливають на даний сектор економіки та стримують його розвиток. Такі проблеми представлено на рисунку 2.1.

 

Рис. 2.1. «Причини виникнення криз у машинобудівному комплексі України»

Найбільш гостра проблема – фінансовий стан машинобудування, де слід виділити такі її головні прояви, причини та передумови:

- нерозвиненість інфраструктури внутрішнього ринку (відсутність моніторингу, дистриб'юторської системи та фінансового лізингу);

- недостатність обігових коштів, недосконалість механізму середньо- та довгострокового кредитування;

- відсутність реальних джерел фінансування, що унеможливлює реконструкцію та технічне переоснащення підприємств, і затримує забезпечення за рахунок цього високої якості виготовлюваних машин та обладнання, освоєння виробництва нової конкурентоспроможної техніки;

- відсутність фінансових механізмів та інструментів, що створюють зацікавленість в інноваціях, а також стимулюють науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи;

- низький рівень інноваційної активності вітчизняних підприємств;

- залежність вітчизняних підприємств від постачань вузлів, деталей та комплектуючих виробів з країн СНД, де також домінують кризові тенденції;

- значний відтік кваліфікованих інженерних кадрів, який за 2004-2010 рр. досяг 275 тис. осіб.

Оскільки розвиток машинобудівного  комплексу України в цілому залежить від розвитку окремих підприємств машинобудування, то при проведенні заходів з підвищення ефективності функціонування машинобудівного комплексу першочергову увагу слід звернути на підприємства.

Управління машинобудівним підприємством в умовах кризи  має бути спрямоване на збільшення надходження фінансових ресурсів та зменшення поточних витрат, на зростання обсягів реалізації продукції.

Для зменшення впливу перелічених негативних факторів менеджери  підприємств машинобудування мають прагнути укладати договори з попередньою оплатою продукції, розширювати ринки збуту в Росії, Казахстані, Білорусі та країнах ближнього та дальнього зарубіжжя.

Велику увагу слід приділити розвитку наукоємних та високотехнічних  виробництв. Це призведе до зниження матеріалоємності продукції, до покращення якості та виходу виробництва на новий рівень, що дозволить зайняти нові ніші на світовому ринку. Також необхідною є диверсифікація виробництва (вихід у нові сегменти ринку, на нову групу покупців, пошук нових, більш ефективних способів виробництва продукції та нових підходів до певної групи споживачів.)

Для успішного розвитку машинобудування в Україні необхідно підтримувати конкурентоспроможність продукції на світовому ринку. Для цього необхідно забезпечити високу якість продукції, її надійність та довговічність, що потребує великих інвестиційних вливань у наукове забезпечення та оновлення технологічного парку виробництва.

Останнім часом на світовому ринку зросли екологічні вимоги. Екологічність продукції  стала одним з показників конкурентоспроможності продукції. Тож для спроможності конкурувати на світовому ринку  необхідно проводити природоохоронні заходи, що будуть спрямовані на зменшення забруднення екології як продукцією, що випускається, так і самим підприємством.

Підводячи підсумки, можна констатувати, що на сьогодні основними проблемами діяльності машинобудівної галузі є:

• неконкурентоспроможність багатьох видів продукції вітчизняних підприємств:
• недостатнє фінансування інновацій з боку держави:
• застарілі основні виробничі фонди та відсутність реальних інвестиційних ресурсів для технологічного оновлення:
• невідповідність виробничих потужностей потенціалу ринків збуту;
• недостатня платоспроможність споживачів продукції:
• недосконалість механізму середньо- та довготермінового кредитування виробників і споживачів продукції та високі ставки кредитування;
• нерозвиненість інфраструктури ринку (відсутність реального моніторингу, дистриб'юторської системи, фірмового технічного обслуговування);
• невідповідність галузі та структурування підприємств умовам вільної конкуренції на внутрішньому і зовнішньому ринках, насамперед щодо здатності швидко створювати і освоювати серійне виробництво конкурентоспроможної продукції:
• низький кадровий потенціал;
• скорочення попиту на кваліфіковане наукомістке устаткування та збільшення попиту на універсальне неавтоматизоване устаткування з ручним управлінням;
• розширення попиту на легке багатофункціональне устаткування для малих підприємств та індивідуальної трудової діяльності;
• розширення попиту на устаткування, яке може бути використане у випуску продукції кінцевого споживання.

Для створення дійсно сучасного машинобудівного комплексу потрібно:

• змінити галузеву структуру виробництва машинобудування з метою збільшення наукомістких виробництв;
• розширити обсяги виробництва машинобудівної продукції для внутрішнього ринку за одночасного підвищення її якості та скорочення асортименту продукції, що імпортується;збільшити валютні надходження від експорту машинобудівної продукції;
• шляхом використання досягнень науково-технічного прогресу і поставок назовнішні ринки товарів із високим рівнем технологічного перероблення, а також освоїти нові ринки збуту;
• використати інвестиції не для розширення виробничих потужностей машинобудівних підприємств, а для створення замкнутих циклів виробництва;
• розробити нові технологічні процеси виробництва продукції;
• закупити технології та ліцензії для освоєння виробництва нової машинобудівної продукції з високим рівнем надійності, тривалим життєвим циклом і низькими витратами всіх видів матеріалів під час експлуатації;
• освоїти серійне виробництво машин та обладнання для широкого використання ресурсоощадних технологій;
• створити сучасне технологічне оснащення для всіх галузей машинобудівного комплексу з метою зниження енерго-, ресурсо- та працемісткості виробництва і підвищення конкурентоспроможності його продукції;
• впровадити у виробництво нові зразки машинобудівної продукції з урахуванням мінімізації відходів і можливості їх подальшого використання для випуску інших товарів;
• розширити номенклатуру машинобудівної продукції для суб'єктів підприємницької діяльності і сфери побутового обслуговування населення за рахунок розробки і виробництва багатофункціональної і малогабаритної техніки, здатної конкурувати із закордонними аналогами;
• екологізувати виробництво, що передбачає випуск ресурсоощадних та природоохоронних видів техніки.

 

Висновки:

 

В результаті проведеного  дослідження було визначено, що машинобудівний комплекс займає головне місце у промисловій індустрії країн, бо він належить до базової галузі, яка повинна забезпечувати високий рівень її економічної діяльності. Так, у розвинутих країнах питома вага машинобудування в створенні продукції промисловості складає 30 – 50%, а в Україні на сьогоднішній день займає лише 15%

В Україні є багато передумов для розвивання даної промисловості. У перспективі розвитку необхідно розширити асортимент продукції машинобудування, інтенсифікувати процеси оновлення машинобудівної продукції й технічного переоснащення галузей промисловості. Чільне місце має належати створенню високоефективних машин і їх систем для всіх галузей і сфер господарства. Необхідно розвивати ряд нових машинобудівних галузей і виробництв, нових видів машин, устаткування, приладів і апаратів, роботів і магнітогідродинамічного генераторобудування, виробництва швидкісної обчислювальної техніки нових поколінь, електрофізичних і електротехнічних засобів обробки засобів металу та матеріалів, виробництва систем зв'язку, нових засобів управління, автоматизації тощо.

Важливим завданням  розвитку даної промисловості є  компенсація вибуваючих потужностей  за рахунок завершення вже початого будівництва і реконструкцій ряду підприємств. Крім того, слід закрити ряд нерентабельних підприємств. Це дасть змогу дещо сповільнити спад виробництва, а потім стабілізувати випуск даної продукції і створити передумови для зростання завдяки будівництву нових підприємств, збільшення обсягів реконструкції діючих та приділенню особливої уваги технічному переозброєнню галузі.

Проте розвитку та ефективному  функціонуванню даного виду промисловості  заважають внутрішні та зовнішні фактори, які безпосередньо стримують розвиток та створюють кризові явища. До зовнішніх факторів належать: суттєве скорочення платоспроможного попиту на продукцію машинобудівних підприємств та недостатня розвиненість внутрішніх ринків, знецінювання та коливання курсу національної валюти, суттєва залежність машинобудування від кон’юнктури на зовнішніх ринках, зростання імпорту у внутрішньому споживанні до 60-70%, різке подорожчання зовнішніх фінансових ресурсів та жорсткість умов їх залучення, практично повне згортання інноваційно-інвестиційної діяльності, нерозвиненість фондового ринку та ринку фінансового лізингу, недостатність державних програм, спрямованих на фінансування промисловості за допомогою державних замовлень.

Внутрішніми факторами  є: застарілість та низький технічний  рівень основних фондів, нестача кваліфікованого персоналу в сфері управління та виробництва, неефективна завантаженість виробничих потужностей більшості підприємств, недостатня швидкість та обґрунтованість рішень стосовно змін зовнішньої кон’юнктури, а також незадовільна гнучкість та конкурентоспроможність асортиментно-цінової стратегії.

Труднощі щодо впливу на зовнішні фактори обумовлюють  мобілізацію внутрішніх фінансових ресурсів на основі систематичного оцінювання і ефективного використання існуючих можливостей і резервів. Нагальною є необхідність структурної перебудови подальшого машинобудування, а саме: визначення перспективи подальшого розвитку кожного конкретного виробництва, розробка коротко- та довгострокових заходів щодо досягнення виробництвом конкурентоспроможного сучасного рівня, адекватна оцінка існуючих активів з метою прийняття обґрунтованих рішень стосовно їх подальшого використання, максимальна мобілізація фінансових ресурсів та створення стратегічних резервів за напрямками розвитку.