Комплексна оцінка основних проблем розвитку машинобудівного комплексу та рекомендації щодо їх вирішення

Підприємства електротехнічної промисловості здійснюють розробку та виготовлення машин, апаратів та інших виробів, призначених для виробництва, передавання і споживання електроенергії. Підприємства галузі створюють матеріально-технічну базу для електрифікації країни, для забезпечення механізації та автоматизації виробничих процесів на підприємствах інших галузей економіки.

На підприємствах виготовляють електромашини, силові трансформатори, акумулятори, електрозварювальну апаратуру тощо.

Підприємства електротехнічної промисловості розміщені головним чином в містах, де зосереджені кваліфіковані кадри, працюють наукові та освітні установи. Серед найбільших вузлів електротехнічного машинобудування — Харків, Донецьк, Луганськ (донбаський регіон), Дніпропетровськ, Запоріжжя (Степовий регіон), м. Київ. Частково підприємства електротехнічної промисловості також розміщені в середніх та малих містах поза межами обласних центрів.

Електронна промисловість — наймолодша галузь машинобудування. Продукцією підприємств електронної промисловості є комп'ютери, телевізори, кінескопи, магнітофони, радіоприймачі та інші вироби, які використовуються у всіх галузях економічної діяльності, населенням. Важливе значення має застосування продукції галузі в машинобудуванні, агропромисловому комплексі, на транспорті, в будівництві, в системах управління.

Підприємства електронної  промисловості розміщені в містах, де сконцентровані висококваліфіковані  спеціалісти. Незначна матеріалоємність та можливості для компактного розташування підприємства сприяли розміщенню підприємств галузі не тільки в Києві, Дніпропетровську, Донецьку, але й в інших обласних центрах: Рівному, Львові, Сумах, Сімферополі тощо.

Отже, можна зробити висновок, що машинобудівна промисловість відноситься до провідних галузей промисловості, і саме від розвитку галузей та підкомплексів машинобудівного комплексу залежить загальний розвиток промисловості в Україні.

2. Фактори розвитку та розміщення підприємств машинобудівного комплексу.

Розміщення машинобудівних підприємств здійснюється науково обгрунтовано. При виборі місць розміщення конкретних підприємств враховуються різні чинники і умови. Машинобудування належить до галузей так званого «вільного розміщення», оскільки воно незначною мірою залежить від таких чинників, як природне середовище, наявність корисних копалин, води і т. д. Тут варто враховувати лише наявність рівнинних місць (бажано не придатних до розвитку сільського господарства) для розміщення самого підприємства та будівництва під'їзних шляхів до нього.

Визначальну роль при  розміщенні конкретних машинобудівних підприємств відіграють сировинний, споживчий і трудоресурсний чинники.

Зокрема, сировинний фактор є одним з провідних, оскільки виробництво усіх видів машинобудування тісно пов'язане з використанням металу. На 1 т готової продукції витрачається до 1,5т основних матеріалів і сировини. В загальних витратах на виробництво машин сировина і основні матеріали становлять до 50%, а іноді і більше. Але далеко не всі галузі машинобудування орієнтуються на сировину. Це пояснюється тим, що:

• джерела сировини часто  не збігаються з розміщенням машинобудівних підприємств;

• в багатьох випадках транспортування сировини обходиться дешевше, ніж транспортування готового металу.

В цілому сировинний чинник визначальний вплив чинить на розміщення найбільш металомістких галузей, зокрема виробництва вантажних вагонів і цистерн, тепловозів, тракторів, продукції важкого машинобудування.

Вагомий вплив на розміщення підприємств, що виробляють великогабаритні, об'ємні, часто з великою вагою машини, справляє споживчий чинник. Це виробництво сільськогосподарських машин, устаткування для легкої, харчової, хімічної промисловості, а також металургійного комплексу, нафто-, газовидобувної та вугільної промисловості. Виключно на споживача орієнтуються морське і річкове суднобудування, яке розміщується у морських та річкових портах.

Більшість галузей машинобудування  вирізняється високою трудомісткістю, високим рівнем кваліфікації робітників та інженерно-технічних працівників. Складність виробництва машин вимагає не лише великих трудових витрат, а й розміщення машинобудівних заводів поблизу або безпосередньо в центрах зосередження науково-дослідних і конструкторських баз. Таким чином розміщуються галузі точного наукомісткого машинобудування, зокрема верстато- і приладобудування, електронного, електротехнічного та деяких інших підгалузей.

Вплив названих чинників необхідно розглядати у їх сукупності, тому що деякі галузі машинобудування одночасно орієнтуються і на сировину, і на споживача, і на трудові ресурси. Це пов'язане з тим, що виробництво сучасних машин вимагає не лише наявності металу, а й високої кваліфікації працюючих та наявності платоспроможного споживача. Розвинута транспортна система регіону є передумовою спеціалізації і кооперування машинобудівних підприємств.

Розміщення сучасних машинобудівних підприємств України  безпосередньо залежить від техніко-економічної  специфіки їх виробництва, насамперед від таких його особливостей, як конструктивна складність виробів, широкий розвиток спеціалізації і кооперування. Обмеження розміщення нових машинобудівних підприємств у великих містах створює сприятливі передумови для розташування їх у середніх, малих містах і навіть у селищах міського типу. Тут доцільно розміщувати невеликі спеціалізовані підприємства та окремі цехи. Розміщення названих підприємств стимулює розвиток галузей виробничої і соціальної інфраструктури, забезпечує працевлаштування населення, вирішує інші соціальні проблеми.

3. Машинобудування у закордонних країнах: особливості розвитку галузей та

заходи, що сприяють їх розвитку.

Аналізуючи зарубіжний досвід розвитку галузей машинобудування, можна виокремити визначальні фактори, що зумовлюють значний прорив в розвитку цієї промисловості. Це насамперед міжнародне кооперування та спеціалізація (подетальна або вузлова.). В умовах кооперування та спеціалізації країни мають змогу максимально ефективно використовувати свій потенціал у виробництві продукції, раціонально використовуючи власні ресурси. Такі умови дозволяють подолати проблеми машинобудівної промисловості у кожній з країн-учасників кооперативних виробництв. Не в кожній країні є умови для розвитку прогресивного спеціалізованого виробництва, розрахованого на масовий або серійний випуск машинобудівної продукції. Перешкоджає брак місткого внутрішнього ринку, здатного використати продукцію великого підприємства, сировини, кадрів вчених і фахівців. Натомість надзвичайно розвинута внутрішньо- й міжгалузева спеціалізація у США, де підприємства, які випускають складну продукцію, часто-густо є лише збиральними, що одержують деталі та вузли від численних субпідрядників.

Підприємства, які випускають складну продукцію, називаються  заводами-суміжниками. Вадою цього процесу є те, що спеціалізація у сполученні з територіальним поділом праці часом призводить до формування вузькоспеціалізованих центрів або навіть районів.

У промислових високорозвинутих країнах на машинобудування припадає 1/3—2/5 і більше продукції обробної промисловості. Саме у цій сфері яскраво виявляється лідерство розвинутіших країн.

Найбільша різноманітність  притаманна машинобудуванню США, Японії, Великобританії, Франції, Німеччини. Вони мають усі галузі машинобудівного виробництва й безпосередньо формують світовий ринок. Найвичерпніше номенклатура машинобудівної продукції репрезентована у США; у Західній Європі це стосується Німеччини, а чверть сторіччя тому до них приєдналася й Японія. Решта країн не в змозі повністю забезпечити себе цією продукцією й тому залежить від поставок зовнішнього ринку.

Структура машинобудування  Швейцарії, Канади, Швеції та низки  інших країн орієнтована не на внутрішній ринок, а на світовий. Вона ніби доповнює структуру машинобудування  інших країн. Ідеться про спеціалізацію на випуск продукції невеликими партіями. Деякі країни виробляють у себе всю номенклатуру середнього рівня і одержують зі світового ринку продукцію високої складності (Іспанія, Португалія тощо). Вони також постачають на ринок деякі масові вироби, які через дешевизну праці у цих країнах є конкурентоздатними.

Країни, що розвиваються, перебувають  на різних стадіях економічного поступу. Деякі за випуском продукції машинобудування на душу населення близькі до розвинутих, але тут слід враховувати структуру виробництва. Машинобудування у них розвивається коштом дешевої праці. Південній Кореї, Сінгапуру, та ін. властива орієнтація на розвинуті країни як ринок збуту, велика роль іноземного капіталу в галузі, дешева робоча сила. Є, наприклад, група (Бразилія, Індія, Мексика, Аргентина тощо), у якій завдяки розвитку інших галузей, що працюють на світовий ринок, створені можливості для зростання машинобудування, яке великою мірою контролюється іноземним капіталом. У найменш розвинутих країнах машинобудування представлене здебільшого ремонтними та збиральними підприємствами. 
Отже, Західна Європа, Японія, США є основними постачальниками виробів високої складності для світового ринку. "Нові" машинобудівні країни продукують масові товари середнього технічного рівня, у них відбувається ускладнення машинобудівних виробництв.

У світовому машинобудуванні сформувалося чотири регіони:

1.   Північноамериканський регіон виробляє понад 30% продукції, має найширшу номенклатуру виробів та спеціалізується на випуску науко- й капіталомістких товарів. На нього припадає 1/4 продукції світового автомобілебудування, 2/3 цивільного літакобудування й 70% великих ЕОМ. Регіон виступає експортером продукції високої складності, виробів важкого машинобудування й наукомістких галузей. Поряд з цим він імпортує різноманітну побутову техніку, автомобілі, судна.

2. Західноєвропейський регіон виробляє 25—30% продукції світового машинобудування. Це переважно машини середньої складності, але чимала частка припадає й на вироби особливої складності. Завозиться високоскладна техніка з США, а менш складна, але працемістка, — з Японії та країн, що розвиваються.

3.   Східно- та Південно-Східно-Азіатський регіон з центром у Японії виробляє 20% світової продукції машинобудування. У Японії машинобудування досягло високого ступеня структурного й науково-технічного розвитку тільки-но на початку 80-х років. Чільним напрямом розвитку машинобудування Японії є вивезення малокваліфіко-ваних і середніх за рівнем виробництв до країн з дешевшою працею. Експортер виробів високої складності, побутової техніки, регіон завозить продукцію найвищої складності з США та Західної Європи.

4. Країни СНД та Східної Європи виділяються розвитком верстатобудування (Чехія, Україна, Росія), автомобілебудування (Угорщина, Україна, Білорусь, Росія), авіа- та ракетобудування (Україна, Росія), морського суднобудування (Україна, Росія, Польща), військового машинобудування (Україна, Росія). В них досить дешева робоча сила, в деяких галузях (авіа-, ракето-, суднобудування та військова техніка) їх продукція не поступається світовим аналогам, але, з другого боку, виробництво застаріло, потребує модернізації і залучення значних інвестицій.

В країнах Латинської Америки (Бразилія, Аргентина) формується п'ятий регіон на базі виробництва ЕОМ (електронно-обчислювальних машин), літаків, автомобілів, суднобудування — в Бразилії; авіа- та автомобілебудування — в Аргентині. Виробництво металообробного устаткування зосереджене у Західній Європі, Північній Америці та Японії (90%). За загальним обсягом його випуску перед ведуть Японія, Німеччина, США, Італія, Швейцарія, Франція, Великобританія. Більшість розвинутих та усі країни, що розвиваються, імпортують металообробне устаткування. У міжнародному поділі пратті Швейцарії, Німеччині, США, Великобританії та Швеції властива спеціалізація на випуску особливо складних різновидів обладнання. Серед країн, що розвиваються, досить потужне виробництво металообробного устаткування е в Індії та Бразилії.

Транспортне машинобудування  складається з виробництва автомобілів, вагонів, трамваїв, тролейбусів тощо. Воно орієнтується переважно на економічно розвинені країни, де є значний попит на цю продукцію, а також на сировинну базу. 
Автомобілебудування позначене великою капіталомісткістю, а гостра конкуренція зумовлює високий рівень монополізації. Найбільшими монополіями з виробництва легкових автомобілів є "Вольво", "Даймлер-Бенц", ФІАТ, БМВ, "Дженерал-моторс", "Форд-мотор", "Тойота", "Нісан", "Опель". Серед регіонів лідерство тримає Північна Америка. Морське машинобудування зосереджене у Японії; ця країна дає до половини споруджуваного тоннажу. За обсягом військового суднобудування перед ведуть США. Від середини сімдесятих років швидко — за активної участі японських монополій та з використанням японського суднового обладнання — морське суднобудування розвивається у Південній Кореї, Сінгапурі, Бразилії. У Західній Європі найвищі темпи розвитку суднобудування — в Іспанії. Нова тенденція — переміщення суднобудівних потужностей в країни, що розвиваються. Це пов'язано з наявністю у них сировинної бази та дешевих трудових ресурсів. Верстатобудування є галуззю, яка визначає науково-технічний прогрес у світі. Воно потребує залучення висококваліфікованих трудових ресурсів, тому розміщується в основному у економічно розвинутих країнах.

Отже, вищий ступінь  розвитку машинобудування за кордоном порівняно з Україною зумовлений передусім раціональнішим використанням  власних ресурсів, посиленням міжнародної  кооперації та спеціалізації. Також характерною ознакою є залучення інвестиційних коштів для розвитку підприємств, впровадження наукомістких, проте менш енерго- та трудомістких технологій. Такі умови дають максимально високий рівень використання виробничих потужностей та людського потенціалу, і, як результат – високі обсяги виробництва якісної конкурентоспроможної продукції.