Капітал в економічній науці

У цьому випадку  капітал існує в найбільш абстрактній функціональній формі. Його втіленням стає особливий різновид грошей ¾ гроші як капітал, гроші як носій капітальної (самозростаючої) вартості.

Позичковий капітал характеризується такими ознаками:

1. Позичковий капітал - це капітал - власність. Особливість позичкового капіталу полягає в тому, що він безпосередньо авансується (інвестується) у виробничу сферу не його власником, а зовсім іншою особо  підприємцем-позичальником, якому капітал передається на тимчасове користування. В результаті відбувається роздвоєння позичкового капіталу на капітал - власність і капітал функцію:

власність на капітал  залишається у кредитора навіть після того, як вона з його рук перейшла боржникові. Реальним підтвердженням цієї власності є зобов’язання позичальника повернути отриману позику в строк з виплатою процента;

капітал - функція  означає, що підприємець повинен  одержати прибуток на авансовані гроші  не менший, ніж розмір плати за позичковий капітал. Інакше немає сенсу організовувати підприємницьку діяльність. А тому кредитор як власник капіталу отримує за це частину прибутку у вигляді позичкового процента; решта прибутку залишається у розпорядженні позичальника - підприємця у вигляді підприємницького доходу.

2. Позичковий капітал - специфічний товар. Позичковий капітал - це капітал, що реалізує себе як товар. Об’єктом купівлі-продажу є самі гроші, однак не гроші як товар, а гроші як капітал.

Гроші, як відомо, за своєю природою не є капіталом. Вони стають капіталом, коли використовуються не як простий посередник обміну, а як гроші задля отримання прибутку, гроші як вартість самозростання. Отже, кредитор передає позичальникові не просто гроші, а гроші як капітал; він передає вартість, що в процесі свого функціонального використання не лише зберігає себе, а й зростає у своїх розмірах  приносить прибуток.

3. Позичковий  капітал володіє специфічною  формою відчуження. Особливістю  позичкового капіталу, котрий функціонує як товар є те, що на відміну від продажу звичайного товару він надається в позику ¾ тобто відчужується від свого власника лише на певний строк і за умови повернення з початковим процентом. На відміну від акту купівлі-продажу, коли товар одночасно переміщується від продавця до покупця, а гроші назустріч ¾ від покупця до продавця, при кредитній операції позичковий капітал передається: при наданні позики ¾ від кредитора до позичальника, а при її погашенні ¾ від позичальника до кредитора з виплатою позичкового процента.

Отже, позичковий капітал необхідно розглядати як одну із форм грошового капіталу, що надається його власником на тимчасове  користування підприємцеві з метою  отримання прибутку у вигляді  позичкового процента.

Основою формування позичкового капіталу є закономірності кругообігу капіталу в процесі відтворення, які призводять до того, що в окремих учасників економічних відносин з’являються тимчасово вільні капітали, а в інших виникає потреба в позичкових коштах. За допомогою кредиту тимчасово вільні капітали (а також заощадження населення) перетворюються в позичковий капітал, котрий втягується в новий кругообіг, забезпечує процес відтворення і прибуток його власникам.

Джерелом з  якого всі підприємці черпають гроші  для авансування своєї діяльності, є грошовий ринок. Оскільки в ринковому господарстві ніхто вільних грошей не тримає на руках “ мертвими ” , а розміщує їх у кредитних установах, тобто на грошовому ринку, а самі гроші якими тут торгують називається позичковим капіталом.

Ринок позичкових капіталів - це сегмент фінансового (грошового) ринку, на якому формується попит і пропозиція на позичковий капітал.

За своєю  інфраструктурою ринок позичкових капіталів представляє, головним чином, банківські установи, а тому його ще називають ринком банківських кредитів. Крім того, на ньому діють й інші кредитно-фінансові установи ( парабанки ), що входять до складу кредитні системи. З функціональної точки зору він представляє систему економічних відносин, яка забезпечує нагромадження і перерозподіл грошових капіталів з метою забезпечення ресурсами ринкове господарство.

Позичковий  процент або процент за кредит (від латинського pro centrum - на сотню) - це плата, яку отримує кредитор від  позичальника за надані в позику гроші  чи матеріальні цінності.

Економічна природа позичкового процента обумовлена існуванням товарного виробництва та пов’язаних з ним кредитних відносин. За призначенням позичковий процент, з одного боку, відображає ефективність використання позичкового капіталу; з іншого боку, він повинен забезпечувати доходи банку, компенсувати його витрати. В умовах ринкової економіки суть його розглядається більшістю економістів як ціна капіталу, взятого у кредит. Логіка такого визначення проста: оскільки позичальник-підприємець виступає покупцем капіталу-товару, то й процент, виплачуваний ним кредиторові, представляє ціну цього капіталу. Безперечно, тут не слід розуміти ціну капіталу як вираз вартості. Позичковий процент є не що інше, як частина середнього прибутку, котру підприємець платить власнику капіталу за користування споживною вартістю позиченого капіталу. У даному випадку сплата процента характеризує передачу певної частини вартості без одержання еквівалента. Вартість процента повністю переходить від позичальника до кредитора.

В економічній  теорії мають місце й інші підходи до визначення природи позичкового процента. Наприклад, Дж. Кейнс розглядав суть процента як “плату за розставання з ліквідністю ”. В теорії Дж. Кейнса формування процента регулюється дією провідного психологічного закону, за яким люди віддають перевагу грошам як найбільш ліквідній формі багатства. Величина позичкового процента, за Кейнсом, залежить від двох чинників, вона:

1) прямо пропорційна  “перевагам ліквідності ” ;

2) обернено пропорційна  кількості грошей, що знаходяться  в обігу.

Джерелом сплати позичкового процента є прибуток, що його одержує підприємець у  процесі продуктивного використання позичкового капіталу.

 Прибуток розподіляється між суб’єктами кредитних відносин:кредитор отримує прибуток у вигляді процента за кредит; позичальник отримує підприємницький доход у вигляді прибутку на позичковий капітал, який використовується в підприємницькій діяльності.

Величина позичкового процента характеризується його нормою у вигляді процентної ставки. Норма процента визначається як відношення річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми наданого кредиту, помножене на сто.

Норма процента знаходиться у певній залежності від норми прибутку. Вважається, що норма процента може коливатись від нуля (мінімальна межа) до середньої норми прибутку (максимальна межа). Мінімальну межу норми процента точно визначити не можливо, але вона не повинна дорівнювати нулю бо інакше надання кредиту втрачає всякий сенс для кредитора.

Слід розрізняти ринкову норму процента, котра  безпосередньо формується на монетарному  ринку, і середню норму, тобто  норму процента за певний період. Ринкова  норма процента, перш за все, залежить від кон’юнктури ринку тобто співвідношення попиту та пропозиції позичкового капіталу. Свого максимального рівня вона досягає в період найбільшого загострення економічної кризи, саме тоді, коли норма прибутку падає до мінімуму. Адже в даній ситуації вкладники, щоб уберегти свої заощадження чи грошові капітали від знецінення, намагаються їх отоварити. Це веде до відносного зменшення депозитів. Разом з тим, під час кризи виникає масова гонитва за грішми як засобами платежу і значно зростає попит на позичковий капітал, для погашення боргових зобов’язань.

 

 

2.4 Акціонерний капітал

 

 

Несприятливий вибір  втручається у функціонування фінансових ринків тільки тоді  якщо кредитор несе втрати, оскільки позичальник не може здійснювати платежі , і відбувається невиконання зобов’язань. Застава, що є власністю,яка обіцяна позикодавцю в разі , якщо позичальник не може повернути борг, зменшує наслідки несприятливого вибору , бо зменшує втрати позикодавця у випадку невиконання зобов’язань.

Якщо позичальник не виконує зобов’язання по позичці,то кредитор може продати заставу і використати виторг для відшкодування збитків .

 Наприклад , якщо  ви не можете здійснити платежів  по вашій заставі , то позикодавець  може набути право власності  на ваш будинок , продати його з аукціону і використати гроші для погашення позики.

Позикодавці , таким чином , охочіше надають позики , що забезпечені заставою , а позичальники згодні надавати заставу , бо зменшений ризик для позикодавця робить ймовірнішим наданням їм позики і можливо з вигіднішим для них позичковим процентом  отже , наявність несприятливого вибору на кредитних ринках пояснює, чому застава є важливою рисою боргових угод.

Власний капітал , тобто різниця між активами фірми (чим вона володіє або що їй винні) і пасивами(що вона винна) ,- може виконувати роль, подібну до застави.

Якщо фірма має вагомий власний капітал , то навіть коли вона здійснює інвестиції , що можуть призвести до від’ємного прибутку і, отже, невиконання зобов’язань по її боргових платежах, то кредитор може отримати право власності на власний капітал фірми, продати його і використати виторг для відшкодування своїх збитків, пов’язаних з наданням позики. Крім того , що більший власний капітал фірми то менша можливість невиконання зобов’язань, бо фірма має резерви активів , які може використати для виплати взятих позик.

Звідси випливає, що коли фірми з великим власним капіталом шукають кредиторів, то наслідки несприятливого вибору є менш важливі і позикодавці охочіше надаватимуть позики.

Цей аналіз лежить в основі часто виголошуваної скарги : « Тільки ті , що не потребують грошей, можуть взяти їх у позичку».

Щоб подолати суперечність між зростаючими потребами суспільства  й можливостями дрібного виробництва,необхідно шукати форму організації суспільного виробництва, яка б, з одного боку, дала можливість об’єднати невеликі індивідуальні капітали в єдиний капітал, а з іншого, - зацікавити безпосередніх робітників і власників індивідуальних капіталів у ефективному функціонуванні підприємства, основаного на таких засадах. Такою формою організації виробництва й мобілізації капіталу стало акціонерне товариство.

Акціонерне товариство – це підприємство , капітал якого утворюється за рахунок внесків його учасників шляхом придбання ними акцій. Капітал, утворений таким чином, називається акціонерним капіталом.

Акціонерне товариство - це підприємство , основане на колективному капіталі. Частка кожного учасника товариства в цьому капіталі визначається кількістю акцій, якими він володіє.

 

2.5 Реальний , фіктивний капітал

 

 

Виникнення акціонерних  товариств і випуск цінних паперів ( грошовий документ, який підтверджує факт внесення паю в капітал акціонерного товариства або надання позики і дає право на одержання регулярного доходу у вигляді дивідендів або процентів) ведуть до утворення фіктивного капіталу.

Реальний капітал - це промисловий капітал у всіх його формах (грошовий, продуктивний , товарний). Тобто капітал, який безпосередньо опосередковує процес виробництва й реалізації вартості й додаткової вартості .

Фіктивний капітал – це капітал , який існує у вигляді  цінних паперів.

Чому він фіктивний? Річ у тому, що цінні папери хоча для свого власника й виступають капіталом,бо приносять йому доход , насправді реальної власності не мають. Вони є лише титулами власності , які дають право на отримання доходу , самі ж у процесі створення цього доходу участі не беруть. Виникнувши на основі реального капіталу , фіктивний капітал відривається від нього, потрапляє на фондову біржу й стає там об»єктом купівлі-продажу.

У сучасних умовах фіктивний  капітал зростає значно швидше , ніж капітал реальний. Зумовлено це рядом факторів.

 По-перше , загальною  тенденцією норми прибутку до  пониження. Чим нижча норма  банківського процента , тим вищий  курс акцій і облігацій , отже . тим більший фіктивний капітал.

 По-друге,перетворенням все більшої кількості підприємств на акціонерні , що означає випуск нових акцій і збільшення фіктивного капіталу без збільшення дійсного капіталу.

По-третє, зростанням державних боргів,інтенсивним випуском облігацій державних позик, які утворюють значну частину фіктивного капіталу.

Наявність і збільшення фіктивного капіталу породжує ілюзію зростання народного добробуту. Створюється враження . що все більша маса людей багатіє , бо купуючи цінні  папери , може тори мата доходи. Реальна  ж ситуація навіть у розвинутих країнах світу дещо інакша.

По-перше , тому, що розміщення акцій йде вкрай нерівномірно серед різних верств населення так, у США, де акціонерний капітал найбільш розвинутий , у 70-х роках число акціонерів серед робітників складало 2,7% від їх загальної кількості , а серед фермерів – лише 0,3%. Весь же акціонерний капітал розподілявся в такій пропорції:

48% знаходилось в руках 97,5% дорослого населення країни , а 2,5% багатих володіли 52% цього капіталу.

 По-друге , зростання  фіктивного капіталу й збільшення чисельності людей , що живуть на доходи від цінних паперів , не займаючись ніякою продуктивною працею - яскравий показник посилення паразитизму економіки.

 Підтримувати цей паразитизм стає все важче за рахунок власної економіки , що неминуче штовхає такі країни на шлях економічної експансії інших країн світу, це одна з причин досить пильної уваги США до України.

 

РОЗДІЛ 3 РОЛЬ КАПІТАЛУ В УКРАЇНІ