Капітал в економічній науці

                                        

W= c + v + m,  (1.2 )

 

де W – вартість товару; c - постійний капітал підприємця; v- змінний капітал; m- додатковий продукт.

За капіталістичного товарного виробництва в основі товарних цін лежать не лише суспільно  необхідні витрати виробництва, а й співвідношення між попитом і пропозицією:

 

Ц_в = с + v + p,  (1.3 )

 

де Ц_в – ціна виробництва;

с – постійний капітал;

v – змінний капітал; 

p – прибуток.

Прибуток утворюється  в результаті міжгалузевої конкуренції з урахуванням процесу коливання попиту і пропозиції, переливання капіталу в галузі, виробництво товарів у яких не задовольняє потреби споживачів з відповідним коливанням цін.

Якщо в умовах простого товарного виробництва ціни визначалися  лише законом вартості, то в умовах капіталістичного товарного виробництва вони,

крім того, визначаються й дією закону попиту і пропозиції. Тому найпростіше визначення ціні в нових історичних умовах таке: ціна – грошовий вираз ціни виробництва, взаємодії закону вартості та закону попиту і пропозиції. За реалізовану продукцію підприємство отримує відповідну суму грошей – валову виручку. Одна її частина йде на заміщення зношених засобів виробництва (с), інша – на заробітну плату працівників (v), що разом становить собівартість продукції. Різниця між валовою виручкою і собівартістю – це й є прибуток (кількісне визначення цієї категорії). З якісного боку прибуток – це насамперед перетворена форма додаткового продукту і додаткової вартості. Термін «перетворена форма» означає, що прибуток приховує справжнє джерело свого виникнення і створює враження , що участь у його появі брали не лише працівники, а й засоби виробництва. Саме так стверджують західні економісти, починаючи з теорії трьох факторів виробництва. Працівниками на сучасних капіталістичних підприємствах є не лише наймані працівники, а й власники, які управляють цими підприємствами. Вищі менеджери гігантських компаній самі частково стають власниками компаній, виконуючи функції управління, беруть участь у формуванні новоствореної вартості (v + m), отримуючи плату за свою працю як з необхідного, так і з додаткового продукту. Тому з якісного боку категорія «прибуток» також виражає відносини між власниками засобів виробництва і найманими працівниками з приводу його створення  та привласнення авансового капіталу ( тобто витрати на с + v); по-друге, як прибутковість виготовлення окремої партії товарів. Остання вимірюється співвідношенням прибутку та собівартості певної партії товарів. Загальна прибутковість підприємства визначається нормою прибутку. Її можна записати формулою:

 

                                                          p

                                        p´=      ______  · 100%

                                                        с + v                                      ( 1.4 )

 

де p´ - норма прибутку;

p – маса прибутку;

с + v – авансовий капітал.

У розвинутих країнах світу норма і маса (величина) прибутку є головною метою підприємців і критерієм ефективності виробництва . Середня норма прибутку в крупних компаніях становить близько 12%. Його величина залежить від швидкості обороту виробничих фондів, зниження  собівартості продукції, зростання продуктивності праці, величини створеного додаткового продукту та інших факторів.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2 ФОРМИ КАПІТАЛУ

 

 

2.1. Постійний і змінний капітал

 

 

Складові капіталу, які йдуть на організацію виробництва , відіграють неоднакову роль у створенні вартості та додаткової вартості. Витрати капіталіста на придбання засобів виробництва є незмінним і переноситься конкретною працею на новостворений продукт.  Вартість речового фактора в процесі виробництва не змінюється , якою вона входить у виробництво , такою й проявляється у вартості нового товару. Затрати ж на робочу силу в процесі виробництва трансформуються в більшу величину – нову вартість. Виходячи з цього, весь затрачений капітал ділиться на дві частини : постійний і змінний.

Постійний капітал - це та частина капіталу, яка перетворюється в засоби виробництва і в процесі виробництва не змінює своєї величини. Позначається цей капітал латинською літерою «с» (від слова constant - постійний)

Постійний капітал бере участь в процесі праці своїм речовим змістом , є фактором виробництва , споживання вартостей , але не бере участі в процесі збільшення вартостей , а відповідно не створює додаткової вартості.

Інша частина витрат капіталісти, яку він авансує  на придбання робочої сили і яка змінює свою вартість у процесі виробництва – це змінний капітал.

Змінний капітал –  це та частина капіталу , яка витрачається на купівлю робочої сили і в  процесі виробництва змінює свою величину (зростає). Змінний капітал позначається літерою «v» (від слова variable - змінний).

Поділ капіталу на постійний і змінний дає можливість з’ясувати,  що постійний капітал виступає лише як передумова для створення й збільшення вартості. А створює і збільшує вартість лише жива робоча сила, куплена на змінний капітал, яка своєю конкретною працею переносить стару вартість (утворює), а абстрактною працею не лише відтворює вартість робочої сили (заробітну плату), а й створює додаткову вартість (збільшує вартість).

Критерієм поділу капіталу на постійний і змінний є в одному випадку те, що у процесі виробництва перший не змінює своєї вартості, а другий  змінює її.

В другому випадку таким критерієм  є розгляд засобів виробництва  і робочої сили з погляду двоїстості капіталістичного виробництва.

Змінний капітал у процесі виробництва набуває форми робочої сили. Вона не лише створює працею споживчі вартості та додатковий продукт, а й зберігає вартості спожитих засобів виробництва, переносить їх на продукт як складові частини його вартості . Абстрактною працею до вартості спожитих засобів виробництва приєднується нова вартість. Критерієм поділу капіталу на постійний і змінний є те, що у процесі виробництва перший не змінює своєї вартості, а другий змінює її. Таким критерієм також є трактування засобів виробництва і робочої сили з погляду двоїстої капіталістичного виробництва. Отже, засоби виробництва і люди відіграють неоднакову роль у створенні національного доходу. Єдине його джерело – праця людини . Засоби виробництва у процесі праці є невід’ємним  фактором виробництва    ( тобто таким елементом, без якого в сучасних умовах неможливий сам процес праці й які сприяють створенню багатства), але самі національного доходу (ВВП) не створюють. Тому на підприємствах капіталістичного типу їх називають постійним капіталом. Інша частина витрат капіталіста пов’язана з придбанням робочої сили найманих працівників. Оскільки працівники створюють не лише необхідний продукт ( що йде на виплату їм заробітної плати), а й додатковий (який привласнює капіталіст), то такі витрати на придбання робочої сили є змінним капіталом . Проте такий поділ не визнається в сучасній західній літературі.

Якщо постійний капітал розглядати лише з погляду матеріально-речового змісту, то він постає у формі основних фондів. У політичній економії соціалізму для теоретичного вираження протилежної за соціально – економічним змістом категорії «капітал» обґрунтовувалося поняття «фонди». Вважалося, що фонди, на противагу капіталу, є власністю самих трудящих, що для них не властиве відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва, що вони в руках власників засобів виробництва не є знаряддям експлуатації та ін. Насправді за тоталітарної системи трудящі були лише формальними ,а не реальними власниками засобів виробництва, а ці засоби – лише формально загальнонародною власністю.

 

 

2.2 Торговельний капітал

 

 

Капітал існує у трьох основних формах: грошовій, позичковій і торгівельній. Грошовий капітал є першою формою капіталу. Його функція полягає в тому, щоб створити умови для поєднання факторів виробництва (робочої сили і засобів виробництва).

Так у функціональних капіталістів дуже часто з’являються  вільні гроші. Один  з них продав партію товарів і виручені гроші  чекають, поки господар домовиться про  придбання необхідних йому засобів  виробництва чи для виплати зарплати. Інший збирається збудувати новий цех і нагромаджує гроші. У кожного з них нагромаджуються амортизаційні фонди. З іншого боку, у капіталістів й інших громадян суспільства часто виникає    тимчасова потреба в грошах. Один має виплатити зарплату працівникам, а гроші за відправлену роботу ще не поступили. Інший має оплатити значну партію товарів, яку він хоче купити. Ще інший збирається щось будувати. Наявність тимчасово вільних грошей і тимчасова потреба в них сполучаються у кредитних відносинах. Тимчасово вільні кошти надаються у тимчасове користування. Крім того, що вони мають споживну вартість як гроші, вони набувають добавлену споживну вартість – здатність приносити доход. Вартість грошей як капіталу визначається не їх вартістю, а тим доходом, який вони приносять своєму власнику. Торговельний капітал являє собою історично першу вільну форму капіталу. Він у формі купецького капіталу виник задовго до появи промислового капіталу й відіграв значну роль у виникненні капіталізму (первісне нагромадження капіталу). Проте слід розрізняти торговельний капітал (купецький) докапіталістичної епохи й капітал періоду капіталізму. Перший був відносно самостійною формою капіталу (по відношенню до виробництва виробництва й джерелом свого прибутку мав нееквівалентний обмін (купив дешевше, продам дорожче). Другий є породженням промислового капіталу й виступає як його відокремлена форма. На ранніх стадіях розвитку капіталізму промислові підприємці самі займалися і виробництвом, і реалізацією своєї продукції. В міру розвитку виробництва (зростання його масштабів, ускладнення) процес обігу капіталу ставав складнішим, що в умовах поєднання в одних руках виробництва і реалізації товарів значно уповільнювало швидкість руху капіталу й негативно впливало на загальну норму прибутку .Це згодом об»активно привело до виділення з промислового капіталу, а саме з його товарної форми, торговельного капіталу, який починає функціонувати автономно. Тому не слід плутати товарний і торговельний капітал.

Товарний капітал - це одна з функціональних форм промислового капіталу. Він виступає у вигляді певної суми товарів і втіленої в них вартості та додаткової вартості .

 Торговельний же капітал  – це капітал, який обслуговував  процес перетворення товарної  вартості в грошову в сфері  обігу. 

Отже, сутність торговельного капіталу полягає в тому, що він, по-перше, виступає як відокремлена частина промислового капіталу, і  по-друге, він займається не просто реалізацією товарів, а перетворенням товарного капіталу в грошовий. Інакше кажучи, торговельний капітал виконує функцію промислового капіталу у сфері обігу. Торговельний капітал авансується особливою категорією підприємців – торгівцями і постійно перебуває у сфері обігу. Він виступає лише в двох формах - грошовій і товарній.

          Суть і роль торговельного капіталу.

Така спеціалізація  форм  капіталу приводить до того , що затрати на перетворення товарного  капіталу в грошовий стають значно меншими, порівняно з тим , коли цю функцію виконує сам промисловий підприємець. А це , в кінцевому результаті, забезпечує більш високу прибутковість як підприємцям, зайнятим у сфері виробництва, так і підприємцям, зайнятим у сфері обігу(торговцям). Отже, відокремлення торговельного капіталу в самостійну форму на певному етапі розвитку суспільного виробництва  створило умови для прискорення обороту промислового капіталу й зростання прибутковості. В сучасних умовах спостерігаються зворотні процеси. З метою пристосування  виробництва до суспільного попиту, вимог ринку й забезпечення стабільних високих  прибутків великі промислові компанії, з одного боку, почали створювати власну збутову мережу ,прагнучи тримати під контролем реалізацію й споживання своїх товарів. З іншого боку, великі торговельні компанії самі почали відкривати власні промислові підприємства. В результаті відбувається переплетіння в русі промислового і торговельного капіталів на основі кооперації торгівлі і виробництва.

        

2.3 Позичковий капітал

 

 

Позичковий  капітал - це капітал, який приносить  доход у вигляді процента. Як відомо, в процесі обігу капітал виступає у грошовій, продуктивній і товарній формах. Позичковий капітал постійно знаходиться у грошовій формі, однак його поняття значно вужче за змістом від поняття “грошовий капітал ”. У широкому розумінні грошовий капітал розглядається економічною теорією як вартісна форма всього дійсного капіталу, який функціонує у матеріально-уречевленій та у грошовій (вартісній) формі. Грошовий капітал може втілюватись у різні функціональні форми, однією з який і є позичковий капітал.

Ця формула  визначає, що ціль та рушійний мотив функціонування позичкового капіталу становить отримання (Г¢)  приросту грошей порівняно з їх початковою авансовою сумою (Г).

 Розглядаючи  формулу складається враження, що гроші функціонують за принципом “гроші роблять гроші ” тобто, що гроші самі-собою мають властивість приносити прибуток. Насправді позичковий капітал приносить доход у вигляді процента тільки тому, що в руках позичальника він використовується як функціонуючий капітал, тобто із грошового переходить у продуктивний, що дає додатковий прибуток.

Її крайні елементи (Г та Г¢) виражатимуть обіг грошей як капіталу: авансовані на виробництво вони повертаються до вихідного пункту, але в більшій сумі. Здійснюючи такий обіг, гроші забезпечують розширене відтворення капіталу.