Экономика труда и социально-трудовые отношения

• техническое (создание новой техники, которая обеспечивает сохранение здоровья и минимизацию затрат труда);
• технологическое (внедрение новых технологических режимов, которые разрешают выводить людей из непосредственно рабочих зон);
• организационное, психофизиологическое и социальное направления состоят в оздоровлении производственной среды, повышении интереса к работе и ее результатам;
• эстетическое (изменение цвета, звука, света, форм, которые применяются в производстве, и внедрение художественных элементов, которые положительно влияют на самочувствие человека на работе и оказывают содействие повышению результативности труда).

Охрана работы – это осуществление комплекса мероприятий технического характера (ограждение опасных мест на производстве, внедрение безопасной техники, изменение технологий с целью ликвидации опасных для жизни и здоровья человека работ) и санитарно-гигиенических мероприятий (рациональное освещение, создание благоприятного микроклимата в производственных помещениях и т. п.), которые обеспечивают нормальные условия труда.

Техника безопасности и  промышленная санитария являются самостоятельными прикладными науками, изучающими условия труда, которые могут стать причиной несчастных случаев, профессиональных заболеваний и производственного травматизма. Острейший вопрос охраны труда – борьба с производственным травматизмом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Продуктивність та ефективність праці

 

1. Ефективність та продуктивність праці. Рентабельність праці та її оцінка

2. Показники продуктивності праці

3. Методи виміру рівня продуктивності праці

4. Фактори та резерви росту ПП

 

1. Ефективність виробництва та ефективність праці

Ефективність виробництва – важлива якісна характеристика господарювання на всіх рівнях економіки. Економічну ефективність виробництва виявляють співвідношенням отриманих результатів й витрачених на ці цілі ресурсів (земля, капітал, праця, підприємницькі здібності). Показниками ефективності виробництва є продуктивність та витратоємність.

Ці показники  можуть бути визначеними окремо для  кожного виду ресурсу. Ефективність праці визначають відношенням отриманого результату до витрат праці. Якщо результатом  виступає обсяг виготовленої продукції (послуг, робіт) – маємо показник продуктивності праці, якщо прибуток від діяльності людини – то показник рентабельності праці.

Ефективність  праці характеризує результативність живої праці у будь- якій сфері  діяльності (науковця, лікаря, інженера, працівника, вчителя та ін.) й пов’язується не тільки зі зростанням обсягів продукції, але й з її оновленням, поліпшенням її якості, розширенням асортименту, підвищенням конкурентно-здатності, науковою або художньою цінністю результату праці, тощо. Ефективність праці – складна економічна категорія, яка має економічний, психофізіологічний та соціальний аспекти.

Поняття продуктивності праці

Продуктивність  праці (П_П) – це один з показників економічної ефективності праці, який характеризує результативність доцільної діяльності людини і може бути вираженим або кількістю продукції, що виготовляється за певний проміжок часу (виробіток) або витратами праці (робочого часу) на виготовлення одиниці продукції (трудомісткість).

Практика  свідчить, що продуктивність праці характеризує ефективність використання робочої сили – яка є головним ресурсом виробництва, оскільки найважливішою функцією живої праці є доцільне використання усіх ресурсів виробництва під час створення продукту. Тому ПП використовують як загальний показник ефективності використання всіх виробничих ресурсів.

Економічна  суть її зростання полягає у тому, що частка витрат живої праці на одиницю продукції зменшується, а уречевленої праці – збільшується, але загальна сума праці в одиниці  товару зменшується.

На величину П_П впливають рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці, техніко – технологічний та організаційний рівень виробництва.

Значення росту  продуктивності праці

Розвиток  економіки, підвищення національного  добробуту залежить від подальшого підвищення продуктивності виробництва та праці. Національний доход, або валовий національний продукт, у разі підвищення продуктивності збільшується швидше, ніж показники витрат. Зниження ж продуктивності призводить до інфляції, пасивного торгівельного балансу, повільних темпів зростання або спаду виробництва і до безробіття.

Підвищення  продуктивності є вираженням загального економічного закону, економічною необхідністю розвитку суспільства й має такі цілі:

стратегічну – підвищення життєвого рівня населення;

тактичну – підвищення ефективності діяльності галузей, підприємств, а також реальне зростання особистих доходів працівників.

В умовах посиленої  конкуренції на ринку товарів  і послуг підвищення ПП веде до зниження собівартості продукції, зростанню прибутку, або до зниження ціни товару. Зростання ПП сприятиме підвищенню зайнятості населення. Все це має велике значення для економічного зростання в Україні.

Рентабельність  праці та її оцінка

Під час аналізу  економічної ефективності праці  важливого значення набуває співвідношення прибутку від даного виду діяльності (праці) та відповідних витрат праці. Таке співвідношення називається рентабельністю праці. Практично цей показник визначають як рентабельність (R) витрат на оплату праці (або як рентабельність сумарних витрат на персонал):

 

                                                          Ді –Zі          Рі 

                                               Чі =   ---------   =   ------,

                                                             Zі             Zі

 

де Дi – створена i-тим видом праці вартість;

Zi – сумарні  витрати на персонал;

Рі – прибуток від цього виду праці;

І – певний вид праці.

 

Для розкриття  сутності показника рентабельності слід розглянути дві компоненти, з  яких складається будь-яка діяльність або праця. По-перше, це α-праця, коли виконавець працює за інструкціями і не вносить ніяких творчих, нових елементів в трудовий процес, це регламентована праця. Друга компонента – це β-праця, іновацйнна, творча, зорієнтована на створення нових споживчих цінностей. Рентабельною є β - праця.

Практичне використання показників рентабельності праці знаходить  в оцінці та стимулюванні праці фахівців, професіоналів. Якщо Ді – Zі / Zі ³ о, то праця рентабельна, якщо Ді – Zі / Zі < 0, то нерентабельна

2. Показники продуктивності праці

Продуктивність  праці – складна економічна категорія, під час визначення якої необхідно  знати не тільки результат праці (обсяги продукції, робіт, послуг), але  й ураховувати якими витратами  праці досягнуто цей результат. Тому рівень ПП може бути виражено системою показників, які класифікуються за різними критеріями.

За  місцем виміру виділяють показники суспільної, галузевої, локальної, індивідуальної продуктивності праці.

За  методами виміру результатів праці (обсягу продукції, робіт, послуг) розрізняють натуральні, трудові, вартісні показники ПП.

За  часом виміру та доцільності результатів виділяють потенційну, фактичну та фіктивну ПП.

За  масштабами обліку робочого часу використовують середньорічні, середньоденні, середньочасові показники ПП; річну, квартальну, місячну ПП.

Залежно до витрат праці певної категорії персоналу розраховують показники виробітку на одного основного робітника, робітника, працівника (середньооблікового).

Вимір суспільної продуктивності праці

На рівні  економіки усієї країни визначають показник суспільної ПП(ППс). Остання  більшою мірою буде визначати ефективність суспільного виробництва, якщо її розрахунки будуть вестися за кінцевим результатом господарювання та сукупними витратами живої та уречевленої праці за формулою:

 

        C+V+m

ППс = -----------.

          Тж+Тур

 

Але застосування цієї формули утруднено складними розрахунками витрат уречевленої праці.

Між тим, застосування витрат лише живої праці для оцінки ефективності суспільного виробництва  й ігнорування якими витратами  уречевленої праці досягався  отриманий результат призвело економіку  колишнього СРСР до занепаду.

Найбільшого зростання росту ПП можна отримати за умов одночасного зниження як живої, так і уречевленої праці. Але  в практиці можливі різні варианти зниження сукупних витрат праці, які  забезпечують максимум результату за умов мінімальних витрат.

Якщо витрати  живої праці це – Зж, а уречевленої  – Зу, а Зжі та Зуі – це їх рівень у нових умовах, то можна  визначити п’ять варіантів підвищення ефективності сукупної праці.

1. Зу = Зуі;     Зж > Зжі,

2. Зу > Зуі,     Зж = Зжі,

3. Зу >  Зуі;     Зж > Зжі,

4. Зж < Зжі,  але Зу – Зуі > Зжі - Зж

5. Зуі > Зу, але Зуі – Зу < Зж - Зжі

В усіх випадках Зж + Зу > Зжі + Зуі, тому зростання ПП має місце у будь-якому з  наведених варіантів. Завдання менеджера  з праці полягає у тому, щоб  визначити такий варіант її зростання, який є найбільш доцільним для підприємства.

Вимір індивідуальної продуктивності праці

На підприємствах, окремих цехах, ділянках, робочому місці  продуктивність праці визначають за показниками трудомісткості (Тр) та виробітку (W), які виходять з результату праці (В – обсяг продукції) та її витрат (Т).

Рівні виробітку  та трудомісткості визначають за формулами:

 

      В                    Т

П_п = -----;        Тр = -----,

       Т                      В

 

де В – результат праці (обсяг продукції, робіт, послуг) шт, грн;

Т – витрати  праці на виробництво продукції, робіт, послуг, чол-год, н-год, чоловік.

 

Залежність  між зростанням ПП (саме виробіток) та зниженням трудомісткості продукції  може бути виражена за формулами:

 

            Dтр х 100                  ΔПп х 100                    1

Δ П_п = ------------- ;   Dтр = ---------------;      Іп_п = -----,

             100 -Dтр                   100 + Δ Пп                 Ітр

 

де Δ П_П – приріст продуктивності праці, %;

Dтр – зниження трудомісткості продукції, %.

 

Економічна  ефективність праці може бути визначена  порівнянням рівнів П_П. у різних робітників, на різних підприємствах, країнах, а також за дінамікою рівня П_П. за різні періоди на певному робочому місці, цеху іншому об’єкті господарювання. З цією метою розраховують індекси зміни П_П, як відношення:

 

            П_Пз                              Трб

Іп_п = --------,         або Іп_п = --------,

            П_Пб                              Трз

 

де  “з” та “б” – рівень показників у звітному та базовому періодах.

 

3. Методи виміру рівня продуктивності праці

Сучасний  період управління економікою в Україні  свідчить про перехід на міжнародну методику оцінки ефективності й продуктивності національної економіки.

Національним  центром продуктивності розроблено методичні засади виміру продуктивності з урахуванням підходів, які характерні для світової економіки.

Продуктивність  національної економіки виміряють як відношення валового національного доходу до сукупних витрат на його виробництво.

Для міжнародного співставлення ефективності економіки розраховують коефіцієнт продуктивності праці як відношення ВНП й НД до середньорічної чисельності зайнятих  в економіці  працівників, або до обсягу відпрацьованих нормо-годин.

Вимоги, що ставляться до показників продуктивності праці (ПП).

Методи виміру ПП залежать від того, якими одиницями виміряють  обсяг виробництва (результати праці) та витрати праці на його виготовлення. Виділяють: натуральний, трудовий, вартісний методи виміру.

Показники ПП повинні відповідати  таким вимогам:

– повністю врахувати фактичний обсяг виконаних робіт та витрати праці за певний інтервал часу;

– усувати вплив на рівень та динаміку ПП цінового фактора, змін матеріалоємності, трудомісткості та асортименту продукції;

– бути наскрізними, зведеними, порівняльними, мати високий ступень узагальнення, бути універсальними у застосуванні.

Натуральний (умовно-натуральний) метод виміру ПП.

Цей метод поширено в галузях  та на підприємствах, які виготовляють однорідну продукцію (електроніка, видобувні галузі тощо).

Обсяг продукції виміряють у  натуральних фізичних одиницях: штуках, тонах, метрах тощо.