Инвестиционная деятельность в условиях интернациональных процессов, фксальный аспект

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.

– більшість проектів припадала на традиційні для України галузі – металургію, будівництво, вугільну промисловість, а не на нові технології, які сприяють модернізації промисловості;

– незабезпеченість експортної спрямованості інвестиційних проектів, які функціонують у СЕЗ (із 6 працюючих СЕЗ, де встановлено режим спеціальної митної зони, тільки 3 є експорто-орієнтованими (Миколаїв, Порто-Франко, Рені) і частково ,,Закарпаття’’), інші орієнтовані на внутрішній ринок);

– неузгодженість законодавства по пільгах СЕЗ і ТПР з іншими законами України, що сприяло використанню сумнівних схем імпорту (наприклад, м’яса);

– низький рівень виконання інвестиційних зобов’язань.

Прихильники СЕЗ, навпаки, стверджують, що зони позитивно впливають  на економіку й інвестиційний клімат. За рахунок реалізації інвестиційних проектів з початку функціонування залучено інвестицій на суму 2,4 млрд дол США (або 53,3 % кошторисної вартості проектів), з них іноземних - на суму 0,8 млрд дол США (33% залучених інвестицій) [141].

До прийняття  Закону України від 25.03. 2005 р. № 2505 „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України” на спеціальних територіях з початку функціонування (станом на 31.03. 2005 р.) було затверджено 742 проекти, кошторисна вартість яких становила 7,6 млрд дол США, у тому числі іноземні інвестиції 2,5 млрд дол США.

Протягом 2005-2007 років та за 5 місяців 2008 року органами управління спеціальними територіями було скасовано 395 інвестиційних проектів, у тому числі по 170 проектах закінчився термін реалізації.

Станом на 01.06. 2008 р. у СЕЗ та на ТПР затверджено 347 інвестиційних проектів (на ТПР – 183, у СЕЗ – 164) кошторисною вартістю 4,5 млрд дол США, у тому числі іноземні інвестиції – 2,1 млрд дол США (46,6 % загальної кошторисної вартості проектів).

Протягом 2000–2004 років зростання інвестицій випереджало зростання ВВП в середньому у 2,5 разів. У 2005 році, з відміною СЕЗ, це співвідношення знизилося до 0,7.

На сьогодні, за даними управлінь  економіки облдержадміністрацій суб’єкти господарювання, які продовжують реалізацію інвестиційних проектів у СЕЗ та на ТПР, з початку функціонування: сплатили до бюджетів податків, зборів (обов’язкових платежів) у сумі 7 млрд грн; отримали пільги з оподаткування у сумі 1,5 млрд грн.

У травні 2008 року надходження до бюджетів становили 483 млн грн, з яких найбільше надходжень було отримано від суб’єктів господарювання ТПР у Донецькій області – 342 млн грн (70,8 %), СЕЗ ,,Закарпаття” – 77 млн грн (16 %), ТПР у Автономній Республіці Крим – 37 млн грн (8 %), СЕЗ ,,Миколаїв" – 7,5 млн грн (1,5 %) [141].

Така неоднозначність діяльності СЕЗ і ТПР пояснюється відсутністю б'єктивних методів оцінки ефективності їх функціонування.

Зазвичай діяльність СЕЗ і ТПР  оцінюють за показниками бюджетної  ефективності. Аналітики вважають, що ,,оскільки при створенні СЕЗ і ТПР передбачаються понижені ставки певних податків і інші пільги, то подальше функціонування СЕЗ і ТПР повинно призводити до збільшення прибуткової бази бюджетів за рахунок розвитку і розширення діяльності СЕЗ і ТПР, і відповідно, до зростання обсягів зобов'язань по податках і зборах’’ [160]. Тому бюджетна ефективність діяльності СЕЗ і ТПР може бути оцінена:

по-перше, з погляду наповнюваності бюджетів (надходження до державного і місцевого бюджетів та державних цільових фондів);

по-друге, з погляду ефективності податкових пільг, які надаються відповідним СЕЗ і ТПР.

Виходячи з таких передумов, було проаналізовано діяльність всіх СЕЗ і ТПР, по двох напрямах.

По-перше, за бюджетною ефективністю реалізованої продукції. Тобто, чим більше податкових надходжень і зборів забезпечує кожна гривня реалізованої продукції, тим більша бюджетна ефективність виробництва на даному етапі розвитку СЕЗ і ТПР.

По-друге, за результативністю пільг відносно продукції, тобто скільки продукції умовно припадає на одиницю наданих пільг. Чим більше значення цього показника, тим більший ефект від надання пільг з погляду виробництва продукції в конкретній СЕЗ і ТПР.

Надзвичайно важливим є показник ефективності діяльності СЕЗ і ТПР, який визначається щодо рівня віддачі податкових пільг по інвестиціях, тобто скільки доларів інвестицій залучено з розрахунку на одну гривню одержаних пільг, оскільки основна мета надання податкових пільг – залучення інвестицій в СЕЗ і ТПР.

Проведений аналіз показав, що значні податкові і регуляторні пільги поки що не забезпечили наявним СЕЗ і ТПР ролі ,,локомотива’’ інвестиційного процесу в Україні. Зафіксована значна нерівномірність результатів між окремими СЕЗ і ТПР, а саме:

– у СЕЗ ,,Порт Крим’’ залучені інвестиції на рівні 0,2 % від очікуваного і організовано робочих місць 0,3 % від очікуваного;

– у СЕЗ ,,Донецьк’’ – 1,2 і 3,2 % відповідно;

– у ТРП Луганської області – 2,9 і 23,2 % відповідно.

Разом з тим, наприклад, для СЕЗ ,,Яворів’’ ці показники становлять 23,7 і 102,4 % відповідно; для СЕЗ ,,Порто-франко’’ – 24,8 і 160,4 %; для ТРП Волинської області – 55,9 і 45,2 % від запланованого [141]. Така нерівномірність в ефективності діяльності СЕЗ і ТПР тільки підкреслює відсутність системного підходу в їх створенні.

З погляду простоти ведення бізнесу, доцільно звернути особливу увагу на непрозору процедуру допуску іноземних інвестицій, яка існує в Україні.

У світі є дві загальновідомі форми такого допуску – це реєстраційна та дозвільна системи.

За свідченням експертів, в Україні  діють прогресивні закони, які передбачають введення реєстраційної системи. Згідно зі ст. 13 Закону України ,,Про режим іноземного інвестування’’ реєстрація іноземних інвестицій здійснюється уповноваженим державним органом влади внаслідок прийняття від інвестора інформації про інвестицію, а головним документом є встановлена форма. Закон встановлює граничний триденний строк для державної реєстрації іноземної інвестиції. Державний орган не має права відмовити у реєстрації іноземної інвестиції, а якщо таке трапляється, то така відмова можлива лише у випадку порушення встановленого порядку реєстрації – ні в якому разі це не може статися з мотивів недоцільності інвестування. Зареєстровані іноземні інвестиції дають право на одержання пільг та отримання державних гарантій, що передбачені чинним законодавством. З технічного боку введення реєстрації іноземних інвестицій практично є формою ведення статистичного обліку. Реєстраційна система існує у більшості країн світу і вважається такою, що сприяє залученню іноземних інвестицій в економіку країни.

Інша система допуску іноземних  інвесторів-нерезидентів на національний ринок – дозвільна. Вона діє у  невеликому колі країн, наприклад, в  Індії та деяких державах Латинської Америки.

Водночас із перевагами дозвільної системи, з-поміж яких виділяють більш чіткі відносини між  інвестором і державою, точне визначення цілей та намірів іноземного інвестора і створення кращих можливостей для контролю за діяльністю іноземного інвестора з боку держави, важливо відзначити й недоліки такої системи: опосередковане обмеження для доступу інвесторів на ринок країни, посилення формально-бюрократичного підходу щодо допуску інвесторів в економіку країни, явна недемократичність та великі можливості для корупції тих службовців, які відповідають за видачу дозволів. Для представників міжнародних інституцій така система вважається однозначно неприйнятною, позаяк представник державного органу вивчає документи й приймає рішення на основі доцільності іноземного інвестування в умовах відсутності чітких критеріїв такої оцінки. Врешті-решт, видача дозволу залежить тільки від тих відносин між іноземним інвестором та представником державного органу, що склалися протягом їх спілкування, а відмова може надаватися практично без пояснень.

Тут доречно нагадати, що згідно з  правилами, встановленими у документах СОТ, таке вважається дискримінацією та обмеженням підприємницької діяльності, і тому прямо заборонено.

Якщо проаналізувати тексти законів  про створення ВЕЗ в Україні, то можна побачити, що процедури  допуску інвесторів, зокрема іноземних, на територію відповідної зони в Україні мають ознаки саме дозвільної системи. Так, у спеціальній економічній зоні ,,Яворів’’ районна державна адміністрація затверджує та реєструє інвестиційні проекти, що реалізуються на території зони. Також у цій зоні встановлений мінімальний розмір інвестиційного проекту, що може бути дозволений для реалізації у зоні – не менше 500 тис дол США. А створення банківських та інших фінансових установ дозволяється після попереднього погодження з районною адміністрацією.

Схожі обмеження та спеціальні умови допуску інвесторів створено для тих, хто бажає взяти участь у зоні ,,Курортополіс Трускавець’’. Крім того, держава надала міській раді повноваження встановлювати умови реалізації інвестиційних проектів на території зони. Тільки затвердження інвестиційного проекту є підставою для укладення договору про його реалізацію.

Майже такі самі умови передбачені  й в інших ВЕЗ. Наприклад, у  зонах Донецької області ще й  міська рада уповноважена видавати дозвіл на здійснення державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності та здійснює видачу ,,свідоцтва про погодження інвестиційного проекту’’ [12]. Такий неоднозначний підхід створює не тільки зайві бюрократичні перешкоди, але і сприяє розвитку корупції.

Доцільно зазначити, що західні експерти не підтримують відновлення СЕЗ і ТРП, тому що ,,повторне відновлення в Україні вільних економічних зон може привести до нових тіньових схем ухилення від сплати податків”. МВФ також закликає українську владу не відновлювати податкові пільги для СЄЗ. Якщо ж відновлення СЄЗ є неминучим, тоді вони, на думку Місії фонду, повинні відповідати сталим міжнародним стандартам – бути фізично обмежені в своїх територіях, зорієнтовані суто на експорт і надавати податкові пільги по непрямих податках.

Посилаючись на міжнародний досвід і раніше надані гарантії держави, уряд країни ініціював повернення СЕЗ, ТПР і технопаркам пільг та преференцій з умовою виконання ефективних інвестиційних і інноваційних проектів із збереженням режиму оподаткування, що діяли до 1 квітня 2005, забезпечивши сувору регламентацію порядку їх реалізації і підсиливши державний контроль за виконанням відповідних проектів. 30 листопада 2006 року Верховна Рада України прийняла Закон України ,,Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питання оподаткування’’, врахувавши побажання Президента України, який вніс ряд зауважень щодо запропонованого урядом варіанту відновлення діяльності СЕЗ. Законом України ,,Про державний бюджет України на 2007 рік’’ від 19.12.2006 р., пільги були частково відновлені.

Діяльність СЕЗ, на думку урядовців, повинна бути спрямована на розвиток інноваційної структури, тобто вони будуть виробляти те, що сприяє інноваційному прориву [21].

Передбачено реінкарнацію пільг суб’єктам CЕЗ і ТПР. Інвесторам спецзон обіцяна компенсація − фіскальний кредит з податку на прибуток. Порядок його надання й погашення ще не затверджено. Обсяг інвестиційного кредиту за податком на прибуток не повинен перевищувати обсяг інвестицій у проект. Також Кабмін має намір звільняти інвестиційний імпорт до спецзон від сплати мита терміном до двох років (крім підакцизних і продовольчих товарів). І дозволяти суб’єктам СЕЗ і ТПР використовувати авальовані векселі, до 90 днів, відстрочуючи сплату мита і ПДВ при імпорті сировини або напівфабрикатів (крім підакцизних товарів і продовольства). Суб’єкти спецзон зможуть погашати авальовані векселі без сплати ПДВ і мита при реекспорті не переробленої сировини (напівфабрикатів), а також при ввезенні готової продукції на митну територію України. Для пролонгації терміна погашення векселів необхідне спеціальне рішення уряду. Ці й деякі інші преференції, обіцяні лише тим суб’єктам СЕЗ-ТПР, які зареєструють у Мінекономіки свої проекти. Реінкарнацію пільг імпортерам товарів груп 1-24 УКТ ЗЕД (продтовари) Кабмін виключає.

Проте, як вважають деякі експерти, бажання Кабміну прив’язати пільги суб’єктів СЕЗ і ТПР до обсягів  проектних інвестицій і результативної складової діяльності інвесторів − прибутку, нагадує компроміс між бюджетною доцільністю й інтересами великих оптимізаторів [208]. Базовий Закон про спецрежими дає інвесторам незаперечну гарантію − збереження в повному обсязі всіх матеріальних і нематеріальних прав, незалежно від будь-яких рішень органів виконавчої влади.

Таким чином, аналізуючи викладене вище, в контексті залучення інвесторів-нерезидентів, можна зробити такі загальні висновки щодо результатів діяльності суб’єктів господарювання СЕЗ і ТПР в Україні:

1. Законодавча база  діяльності СЕЗ і ТПР, технопарків  вимагає упорядкуваня та удосконалення. Закон України ,,Про загальні принципи створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон, прийнятий в 1992 р. визначає тільки загальні принципи їх роботи і не задає критерії ефективності. А рамковий Закон про ТПР взагалі не існує. ТПР, які повинні залучати інвестиції в депресивні регіони, не мають законодавчо визначених критеріїв.

2. Створення СЕЗ і ТПР не має системного та стратегічного характеру для розвитку економіки України в цілому, а формувалися під ,,тиском’’ місцевих адміністрацій. Тільки пріоритетних програм в Україні прийнято 400, проте ні одна з них не фінансується в повному обсязі. Не було використано апробований у світовій практиці інструмент селективного стимулювання ділової та економічної активності. Особливості функціонування більшості зон, у тому числі і податковий режим, визначалися окремими законами або указами Президента. Ніяких специфічних вимог до підприємств, що хотіли стати суб’єктами спеціального податкового режиму, не висувалось. Зміни податкового законодавства вступали у суперечність із раніше встановленими специфічними пільгами в СЕЗ різних регіонів, що стало підставою для критики СЕЗ як ,,чорних дірок’’ з викачки бюджетних ресурсів.