Характеристика основних районів та центрів машинобудування в Україні

Міністерство  освіти і науки України

Донецький національний університет

Кафедра розвитку та розміщення продуктивних сил 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота

з дисципліни «Регіональна економіка»

на тему Характеристика основних районів та центрів машинобудування в Україні 
 
 

Студентки І  курсу Керівник:

Спеціальності Менеджмент організацій  Гавриленко С.М.

Економічного  факультету

Денного відділення

Групи 0601.Б 

Литвинової Анни В’ячеславівни  
 
 
 
 
 

Донецьк 2010

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………3

Розділ 1. Господарське значення машинобудівного комплексу України…..4

Розділ 2. Передумови розвитку і розміщення машинобудівного комплексу……………………………………………………………………….6

2.1. Техніко-економічні  передумови …………………………………………6

2.2. Історичні  передумови……………………………………………………..8

Розділ 3. Структура машинобудівного комплексу………………………….10

 3.1. Важке машинобудування ………………………………………………11

 3.2. Середнє машинобудування…………………………………………….16

 3.3. Загальне машинобудування……………………………………………24

Розділ 4. Територіальна  структура машинобудівного комплексу…………27

Розділ 5. Основні  проблеми і перспективи розвитку машинобудівного комплексу України…………………………………………………………....30

Висновки………………………………………………………………………34

Список використаної літератури………………………………………….....35

Додатки

 

    Вступ

    Тема  моєї роботи «Характеристика основних районів та центрів машинобудування в Україні». Це широка та цікава тема, тому що машинобудівний комплекс має складну структуру, а також визначає не тільки галузеву структуру промисловості, а й її розміщення. Машинобудівний комплекс України виробляє засоби праці як для галузей, що виробляють засоби праці, так і для галузей, що виробляють засоби споживання. Таким чином цей комплекс визначає науково-технічний прогрес усіх галузей промисловості й тому займає провідне місце в економіці України. Для розвитку цього комплексу виділяються кошти, але все одно його стан залишається складним.

    У своїй роботі я охарактеризувала основні центри та райони машинобудівного  комплексу України, розглянула галузеву структуру комплексу.

    Робота  складається з 5 розділів, у яких подана характеристика комплексу за допомогою методів аналізу, синтезу та систематизації даних. Тут розкрите господарське значення машинобудівного комплексу, передумови його розвитку і розміщення, галузева та територіальна структури, основні проблеми та перспективи комплексу. Для наглядності присутні 7 таблиць, 2 діаграми, 1 графік та картосхема. Під час написання роботи використовувала посібники та підручники з РПС та регіональної економіки, статистичні дані бралися з Інтернет-ресурсів (через застарілість статистичних даних у посібниках).

 

    Розділ 1. Господарське значення машинобудівного  комплексу України

    Машинобудування - важлива галузь промисловості розвинутих країн світу. Воно значною мірою визначає не лише галузеву структуру промисловості, а й ї розміщення. Рівень розвитку машинобудування є одним з основних показників економічного, і насамперед промислового розвитку країни. Велике значення машинобудування в народногосподарському комплексі визначається тим, що воно виробляє знаряддя праці як для галузей, що виготовляють засоби виробництва (робочі машини і апарати, верстати, технологічне і силове устаткування, контрольно-вимірювальні прилади, технічні засоби автоматики тощо), так і для галузей, які виробляють предмети споживання (машини для сільського господарства, технологічне устаткування для легкої і харчової промисловості тощо), а також самі предмети споживання (легкові автомобілі, побутову техніку, телевізори, радіоприймачі, відеотехніку, годинники тощо). Крім того, машинобудування виробляє різноманітне устаткування для будівництва, транспорту, зв’язку, торгівлі, спецобладнання для невиробничих галузей, а також продукцію оборонного призначення. В розвинених країнах світу машинобудування, як правило, визначає їх експортний потенціал і забезпечує від 32 до 40% всього експорту. Машинобудування має багатогалузеву структуру і характеризується створенням спеціалізованих заводів і галузей.

    Спеціалізація - форма організації виробництва, при якій виготовлення продукції, її частин або виконання окремих операцій відбувається в самостійних галузях і на відокремлених підприємствах. З метою поглиблення спеціалізації підприємств і підвищення ефективності їх функціонування доцільним є концентрація виробництва уніфікованих деталей і вузлів для складання різних машин на окремих підприємствах. У машинобудуванні поширені такі види спеціалізації: предметна, яка включає підприємства, що випускають кінцеву готову продукцію; технологічна, що включає підприємства, які здійснюють виробництво напівфабрикатів, заготовок, литву поковок тощо; подетальна та вузлова, що являє собою випуск деталей, агрегатів, вузлів, секцій, необхідних для збирання і укомплектування машин і устаткування. Важливе значення набуває спеціалізація підприємств при здійсненні ремонтних робіт. Підприємства предметної спеціалізації є головними підприємствами, тоді як заводи технологічної, вузлової і подетальної спеціалізації - суміжниками. Поглиблення спеціалізації позитивно впливає на ефективність виробництва, зменшує його собівартість, робить економічно вигідним збільшення масового і великосерійного виробництва. Розвиток усіх видів спеціалізації в машинобудуванні нерозривно пов’язаний з широким розвитком кооперування як між підприємтсвами галузі, так і з підприємствами інших галузей, які є постачальниками металу, пластмас, шин, електротехнічного устаткування, скла, технічних тканин і т. д. Кооперування проявляється у формуванні внутрішньогалузевих і міжгалузевих виробничих та внутрішньорайонних і міжрайонних економічних зв’язків.

    Спеціалізація і кооперування - найважливіші напрями територіальної організації машинобудівного комплексу. Зокрема, за умови близького розташування головного підприємства та його суміжників створюються сприятливі передумови для формування спеціалізованих промислових районів машинобудування. Спеціалізація і, кооперування сприяють підвищенню технічного рівня машинобудівних заводів, економії сировини, більш низької собівартості виробленої продукції, масовості виробництва і використання поточного методу роботи. 

 

     Розділ 2. Передумови розвитку і розміщення машинобудівного комплексу

    2.1. Техніко-економічні передумови

    Розміщення  машинобудівних підприємств здійснюється науково обґрунтовано. Під час вибору місць розміщення конкретних підприємств враховуються різні чинники і умови. Машинобудування належить до галузей так званого «вільного розміщення», оскільки воно незначною мірою залежить від таких чинників, як природне середовище, наявність корисних копалин, води і т. д. Тут варто враховувати лише наявність рівнинних місць (бажано не придач них до розвитку сільського господарства) для розміщення самого підприємства та будівниці під’їзних шляхів до нього. Визначальну роль при розміщенні конкретних машинобудівних підприємств відіграють сировинний, споживчий і трудоресурсний чинники.

    Зокрема, сировинний фактор є одним з провідних, оскільки виробництво усіх видів машинобудування тісно пов’язане з використанням металу. На 1 т готової продукції витрачається до 1,5т основних матеріалів і сировини. В загальних витратах на виробництво машин сировина І основні матеріали становлять до 50%, а іноді і більше. Але далеко не всі галузі машинобудування орієнтуються на сировину. Це пояснюється тим, що:

• джерела сировини часто не збігаються з розміщенням машинобудівних підприємств;
• в багатьох випадках транспортування сировини обходиться дешевше, ніж транспортування готового металу.

    В цілому сировинний чинник визначальний вплив чинить на розміщення найбільш металомістких галузей, зокрема виробництва вантажних вагонів і цистерн, тепловозів, тракторів, продукції важкого машинобудування. Вагомий вплив на розміщення підприємств, що виробляють великогабаритні, об’ємні, часто з великою вагою машини, справляє споживчий чинник. Це виробництво сільськогосподарських машин, устаткування для легкої, харчової, хімічної промисловості, а також металургійного комплексу, нафто-, газовидобувної та вугільної промисловості. Виключно на споживача орієнтуються морське і річкове суднобудування, яке розміщується у морських та річкових портах. Більшість галузей машинобудування вирізняється високою трудомісткістю, високим рівнем кваліфікації робітників та інженерно-технічних працівників. Складність виробництва машин вимагає не лише великих трудових витрат, а й розміщення машинобудівних заводів поблизу або безпосередньо в центрах зосередження науково-дослідних і конструкторських баз. Таким чином розмішуються галузі точного наукомісткого машинобудування, зокрема верстато- і приладобудування, електронного, електротехнічного та деяких інших підгалузей.

    Вплив названих чинників необхідно розглядати у їх сукупності, тому що деякі галузі машинобудування одночасно орієнтуються і на сировину, і на споживача, і на трудові ресурси. Це пов’язане з тим, що виробництво сучасних машин вимагає не лише наявності металу, а й високої кваліфікації працюючих та наявності платоспроможного споживача. Розвинута транспортна система регіону є передумовою спеціалізації і кооперування машинобудівних підприємств. Розміщення сучасних машинобудівних підприємств України безпосередньо залежить від техніко-економічної специфіки їх виробництва, насамперед від таких його особливостей, як конструктивна складність виробів, широкий розвиток спеціалізації і кооперування. Обмеження розміщення нових машинобудівних підприємств у великих містах створює сприятливі передумови для розташування їх у середніх, малих містах і навіть у селищах міського типу. Тут доцільно розміщувані невеликі спеціалізовані підприємства та окремі цехи. Розміщення названих підприємств стимулює розвиток галузей виробничої і соціальної інфраструктури, забезпечує працевлаштування населення, вирішує інші соціальні проблеми [6; с.185-186].

    2.2. Історичні передумови

    У дореволюційній Україні машинобудування  розвивалося за участі іноземних  капіталів. Перші підприємства, які  виробляли сільськогосподарські машини, з’явилися у 60-х роках ХІХ століття у Одесі, Харкові, Єлизаветграді, Києві, Бердянську, Миколаєві, Херсоні. У 90-х роках ХІХ століття розвиток промисловості, у тому числі металургійної і вугільної, залізничного транспорту, а також потреб сільського господарства сприяли формуванню галузей машинобудування. Однак у той період розвивалися переважно транспортне, сільськогосподарське машинобудування і у деякій мірі виробництво устаткування для шахтарської, металургійної, харчової промисловостей.

    У Донбасі та Придніпров’ї  сформувалися центри виробництва гірничо-шахтарського та металургійного устаткування: Катеринослав, Харків, Юзівка, Горлівка, Краматорськ. У центри транспортного машинобудування перетворилися Луганськ (1876 р.) та Харків (1895 р.), де почали працювати паровозобудівельні заводи. Суднобудування було налагоджене у Миколаєві та Херсоні.

    На  північних земледільницьких районах  України розвивалося сільськогосподарське машинобудування (Одеса, Кіровоград). Його центрами були також Харків, Київ, Біла Церква та інші. Напередодні Першої світової війни Україна випускала більш ніж 50% загальноросійського виробництва сільськогосподарської техніки.

    Машинобудування того періоду в Україні випускало  продукцію невисокого технологічного рівня. Складне виробниче устаткування завозилося з-за кордону. Перед Першою світовою війною в Україні нараховувалося 450 підприємств машинобудівельної промисловості, на яких працювало 47 тис. людей, що складало 23% населення Росії.

    У роки довоєнних п’ятирічок в Україні  був створений могутній машинобудівельний комплекс, який став однією з основних баз індустріалізації республіки і всього Радянського Союзу. У цей період з’явилися нові галузі машинобудування: тракторо-, комбайно-, верстато- та приладобудівна, електротехнічна та авіаційна промисловості.

    Прискорений розвиток машинобудування в Україні  перед Другою світовою війною значно змінив його матеріально-технічну базу. Відбувалися серйозні структурні зміни. Все більше збільшувалася частка енергетичного машинобудування, верстатобудування, інструментальної, харчової та інших галузей, зменшувалася частка сільськогосподарської та транспортної галузей. Завдяки будівництву верстатобудівельних та інструментальних підприємств виробництво метало ріжучих верстатів в Україні досягло у 1940 р. 11704 шт. (у 1913 р. – 65 шт.). об’єми виробництва продукції машинобудування України у 1940 р. зросло у порівнянні з 1913 р. у 50 разів [1; с.341-344].

    За  часи Великої Вітчизняної війни  машинобудівна промисловість України  фактично перестала існувати. Промислове устаткування у значній мірі було демонтоване та перевезене в західні райони колишнього СРСР. Залишені на окупованій території підприємства були розграбовані або повністю знищені. Відновлення машинобудування після війни було завершене вже в роки першої післявоєнної п’ятирічки (1941-1950рр.).

    За 50-80-ті роки машинобудування в Україні  продовжувало розвиватися. Разом з  наукою воно було здатним створювати та випускати складніші машини та устаткування, такі, наприклад, як літак  «Мрія», сучасні танкери та багатотонні  сухо вагові судна, тепловози, турбіни для атомних електростанцій потужністю 1 млн кВт, високо економічні газоперекачуючі агрегати, устаткування для ліній електропередачі напруги 1500 кВт й ін. [5; с. 154].

    У наш час Україна виробляє 100% екскаваторів, кукурудзо- та бурякозбиральних  комбінатів, 95% вугільних комбінатів, 40% доменного та сталево ливного устаткування, біля 50% силових трансформаторів, 355 прокатного устаткування союзного виробництва.